Москві не потрібна сильна, сконсолідована Україна…

листопад 2003 року

Віктор Каспрук

Проблема незалежної України для росіян залишається настільки болючою, що сьогодні в Росії починають з’являтися статті у яких відверто наголошується на тому, що не в стратегічних інтересах Росії міцна і сильна Українська держава.

Так в “Российском журнале” видрукувана стаття під промовистою назвою “Украинская политика Москвы: перезагрузка”. Як пише журнал: “Конфлікт навколо стратегічно важливого острівця Тузла в Керченській протоці на тлі бравурних заяв представників російського істеблішменту про деякий “доленосний” прорив у справі пострадянської інтеграції завдяки угоді про ЄЕП дав можливість зайвий раз висвітити темні кути в російсько-українських відносинах і підкреслити ілюзорність “українофільської” політики Москви”. Хоч з приводу московського “українофільства” можна звичайно подискутувати, бо для неупередженого ока воно виглядає, як суцільне українофобство.

Але як справедливо наголошує далі “Российский журнал” – “Незалежність України через 12 років так і не стала для російської влади і суспільства доконаним фактом. Велика частина російських еліт живуть у полоні радянсько-слов’янофільських стереотипів і завзято не хочуть визнавати того, що еліта України зробила свій вибір (уже самим фактом відділення) – не на користь Росії, і процес, котрий набирає обороти, українізація і формування української нації покликаний довершити політичне відокремлення двох народів ще і етнонаціональним та культурно-мовним”. Прочитавши ці рядки, виникає занепокоєння, що сталося з нашими “стратегічними братами”? Невже і до них нарешті дійшло, що українці і росіяни – це дві різні нації?

“Українська державність створена Галичиною, – пише далі журнал, – котра була частиною Речі Посполитої і Австро-Угорської імперії і усвідомивши себе “справжньою” Руссю (“русинами”) на відміну від Московії (“москалів”, “кацапів”). Галичанські ідеологи поклали в основу нової країни центральноєвропейський культурний код із властивими йому антиросійськими стереотипами і фобіями, котрий виявився в конфлікті з орієнтованим на Росію східноєвразійським кодом. Культурний конфлікт багато в чому пройшов по лінії розколу суспільства на еліти і народні маси. Саме галичанські уявлення були засвоєні здебільшого політичним і культурним істеблішментом країни (мова йде не тільки про вихідців із Західної України, але і про велику частину носіїв східноукраїнської ментальності та українофільствуючих росіян), що виробили консенсус щодо необхідності європейської і євроатлантичної інтеграції.

Тому логіка української “незалежності” волею-неволею збігається з логікою західних геополітиків, котрі вважають українську державу ключовим елементом системи блокаторів російських амбіцій у Євразії. (Примітно в цьому зв’язку, що на роль модератора євроатлантичного проекту для Києва була висунута Варшава – носителька коду “центральноєвропейськості” у його чистоті). Такий розвиток ситуації диктував необхідність переходу Москви до політики справжнього прагматизму. Однак Москва виявилася не готовою використовувати сприятливі можливості для відігрівання своїх позицій за умов гострої потреби Кучми в російській підтримці в період політичної кризи і парламентських виборів 2002 року. Кремль так і не наважився зажадати від готового до серйозних поступок Кучми надання російській мові статусу державної”.

“Российский журнал” акцентує увагу на тому, що “заявлений прагматизм звівся до міфологеми про деякий спільний рух Росії і України до Європи. Іншими словами, Москва запропонувала Києву в обмін на політичні і економічні преференції передати їй ексклюзивне право представляти українські інтереси в діалозі із Заходом – розрахунок, як доводить вся практика російсько-українських відносин, помилковий. Якщо таке посередництво ще може бути корисно для Кучми, котрий потрапив на Заході (у результаті “кучмогейту” і збройових скандалів) до “сірого” списку персон з підмоченою репутацією, то його спадкоємцем воно неминуче буде сприйнято як обмеження суверенності і перешкода в реалізації політики “європейського вибору.

