Чи потрібна українському читачу міжнародна інформація?

Віктор Каспрук

В українському інформаційному полі прослідковується парадоксальна ситуація – на чотирнадцятому році незалежності Україна так і не позбулася дозованості й припарованості в подачі міжнародної інформації. Власне кажучи, цілком достовірно можемо говорити про дивну ситуацію, котра має тяглість іще від радянських часів, коли центральна (московська преса) мала розгалужену систему своїх власних кореспондентських пунктів фактично в усіх більш-менш важливих політичних точках світу, а місцева (українська преса) була зорієнтована практично лише на внутрішньо українські проблеми, і могла користуватися при висвітленні міжнародних проблем тільки матеріалами ТАСС.

В цьому сенсі українська преса від 1991 року так і не стала повністю самодостатньою. Повним нонсенсом є те, що Українська держава від часу незалежності так і не спромоглася розгорнути мережу власних кореспондентських пунктів та власних кореспондентів за кордоном, а значить й можливості оперативно інформувати своїх читачів про те, що відбувається поза межами українських теренів є добровільно урізаними. Тут паралельно прослідковуються дві тенденції. Перша, що жодна країна світу котра себе принаймні поважає не може дозволити собі такі засоби масової інформації, котрі тотально не потребують наявності власкорів хоча б в основних державах світу. І якщо кореспонденти не потрібні, то значить така преса постійно подає вторинну інформацію щодо того, що ж дійсно відбувається на міжнародній арені.

Друга тенденція, що за таких обмежених фінансових обставин в порівнянні, скажімо, з американськими The New York Times, The Wall Street Journal, USA Today, The Washington Post, The Los Angeles Times, The Christian Science Monitor, Chicago Tribune, The Boston Globe чи британськими The Guardian, The Independent, The Daily Telegraph, все рівно, міжнародна інформація подається досить своєрідно і повністю не використовуються навіть наявні потенційні можливості.

Схоже, що в українських ЗМІ останнім часом затвердилось своєрідне тематичне „меню”, котре не дозволяє авторам чи видавцям виходити поза рамки проблем Росії, так званого ближнього зарубіжжя, тобто країн СНД, Польщі, і ще, можливо, іноді Сполучених Штатів. За прикладами далеко ходити не треба. Так 2 червня 2005 року одна з провідних українських газет „порадувала” свої прихильників ось такою інформацією: узбецька опозиція розраховує на підтримку України; в Мінську засуджено лідерів опозиції; киргизи відвоювали Верховний суд; Тузлинський рецидив; ЄЕП і нафта та на додаток стаття про Францію і євроконституцію.

Таким чином виглядає, що Україна і досі перебуває у пострадянському просторі, а те, що у цей день дійсно відбувалося у світі українців взагалі цікавити не мусить. Ніби увесь навколишній світ різко обмежений територією колишнього Радянського Союзу, і зовсім не існує надзвичайно напруженої ситуації на Близькому Сході. За якої крихке перемир’я між палестинцями і ізраїльтянами, за умови неправильних кроків з обох сторін чи США цілком може перетворитися на третю палестинську інтифаду, в сусідньому Єгипті перші вересневі демократичні вибори президента мають усі шанси перерости в революцію з непередбачуваними наслідками, а проблема свободи і правосуддя на сучасному Близькому Сході мають цікавити лише виключно одних американців і ізраїльтян.

Українська преса майже ніколи не пише про країни Латинської Америки, хоча в більшості з них проживає українська діаспора, а в Аргентині й Бразилії представники української діаспори є не лише численним, а й поважними і впливовими людьми. Також парадоксально, але факт, що навіть Канада, де за різними оцінками, на сьогодні проживає близько одного мільйона громадян, котрі мають українське коріння, також знаходяться поза увагою українських видань. Те ж саме стосується й Австралії й Великої Британії.

