Місцеві вибори 2002 року як модель становлення ефективного місцевого самоврядування

ІНСТИТУТ СХІД-ЗАХІД
Kиївський Центр

“Український Регіональний Вісник”

березень 2002 року

Віктор Каспрук, політолог

Вибори до місцевих рад мали ряд суттєвих відмінностей

Велику роль під час передвиборчих березневих перегонів 2002 року мали вибори до місцевих рад. Саме місцеві вибори (хоча часто виборці, можливо, і недооцінюють їхнього значення) є гарантом становлення ефективного місцевого самоврядування та запорукою демократизації суспільства. І хоча розвиток місцевого самоврядування в Київському регіоні базується на відповідних європейських стандартах не можна сказати, що ці стандарти повністю були взяті за основу передвиборчих перегонів. Місцеві вибори можна визначити, як одну з пріоритетних форм самоорганізації територіальної громади. Як законодавство, так і теорія конституційного права такою формою визначає безпосередню участь громадян у вирішенні питань місцевого значення: шляхом проведення місцевих референдумів, громадських слухань, загальних зборів, що особливо важливо, при формуванні представницьких органів місцевого самоврядування.

Варто відзначити, що вибори до місцевих рад мали ряд відмінностей порівнюючи з виборами до Верховної Ради. Так в Києві за даними моніторингу найбільше бажання поборотися за місцеві виборчі округи виявили Виборчі блоки “Єдність”, “Наша Україна”, “Блок Юлії Тимошенко” та партія СДПУ(о). І якщо блок “Єдність” фактично є “партією влади” Київського регіону, а рухівці, що входять до “Нашої України” добре представлені в Київській раді, то для СДПУ(о) збільшення впливів на перебіг київських подій вже давно є програмою максимум. Це ще один доказ того, що політичні партії та їх блоки готові брати на себе владу і політичну відповідальність як на загальнодержавному, так і на місцеву рівні.

Якщо взяти для прикладу кілька київських місцевих округів куди входять мікрорайони Академмістечко і Біличі, то і тут прослідковуєть ця ж стала тенденція висування, що і по всьому місту в цілому. Так за місце у депутати Святошинської районної ради міста Києва № 55 боровся член СДПУ(о), заступник голови правління Міжнародного благодійного фонду “Добробут” Олександр Герасименко. Андрій Сухоставець, Голова Асоціації Муніципального Розвитку, висувався кандидатом до Київради від Виборчого блоку “Наша Україна”. Також балотувався до Київради від “Блоку Юлії Тимошенко” відомий український вчений, письменник і публіцист, доктор фізико-математичних наук, професор, Максим Стріха.

Хоча було і декілька умовно-безпартійних кандидатів, як кандидат у депутати Київської міської Ради від виборчого округу №61 перший заступник директора Науково-дослідного фінансового інституту при Мінфіні України, доктор економічних наук, заслужений економіст України Василь Кравченко та кандидат до Київської міської Ради пані Олеся Товтрівська (інформація про яку у виборчий листівці обмежувалась набором ефективних закликів до виборця – на кшталт: “Перед Богом ми всі рівні і перед законом маємо бути усі рівні – від простої людини до президента” чи “Співвітчизники! Брати і сестри! Люди з душею і серцем! Україна та народ варті кращої долі!”). Але схоже, що пані Товтрівська так поспішала до Київради, що не встигла сама прочитати написане у листівці, де слово Україна було означено, як “Укрїна”.

Чинники впливу на вибори

Одним з найвагоміших чинників адміністративного впливу на нинішні вибори є зміни виборчих округів. Прикладом значних змін одномандатних виборчих округів порівняно з виборами 1998 року може слугувати місто Київ. Зміни в межах виборчих округів Києва викликані адміністративним перерозподілом, що відбувся в місті. Ці зміни, як правило, оформлювалися як спроба вирівняти кількість виборців, але, на думкою багатьох аналітиків, також відображають намагання місцевої влади вплинути на виборчій процес в округах.

В Київській області змінилися центри 4-х округів, причому всі ці зміни пов’язані з намаганням влади збільшити адміністративний вплив на вибори депутатів за мажоритарними округами. Наприклад центр округу № 94 перемістився з Василькова до Обухова. В цьому окрузі знову балотувалася у народні депутати України дружина голови Київської обласної державної адміністрації Тетяна Засуха. Центр округу № 95 перемістився із Києва до Ірпеня, де балотувався Петро Мельник (НДП), ректор податкової Академії, яка знаходиться в тому ж Ірпені.

