Четвертим президентом Української держави може стати жінка?

Віктор Каспрук

Затяжна системна криза, котра наявна останнім часом в українській політиці, мимоволі наштовхує на „крамольну” думку, а може для України було б значно краще, якби, за прикладом деяких „просунутих” у цьому сенсі країн світу, четвертим президентом Української держави стала жінка? Очевидно, що тут багатьом необхідно буде переступити через пересуди чоловічого „шовінізму” і забобони „статевого расизму” стосовно слабкої статі. Але чого не зробиш для блага своєї рідної батьківщини? Наразі „жіноче політичне меню” кандидатур на цю високу посаду сьогодні невелике, але якби я вибирав серед більш менш наближених до реального успіху „жіночої революції” в українській політиці, то скоріше за все зупинився б на персоні Юлії Тимошенко.

Варто пригадати, що українське жіноцтво давно довело, що здатне очолювати якщо не цілу велику націю, то ж все з значну частину народу. Прізвища Григорович, Кужель, Богословської, Кащук давно вже на слуху в українського електорату. А без Наталі Вітренко, жіночої подоби такого собі „українського Жириновського”, просто було б скучно на виборах будь-якого рівня. Але сьогодні особисто вирішив для себе, якщо справи у нашій державі триватимуть так і надалі, то кращої кандидатки на президентську посаду крім Юлії Тимошенко я просто не бачу. І якщо всю кипучу енергію, блискучі здібності, жіночий шарм, неперевершений популізм та безперечний політичний авторитет Юлії Володимирівни використати „у мирних цілях”, то ціни їй просто не буде…

Проте, хоча в українській політиці присутні дійсно декілька активних жінок, проте чи готові українці, у своїй основній масі, сприймати серйозно жінку-лідера? Чи готові наші співвітчизники (в тому числі й українське жіноцтво) проголосувати за жінку, звичайно за умови, що вони погоджуються з її політичною програмою? Звісно, що на переговорах з чоловіком-лідером – жінка, користуючись своїми жіночими перевагами, часто може досягнути неможливого. Але чи визріло нині наше суспільство до того, аби після тисячоліть патріархату, таки наважитись на експеримент політичного матріархату?

Дехто в нас, майже серйозно, готовий визнати, що на сьогодні в українській політиці присутні два справжніх „мужика” – Тимошенко і Вітренко. Власне, Юлія Тимошенко дійсно здатна вивести Україну з болота міжусобиць і чвар та підняти економіку, і найголовніше – оборонити нашу незалежність. Проте лише за умови, коли вона свої власні політичні амбіції не буде ставити поперед нагальних пріоритетів України. Якщо вона дійсно вважає себе українською Жанною Дарк (як її влучно охрестив український народ), то доля Української держави для неї мусить бути понад усе.

Загалом, чи є суттєва різниця в тому, якої статі людина? Якщо вона порядна, високо професійна та достатньо енергійна, вона, безперечно, може бути лідером. Загалом, жінки повинні розвести всіма своїми здібностями наш політичний бомонд. Однак потрібно нам ще самим звикнути до жінок-лідерів, як звикали колись до жінок-льотчиць. А жінкам-політикам, у свою чергу, необхідно на вищих державних теренах бути не „мужиками-екстремістами” у спідницях, а представницями іншої половини мислячого населення Української держави.

Поза тим, важко сьогодні не визнати того, що за більше аніж 15 років новітньої історії чоловіки завели Україну в болото безвиході. Сьогодні, як і за минулого політичного режиму Леоніда Кучми, економіка і політика працює на владу, а народ слугує лише електоральним статистом для освячення бажань „еліти”, котра фактично з часів „розвинутого кучмізму” за своїм питомим складом не змінилася. Більше аніж через два роки після „помаранчевої революції” все стає очевиднішим, що те, що ми з таким пафосом і сподіванням називали високим словом революція, виявилося не чим іншим, як політичним переворотом у рамках однієї системи. Якщо спробувати скористатися класичним потрактуванням, то революція – це зміна політичного устрою та перехід власності від одного класу до іншого. Нічого цього не відбулося.

