Ізраїль – розмежування задля збереження державної незалежності

“Українська газета” 2005 рік

Віктор Каспрук

Прем’єр-міністр Ізраїлю Аріель Шарон днями зіштовхнуся з найбільшим викликом у своїй довготривалій і легендарній військовій і політичній кар’єрі – примусовою евакуацією єврейських поселенців з Сектора Газа й декількох анклавів на півночі Західного Берега. Для правого крила ізраїльського політичного спектру „роз’єднання”, котре реалізує Шарон є єрессю, руйнуванням сіонізму й ігноруванням безпеки. Під час свого перебування у різний час на різних постах у кабінеті міністрів він завжди виступав патроном поселень, використовуючи релігійний запал поселенців для реалізації в життя своєї концепції топографічної переваги над палестинцями.

Поворот у політиці щодо Сектора Газа вибив багатьох з рядів його колишніх союзників, і перетворив минулих критиків на прихильників. Так лідери іноземних держав типу президентів Хосні Мубарака у Єгипті та Жака Ширака у Франції, котрі дорікали Шарону за дотримання в „жорстокої тактики” під час боротьби з палестинською інтифадою, котра тривала більше чотирьох років, тепер хвалять його за „хоробрість”. В основі стратегії прем’єра лежить його переконання в необхідності однобічних дій. Це відповідає його поглядам і великій недовірі до арабів. „Моя мати казала мені – ніколи не вір їм”, зазначив він нещодавно.

Після вступу на пост прем’єра Шарон опасався інтернаціоналізації пошуку рішення палестинсько-ізраїльського конфлікту, котра буде вимагати вилучення ізраїльтян зі Східного Єрусалима й фактично зі всього Західного берега. Щоб уникнути подібного розвитку подій він ухилявся від переговорів з Ясиром Арафатом, розглядаючи його як безнадійного терориста. Коли ж Махмуд Аббас перебрав владу в Палестинській автономії після смерті Арафата Шарон вітав його обрання, але не визнав як партнера в мирному процесі. Таким чином, діючи односторонньо, ізраїльський прем’єр залишає ініціативу в руках Ізраїлю й уникає поразки. Схоже, Аріель Шарон виніс уроки з нещасливого досвіду свого попередника Ехуда Барака, котрий вивів ізраїльські сили з Лівану, але зазнав невдачі у переговорах з Сирією й Арафатом. І поки він відмовлявся проводити переговори, він міг уникати подібного провалу.

Проте, після початкової невизначеності, Шарон запустив проект цілого свого життя, облаштовуючи кордон з палестинцями на двох напрямках – бар’єр безпеки на Західному березі (який залишає, приблизно, 10% території Західного берега під контролем ізраїльтян), і повернення до „зеленої лінії” 1967 року в Секторі Газа. Прем’єр не визнає лише територіальний підтекст прокладання маршруту бар’єра розмежування, він вважає, що це не кордон, а засіб гарантування безпеки Ізраїлю. Але рішенням піти на однобічні поступки – це лише частина його мотивації до процесу роз’єднання. Для прем’єра лідерство в ізраїльській політиці є не меш важливим. Попри все, Шарон має незаперечні переваги серед ізраїльських лідерів. Не лише ніхто не може конкурувати з ним у військових знаннях і воєнному досвіді, він володіє неперевершеною політичною проникливістю, котра ґрунтується на тонкому, інстинктивному розумінні людських бажань і слабостей.

Його попередники, починаючи від часів мирного процесу започаткованого в Осло, мали одну чи іншу з цих якостей, але жодного разу не дві відразу. Так Рабін і Барак були прекрасними генералами, але набагато слабшими як політики. Шімон Перес, можливо, й мав міжнародний авторитет і великий політичний досвід, але ніколи не носив військової форми. Беньямін Нетаніягу, хоча й подавав великі надії, проте виявився надто недосвідченим в політиці, коли отримав владу до своїх рук. І лише Шарон має великий досвід військової боротьби проти арабських противників Ізраїлю й неперевершені якості об’єднувати навколо себе політичних однодумців. Ці навички взяті разом і привели його до рішення вилучення зі Сектора Газа, як необхідності усунення нескінченних політичних перешкод минулого. Рішення Аріеля Шарона привели Ізраїль, можливо, найбільш важливого рішення у його новітній історії.