Рідко відслідковуються події в азійських країнах, хоча Китай, Індія, Південна Корея й Японія мали б становити для України не лише економічний інтерес. Також поза увагою ЗМІ залишається „арабський світ”, котрий налічує 22 країни, а його чисельність становить на сьогодні майже 300 мільйонів чоловік. А хіба політичні й економічні процеси в колишній колоніальній чорній Африці мусять цікавити лише вузьких фахівців-африкознавців?
Виходить так, аби дізнатися що ж справді відбувається у цей день в світі до українських ЗМІ звертатися просто не варто. З дня на день тут пропонується препарована інформація, котра свідомо обмежує політичний міжнародний кругозір вітчизняного читатського загалу. І у такому разі ті, у кого є така можливість, мають звертатися до зарубіжних засобів масової інформації, наприклад, таких як вже згадуваний The New York Times, The Wall Street Journal чи агентства Reuters або Associated Press.

Так 2 червня Associated Press подало інформацію, що в Іраку, під час трьох бомбових нападів терористів було вбито 20 чоловік, а агентство Reuters, що в Лівані убито журналіста, провідного критика Сирії, котрий мав свою колонку в провідній ліванській газеті.

А The New York Times пише про те, що президент США Джордж Буш підтримав пропозицію опозиції вдвічі збільшити допомогу для Африки; Зімбабве робить різкі кроки, аби протистояти заворушенням; поразка конституції Європейського Союзу на двох референдумах у Франції та Нідерландах відображає також і втрату довіри до політичних еліт у Франції, Німеччині й Італії; Північна Корея зіштовхнувшись з недостачею продовольства мобілізує мільйони міських жителів на допомогу селянам, котрі вирощують рис; в ООН жорстко критикують Конго; Ізраїль, як і обіцяв, починає випускати з тюрем 400 палестинських в’язнів.

В свою чергу The Wall Street Journal інформує про те, що Китай присікає роботу журналістів; французи провалили конституцію ЄС; республіканці з Нью-Джерсі можуть переконати виборців у тому, що вони знають як очиститись від корупції; критики Аріеля Шарона тепер знаходяться справа; як президент Рональд Рейган допоміг розповсюдити демократію в Азії. І це лише невеликий перелік з того, про що писала світова преса 2 червня. Світ бурлить, клекоче, вирує. Щодня, щогодини, щохвилини в ньому відбувається маса значущих подій про які читачі українських ЗМІ можуть так ніколи, на жаль, і не дізнатися.

Поза тим, за умов, коли поки що відсутня кореспондентська мережа українських ЗМІ за кордоном існують й альтернативні джерела одержання початкової зарубіжної інформації. Мова йде про закордонне телебачення типу американського CNN, котре вже транслюється по телевізійній кабельній мережі в Києві та деяких великих обласних центрів України. Це також й оперативна інформація від світових інформаційних агентств Associated Press чи Reuters, британської авторитетної радіостанція BBC, і та ж сама англомовна зарубіжна преса, відштовхнувшись від оперативних повідомлень якої цілком можливо написати свій оригінальний аналітичний матеріал. Але ні… Затребуваності подібних текстів в українському мас-медійному просторі поки що немає.

Виглядає на те, що відштовхнувшись від питання подачі міжнародної інформації в Україні ми автоматично виходимо на проблему якості подачі оперативної інформації українськими виданнями. Цілком очевидно, що для заснування власної кореспондентської мережі за кордоном українським ЗМІ і досі заважає куце й обмежене фінансування. Це зрозуміло. Але чи можна взагалі назвати інформаційно повноцінною ту державу, яка не тільки не намагається виправити ситуацію, котра склалася, але й навіть робить вигляд, що подібної проблеми просто не існує.

Звузивши міжнародний темарій вітчизняних видань таким чином їхні засновники чи власники свідомо провокують ситуацію вихолощення міжнародної інформації для української читатської аудиторії. І це за умови, коли нині у світі існує вже близько 200 держав, а інформація щодо міжнародних подій в Україні на сьогодні в основному охоплює плюс-мінус всього дюжину держав. Таким чином виходить так, що хтось має монопольне право одноосібно вирішувати за вітчизняного споживача друкованої продукції, що йому потрібно і що його взагалі має цікавити з того, що відбувається поза теренами України.

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s