Ірак після Саддама Хусейна: спроба політичного аналізу

Віктор Каспрук, політолог

Мало хто сподівається, що Америка не зможе усунути режим Саддама Хусейна. Але не менш важливим питанням є і те – що ж буде у Іраку після Саддама? Усунути диктатора – це ще пів-справи, утвердити демократичні цінності в країні, яка десятиліттями перебувала під тоталітарним диктатом, як ми вже бачили на прикладі країн колишнього Радянського Союзу, справа, можливо значно складніша аніж лише зміна політичної полярності…

Надзавдання “забезпечення тріумфу свободи”

Очевидно, що для “яструбів” у Пентагоні зміна режиму у Багдаді – це апофеоз досягнення мети. Проте так само зрозуміло, що лише одним автоматичним заміщенням Саддама на неСаддама демократії не досягнути. Каток військової могутті Америки пройшовся по Іраку, формально все добре – режим усунуто, але чи можливо за декілька місяців викорчувати коріння хусейнізму, яке диктатура плекала протягом десятиріч?

Демократичні зміни в Іраку мусять мати чітко виписану стратегами у Вашингтоні мету. Чи вони дійсно планують створити у Іраку форпост демократії у близькосхідному регіоні, через який демократичні зміни проникатимуть у суміжні країни? Чи новим “зачисткам” підлягатимуть такі мало симпатичні для дядька Сема країни як Іран, Лівія та Сирія? Чи після Іраку Сполучені Штати впритул візьмуться за врегулювання ізраїльсько-палестинського конфлікту, чого, на жаль, адміністрація Джорджа Буша свідомо уникала всі останні роки. Та й взагалі цікаво те, що в той час, коли серед фігурантів нападу 11 вересня 2001 року на США були терористи з Саудівської Аравії і Єгипту американці зосередили свої зусилля виключно на Іраку…

Надзавдання “забезпечення тріумфу свободи”, яке президент Джордж Буш визначив, як місію американської зовнішньої політики у новому тисячолітті, потребує формування модерної ідеології, яка, поки що навіть і не проглядається у діях вашингтонської адміністрації. Іракська диктатура (а не просто президент Хусейн) є тільки частиною проблеми, бо Ірак не може бути лише одним єдиним фронтом боротьби з тероризмом. Але чи відбудеться відкриття “другого фронту” в Ірані і Палестині?

Наразі сьогодні не зовсім ясно, що конкретно планує адміністрація Буша після падіння Саддама Хусейна. Чи це буде новий план Маршала для Іраку, відбудова країни виключно використовуючи надходження від продажу Іракської нафти, чи це буде федеральна чи унітарна держава, керована США чи Організацією Об’єднаних Націй. Чи буде Америка так само ретельно дбати про реконструкцію Іраку, як вона приклалася до його руйнування? Одні питання нашаровуються на інші, так як ланцюжок спровокованих іракською кампанією мусульманських виступів здатен спровокувати прихід до влади у Пакистані ісламістських фанатиків, що можуть повернути свою зброю проти американських союзників. Так що місце Хусейна в такому разі ймовірно не довго залишатиметься вакантним і США будуть змушені кидати все нові і нові військові підрозділи для боротьби з вже новими диктаторами.

Ірак – країна, з якої можна розпочати

Натомість у світі і далі лунають полярні думки з приводу домінування Америки і її права одноосібно вирішувати долі інших країн. Так аргентинський експерт-міжнародник Едуардо Галеано прямо запитує стосовно Джорджа Буша: “Хто обрав його президентом усієї планети? Мене, наприклад, ніхто на такі вибори не запрошував. А Вас? Сполучені Штати оголосили, що після перемоги на тривалий час установлять в Іракові військове окупаційне правління. І американські генерали займуться в цій країні створенням демократичного суспільства. Це буде така ж демократія, як і та, що Штати подарували Гаїті, Домініканській Республіці чи Нікарагуа? Окупація Гаїті тривала 19 років, американці встановили військове правління, що вилилося в диктатуру Франсуа Дювальє. Після дев’яти років окупації Домініканської Республіки американці заснували там диктатуру Рафаеля Леонідаса Трухільо. Американці окупували Нікарагуа протягом 21 року, після чого біля влади опинився диктатор Сомоса.” (“Pacificar”, Аргентина, 21 березня 2003).

Якщо дійсно США встановлять у Іраку перехідний режим, керований військовими, то скільки часу потребуватиметься аби перейти до світської форми правління? Де знову ж таки гарантія, що через роки до влади в Іраку не прийде новий диктатор дружній до Америки, але ворожий іракському народу.

