НАУКА І ОБОРОНА: ОДВІЧНЕ ПАРТНЕРСТВО

img050

ЯЯЯЯЯЯЯЯ ВОЛОДИМИР ВАГАПОВ

ВІКТОР КАСПРУК

Вперше почув про журнал “Наука і оборона” та познайомився з його головним редактором Володимиром Вагаповим я у 1998 році у Брюсселі під час перебування у штаб-квартирі НАТО. Спокійна, чемна людина, коректна й толерантна, проста у спілкуванні, з розвиненим почуттям внутрішньої гідності. Щиро ділився ідеями, інформацією та пігулками з подорожньої аптечки. Завжди вдягнений за протоколом, Володимир, однак, тримався дуже вільно, я ніколи не бачив його у застебнутому піджаці. Його скоріше можна було прийняти за вченого, викладача, політика або бізнесмена, ніж за представника преси.

Під час дискусій з великою повагою ставився до точки зору співрозмовника, не дозволяв собі давати їй будь-які оцінки, не виставляв на перший план власні погляди. Він не вимагав від співрозмовника чіткої однозначної відповіді на конкретні питання поточної політики, а скоріше запрошував до обговорення проблеми. Володимир не ставив провокаційних питань, не гнався за сенсаційним матеріалом. Його більше цікавили фундаментальні питання стосовно загальних тенденцій розвитку світових процесів. Він намагався зазирнути у майбутнє, знайти по окремих фактах закономірності процесів розвитку подій.З того часу ми досить часто зустрічалися на різноманітних конференціях, круглих столах, прес-конференціях у Києві та працювали разом у відрядженнях. Під час спілкування професійні навички журналіста мимоволі примушували мене ставити йому різні питання, у тому числі з оборонної тематики – напряму, що цікавить мене найбільше. Вийшло таке собі розтягнуте у часі та просторі інтерв’ю.

Довідка : Володимир Вагапов народився у 1944 році. У 1967 році закінчив Київський інститут Військово-Повітряних Сил, спеціальність – радіотехнічні засоби пілотованих повітряних та космічних літальних апаратів. Професор, кандидат технічних наук. Автор багатьох статей, декількох монографій у галузі радіоелектронної автоматики та підручників для студентів вищих навчальних закладів. З 1961 по 1995 рік служив у збройних силах, полковник запасу. Рід занять: науково-дослідницька, викладацька та видавнича діяльність.

– Чому Ви відійшли від наукових досліджень у військово-технічній галузі, змінили науковий напрям, зайнялися дослідженнями національної безпеки, її воєнних аспектів, питаннями воєнної політики?

-Ми бачимо з Вами стрімкий прогрес у науці, техніці, медицині тощо. Але, на превеликий жаль, прогрес людства у галузі моралі та законності майже відсутній, і на цей час ще не досяг такого рівня, щоб Україна та інші миролюбні держави мали змогу позбутися війська. На мій погляд, для людства вже давно настав час відійти від нагромаджування військової сили і зосередити зусилля на досягненні взаєморозуміння як основного принципу взаємобезпеки.

– Ваша відповідь не дуже схожа на відповідь полковника запасу.

– Не відношу себе до справжніх полковників. Дійсно, у збройних силах служив 35 років. Але тільки три з них служив безпосередньо у військах – один рік рядовим і два вже офіцером, сім років навчався (у вищому військовому училищі і в ад’юнктурі) та чверть століття займався науковими дослідженнями і викладав у військовому навчальному закладі, де професор – полковник за посадою. А справжній полковник це, на мій погляд, офіцер, котрий від лейтенанта до полковника служив безпосередньо у військах, пройшов усі сходинки, командував взводом, ротою, полком.
Взагалі, коли виходити з того, що військо – це принципово жорстка авторитарна система (а інакше військо не буде спроможним виконувати завдання, що на нього покладені), то воно, безумовно, за довгі роки служби змінює людину, посилює одні її властивості, подавляє інші, тобто поступово й непомітно впливає на людину як особистість. На жаль, інколи вплив системи на людину призводить до, якщо можна так висловитися, “системного провінціалізму”. Людина починає вважати, що в світі існує єдиний вірний погляд на світ та його вдосконалення — погляд системи, у якій він служить. Ось чому так необхідний демократичний контроль над силовими системами держави. Тільки не треба розуміти контроль як те, що політики диктують власну волю силовикам, а ті повинні взяти під козирок. Демократичний контроль це двосторонній процес взаємопорозуміння між суспільством та силовою структурою.

