Європейський вимір НАТО – майбутнє євроатлантичної безпеки

журнал “Надзвичайна ситуація” 2004 рік

Віктор Каспрук, політолог

Сьогодні майбутнє євроатлантичної безпеки залежить від багатьох її складових. Однією із них є сумісність і координація дій оперативних сил швидкого реагування, котрі входять до Північноатлантичного альянсу. Саме чинник можливості потужної командної гри, за умови виникнення реальної загрози з боку потенційного противника, є фактором політичної стабілізації і військової безпеки на європейському континенті. Безумовно, що сучасне НАТО стає не лише важливим фактором убезпечення Європи від силових сценаріїв вирішення конфліктних питань, а й і гарантом політичної стабільності нової об’єднаної Європи, котра все більше і більше починає відчувати себе єдиним організмом євроатлантичної цивілізації.

Римська конференція з питань безпеки

Вирішальну роль НАТО в гарантуванні європейської безпеки ще більше починаєш усвідомлювати після участі в конференції “The Future of Euro-Atlantic Security” (“Майбутнє євроатлантичної безпеки”), котра проходила в Римі 1-3 грудня в Istituto Superiore di Polizia (Вищому інституті поліції) та відведення військової бази НАТО в Ніаполі.

Як заявив на конференції у Римі President of the Italian Atlantic Committee (президент Італійського Атлантичного комітету) сенатор Еміліо Коломбо: “В якості президента Італійського Атлантичного комітету я маю честь запевнити делегації і учасників “50-ої Генеральної Асамблеї” Асоціації Атлантичного договору в найтеплішому прийомі в місті Римі. Наша Асамблея в Італії вже була удостоєна честі виступити у ролі приймаючої сторони в 1983 та 1996 роках, коли ATA обговорювала організаційні деталі на ранній стадії свого становлення.

“50-та Асамблея” відбувається в епохальний момент, котрий відкриває нову еру, за якої країни Центральної і Південно-Східної Європи набувають досвіду спільної роботи в уніфікованому проекті ціллю якого є свобода і демократія. Однак, водночас, цей проект, який для Євроатлантичного співтовариства є базисним, зіштовхується з дуже серйозними викликами його стабільності і безпеки.

В рамках цього контексту, Асоціація Атлантичного договору, котра базується на більш ніж п’ятдесятилітніх традиціях і широкому колі його учасників, покликана стати джерелом відображення діалогу та співробітництва, здатного в даний час внести свій вклад в керівництво Атлантичного альянсу.

Сьогодні, навіть більше аніж у минулому, Атлантичний альянс потребує підтримки своїх цінностей, ентузіазму та послідовності в дотриманні індивідуальних і колективних зобов’язань, котрі були наріжним каменем Атлантичного союзу протягом перших п’ятдесяти років його історії, і які складають фундамент його майбутнього розвитку”.

Доповідачі з Італії, Канади, Македонії, Хорватії, Болгарії, Румунії, Албанії та Сербії глибоко проаналізували геополітичну ситуацію у світі та Європі, накреслили шляхи подальшої кооперації в рамках програм НАТО для тих країн, котрі ще поки що не приєднались до Північноатлантичного альянсу. Проте найбільшою подією римської конференції став у перший день виступ Генерального секретаря НАТО Яапа де Хоопа Схеффера, який чітко окреслив шляхи майбутнього Альянсу за умов глобалізованого світу і участь підпорядкованої йому організації у боротьбі з тероризмом.

Варто підкреслити, що розпочата Північноатлантичним альянсом три роки тому операція “Active Endeavour” (“Активні дії”) продемонструвала всю рішучість держав, які входять до складу НАТО у боротьбі з тероризмом. В штаб-квартирі Об’єднаного командування НАТО у Південній Європі, котра знаходиться в Неаполі, вважають цю операцію надзвичайно успішною. “Active Endeavor” є прямим продовженням заходів негайного реагування НАТО у відповідь на терористичні акти в США 11 вересня 2001 року. Наразі у березні 2004 року Альянс розширив рамки реалізації цієї операції зі східного узбережжя на всю акваторію Середземного моря. Саме у рамках цієї операції кораблі НАТО здійснюють патрулювання акваторії Середземного моря. Крім цього здійснюється моніторинг морських перевезень та конвоювання морських цивільних вантажів через Гібралтарську протоку, аби виявити і запобігти терористичним діям.

