Саміт „великої вісімки”: африканські країни мають всі шанси отримати реальну допомогу

“Українське слово” 2005 рік

Віктор Каспрук, політолог

Неформальне об’єднання лідерів світових країн „велика вісімка”, саміт яких відбувся у шотландському місті Гленіглсі, великою мірою, визначає розвиток нового світового порядку в ХХІ столітті. Безперечно, можна сперечатися щодо критеріїв членства країн у цьому елітарному клубі, в який ані за високими доходами на душу населення, ані за обсягами економіки Росія зовсім не вписується. Хоча об’єктивно можна зробити похибку на загравання Заходу з Російською Федерацією у намаганні таким чином нейтралізувати хоч якимсь чином антизахідні устремління сучасного російського істеблішменту.

Історія формування цього елітного клубу така – на початку сімдесятих, коли вибухнула світова нафтова криза, Сполучені Штати організували неформальний фінансовий саміт під назвою „Бібліотечна група”, котрий відбувався – у бібліотеці Білого. У Білому домі зібралися головні діючі особи фінансових систем США, Великої Британії, Франції, Німеччині і Японії. В 1975 році Франція запропонувала підняти статус зборів до глав урядів і наполягла на включенні Італії. Ще через рік „дзеркальна” зустрічна пропозиція надійшла від американців, які включили до списку Канаду. Так за столом зібралися семеро світових лідерів, котрі представляли найбільші в промисловому та політичному сенсі демократичні країни Заходу, яких „холодна війна” об’єднала з далекосхідною Японією.

Коли ж „холодна війна” закінчилася, за наполяганням Вашингтона з’явилося ще одне місце, вже іншого характеру – для Росії. Це було у 1998 році, коли адміністрація Клінтона оптимістично думала, що за президента Єльцина Росія стає демократичною країною й включення її у „велику сімку” допоможе їй просуватися по цьому шляху. Як ми бачимо тепер, подібне рішення було великою помилкою, бо за президента Володимира Путіна РФ віддалилася від демократії просто таки на космічну відстань.

Гіпотетично країни „великої вісімки” мають бути представлені на рівні глав держав і урядів, тобто демократично обраних лідерів владних структур своїх країн. У такому разі, відразу постає маленьке питання – при чому ж тут взагалі президент Путін, останнє обрання якого жодною мірою не можна назвати ані вільним, ані демократичним. Парадоксально, але факт, що у 2006 році Росія буде приймати у себе саміт „вісімки”. Правда, можна зовсім не сумніватися у тому, що Володимир Путін запропонує його провести у рідному його серцю Петербурзі.

Звісно, що теракти у Лондоні внесли свої певні корективи у перебіг липневого саміту „великої вісімки”, проте головною його митою не було лише списання боргів африканським країнам. Цього разу відкривається реальний історичний шанс якщо не повністю подолати бідність, то принаймні зменшити її руйнівні метастази в країнах африканського континенту.

Як зазначають експерти, вперше американський реалізм, європейська щедрість і африканська відповідальність виявилися на одній орбіті. Багаті країни обіцяли до 2015 року збільшити надавану допомогу вдвічі. Перед розвиненими країнами нині стоїть надскладне завдання – включити африканський континент у процес глобалізації. Досвід показує, що Азії допомогла розвинутися не стільки добродійність, скільки торгівля.

На сьогодні ситуація в Африці є критичною – частка Чорного континенту у світовій економіці становить лише 2%. Протекціоністська аграрна політика багатих країн тільки шкодить Африці. Тому США, Європейському Союзу і Японії необхідно прибрати бар’єри, котрі стримують експорт африканської бавовни, кави і какао на світовий ринок. Багаті країни мають надати африканцям шанс, але для цього вони мають показати своє справжнє обличчя. Бо питання стоїть чітко, або вони хочуть зберегти власне благополуччя, або допомогти Африці вибратися з економічної ями.

Тим часом, підводячи підсумки саміту, необхідно відзначити, що „вісімка” таки досягла істотного просування в намаганні зменшення африканської бідності, глобальному збільшенні нагрівання атмосфери нашої планети та ізраїльсько-палестинському конфлікті. Повернувшись із Лондона, куди він негайно відбув після здійснення бомбувань терористами, прем’єр-міністр Великої Британії Тоні Блер, наголосив, що здатність урядів країн представлених тут домовитись щодо кроків реалізації допомоги однім із найбідніших людей у світі, захисту навколишнього середовища й встановлення миру в близькосхідному регіоні є найефективнішою відповіддю насильству і екстремізму. „Ми дискутуємо сьогодні перебуваючи в тіні екстремізму, – сказав він, – але це не зможе вплинути на те, задля чого ми прибули сюди, щоб досягти рішення”.

Тоні Блер привітав прийняття ряду угод, котрі мають полегшити бідність в Африці, включаючи зобов’язання подвоїти допомогу до 2010 року, зменшити торгівельні бар’єри, скасувати боги багатьом країнам, і зробити навіть більше, боротися з хворобами, включаючи ВІЛ та малярію. „Це – не кінець бідності в Африці, – підкреслив британський прем’єр, – проте це надія, що з нею може бути покінчено. Це ще не все те, чого хотів кожен із нас, але це – просування до реального і досяжного прогресу”.

Тоні Блер оголосив, що всі вісім націй підтримують зусилля забезпечити $ 3 мільярди на рік допомоги для палестинської влади на наступні три роки Цей крок має на меті допомогти палестинцям після того, як Ізраїль полишить цього літа Сектор Газа і Західний берег ріки Йордан. Підготовка до цього проекту просувається успішно, ще минулого місяця адміністрація президента Джорджа Буша запевнила, що буде співпрацювати із Джеймсом Уолфенсоном, колишнім президентом Світового Банку, у зборі пакету допорогових внесків від країн всього світу, включаючи і арабські країни.

Серед найважливіших рішень саміту, те, що до 2010 року щорічно на допомогу країнам, котрі розвиваються має бути виділено $ 50 мільярдів. З цієї суми щорічна до допомога африканським країнам має складати $ 25 мільярдів і збільшуватись, починаючи після 2004 року. У заключному документі саміту підтверджено рішення, котре обговорювалось у червні щодо надання негайної допомоги 18 найбіднішим країнам світу (в тому числі і 14 африканським країнам) у розмірі 40 мільярдів американських доларів. В цілому ж здобути користь для себе з цієї допорогової програми зможуть 37 країн. Також вирішено надати африканським країнам допомогу в $ 4 мільярдів протягом 10 років для того, щоб провести щеплення дітям, в тому числі проти малярії і гепатиту.

Можна спробувати провести певну аналогію: шістдесят років тому держави, котрі перемогли у Другій світовій війні зустрілися в Потсдамі для того, аби установити новий порядок на європейському континенті. Тепер же після економічної поразки африканського континенту країни „вісімки” прагнуть встановити новий порядок у Африці.