– Невже Ви зовсім відійшли від активної роботи у галузі радіоелектронної автоматики, якою займалися майже 30 років?

– На сьогодні – так. З часу започаткування журналу я лише знайшов можливість для завершення роботи ще над двома книжками у цій галузі – монографією та підручником.

– Вони мають незабаром побачити світ?

– На жаль, є традиційні для науки та освіти проблеми – фінансові. Якщо відносно видання монографії на сьогодні з’явилася якась надія, то на підручник грошей поки що знайти не можу. Попередні мої книжки були видані за часів, коли у солідних видавництвах був конкурс рукописів, а не можливостей авторів фінансувати видання. До речі, в Україні немає підручника з радіоавтоматики українською мовою. Правда є моя книжка, що була видана “Вищою школою” у 1995 році та затверджена Міносвіти України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. Але тираж був такий маленький, що зараз знайти її у бібліотеках практично неможливо.

– У нас усі розуміються на питаннях футболу, виховання дітей, у економіці, політиці… Ви вважаєте, що ви здатні працювати у зовсім новій для вас галузі науки?

– Розпочав, як першокурсник, з самого початку. Але допомагає досвід постійної роботи з математичним апаратом у минулому. Це примушує чітко, коректно формулювати проблему, умови, обмеження та шлях її розв’язання, оцінити вірогідність отриманого результату. До речі, багато інженерів прийшли у мистецтво, гуманітарні науки, політику, однак я не знаю жодного протилежного прикладу.

– Не могли б Ви розповісти про призначення Вашого журналу?

– Це тільки на початку, підчас створення світу не було нічого взагалі. Був тільки Бог, який створив землю, людину та все інше. Людина ж у своїй науковій діяльності спирається на досвід попередників. І тому без публікації результатів наукових досліджень розвиток науки неможливий.
Саме з метою сприяння розвитку вітчизняної воєнної науки, рівень якої визначає міцність оборони держави, в багатьох головних управліннях Міністерства оборони України й Генерального штабу Збройних Сил України, практично в кожній науково-дослідній установі, в кожному військово-навчальному закладі Міністерства оборони України започатковано видання збірників наукових праць. Переважну більшість наукових збірників затверджено ВАКом України як фахові видання. Безумовно, це є визнанням високого наукового рівня публікацій у цих виданнях, який забезпечується високопрофесійними принциповими редакційними колегіями та спеціалізованими вченими радами організацій-засновників.

– На жаль, через обмежену зі зрозумілих причин сферу розповсюдження, значна частка наукових видань Міністерства оборони України невідома широкому загалу.

– Багато матеріалів науково-аналітичного характеру публікується на сторінках центральних видань Міністерства оборони України — газети “Народна Армія” та журналу “Військо України”. У 2000 році засновано науково-практичний журнал Міністерства оборони України “Військова медицина України”, який обіцяє стати одним з провідних медичних видань держави.
Наукові видання Міністерства оборони України, безумовно, сприяють розвитку наукової діяльності в усій Воєнній організації держави та формуванню іміджу Міністерства оборони України як організації з могутнім науковим потенціалом.
Лідером серед наукових видань Міністерства оборони України, візитною карткою української воєнної науки вважається “Наука і оборона” — щоквартальний науково-теоретичний та науково-практичний журнал Міністерства оборони України, який було започатковано мною на громадських засадах у 1994 році як збірник наукових матеріалів. Журнал “Наука і оборона” призначений для публікації інформації з наукового обґрунтування питань будівництва та розвитку Збройних Сил України, результатів наукових досліджень з питань воєнної безпеки України, з воєнно-теоретичних та військово-технічних проблем.