Об’єднане командування союзників в Ніаполі

Важливим фактором стабільності у Середземномор’ї є війська Північноатлантичного альянсу, котрі розташовані на території Італії. В Неаполі базується штаб-квартира Об’єднаного командування НАТО у Південній Європі. Так морське командування в Неаполі є однією з трьох складових об’єднаного військового командування. Начальник морського командування Неаполя є відповідальним за контроль, планування, координацію та виконання завдань, котрі пов’язані з морською акваторією. Штаб сформований 1 липня 2004 року і замінив штаб Союзницьких військово-морських сил південної Європи, що був заснований 5 червня 1967 року. Він розташований на острові Нісіда в Неаполі. Штаб підпорядкований італійському трьохзірковому адміралу і укомплектований міжнародним штатом військовослужбовців, головним чином з Німеччини, Греції, Італії, Нідерландів, Іспанії, Туреччини, Великої Британії та Сполучених Штатів.

Морському командуванню в Неаполі підпорядковані дві натовські складові сил швидкого реагування: Регулярні військово-морські сили Середземномор’я (Standing Naval Force Mediterranean (STANAVFORMED) та Протимінні формування військових сил Півдня (Mine Counter Measures Force South (MCMFORSOUTH). Крім того, морське командування в Неаполі проводить цілодобове відстеження ситуації в акваторії Середземноморського регіону.
З липня 1992 до жовтня 1996 неапольський штаб керував натовською операцією відомою як “Sharp Guard” (“Пильна охорона”), котра проводилась на підтримку санкцій Організації Об’єднаних Націй стосовно колишньої республіки Югославії. Й на сьогодні неапольське морське командування продовжує забезпечення морських сил для підтримки операцій НАТО на Балканах. А починаючи з 26 жовтня 2001 року морському командуванню в Неаполі підпорядкована операція “Active Endeavour” (“Активні дії”), котра є морським вкладом НАТО у боротьбу проти тероризму.
Місією морського командування в Неаполі є підготовка, планування, проведення чи підтримка широкого діапазону воєнних операцій деінде у світі, щоб стримувати агресію, вносити свій ефективний вклад в стримування криз і просувати мир, безпеку і стабільність.
Наразі ключові завдання включають:

– Керування кризовими ситуаціями і їх стримування, встановлення та підтримка ефективної операційної готовності, як складової завдань військово-морських сил;
– Гарантування належних оцінок готовності та здатності підпорядкованих військових сил через залучення автоматизованих систем обміну інформацією;
– Керування доступом і інтеграційними діями;
– Внесення вкладу в збереження миру, захисту і територіальної цілісності держав-членів Альянсу, забезпечуючи планування на суші та на морі;
– Проведення і підтримування повний діапазону операцій НАТО скрізь у натовському ареалі потенційних інтересів, проводячи і розширюючи стабільність через дії військового співробітництва.

Між тим, політика гарантування безпеки, котру сповідує НАТО передбачає не лише відслідковування і контроль за ситуацією, а й готовність у будь-який момент розгорнути свої військові сили у відповідь на потенційну загрозу звідки б вона не надходила. Південний напрямок і Середземномор’я, які входять до сфери інтересів об’єднаного командування союзників в Ніаполі, також уразливі перед можливістю нових викликів, котрі стоять перед об’єднаною Європою. Хоча, коли у часи холодної війни концепція захисту від потенційного противника передбачала, в першу чергу, воєнне вирішення питання, то на сьогодні політичні домовленості стають домінуючими у міжнародних відносинах.

З часу зникнення радянської загрози Європа ще ніколи не перебувала у такій відносній безпеці. Однак це зовсім не означає, що відсутні будь-які загрози європейським націям. Очевидно, що про це говорити просто передчасно. Ризики безпеці нині набувають модифікованих форм і військове протистояння з комунізмом замінено на небезпеку терористичних актів, екологічну загрозу, викрадення ядерної зброї та біженцями (коли сотні тисяч людей змушені полишати свої домівки і батьківщину в наслідок регіональних конфліктів). Перманентний конфлікт у Косово на Балканах, на жаль, і досі залишається міною сповільненої дії, котра все ще лишається спроможною підірвати тендітну стабільність в країнах регіону.

В контексті розширення зони безпеки на Балканах, Середземномор’ї та й взагалі на європейському континенті важко переоцінити тривалі трансатлантичні зв’язки та роль Сполучених Штатів у захисті Європи. Для гарантування стабільності у Європі і боротьби з тероризмом місія Америки залишається такою ж важливою, як і у минулі десятиліття, коли протягом більше аніж 50 років США були необхідною складовою європейської культури безпеки.