У своїй стратегії Москва виходить з ілюзорної установки, що Україну можна “проковтнути цілковито” (із закладеним у її державну матрицю галичансько-центральноєвропейским кодом), втягуючи її в інтеграційні проекти на пострадянському просторі. В реальності Кремль заохочує Київ і далі продовжувати політику “і нашим і вашим”, котра полягає в почерговому розігруванні російської і євроатлантичної карт, що нагадує поводження українських гетьманів другої половини XVII століття, які використовували задля своєї вигоди боротьбу за володіння Україною між Росією і Польщею за підтримки Ватикану.

Тактика українського правлячого класу стосовно Росії зводиться до немудрої схеми: щороку, педалюючи теми слов’янського споріднення і загального радянського минулого, доїти російську економічну “корову”, дотувати за рахунок російських пільгових цін на енергоносії власну неконкурентоспроможну економіку і використовувати в період внутрішньополітичних загострень і виборчих кампаній підтримку Москви, її політичний, фінансовий і медіа-ресурси для збереження власної влади – в обмін на обіцянки, котрі щедро роздаються, про деяку міфічну економічну інтеграцію, що потім Києвом легко відкидаються, як тільки відкриваються можливості для реабілітації в очах Заходу. До того ж ймовірний прихід до влади В.Ющенка перетворює і без того проблематичні перспективи проекту в нульові.

Справжня інтеграція суперечить інтересам українських еліт, котрі не бажають втрачати “самостійність” і ті можливості, що вона відкрила. Україна – це “найслабша ланка”, що порве увесь ланцюг реінтеграційних процесів, котрий вибудовуються Кремлем, по периметрі російських кордонів в СНД.

Кремль із завзятістю, гідною кращого застосування, намагається прив’язати орієнтовану на втечу від нього країну, замість того аби мінімізувати розпилення ресурсів і спробувати просунути максимально можливу інтеграцію з тими країнами євразійського культурно-цивілізаційного коду, котрі могли б реально утворити на чолі з Росією нове інтеграційне ядро (мова йде насамперед про Казахстан і Білорусію – що припускає, щоправда, вирішення “проблеми Лукашенка). Причому характерно, що головним і по суті єдиним інструментом реалізації стратегії інтеграції з Україною обрані економічні засоби. Москва і тут демонструє, що знаходиться в полоні старих стереотипних уявлень про примат економіки і економічної користі як універсальної відмички до всіх проблем у взаєминах. Таке положення пояснюється передусім інтересами російських олігархічних груп, захист і просування яких є основним пріоритетом російського уряду, нерідко на шкоду російським стратегічним інтересам в Україні.

У підсумку, ганяючи за химерою російсько-українського союзу, Москва самоусувається від участі в тій боротьбі – боротьбі між двома типами культурно-цивілізаційної ідентичності України, – яка має визначальне значення для майбутніх відносин двох країн. Як наслідок, не вирішується проблема формування проросійських суб’єктів на українській сцені. У цьому плані нічого не змінилося з єльцинських часів, і в доступній для огляду перспективі подібна короткозорість грозить різким звуженням політичних можливостей впливу на Україну. Чи можна всерйоз міркувати про успіхи на інтеграційному поприщі при повальній дерусифікації культури і освіти, коли офіційна шкільна програма працює на виховання підростаючого покоління в дусі ворожнечі до Росії і російського народу? Наступ на російську мову і російську культуру, жорстка установка Києва на загальну українізацію вже привели до істотних змін в українському етнодемографічному балансі. Підсумки перепису 2001 року зафіксували фантастично стрімке убування російського населення – його чисельність у порівнянні з 1989 роком, за офіційними даними, зменшилася майже на чверть – з 22% до 17%; за цей же час на десяту частину зменшилася частка тих, хто вважає російську мову рідною – з 33% до менш чим 30%. Через декілька поколінь, за продовження існуючих тенденцій, “російське питання” у відносинах двох держав відпаде само собою” резюмує “Российский журнал”.