– Звідки така назва журналу – “Наука і оборона” ?

– Незалежність, саме існування нашої держави залежить від її обороноздатності, яку неможливо забезпечити без науки. Наука і оборона рівноправно взаємодіють у своєму одвічному союзі: оборонні завдання стимулюють розвиток науки, а наукові досягнення сприяють зміцненню оборони.
Слід зауважити, що зміцнення оборони водночас призводить до розвитку засобів нападу, що ставить нові, більш високі вимоги до оборони. Унаслідок цього засоби захисту та нападу повсякчасно вдосконалюються, а отже, набувають дедалі більшої смертоносності. Це спіралевидний рух до знищення життя взагалі. На жаль, це і спосіб сьогоденного життя: людство намагається хоча б не захлинутися у бурхливому потоці результатів технічного прогресу, а зупинитися, подумати, яка прірва чекає на нас, не має можливості, а може й бажання…
Журнал “Наука і оборона” є добре відомим в Україні та за її межами науковим виданням. На нього є постійно зростаючий попит військових та цивільних, науковців та практиків, державних діячів та політиків, тих, хто професійно займається питаннями забезпечення безпеки і оборони держави. Постійно збільшується число посилань на журнал “Наука і оборона”. Що це, відродження традиційного інтересу у нашого народу до військової тематики?
На мій погляд, читачів і потенційних авторів приваблює не тільки тематика матеріалів журналу, а й прагнення редакції до висвітлення різноманітних поглядів на проблеми, що обговорюються на сторінках видання, і те, що редакція не обмежує коло авторів військовою належністю та громадянством України. А те, що постійними авторами журналу є Міністр оборони України, начальник Генерального штабу Збройних Сил України, командувачі видами Збройних Сил України, представники центрального апарату міністерства оборони, гарантує отримання інформації щодо військового будівництва в Україні з перших вуст.
Далеко не останню роль у успіху “Науки і оборони” відіграють і високий поліграфічний рівень видання, і регулярність отримання журналу передплатниками.

Довідка : Журнал “Наука і оборона” вельми позитивно оцінюється цивільною вітчизняною пресою. Наприклад, газета “Урядовий кур’єр” у червні 1999 р. писала наступне: “Хоча засновником журналу “Наука і оборона” є Міністерство оборони України, він фактично служить науці усієї Воєнної організації держави. Журнал корисний усім, хто цікавиться та практично займається проблемами національної безпеки і оборони держави, питаннями будівництва та розвитку Збройних Сил України, воєнної теорії, воєнної безпеки.”

Діяльність журналу не залишилася непомітною для вітчизняної науки. У привітанні з нагоди 5-ої річниці виходу першого номера наукового видання “Наука і оборона” (8 червня 1999 р.) Президент НАНУ Б.Є. Патон дав таку оцінку журналу: “За невеликий проміжок часу журнал “Наука і оборона” став чудовою трибуною для обговорення багатьох аспектів розбудови Збройних Сил України. Журнал надає можливість доводити до широкого загалу фахівців найважливіші наукові досягнення, що сприяють удосконаленню військового будівництва та проведенню науково обґрунтованої військово-технічної політики держави.”

– Журнал “Наука і оборона” видається вже не першій рік. Чи змінилася тематика статей з часу заснування?

– Будівництво оборони держави базується на використанні результатів наукових досліджень у найширшому спектрі. Але на початку у редакційній пошті домінували матеріали з фундаментальних та прикладних наукових досліджень у галузі точних наук, результати яких можуть бути корисними при розробці озброєння та військової техніки. Це пояснюється тим, що більшість військових вчених в Україні раніше, за часів СРСР, працювали саме у цій галузі… На сьогодні ситуація значно поліпшилась. До редакції надходить все більше матеріалів військово-політичного та воєнно-теоретичного характеру. Це свідчить про створення української воєнно-теоретичної наукової школи.