Окружні виборчі комісії формувалися з формальним дотриманням норм законодавства, але цей процес відбувався в складних умовах – окремі політичні сили не дотримувалися норм подання представників у комісії, посадові особи втручалися в процес формування окружкомів, прозорості майже не було. В багатьох випадках процес подання кандидатур до виборчих комісії відбувався в умовах закритості. Місцеві осередки партій часто відмовлялися надавати спостерігачам дані про осіб, котрих вони пропонують в ОВК.

Найбільш розповсюдженими проявами впливу зміни округів були такі. По-перше, “ускладнення життя” діючому депутату, який не подобається місцевій владі, шляхом вилучення з округу тієї частини, де він користується найбільшою підтримкою, або приєднання до округу місцевостей, що мають сумнівні соціально-економічні показники. По-друге, “полегшення життя” кандидату, котрого підтримує влада, за допомогою тих же методів, використаних навпаки. По-третє, перенос центрів виборчих округів в населені пункти, де влада має найбільший адміністративний вплив.

Законом України “Про вибори народних депутатів України” передбачено, що передвиборна агітація розпочинається за 50 днів до дня виборів. До 31 грудня ряд політичних партій проводили те, що можна було кваліфікувати як агітацію, абсолютно відкрито, мотивуючи свою діяльність тим, що виборча кампанія ще не почалась, а отже порушувати нічого.

Однією з причин, що негативно впливає на загальний стан організації виборчого процесу на місцевому рівні є проблема формування як загального складу виборчих комісій, так і їх керівництва. На думку експертів, вертикальний принцип формування виборчих комісій та обрання керівництва цих органів має на меті створити більш незалежні органи, які мають організовувати місцеві вибори. Інші ж – стоять на тій позиції, що проведення виборів загалом, та формування комісій зокрема підлягають вирішенню виключно органами місцевого самоврядування, тому формування територіальних комісій Центральною виборчою комісією суперечить природі самоврядування.

Та найголовнішим є те, на що, зрештою, й наголошували експерти, має бути передбачена однакова правова регламентація порядку голосування та визначення результатів виборів, оскільки, як відомо, діючий закон про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів у цій частині не був повністю узгоджений з законом про вибори народних депутатів, зокрема, у частині голосування, підрахунку голосів, звітності тощо.

Приховані кошти як чинник виборчої кампанії

Офіційно зазначені обсяги витрат на проведення виборчої кампанії можуть не відповідати дійсності, оскільки вони часто не відображають реальну вартість кампанії. В додаток до офіційно асигнованого фінансування заходів, пов’язаних з організацією та проведенням виборчої кампанії з національного бюджету, виборче законодавство забезпечує політичні партії, блоки та незалежних кандидатів послугами, що надаються державними установами та органами влади і котрі не включені до списку витрат кампанії. Сюди входять послуги, надані органами місцевої влади та виборчими комісіями, які в іншому разі зайняли б помітну частину бюджету кампанії політичної партії. Сюди відносяться допомога політичним партіям та блокам в організації мітингів з виборцями, забезпечення обладнанням для мітингів та виконання інших дій, що можуть включати безкоштовне транспортування, комунікаційні послуги, надання добровільної робочої сили, паперу та інших матеріалів і т.п. Районні виборчі комісії також відповідають за організацію мітингів представників усіх політичних партій, блоків, партійних та непартійних кандидатів, зареєстрованих для участі у передвиборчій гонці, з персоналом та мобілізованими службовцями військових сил, національної охорони, міліції, підрозділами охоронної служби та громадянської оборони.

У той час, коли закон не робить розбіжності між політичними партіями та кандидатами, місцева влада має змогу на свій розсуд вибирати партію або кандидата, чи то через “рекомендацію” з боку вищих органів влади, або на основі негласної угоди між місцевими чиновниками. У кожному з цих випадків, партія чи кандидат відчуває привілейоване ставлення до себе, оскільки місцеві адміністрації, державні ЗМІ, директори державних підприємств та бюджетних організацій роблять все залежне від них, щоб технічно забезпечити кампанію, організувати мітинги та забезпечити надання великого набору інших передвиборчих послуг. Зовсім інше ставлення до “чужих” політичних партій чи кандидатів, яким довелося докласти значно більших зусиль та коштів для досягнення такого ж результату.

Інформаційно-аналітична система “Вибори”

Ще одною відмінністю порівняно з місцевими виборами 1998 року стало новітня комп’ютерна система, покликана обслуговувати різні етапи цих виборів, з виборами до місцевих рад включно. Метою створення єдиної інформаційно-аналітичної системи “Вибори” є забезпечення оперативності та достовірності збору, високої надійності обробки і збереження інформації на всіх етапах виборчих кампаній, визначених Конституцією та законами України, використовуючи у виборчих процесах найсучасніші комп’ютерні і виборчі технології. Система “Вибори” має також забезпечити інформаційну підтримку виконання завдань, що випливають із повноважень Центральної виборчої комісії і центральних органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що сприяють підготовці та проведенню виборів і референдумів. організаційно-правові та інженерно-технічні рішення, що дадуть змогу забезпечити оприлюднення попередніх результатів виборів у державі не пізніш як через 24 години після завершення голосування.