Однак, крім відвертої демонстрації сили, проект адміністрації президента Джорджа Буша “Ірак без Саддама Хусейна” полягає у тому, щоб створити у регіоні подобу “еталонної моделі” для арабських країн, до якої різними методами потім будуть “підтягувати” і інші близькосхідні країни. Схоже, що частина бушівських радників є просто цинічним ідеалістами, для яких імпортування демократії методами сили уявляється вершиною демократичних здобутків. Можливо, вони й самі вірять у те, що автоматичне експортування демократії американського зразка як універсальної цінності може легко прижитися і успішно функціонувати в арабській країні. В такому разі, дійсно, найперша мотивація нового американського проекту в Іраку і сусідніх арабських країнах полягає у модернізації арабського світу. Для США Ірак в такому разі виступає у ролі своєрідного “полігону” на якому відпрацьовуються “технології” майбутніх радикальних змін на Близькому Сході. Тому, як справедливо вважає професор Фуад Аджамі з американського університету Джонса Хопкінса: “Ірак – це країна, з якої можна розпочати: вона не згинається під тягарем релігійних заборон, володіє значними ресурсами, не страждає від серйозних демографічних проблем і не являється ареною наступу ісламізму, і її релігійна строкатість зводить до мінімуму ексцеси панаболізму”.

Після Саддама Хусейна

Власне кажучи, загальним принципом американської політики стосовно переможеної держави (цей принцип колись з великим “успіхом” використовував і Радянський Союз) є якнайшвидше встановлення в ній “законної” влади. Байдуже, що іноді така “законність” часто-густо виглядає досить ущербною, а демократія декоративною і керованою відверто із зовні. На перехідний період керівником Іраку планується призначити з Вашингтону американського генерала, а вже десь через рік зможуть відбутися вибори. Для американської сторони важливо, щоб у новому Іраку жодною мірою не зіштовхнути сунітів з шиїтами чи курдів зі християнами. Ймовірно, що за новим сценарієм розвитку країни вона набуде федеральних рис і кожна з територій (сунітська, курдська і шиїтська) надішле своїх представників до загальнонаціонального парламенту, де і буде вибрано нового президента іракської держави.

Проте було б наївно вважати, що реконструкція повоєнного Іраку може сама собою розпочатися у день закінчення війни. Америка вже нині повинна чітко визначитись зі своїми пріоритетними військовими і політичними стратегіями стосовно цієї країни. Для Іраку мають бути визначені декілька періодів поетапного просування до демократичного устрою, з врахуванням перебирання США на себе керування державою і заповнення вакууму влади на час, котрий необхідний для перевірки і фільтрації іракських посадових осіб на лояльність до нового режиму. Надзавданням для США стане заохочення населення до якнайшвидшого запровадження економічних реформ та стимулювання демократичного політичного розвитку. Надаючи оперативну фінансову допомогу для реконструкції країни вони у такий спосіб демонструватимуть мирні дивіденди від усунення Саддама Хусейна і дискредитуватимуть колишній режим в очах громадян Іраку.

Утім післявоєнний, так би мовити, транзитний період розвитку країни вимагатиме від перехідних властей політичної “дезактивації” і “десадамізації” Іраку. Перевірка і чистка рядів колишніх посадових осіб в установах післявоєнної системи правосуддя повинна швидко поламати систему безкарності щодо колишньої елітної частини суспільства, котра визначала правову культуру Іраку до американського вторгнення, і забезпечити пересічним громадянам країни правовий захист у всіх царинах нової постсадамівської дійсності. Для американців важливо вже перших порах перехідного правління довести практичні переваги військового уряду в країні, який у всьому опиратиметься на силу закону.

Очевидно, що американці мають вповні враховувати гіркий досвід своїх попередніх військових втручань. Якщо вдатися до статистики, то з 18 правлячих режимів, які Сполучені Штати силою змістили у вже минулому ХХ столітті, лише в п’яти країнах переважило демократичне правління. Тобто необхідно визнати, що успіху було досягнуто менше ніж у 30% випадків. Для США важливо, щоб у останньому випадку з Іраком складність, профіль і політична чутливість іракського втручання не продовжили похмурий список невдач силової демократизації тоталітарних режимів.

Для Америки критично важливо, щоб відновлення Іраку відбулося успішно і у якомога коротший термін. Ефективні політичні, економічні і соціальні зрушення в Іраку в перехідний період мають стабілізувати загальну ситуацію у близькосхідному регіоні і закріпивши таким чином політичний успіх Сполучених Штатів значно посилити їхню можливість впливати на події на Близькому Сході і в усьому світі. Відновлення повоєнної іракської держави має пройти таким чином, щоб з часом не привести до влади іншого східного деспота, що поруйнує регіональну стабільність і увійде в протиріччя з американськими національними інтересами на Близькому Сході.