Однак, закономірно, постає питання яким буде Ізраїль через рік? Чи наступить довгоочікуваний спокій після закінчення розмежування? Раціональний аналіз ситуації приводить до неминучого висновку: незважаючи на ту величезну ціну, яку уряд вирішив заплатити за однобічний відступ, вважають деякі експерти, Ізраїль наближається до трагедії. Телерепортажі, котрі надходять із Сектора Гази, свідчать про те, що палестинці однозначно витлумачують породжене Шароном руйнування поселень як свою перемогу, як очевидний успіх їхньої терористичної війни. Саме про це кричали оратори на мітингу в Газі. Про те, що терор і тільки терор приведе їх до жаданого „Ель-Кудсу”, права на повернення і ліквідації „сіоністського утворення”. Схоже, стверджують противники ідеї Шарона щодо розмежування, що ізраїльський відступ не тільки підвищує мотивацію терористів, але й створює новий плацдарм для наступу.

У найближчі місяці, прогнозують оглядачі, ще до того, як буде відкритий кордон з Єгиптом і автономія одержить морський і повітряний порти, терористи почнуть озброюватись. За відсутності ізраїльського контролю запрацюють на повну потужність майстерні зо виробництва ракет, з’являться нові склади, будуть вириті нові багатоповерхові тунелі, по яким вільно потече контрабандна зброя і боєприпаси. І ми нічого не зможемо зробити. Бойовикам досить застарілих „катюш” і примітивних гармат, щоб над Західним Негевом, включаючи Кірьят-Гат і Ашдод, нависла загроза, якої не було від часів Війни за незалежність.

Таким чином, відкриті кордони перетворять Газу на центр міжнародного терору, куди будуть стікатися терористи зі усього світу. Вже з’явилися у пресі перші повідомлення про сотні збройних терористів у ліванських таборах біженців та „інженерів” „Аль-Каїди”, котрі мають намір приїхати в Сектор Газа, відразу після того, як Ізраїль відмовиться від контролю над кордоном з Єгиптом.

Очікується різке збільшення терористичної активності, і Ізраїль, який зв’язав себе по руках і ногах, не зможе належним чином відреагувати. Але навіть якщо він наважиться на конфлікт із усім світом і веде свої війська до Сектора Газа, на ізраїльтян може чекати справжня війна зі значними втратами. Розмежування, вважають, його противники, не буде. Шарон загнав державу в пастку. Єдине, чого реально доб’ється Шарон – це розколу всередині ізраїльського суспільства. Високу моральну ціну доведеться заплатити й за насильницьку депортацію цивільного населення, і за розчарування в системі влади. Ні в кого немає сумніву, що цього разу порушені основні правила гри. У підсумку на країну чекає посилення зовнішньої погрози при зростаючих відцентрових тенденціях усередині держави.

Напередодні початку евакуації поселень сектора Аріель Шарон, намагаючись пояснити свою позицію, виступив з телевізійним звертанням до ізраїльського народу яке транслювалося у записі по всіх ізраїльських телеканалах. Прагнучи переконати скептиків роз’єднання і підбадьорити своїх прихильників він наголосив: „цей день настав. Ми приступаємо до неймовірно важкого і хворобливого кроку – евакуації поселень із Сектора Гази і Північної Самарії. Не з легким серцем уряд Ізраїлю прийняло це рішення, і не просто було Кнесету затвердити його.

Не секрет, що я, як і багато хто інших, вірив і сподівався, що ми зможемо залишитися назавжди в Нецарім і Кфар-Даром. Але реальність, що змінилася, в Ізраїлі, у нашому регіоні й у всьому світі змусила мене переглянути свої погляди й переконання. Неможливо залишатися в Газі назавжди. Там проживає більше мільйона палестинців, чисельність яких подвоюється з покоління в покоління. Вони живуть у ні із чим не порівнянній тісноті в таборах біженців, у нестатках і убогості, в атмосфері постійної ненависті, котра посилюється, і без будь-якої надії на майбутнє.

З позиції сили, а не слабості, ми робимо цей крок. Ми намагалися прийти з палестинцями до врегулювання, що вивело б обидва народи на шлях мирних відносин. Але всі наші спроби розбилися об стіну ненависті й фанатизму. План однобічного розмежування, оголошений мною біля двох років тому – це відповідь Ізраїлю на сьогоднішню реальність. Цей план принесе користь Ізраїлю при будь-якому розвитку подій. Ми зведемо до мінімуму щоденні тертя й жертви по обидва боки. Армія Оборони Ізраїлю здійснить передислокацію на лініях оборони за межами паркану безпеки. Ті ж, хто захочуть продовжити боротьбу проти нас, відчують на собі, повною мірою, дії Армії Оборони Ізраїлю і сил безпеки. Тепер палестинці повинні будуть довести, що вони ведуть боротьбу з терором, розформовують терористичні організації і проявляють щире прагнення до миру, перш аніж ми сядемо з ними за стіл переговорів.