Наразі суттєвою складовою європейської культури безпеки на Балканах є те, що після успішного завершення програми SFOR НАТО не знімає свої зобов’язання перед Боснією і Герцеговиною. Безперечний позитив, що чисельний центр, котрий очолюваний старшим офіцером було відкрито на території цієї країни 2 грудня. Що стало доказом бажання НАТО бачити Боснію і Герцеговину країною, котра наближається до Північноатлантичного альянсу.

Основна задача НАТО в Сараєві полягає у тому, щоб забезпечити проведення реформ у сфері оборони і допомогти боснійській владі в реорганізації збройних сил країни та, у кінцевому рахунку, перевести збройні сили на професійну основу. Боснія і Герцеговина потребують допомоги у реформах безпеки і тому Альянс сприяє їй, після виявленого нею бажання, у приєднанні до структур НАТО. Істотного просування у напрямку реформ в галузі безпеки було досягнуто 2004 року. Проте, подальша адаптація військових структур цієї країни можлива лише після того, як союзники впевняться у сумісності поточних реформ зі натовськими стандартами.

НАТО в Сараєві також розпочне виконання деяких операцій, включаючи протитерористичні заходи, затримку осіб, котрі здійснили злочини під час розпаду колишньої Югославії і які підлягають направлення до Міжнародного трибуналу у Гаазі та спільне використання з Європейським Союзом розвідувальної інформації. Відтак переміщення можливостей тандему НАТО-ЄС до Боснії і Герцеговині дозволяє Євросоюзу звертатися до натовських активів і можливостей. Завершення місії SFOR і перехід тут до лідерства ЄС, реалізується після консультацій з керівництвом Боснії і Герцеговини. При чому, перехід НАТО-ЄС був формально затверджений президентом цієї держави.

Крім того, Рада Безпеки Організації Об’єднаних Націй у своїй резолюції 1575 від 23 листопада 2004 року підтвердила, що операція ALTHEA і NATO HQ у Сараєві є юридично законними спадкоємцями попередньої місії SFOR. Також досягнуто високого рівня співробітництва на поприщі координації дій між НАТО і ЄС, особливо у програмі PIFWCS (боротьби з тероризмом і спільного використання інформації розвідок). Все це відбувається в відповідності до політичних рішень, котрі прийняті попередньо НАТО і Європейським Союзом.

НАТО в Італії, як невід’ємна складова євроатлантичної безпеки

Варто звернути увагу на один дуже важливий момент. Останнім часом дві величезні зміни відбулися у НАТО. Альянс вже не хвилює будь-яка загроза, котра колись надходила з боку Радянського Союзу. Бо, безумовно, протягом перших 40 років, основною метою НАТО було заблокувати радянську загрозу. Однак в останні 15 років виникає питання – навіщо взагалі потрібне НАТО? Якою є його роль? Варто звернути увагу на те, що протягом 40 років свого існування Альянс ніколи не брав участі в будь-яких операціях, хоча при цьому проводилось багато підготовчих військових навчань та маневрів. А після закінчення холодної війни НАТО вже встигло взяти участь у 12 різноманітних операціях.

Друга надзвичайна зміна у НАТО почалась десь 2 роки тому. І це в наслідок терактів 11 вересня. Очевидно, що боротьба з тероризмом не може вестися тими ж традиційними методами, котрі були відпрацьовані під час протистояння з СРСР. Якщо терористам вдасться підірвати один будинок – це не значить, що все місто буде ушкоджене. Але це всиляє страх і невпевненість у своїй безпеці у іншої частини населення цього міста. Оскільки це зовсім інший тип потенційної загрози, то зараз НАТО змушене бути готовим до будь-яких неочікуваних дій з боку терористів. І якщо раніше вся робота в Середземномор’ї продукувалася в штаб-квартирі Об’єднаного командування НАТО у Південній Європі і розгорталась в регіоні, то нині операції переносяться у будь-якому напрямку, що надає можливість військам НАТО дуже швидко реагувати на загрозу звідки б вона не надходила.

