Путін своєю «ПРОманією» провокує другу «холодну війну»

8 травня, 2012 ▪ сайт “Український тиждень”

Віктор Каспрук

Суперечки між Росією і США навколо розгортання американцями системи ПРО у Європі є по суті похідними від прагнення росіян встановити, спираючись на підтримку Китаю, новий світовий порядок. Спроби зробити це, найімовірніше, припадатимуть на 2012-2016 роки, коли Владімір Путін намагатиметься переграти назад ситуацію, котра виникла після розпаду СРСР, а глобальна системна криза, яка простежується останнім часом у світі, якраз мусить зіграти на руку російському президенту, на що дуже сподіваються кремлівці.

Крім того, провокуючи конфлікт навколо системи ПРО, Путін тестує Сполучені Штати на предмет збереження їхньої колишньої могутності та можливості для Америки залишатися опорою міжнародної системи, яка існує з 1945 року. У Кремлі дуже сподіваються на те, що для США після макроекономічних і грошово-кредитних потрясінь настане час насильницької геополітичної руйнації їхньої колишньої міжнародної репутації, після чого стратегічний тандем Росія-Китай пред’явить свої права домінування на світовій арені.

Те, що намагається зробити Владімір Путін, повертаючись на посаду президента, виглядає не інакше, як запуск нової «холодної війни», де цього разу росіяни (як їм сьогодні здається) матимуть усі шанси переграти Америку. Москва давно чекала на цей час, і, використовуючи важелі боротьби проти системи ПРО, в Кремлі прагнуть взяти реванш за ті нібито «приниження», яких зазнала імперія Москви після розвалу СРСР у 1991 році.

«Комплекс СРСР» є домінуючим у Путіна, не дивлячись на те, що Росія і досі залишається найбільшою за територією державою у світі, навіть після того, як 14 країн, котрих раніше силою змусили стати республіками Радянського Союзу, вийшли з-під підпорядкування Москві.

Владімір Путін з усіх сил бореться за спадщину радянського минулого, вбачаючи у ньому єдину можливість відродити колишню «велич» Росії. І ця велич бачиться «новому» російському президенту лише у запуску чергового витка гонки озброєнь. У цьому сенсі варто пригадати слова впливового американського сенатора Джона Маккейна: «Що стосується Калінінграда, то ситуація тут вкрай цікава. Російські військові кажуть, що мобілізація і нарощування Росією озброєнь у Калінінградській області є відповіддю на систему ПРО НАТО. Це дуже складно пояснити і якось зрозуміти. Наша протиракетна оборона є обороною, вона ні для кого не становить загрози. А те, що росіяни використовують це як виправдання для зміцнення військового потенціалу в мирній частині світу, дійсно є прикладом того, що це може навіть сприйматися як параноя Володимира Путіна».

Можна сказати, що протидія Росії розміщенню системи ПРО у Європі провокує своєрідну геополітичну цивілізаційну дискусію. Оскільки Путін боїться не стільки ПРО, як того, що союзники Сполучених Штатів по НАТО будуть захищені не лише від нападу з боку ядерного Ірану, а в разі виникнення форс-мажорних політичних обставин і від ймовірної агресії з теренів путінської Росії.

З іншого боку, виглядає на те, що американська ПРО – це подарунок долі путінському режиму. Який є блискучим приводом полякати росіян і спробувати об’єднати та згуртувати власний народ навколо корумпованої влади перед придуманою зовнішньою загрозою від Америки і НАТО.

При цьому Путін опасається зовсім не системи ПРО, а того, що Захід створив найменш порочну з усіх відомих структуру суспільства, яка в порівнянні з наявним у Росії «розвиненим путінізмом» виглядає як підривний елемент для вибудуваної від 2000 року системи влади.

Владіміру Владіміровичу боротьба проти ПРО необхідна для посилення диктатури в Російській Федерації і створення найближчим часом подоби колишнього Радянського Союзу. Втягуючи Росію у новітню гонку озброєнь, ВВП прагне геополітичного реваншу, який у підсумку здатен закінчитися крахом для Москви, оскільки навіть союзницькі відносини з Китаєм не здатні перекрити сумарних можливостей демократичного західного світу. А друга «холодна війна» може закінчитися розвалом тепер уже не СРСР, а власне Росії.

Розміщуючи свої ракети в Калінінграді, Росія просто провокує Захід на кроки у відповідь, і ці кроки можуть стати зовсім не схожими на всі попередні переговори-контакти, які давно вже нагадують подіум, де фланірують політики в дипломатичному вбранні, щось говорять, про щось непримиренно сперечаються, але у підсумку всі все одно залишаються на своїх попередніх позиціях.

Однак не виключено, що Путін у своїй «ПРОманії» здатен зайти настільки далеко, що буде готовий оголосити про розміщення ракет для «стримування» НАТО не лише в Калінінградській області, а й на далекій Чукотці, чи (згадавши про досвід розміщення ракет Микитою Хрущовим на Кубі) на Кубі й у Венесуелі.

ПРО необхідне цивілізованим країнам для захисту від тоталітарних агресорів. І коли Російська Федерація вже відкрито загрожує агресією Європейському Союзу у розі розміщення ПРО, то ці провокативні дії Кремля цілком здатні викликати зворотну реакцію. І в такому разі усі розвинені країни, котрі входять до НАТО, здатні в пріоритетному порядку зайнятися якнайшвидшим запуском системи ПРО, захистивши себе таким чином від загроз зі Сходу.