В світі чекають, якою буде реакція палестинців – мирні ініціативи або вогонь терору. На пропозицію миру ми відповімо маслиновою гілкою, але на вогонь ми відповімо вогнем, причому жорсткіше, ніж абиколи. На мені лежить відповідальність за майбутнє Ізраїлю. Я ініціював план розмежування, тому що прийшов до висновку, що цей крок життєво необхідний для Ізраїлю. Повірте мені, біль, викликаний цим кроком, дорівнює твердому усвідомленню його необхідності. Ми вступаємо на новий шлях, на якому нас чекає чимало небезпек, але також світло надії для всіх нас”.

Очевидно, що попри усю критику в Ізраїлі „відступу Шарона”, його реалізація має великий історичний потенціал. Особливість однобічного розмежування полягає в тому, що воно залежить лише від ізраїльтян. Вони власними руками створили цей поселенський клубок 35 років тому, а зараз їм доводиться розплутувати його, позбуваючись від вузликів, що скопилися. Уперше за увесь час визнається факт, що поселення є помилкою, незалежно від того, що говорять американці, що пишуть французи, що замишляють іранці і що творять палестинці. Власне, це навіть не намір розплутати протиріччя. Прем’єр одним махом намагається розрубати „гордіїв вузол проблем”, розв’язати який в інакший спосіб, схоже, вже не випадає.

Демографічний і територіальний хаос, який свого часу ізраїльтяни й самі породили поселенською політикою, настільки серйозний, що не дозволяє навіть тихо закрити за собою двері. Менахем Бегін, підписуючи мирний договір з Єгиптом, щиро і наївно думав, що палестинці задовольняться одержанням автономії під ізраїльським суверенітетом. Він настільки зневажав їхнім потенціалом, що не виконав навіть того малого, що пообіцяв. Хто знає, який була б історія, якби палестинці одержали ту автономію, що була їм обіцяна майже 30 років тому?

І як би це не було неприємно визнавати ізраїльтянам, в однобічному відступі є історична справедливість. Так само, як поселенська діяльність була однобічним актом, так само і відхід з поселень – однобічний. Саме той, хто організовував це розселення поселенців, повинен подбати, щоб всі повернулися назад додому живими і неушкодженими. Парадоксальність ситуації полягає в тому, що саме Аріель Шарон, котрий зневажав будь-які угоди, які підписав Іцхак Рабін і підбурював суспільство проти нього, зараз ділить землі, тому що зрозумів, що іншого виходу немає. Шарон, котрий свого часу закликав поселенців захоплювати висоти, сьогодні знайшов рішення для усунення зав’язаних ним вузлів. Однак, він особисто відповідає за розчарування тих, кого нині виселяють.

Схоже, що важливість реалізації планів Аріеля Шарона найкраще визначила ізраїльська газета „Ha’aretz”: „руйнування Першого і Другого ієрусалимського Храмів, важливих компонентів цивілізації древнього світу, передувало знищенню єврейської державності. Перший Храм, відомий також як Храм Соломона, був зруйнований вавилонським царем Навуходоносором в 586 році до н.е., а Другий – знищений римлянами вже в 70 році нової ери. Історичні обставини, що супроводжували ці події, були різними, однак є загальні внутрішні причини цієї трагедії, причому ці причини актуальні й у наш час. Руйнування обох Храмів і пов’язане із цим знищення Древньої Іудеї як незалежної держави, з наступним розсіюванням нашого народу по всьому світу, багато в чому відбулися через те, що в суспільно-політичному керівництві тодішнього єврейського державного утворення взяли гору екстремістські елементи. Безкомпромісно настроєні релігійні фанатики-мегаломани, котрі не бажали враховувати реальне співвідношення військових сил і сформовану на той час міжнародну обстановку, відкидали будь-яку спробу розумного компромісу й мирного вирішення міждержавних і внутрішніх проблем, котрі накопилися. Цей фанатизм привів до втрати державності й двохтисячорічного вигнання євреїв за межі своєї історичної батьківщини.

Головну загрозу для незалежного існування Ізраїлю як повноправний член міжнародного співтовариства знову представляють іудейські релігійні фанатики. Вони знову діють за принципом – „Все або нічого!”, намагаючись зірвати план розмежування, який одержав широке схвалення за кордоном і дає надію на політичне врегулювання арабо-ізраїльського конфлікту. Якщо цього не відбудеться і сучасні релігійні екстремісти знову восторжествують, може повторитися трагедія минулого. Інакше кажучи, ми можемо втратити державну незалежність і втретє. Щоб цього не відбулося, владні структури повинні діяти швидко й рішуче, припиняючи всякі наміри порушити закон з боку всіх тих, для кого дотримання заповідей Тори в повному обсязі важливіше успішної реалізації урядових і парламентських рішень”.

Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , , , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s