Також для США важливо провести реформи в Іраку таким чином, щоб не спровокувати своїми діями громадянську війну чи масовий партизанський рух. Необхідно зважати на те, що десятиліттями на цій території влада Саддама Хусейна була абсолютною і сама країна є етнічно і релігійно фрагментованою. Однак не дивлячись на те, що інфраструктура країни досить зношена, а також потребує відновлення після інтенсивних воєнних дій, до позитивних чинників можна віднести наявність значних природних ресурсів (запаси іракської нафти є другими у світі після Саудівської Аравії), орної землі, значної діаспори, котра готова повернутися до країни після стабілізації ситуації, а також те, що нині більше 70% населення проживають у містах, або біля міст, де переважає світська і чітко міська культура.

Непростим питанням для американської військової перехідної влади буде і курдське питання, оскільки невідомо який статус у іракській державі вимагатиме курдське населення. Чи воно обмежиться входженням на федеральних засадах до нового Іраку, погодиться на якусь іншу форму автономії, або спробує формалізувати свою незалежність, домагаючись створення незалежної курдської держави. Відстоюючи справедливі права курдського народу американці зіштовхнуться з інтересами союзної Туреччини, яка не визнає права курдів на самостійне існування і може намагатися спровокувати міжнародну кампанію, щоб спробувати стримати курдські державницькі амбіції. Також не можна скидати з рахунку племінні і етнічні чинники, враховуючи те, що в Іраку існують 150 головних племен і 2000 кланів, що може якимсь чином повторити ситуацію подібну до ситуації в Афганістані.

Крім того ще існує розгалужена сітка керівництва і рядових членів правлячої колись партії арабського соціалістичного відродження “Баас”, які за режиму Хусейна перебували на привілейованому становищі і котрим буде непросто змиритися зі втратою колишніх дивідендів від своєї партійної приналежності. Не варто забувати і про тікрітській клан самого Саддама Хусейна, члени якого практично і керували країною протягом правління “останнього арабського героя”. Хіба можна сподіватися на те, що всі ці наближені до колишнього режиму особи так легко інтегруються у нове постсаддамівське життя і не чинитимуть відвертих перешкод, саботуючи відкрито чи неявно всі заходи нової іракської влади?

Проблемою закінчення перехідного військового правління може стати неспроможність жодної політичної чи етнічної сили в країні встановити повний контроль над іракською територією без допомоги із зовні. Без довготермінової присутності американських військ існуватиме реальна можливість початку громадянської війни. Але ця військова присутність має і свої видимі недоліки. Неможливість, на перших порах, контролювати підвладні території без застосування елементів примусу дискредитуватиме в очах іракського керівництва на місцях самі основи демократичного політичного правління і підриватиме довіру до західних правових інституцій.

При цьому під час переходу Іраку від стану війни до миру Сполучені Штати будуть особливо уразливі до звинувачень у імперському поглинанні і геостратегічному домінуванні над усім світом. Недовіра до Америки не сприятиме заохоченню до проведення демократичних реформ у Саудівській Аравії, Ірані, Лівії, Сирії, Лівану, Йорданії та інших країнах ісламського світу.

Наразі чи повністю прорахували США якого “нахлібника” вони можуть посадити собі на шию. За прогнозами ООН аби уникнути гуманітарної кризи Америка має враховувати, що беручи відповідальність за цю територію вона також бере відповідальність і за ті 5,4 мільйонів іракців, що вимагатимуть продовольства і задоволення своїх інших мінімальних потреб, 39% населення матимуть нагальну проблему придатної для пиття води, 500 тисяч може вимагати медичного обслуговування, ще 600 тисяч переміщених під час війни людей потребуватимуть оперативної надзвичайної допомоги після перших місяців по закінченню війни.

На фоні цього ймовірного хаосу Сполучені Штати автоматично опиняться відповідальними водночас за критичну політичну ситуацію, гуманітарні кризи і відбудову зруйнованої за час військових дій інфраструктури країни. Необхідно опиратися на попередній досвід Афганістану, Косово, Боснії, Гаїті, Лівану, Гренади, Панами і Сомалі та усвідомлювати, що військова перемога це лише пів справи, а відновлення країни і переведення її на демократичні рейки потребуватиме надзусиль. Позаяк навіть найбільш значна тактична чи стратегічна військова перемога може втратити багато чого зі свого значення, якщо це буде супроводжуватися політичним і дипломатичним вакуумом влади…

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s