Однак повернемося знову до операції “Active Endeavour” (“Активні дії”), місія якої полягає у тому, щоб проводячи військово-морські операції у Середземномор’ї активно демонструвати рішучість і солідарність країн-членів НАТО. Операція “Active Endeavour” – це один із вимірів, котрий випливає з рішень НАТО, згідно Статті 5 “Вашингтонської угоди”, і розширює свободу дій в кампанії проти тероризму.

Вперше в історії Альянсу його війська було розгорнуто опираючись на Статтю 5. Північноатлантичний союз отримав від Сполучених Штатів Систему раннього реагування і контролю повітряного простору (AWACS). Також США розгорнули частину своїх Військово-морських сил у Східному Середземномор’ї. Система AWACS забезпечує повітряне спостереження і має здатність до раннього реагування, передаючи отримані данні на командний пункт та координує роботу центрів на землі, на морі і у повітрі.

Військово-морські активи Регулярних військово-морських сил Середземномор’я (STANAVFORMED), котрі брали участь в навчаннях “Glory 2001” біля південного узбережжя Іспанії, були перенаправлені безпосередньо у підпорядкування військ НАТО, котрі дислоковані у Східному Середземномор’ї. Операція “Active Endeavour” проводиться під керівництвом віце-адмірала Фернандо Санфеліса ді Монтефорте, під командуванням якого знаходиться італійський військо-морський флот та Командування союзницькими військово-морськими силами Південної Європи (NAVSOUTH). Командуванню їхнього штабу, який знаходиться у Неаполі, також підпорядкована група оперативного розгортання Східного Середземномор’я, що має назву “Task Force Endeavour” (“Оперативна група дій”(TFE), котра з 10 березня 2003 року розгорнута в акваторії Середземного моря, включно аж до протоки Гібралтар.

Тривалість операції у Східному Середземномор’ї досягається шляхом ротації Регулярних військово-морських сил НАТО та STANAVFORMED і STANAVFORLANT. Для того, щоб бути дієздатною TFE використовує засоби і активи надані державами-членами Альянсу регіону. Спочатку до складу “Оперативної групи дій” входили 9 суден Регулярних військово-морських сил Середземномор’я (SNFM), які так само, як і STANAVFORLANT є частиною Immediate Reaction Forces (IRF) (Сил швидкого реагування) НАТО. Початковою місією IRF є швидке розгортання військ в зоні напруження і кризи. Завданням IRF, як і Task Force, є проведення широкого діапазону морських операцій. Ця здатність регулярно перевіряється під час проведення навчань усюди в південному регіоні.

Так протягом перших двох місяців проведення операції в Східному Середземномор’ї STANAVFORMED установив контакт з приблизно 1700 торговими судами і здійснив супровід у морі 32 суден. Корабельні вертольоти за цей час здійснили більше ніж 1000 годин польотів. Військові кораблі Регулярних військово-морських сил Середземномор’я також відвідали острів Крит та Аксаз у Туреччині. Оскільки світ об’єднується проти тероризму, то НАТО продовжує демонструвати силу своїх рішень та солідарність націй, котрі входять до його складу. Під час проведення операції “Active Endeavour”, перевіряється і тестується багатосторонність можливостей військово-морських сил швидкого реагування.

4 лютого 2003 року Північноатлантична рада прийняла рішення розширити операцію “Active Endeavour”, включивши до її повноважень супровід невійськових суден, котрі переміщаються через Гібралтарську протоку. Це було зроблено для того, щоб забезпечити захист у цьому регіоні і гарантувати безпечний транзит суден, котрі належать країнам Альянсу. Вузька Гібралтарська протока, є широко відомою як потенційне місце для терористичних нападів, тому, очевидно, додаткові заходи безпеки стали цілком обґрунтованими.

Перший натовський ескорт проводився 10 березня 2003 року силами Об’єднаних військово-морських сил Атлантики, і був підтриманий американським та португальським морськими патрульними літаками та іспанськими вертольотами. Згодом до операцій в Гібралтарі, яку очолили іспанці, крім іспанських фрегатів задіяли датські, норвезькі й німецькі патрульні судна та літаки з Іспанії, Португалії та США. В ході цієї операції (до 29 травня 2004 року) відбувся супровід 488 суден.

Також, з початку операції приблизно 48 тисяч торгівельних суден були спостережені силами “Active Endeavour”. Під час операції спостереження використовуються кораблі, літаки і підводні човни, щоб отримати інформацію про морську діяльність в ареалі, де проводиться операція. 29 квітня 2003 року було прийняте рішення, в рамках Task Force Endeavour, про збільшення ефективності поточних військово-морських операцій проти можливих терористичних дій у Середземномор’ї. Операції відбувалися відповідно до міжнародного права і носять мирний характер. До 29 травня 2004 року, 61 судно було піддане повній перевірці.