Система “Вибори” повинна забезпечувати на найсучаснішому рівні інформаційну підтримку виборчих кампаній та референдумів, що відбуваються в країні відповідно до Конституції та законів України, а саме:
– виборів Президента України;
– виборів народних депутатів України;
– всеукраїнських та місцевих референдумів;
– місцевих виборів.

Отже з введенням в дію цієї системи вибори, принаймні теоретично, мають стати більш об’єктивними, менш підвладними фальсифікаціям та іншим суб’єктивним чинникам. Проте не варто поспішати з висновками. В реальності все може бути зовсім навпаки, адже всі добре пам’ятають, до чого призвели на перших порах подібні ілюзії в сфері торгівлі, коли спритні ділки замість обманювати покупців самим передоручили цю місію зміненим програмам електронно-касових апаратів. Адже комп’ютерні системи лише слухняно виконують закладені завдання. Очевидно, що тут, як торгівлі, так і в політиці, потрібен ефективний контроль не стільки за виконавцями (електронними чи ні – інша справа), а й за особами котрі віддають накази та приймають рішення.

Вибори 2002 як крок уперед

Не зважаючи ні на що, за всіма ознаками місцеві вибори 2002 року пройшли за новим сценарієм, що дозволить краще відобразити політичне волевиявлення громадян та обрати більш політично відповідальні місцеві ради. До місцевих рад хоча б частково повинно прийти нове покоління політичних менеджерів, позбавлене вад бюрократичної номенклатури і тіньового бізнесу. На сценарій проходження місцевих виборів 2002 року суттєво вплинула соціально-економічна ситуація в українському суспільстві. Сьогодні для багатьох виборців стало очевидно, що подальше існування номенклатурної економіки може означати для України тільки послаблення її позицій всередині держави і поза її межами. І парламентські і місцеві вибори 2002 року мають у числі інших вирішити і питання – чи Україні й далі розвиватись по шляху номенклатурного капіталізму, чи вона матиме шанс, врешті-решт, перейти, як свого часу Польща, Чехія чи Угорщина, до сучасної європейської моделі суспільного розвитку. Це цілком реальна перспектива для України, так як за рівнем суспільно-політичної свідомості громадян та рівнем їхньої самоорганізації вона вже досягла рівня країн Центральної і Східної Європи початку 90-х років. Крім цього, досвід ринкової економіки та високого соціального захисту громадян, який продемонстрував Кабінет Міністрів на чолі з Віктором Ющенком до його відставки 26 квітня 2001 року, вказують на те, що в Україні існують не тільки певні об’єктивні, але й і суб’єктивні передумови для переходу до європейської моделі суспільного розвитку.

Парламент ще не зібрався, але його вже можуть розігнати

Згідно з чинним законодавством Центрвиборчком має кілька тижнів після завершення виборів, щоб визнати повноваження Верховної Ради. Якщо комісія підтвердить право депутатів на законотворчість, перше сесійне засідання відбудеться в травні. Але вже зараз в навколополітичних колах циркулює інформація, щодо кількох можливих сценаріїв нейтралізації законодавчого органу. Один з них – визнання виборів недійсними, зважаючи на велику кількість порушень та фальсифікацій. Хоча порушення та фальсифікації застосовуються переважно опозиційних чи, принаймні, “не своїх” партій, блоків та окремих кандидатів, проте в разі їх виявлення це дуже зручний привід для визнання тієї ж “не своєї” ВР недійсною.

Інша модель розпуску ВР будується, вже традиційно, як і після виборів 1998 року, “на недієздатності” ВР. За цього варіанту подій частина депутатів відмовляється реєструватися протягом місяця, на підставі чого глава держави розпускає один парламент і вводить на час виборів іншого пряме президентське правління. Зважаючи на ті складні обставини, котрі склалися наразі у виконавчої влади всередині країни і за рубежем, подібні сценарії розвитку подій є, нажаль, вельми вірогідними.