Був переворот, суть режиму не змінилася, а власність перерозподілилася між олігархами однієї ж тієї кучмівської колоди. Тому все більше стає очевидним, що для того, аби в Україні дійсно щось хоч на йоту змінилося в позитивний бік необхідний демонтаж прогнилої і корумпованої старої системи реалізації влади в державі. Системи, котра дісталася Президенту Віктору Ющенку від режиму Кучми, і яка за увесь цей час так і не зазнала жодної трансформації.
Виглядає так, що сьогодні українці вже майже психологічно готові сприйняти жінку-лідера і згодні проголосувати за жінку, за умови, якщо вони погоджуються з її політичною програмою. В історії України були вже жінки, які відігравали важливу роль в політичному, громадському й культурному житті. Це і княгиня Ольга, Гальшка Гулевичівна, Леся Українка, Олена Пчілка, Наталія Кобринська, Олена Теліга, Слава Стецько та прем’єрка Юлія Тимошенко. Якщо теперішні українські політичні лідери-чоловіки не перестануть воювати між собою за владу, замість того, аби стояти на сторожі інтересів свого народу й державності України, то треба буде піти за прикладом Чилі, Ліберії, Німеччини і Фінляндії – обравши у майбутньому на посаду президента України жінку. Готовий визнати, що цю посаду, за сучасних українських політичних реалій, цілком може зайняти Юлія Тимошенко.

Втім, двоїсте ставлення жінок в України до політики багато в чому пояснюється традиціями, котрі існують в українському суспільстві. Очевидно, що „яскравим виявом фактичної нерівності жінок в кожній країні є реальне використання ними права на участь в управлінні державою. В Україні право голосувати і бути обраними жінки одержали в 1919 році, на рік раніше, ніж у США. Але на відміну від США, де 33% посад вищих представників усіх гілок влади займають жінки, українські жінки займають 3% таких посад. Жінки становлять 53,5% населення України, а народними депутатами до ВРУ обрано тільки 35 жінок, що становить 8% усіх депутатів”.

Протягом довгого часу жінки добровільно віддавали чоловікам право управляти регіоном чи державою. Що може змусити жінок змінити ту традицію і почати брати активну участь у „великій” політиці? Цьому буде сприяти, як мінімум два фактори: зміцнення в українській свідомості цінностей громадянського суспільства і законодавче закріплення рівного гендерного представництва в органах влади. Реалізація цього процесу дозволить виправити перекіс у гендерній нерівності політичного істеблішменту й наступному розумному коректуванню сучасної політичної дійсності в Українській державі.

Про те, що гряде нова ера політичного матріархату, говорять вже не один десяток років. Правда, ще недавно здавалося, що мова йде про віддалене майбутнє. Але сьогодні стає все більше очевидно, що це майбутнє вже наступає. Часу прагматиків або „яструбів” у великій політиці, які в більшості випадків мають чорно-біле сприйняття дійсності – явно приходить кінець. Причому їх заміняють жінки, про яких неможливо сказати, що це „мужики в спідницях”.

Власне які повинна мати якості жінка-політик, котрих не має чоловік? Ми поки що не знаємо всіх наслідків жіночого феномена у політиці. Зараз ми тільки можемо відзначити появу нового типу політики, що пов’язаний з підвищенням уваги до соціальних питань. Гендерні дослідження показують, що жінки більше, аніж чоловіки, зосереджені на проблемах населення і на рішеннях соціальних завдань. Вони більше орієнтовані на вибудовування відносин і на кооперативність. Вони не звикли діяти грубою силою.

І приклад „залізних леді” нічого не міняє. Жінки як соціальні істоти не схильні застосовувати методи грубого тиску. Облік витрат політичних рішень, що мають соціальне значення для людей, характерний для жінки-політика. Представниці слабкої статі, які перемагають у жорсткій конкурентній боротьбі, мають особливий характер, наділені лідерськими якостями, гострим розумом, здатністю ламати стереотипи. Тому не треба очікувати, що вони будуть діяти м’яко і ненав’язливо.

Наслідки приходу в політику жінок у провідних розвинутих країнах можуть бути дуже різними. Соціологи поки що не можуть сказати, які саме. Тому що це новий досвід у світовій практиці, що може бути зв’язаний і з помилками, і з досягненнями. Але загальна тенденція приходу жінок у політику залишається, безумовно, прогресивною і позитивною. Бо для сучасного світу неучасть жінок у великій політиці виглядає неприродною і безглуздою ситуацією…

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s