– Якою є сфера розповсюдження журналу “Наука і оборона” ?

– Раніше журнал мав дуже обмежене коло читачів. Цільовим призначенням він надсилався Президентові України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України, керівному складу Збройних Сил України, керівництву всіх міністерств України, державних установ, що мають відношення до оборони та національної безпеки України. Тому “Факти” й назвали його “засекреченим” журналом для вищих державних та військових чиновників. На сьогодні всі обмеження на розповсюдження журналу “Наука і оборона” зняті. Його можна передплатити у будь-якому поштовому відділенні. Це політика відкритості військового відомства, політика сприяння цивільному контролю над збройними силами.

– Яким чином забезпечується такий високий рівень редакційно-видавничих робіт?

– Все дуже просто. Нашим видавцем є “Техніка” – найкраще на цей час державне видавництво, яке спеціалізується на виданні науково-навчальної літератури. Минулого року йому виповнилося 70 років. Керівництво і працівники “Техніки” вважають за честь бути причетними до справи зміцнення оборони держави. Вони вболівають за журнал і здійснюють регулярний якісний випуск його, незважаючи на інколи багатомісячні затримки з фінансуванням. До речі, “Техніка” видала десятки книг військових вчених.

– Які проблеми у військових наукових видань?

– Непокоїть те, що скрутне фінансове становище не дає змоги редакціям військових наукових видань сплачувати авторські гонорари і часто-густо вчені високого рівня віддають перевагу тим виданням, від яких вони отримують цілком пристойні винагороди. За рецензування редакція також не спроможна платити, тому знайти сумлінного рецензента – проблема!

– Але ж Ваш журнал має високу поліграфічну якість, надрукований на доброму папері? Це означає, що гроші у вас є?

– Дійсно, журнал має непоганий зовнішній вигляд. Соромно видавати журнал Міністерства оборони України на газетному папері. Але живемо ми дуже скромно. У нас немає розкішного офісу, великого штату, сучасної оргтехніки, факсу, мобільних телефонів, автомобілів тощо. Є невеличка кімната, що давно потребує капітального ремонту, телефон та комп’ютер. Працівників двоє: ваш покірний слуга та відповідальний секретар. Основним фінансовим джерелом на сьогодні є передплата, вона компенсує три чверті витрат на видання. Ми дуже вдячні нашим передплатникам за підтримку журналу. Решту дає Головне фінансове управління Міністерства оборони України. Наша фінансова політика – розвантажити Міністерство оборони від витрат на журнал. Адже держава зараз не змозі фінансувати Збройні Сили на необхідному рівні. Дивиться самі: у 2000 році Збройні Сили України отримали з державного бюджету менше половини мінімально необхідної потреби. При цьому третину цих коштів Збройні Сили України заробили самотужки.

– Які є ще видання, що, на ваш погляд, пишуть про проблеми оборони професійно?

– Мені особисто подобаються науково-практичний журнал Ради національної безпеки і оборони України “Стратегічна панорама” та журнал Українського центра економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова “Національна безпека і оборона”. Хоча останній не зареєстрований як науковий, матеріали для нього готують серйозні дослідники, вчені високої кваліфікації.

– Ваша оцінка української преси?

– Хотілося б побажати нашій пресі бути дійсно незалежною, тобто самостійно заробляти гроші на видання своєї газети чи журналу традиційними способами – шляхом передплати, продажу вроздріб та розміщенням реклами. Але про умови для цього повинна подбати держава.

На фото:
1. Брюссель 2000 рік. Біля штаб-квартири НАТО. зліва направо: Володимир Вагапов, Віктор Каспрук, Сергій Грабовський.
2. Володимир Вагапов

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s