Значення місцевих виборів 2002 року

Очевидно, що місцеві вибори 2002 року матимуть історичне значення для розвитку місцевого самоврядування, зміцнення дієздатності держави, формування нової політичної і соціально-економічної системи в Україні. Але якщо “команда влади”, всупереч Конституції не дає розвиватися місцевому самоврядуванню, то вона неминуче працює на занепад держави. Тому, коли ця “команда” намагається законсервувати стан “летаргічного сну” у суспільстві, який чиновники називають “злагодою”, то це може викликати лише іронію. Бо для того, аби рухатись вперед, якісно змінювати українське суспільство, необхідно піднімати його соціальну температуру та включати у цей процес різноманітні його складові. А це можливо лише при реформуванні місцевих виборів та посиленні політичної відповідальності партій у сфері місцевого самоврядування. Згідно до комуністичної традиції можна думати одне, говорити друге, а робити третє. Цієї ж традиції дотримується “команда влади”, яка “прикипіла” до державної влади, заявляє про свою любов до народу і водночас виявляє недовіру до ініціативи та здорового глузду народу та до його здатності робити правильний вибір своїх представників в органи самоврядування. В результаті програє народ, програє держава і лише номенклатура залишається у виграші. Очевидно, що така безглузда ситуація не може довго продовжуватись, тим більше, що політичні партії демократичного та парламентського спрямування готові взяти на себе після виборів 2002 року відповідальність за стан справ як у місцевому самоврядуванні так і в державі в цілому.

Місцеве самоврядування розвиває високі альтруїстичні почуття, привчає населення до самодіяльності, до правильної, критичної оцінки явищ економічного та політичного життя, усвідомлення тісної залежності та глибокої солідарності суспільних і державних інтересів. Сьогодні інакше ніж через місцеві вибори на партійній основі це зробити неможливо. Вкотре переконуємось, що очевидні і давно відомі постулати цивілізованого розвитку вступають у протиріччя з інтересами “команди влади”, яка продовжує тримати народ у стані політичної невизначеності та безправ’я. В Україні на місцевих виборах 2002 року (як і у 1994 та 1998 роках) по-справжньому брала участь одна партія – “партія влади”. Решта партій служила її тлом, незалежно від їх намірів. Тому об’єктивно назріло питання про формування крупних політичних партій та їх об’єднань для участі не тільки у парламентських, але й у місцевих виборах. Практика безпартійних виборів або “виборів без політичного вибору”, яка панувала на місцевих виборах 2002, 1994 та 1998 років, привела демократичну громадськість до глибокого розуміння необхідності змін правил політичної гри. Чинне законодавство про місцеві вибори задовольняє лише місцеву бюрократичну номенклатуру, яка використовує адміністративні, фінансові та інші ресурси для збереження свого привілейованого становище і монополії на місцеву владу.

Тому основним завданням демократичної громадськості є боротьба за зміни законодавства про місцеві вибори на основі утвердження засад політичної відповідальності депутатської більшості, сформованої політичними партіями та виборчими блоками. Конкретно концепція політичної відповідальності місцевих рад вже сьогодні може бути реалізована у діяльності міських рад міст обласного підпорядкування, де існують для цього відповідні умови. Ось чому зміни виборчого законодавство повинні торкатися саме цієї ланки органів місцевого самоврядування. Реформування законодавства про місцеві вибори повинно торкатись висування виключно партіями (виборчими блоками) кандидатів у депутати міських рад міст обласного значення, причому у кількості необхідній для формування депутатської більшості. Очевидно, що мова йде про державно-політичний експеримент, який мав би дати важливий матеріал для узагальнень. Адже рано чи пізно, але пропорційні вибори або інший спосіб партизації місцевих виборів буде застосований, так як у цьому є об’єктивна необхідність.

Одне можна точно сказати: завершується час необмеженого панування бюрократичної номенклатури. Історично вона себе зжила і тепер їй треба з гідністю зійти з історичної арени, поступившись місцем політичним партіям парламентського типу. І чим швидше це вона зробить, тим кращим буде її морально-політичне становище. Але не варто забувати, що це наша, комуністичної закваски, номенклатура, яку історія, як виявилось, мало чому навчила. Тому від неї можна очікувати всього чого завгодно.

Деякі висновки

Отже, найпесимістичніший висновок з останніх виборів – вони можуть бути визнані недійсними і це означає, що зусилля гравців виборних перегонів можуть бути даремними. Проте, як це не парадоксально звучить, для суспільства вибори матимуть користь і в цьому випадку. Адже ті зміни, котрі відбулися в самому процесі виборів 2002, скасуванням результатів не відмінити. Особливо це стосується місцевих виборів. Експеримент по виявленню справжніх вподобань та прагнень місцевих громад, а значить – і суспільства – відбувся. Стан суспільства змінено і змінено незворотно. В разі ж визнання результатів недійсними треба вважати ці вибори непоганим суспільними тренінгом в реальних умовах. Як би там не було, але громадянське суспільство визріває і ніхто не в силах зупинити цей процес. Кожні вибори (в тому числі позачергові та визнані недійсними) лише наближають час становлення громадянського суспільства в Україні. А це вселяє оптимізм…

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , , , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s