16 березня 2004 року НАТО оголосило, що ареал операції “Active Endeavour” розширюється на все Середземномор’я і що партнери по Альянсу та інші країни Середземномор’я не лише підтримують цей почин, а й планують брати активну участь у цьому процесі. 12 вересня 2001 року (після терористичних нападів проти США 11 вересня), НАТО, згідно до Статті 5 “Вашингтонської угоди” і після американських запитів, погодилося на здійснення 8 визначених заходів, для того, щоб розширити можливості розгортання кампанії проти тероризму.

Ці заходи включали розгортання військових одиниць Регулярних військово-морських сил НАТО у Східному Середземномор’ї для того, щоб забезпечити розширену натовську присутність у цьому регіоні та продемонструвати серйозність прийнятих колегіально рішень І хоча натовська операція “Active Endeavour” формально розпочалася лише 26 жовтня 2001 року, однак патрулювання у Східному Середземномор’ї почалося вже 6 жовтня, після того, як Регулярні військово-морські сили НАТО у Східному Середземномор’ї прийняли рішення про проведення морських операцій на підтримку міжнародної кампанії боротьби з тероризмом.

Хронологія цієї операцій є такою:

– 6 жовтня 2001 року – SNFM виділяється із запланованої операції “Glory 2001” у Східному Середземномор’ї
– 26 жовтня 2001 року – розпочинається операція “Active Endeavour”
– 4 грудня 2001 року – початок операції “Rescue”
– 4 лютого 2003 року – розпочинається супровід суден у Гібралтарській протоці
– 29 квітня 2003 року – розпочинається моніторинг всіх кораблів у Середземному морі
– 10 грудня 2003 року – тимчасово припинений супровід суден у Гібралтарській протоці
– 29 січня 2004 року – відновлене супроводження суден у Гібралтарській протоці
– 16 березня 2004 року – операція розширена на все Середземне море

Цікаву інформацію з цього питання оприлюднив на брифінгу для українських журналістів у штаб-квартирі командування Військово-морської компоненти Об’єднаного командування НАТО у Південній Європі капітан-лейтенант Шаміт Сенер. На 3 грудня 2004 року процедурою конвою НАТО вже скористалися майже 500 кораблів, а процедуру моніторингу було застосовано до 56 тисяч кораблів. А начальник відділу планування і стратегії капітан Сьорд Бот підкреслив, що в операції “Active Endeavour” на постійній основі були задіяні 7-8 фрегатів і есмінців, 15-20 літаків морського патрулювання та 1-2 підводних човни. Капітан Бот зазначив, що кораблів і літаків весь час не вистачає і тому Північноатлантична рада змушена визначати першочергові пріоритети. На думку Сьорда Бота – такими пріоритетами є Гібралтарська протока і Червоне море, через які транзитом проходять 30% енергоносіїв, котрі споживають у об’єднаній Європі.

Україна також виявила бажання взяти участь у операції “Active Endeavour”, подавши з цього приводу необхідну заявку. Однак у НАТО вважають, що для цього необхідно добре підготуватися. На першому етапі розгортання співпраці внесок України може полягати в обміні розвідувальною інформацією, надання патрульних літаків і кораблів. Проте, щоб взяти безпосередню участь в цій операції Україна мусить розпочати процес підготовки. А так як ця операція має тривати не один рік, то й для підготовки до неї необхідно багато часу. Не сприяє взаємосумісності з військово-морськими силами НАТО і України те, що українські моряки використовують і досі старе обладнання радянського виробництва та поки що недостатнє знання українськими офіцерами англійської мови.

Однак, як наголосив начальник відділу планування і стратегії капітан Сьорд Бот, ми готові до реальної співпраці. Хоча її можна буде розпочати лише після того, як буде підписана політична угода. Таке співробітництво розвиватиметься на рівні зв’язку, обміну секретною інформацією, вивчення корабельних процедур НАТО і навчань. Отже для України може відкритися ще одна компонента реальної співпраці із НАТО, а це означає що шлях до членства у Північноатлантичному альянсі для нашої держави стає значно коротшим.

Київ-Рим-Неаполь-Київ

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , , , , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s