Внутрішні „темники”, як діагноз хвороби ЗМІ

“Телекритика” 2004 рік

Віктор Каспрук

Стаття Бориса Бахтєєва „Оновлене телебачення зі смаком полуниць” досить повно окреслює роль засобів масової інформації (в тому числі телебачення) в українському суспільстві. Цілком очевидно, що на сьогодні якість постреволюційного інформаційного мовлення явно відстає від тих нагальних завдань, котрі стоять перед нашою державою в переломний період трансформації влади від відверто авторитарної, в часи екс-президента Леоніда Кучми, до прогнозовано демократичної, в епоху президента Віктора Ющенка.

Наразі Борис Бахтєєв чітко вказує на одну з основних ролей, котру має відгравати телебачення в демократичній країні – зворотній зв’язок між суспільством та владою. Зв’язок, без якого функції засобів масової інформації звужуються до явного обслуговування інтересів тих чи інших політичних і економічних груп впливу, або відверто перетворюються на пропагандиста та лобіста ідеологічних потреб різномастих політичних партій напередодні парламентських і президентських виборів.

Однак, якщо спробувати більш детально проаналізувати ситуацію в українських ЗМІ, то можливо відслідкувати цілий комплекс зв’язків (в тому числі і зворотній), які мусять обов’язково бути задіяні в діяльності професійних засобів масової інформації. Названа стаття, як і стаття Анни Шерман „Машина времени и человек-невидимка”, котра написана на продовження теми піднятої Борисом Бахтєєвим, досить близько підходять до цих важливих питань. Перше з них, це те, що сучасні українські засоби масової інформації, по суті, не є „четвертою владою”, хоча можуть нею потенційно бути. Вони є, приблизно, тією ж мірою „четвертою владою”, котрою був виконавчою владою режим Леоніда Кучми під час його десятилітнього президентства. А значить, не відповідають сьогоднішньому дню, відстали від змін, котрі привнесла в Україну „помаранчева революція”.

Для цього є багато причин. Борис Бахтєєв у кінці своєї статті прямо ставить питання непрофесійності вітчизняних ЗМІ та телебачення загалом. Власне кажучи, він тут правий. Але, піднімаючи цю тему, необхідно йти далі. Для цього необхідно пригадати декілька аксіоматичних тез, що лежать в основі сприйняття та діяльності в царині інформації. Головна з них (і очевидно центральна) – це те, що будь-яка людина (але не лише людина, а й система), яка обробляє інформацію, в тому числі аналітичний центр чи засоби масової інформації, можуть побачити лише те, що вони здатні бачити та зрозуміти лише те, що вони здатні зрозуміти. Здатні як в сенсі технічного оснащення відповідними інструментами сприйняття та обробки інформації з певного інформаційного простору (наприклад – наявність зору, слуху чи мережі Інтернету), так і в сенсі спрямованості на цю інформацію ресурсів уваги, зацікавленості, попередньої навченості. І, відповідно, будь-яка людина й система, яка обробляє інформацію, здатні обробити інформацію тільки опираючись на існуючі можливості власної внутрішньої структури індивідуальної чи колективної особистості, котру складають попередньо набуті інформація, знання, навички роботи з ними та базис цілеспрямованості особи чи системи.

Будь-яка творча особистість (знову-таки – індивідуальна чи колективна), що б вона не робила, в своїй творчості лише репродукує проекцію власної особистості. І кожен творчий витвір в цьому сенсі є лише інсталяцією тієї чи іншої проекції структури особистості творця під певним кутом зору та змікшований зі скалками зовнішніх образів, котрі бажає відобразити творча особистість. Цей факт в галузі творчості є давно відомим. І нам завжди цікаво та захопливо дивитися на витвір справжнього митця, художника або літератора, тому що у кожному своєму творі він розкриває свою неповторну, багату особистість. Аналізуючи з цієї точки зору діяльність українських засобів масової інформації, ми мусимо констатувати, що так само, як митець, котрий нездатен давати „на гора” оригінальну й цікаву поціновувачам продукцію, наші ЗМІ й телебачення зокрема, сьогодні перебувають у творчій кризі. І питання полягає в тому – чи не є ця творча криза, кризою, так би мовити, назавжди. Чи здатні взагалі вітчизняні ЗМІ в сучасному їх стані бути адекватними постреволюційному часові?

Якщо звернутися до теорії інформації, що з огляду на належність ЗМІ до цієї царини, то найнижчий щабель в інформаційній ієрархії займають дані – набір позбавлених сенсу шматочків інформаційних артефактів, далі йде сама інформація – дані, прив’язані до контексту і тому – маючі сенс. І на найвищому інформаційному щаблі знаходиться найвища форм існування інформації – знання. Це інформація, котра має складну структуру контекстних зв’язків, котрі мають системний характер, і тому досить повно відображає певні об’єкти, явища, процеси. Саме тому ця найвища форма існування інформації є не лише найціннішою, а й найцікавішою для сприйняття. Так що, якщо інтерпретувати факти, влучно відмічені в згаданих статтях Бориса Бахтєєва та Анни Шерман, з точки зору інформаційної ієрархії, то наші телеЗМІ, замість еволюціювати від просто інформації до знань, упевнено рухаються шляхом інволюції до продукування даних. Іншими словами – творчо деградують.

Якщо переформатувати це питання іншим чином, то позбавившись від „темників”, котрі масово надходили в минулому з вулиці Банкової, 11, наші електронні ЗМІ не позбавились від структури „темників” в собі. І це, на мою думку, і є не лише ключовим моментом їх нинішньої діяльності, а й діагнозом. ЗМІ залишилися нерозвинутими, такими, як вимагали часи кучмізму, нединамічними, самовпевненими і з абсолютною відсутністю бажання вдосконалюватись.

Якщо ми подивимось на оприлюднені плани стосовно розробки нових програм чи нових серіалів, то побачимо той самий перелік псевдоукраїнських, а взагалі-то кажучи, просто убогих „витворів”, котрі не відповідають не лише смаку нашого середньостатистичного глядача, а говорячи ще більш жорстко, вже повністю опустилися нижче ватерлінії найнижчого рівня розвитку особистості глядача. Отже, питання менеджменту, питання управління креативом, котре є взагалі для будь-якої діяльності стає питанням номер один для систем, для яких інформація є як сировиною так і продукцією, мусить бути питанням надвисокої ваги.

Очевидно, що виходом з тупика їх творчої убогості може бути лише перебудова в системі ЗМІ внутрішньої структури колективної творчої особистості та ключових фігур, котрі їх репрезентують, або ж більш радикальний метод – зміна цих особистостей та їх тілесних носіїв, кадрова ротація та зміна самих телевізійних каналів на конкурсних засадах.

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s