Однак в друга частина цієї статті, що має назву “Открытые возможности” радше б мала називатися, “Що нам робити з Україною”? Москалі дуже опасаються цілковитої дерусифікації Української держави і як пише журнал: “Один з ходячих міфів стверджує, що “єдина сильна Україна” відповідає інтересам Росії. Але чи так це? Варто хоча б згадати, що ідея “єдиної сильної України”, з єдиною культурою і єдиною мовою – це ключовий пункт галичанського націоналізму, і вона історично формувалася під знаком відокремлення українців від “москалів”. Така Україна, що підштовхується ззовні, буде неминуче позиціонувати себе як противага і суперник Росії на євразійському просторі. Сама логіка зміцнення єдності України припускає рух до моноетнічності і дерусифікації країни. У “єдиній сильній Україні” російський етнос повинний буде розчинитися в українському. В інтересах Росії, навпаки, – федералізація України зі збереженням російської мови, російського етносу, що прискорює і підсилює інтеграційні процеси між двома країнами завдяки перекладу їх на горизонтальний рівень”. Отож наші “північні друзі” і не приховують того, що не в їхніх стратегічних інтересах міцна і сильна Українська держава, отже “гарних” “стратегічних партнерів” підібрав собі президент Кучма, які тільки й мріють, якби підім’яти під себе Україну.

Далі “Российский журнал” і не приховує відвертих сподівань російської еліти на децентралізацію України. Російський експерт сподівається, що з приходом до влади Віктора Ющенка сукупність несприятливих факторі сприятиме його внутрішньополітичній ізоляції. А “загострення внутрішньоелітних протиріч дасть, зокрема, російському капіталу непогані шанси проникнути в галузі, які на даний час жорстко контролюються білявладними кланами. Ослаблення київської центральної влади стане каталізатором сепаратизму серед регіональних еліт, який стимулюватимуть інтереси самовиживання в умовах економічної ситуації, котра погіршується. Зробивши перший крок до ослаблення вертикалі влади, Україні доведеться зробити і другий – логічно доповнивши ослаблення інституту президента децентралізацією країни.

Причому можливості Ющенка обіпертися на західну підтримку уявляються обмеженими, а побоювання прискореної інтеграції України в західні структури надуманими. І багато чого тут буде залежати від здатності Москви використовувати по максимуму нові можливості в зближенні з Вашингтоном. За цієї ситуації Москва одержує шанс розміняти зацікавленість США в одержанні її підтримки в глобальній грі на більш енергійне просування своїх інтересів на пострадянському просторі, у тому числі в Україні (з погляду забезпечення еволюції української державності у вигідному для Росії напрямку). Умови, на яких Кремль не став би перешкоджати приходу української опозиції до влади, могли б стати в цьому випадку складовою частиною пакета домовленостей Москви з Вашингтоном про реальний зміст їхнього стратегічного партнерства”.

Отже уважно прочитавши статтю в “Российском журнале” стає цілком очевидно, що росіяни ходять колами навколо України вишукуючи сприятливого моменту аби вдарити в спину. Для України ж єдиним шансом залишається якнайскоріша можливість інтегруватися до західних структур. Звісно, що тут дуже багато нині залежить від позиції світового лідера Сполучених Штатів. Чи не піддадуться вони на ілюзорні обіцянки Росії вкотре розділити між собою зони світового впливу? Нам же українцям залишається одне – боротися за те, щоби до влади в Україні прийшли демократичні сили на чолі з Віктором Ющенком і лише тоді ми матимемо шанс, що всі намагання Росії поглинути Україну розіб’ються об силу нашої національної єдності і консолідації спільних зусиль українського народу…

Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , , , , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s