Однак російський «альфа-самець» ніколи не відмовиться від ракет, які він розглядає як наочне підтвердження своєї президентської «гідності». Хоча в дійсності нині перед Росією відкриваються лише два можливих шляхи: втягнення у нову гонку озброєнь проти набагато переважаючого противника або стратегічне партнерство з переможцем першої «холодної війни» – Сполученими Штатами.

Адже як би Путін не намагався «надувати щоки», а Польща, Чехія, Румунія, Болгарія і Туреччина вже розпочали підготовку до розміщення на своїх територіях елементів ПРО. Й до цього можна іще додати морські комплекси в Балтійському і Баренцовому морях. Отже ставки зроблені, і політична гра починає розгортатися по найбільш невигідному для Росії сценарію.

Можливо, Росія просто не розуміє або робить вигляд, що не розуміє: західні країни їй не довіряють і не будуть довіряти, поки при владі перебуватимуть керівники типу Владіміра Путіна. Оскільки російська незговірливість (якщо не сказати більше – шкідницька позиція) з ряду важливих міжнародних питань просто підштовхує Захід до якнайшвидшого розгортання системи ПРО у Європі.

Звичайно, якби російське вище керівництво було здатне на моральні зусилля і визнало, що не в змозі тягатися зі Сполученими Штатами у військовій сфері, то воно б лише стало в один ряд з такими впливовими країнами, як Велика Британія, Німеччина чи Франція, для яких нездатність змагатися з Америкою є не пороком, а реальністю. І визнати це зовсім не означає капітулювати чи зробитися колонією американців.

Ймовірно, що тут усе залежить від російських традицій. Адже під «сильною Росією» російська влада століттями розуміла не що інше, як виключно численну, але погано підготовлену армію, котра вистилає своїми трупами поля битв. А також наявність безправного народу-жебрака, який щедро оплатить всі уявні «перемоги» мільйонами життів, які за професійного військового керівництва цілком можливо можна було б зберегти.

Загалом же, як взагалі може виглядати друга «холодна війна» Росії з Америкою, коли в РФ 70% населення живе за межею бідності, а ВВП держави є меншим від ВВП лише одного американського штату Каліфорнія? Адже у геополітиці оцінюються не наміри, а можливості. А на сьогодні у Росії просто відсутні економічні і ресурсні можливості для конкуренції з США на рівних.

Можливо, що Путін розраховує на те, що «різкими контрзаходами» можуть стати заходи, які передбачають превентивні удари по військових об’єктах і цивільній інфраструктурі країн-членів НАТО. Але не дивлячись на те, що «простої» зброї у Росії залишилося ще багато, вона вже морально застаріла. Хоча ядерна зброя великої потужності може бути доставлена не тільки по повітрю, але і під водою. Такі проекти раніше у росіян вже були. І тоді, теоретично, підводні вибухи водневих бомб біля берегів ворогів можуть дійсно сплутати усі плани, до деталей прораховані на комп’ютері. А моряки-смертники завжди в Росії знайдуться.

Говорячи про те, наскільки важливими є суперечки Росії і США навколо ПРО і аналізуючи абсолютно неадекватну реакцію Росії з цього приводу, не варто забувати і про те, що Путін своїми діями просто прагне підміняти поняття. Бо ПРО – це не що інше, як протиракетна оборона. І вона не може бути на когось націлена. Вона може лише використовуватись проти націленої зброї. А це вже зовсім інша справа. ПРО не може контратакувати, а є лише надійним щитом проти необдуманих дій зовнішнього агресора.

Проблема розміщення системи ПРО провокує іще одне питання, а саме: можливо, Європі давно уже пора самій посилити власні ракетно-ядерні сили і ПРО, а не сподіватися тільки на американців? Тим більше, що особливих фінансових і технологічних проблем з цим не повинно виникнути.

Найпечальнішим для Владіміра Путіна у цій ситуації є те, що в разі втягнення Росії у нову «холодну війну» у Москви не проглядається надійних союзників. Адже за великим рахунком Китай зовсім не є союзником для Росії, навіть за наявності великої кількості підписаних останнім часом між ними договорів.

Китаю вигідно втягнути Росію у конфронтацію із Заходом (можливо, він навіть підштовхуватиме її до цього, обіцяючи підтримку), але в кінцевому підсумку він залишиться осторонь. І зі сторони буде спостерігати за сутичкою, та під шумок ще й прихопить шматок Далекого Сходу і частину Сибіру.

Колишня «холодна війна» була геніальним винаходом США. Але чим вона закінчилася для СРСР? Розвалився «совок», не витримавши абсолютно непідйомного для нього навантаження. То ж навіщо Путіну вплутуватися в холодну війну знову? Якщо ж, звісно, не ставити перед собою ціль – остаточно добити Росію? Бо загрожувати НАТО відновленням «холодної війни» – все одно, що загрожувати суперникові самогубством. Східний блок розпався, його члени перейшли на бік НАТО, СРСР більше немає, у РФ – жодного справжнього союзника, навіть такі сателіти-квазідержави, як Придністров’я та Абхазія, прагнуть жити по-своєму. Як почати в таких умовах «холодну війну»?

У підсумку Владімір Путін заплутується у власній стратегії, з року в рік лише погіршуючи становище. Путінській Росії конче потрібна ілюзія обложеної фортеці, що знаходиться в кільці ворогів, оскільки її ідеологами вважається, що масова параноя на цьому ґрунті лише зміцнює силу режиму.

Росія вважає базисом стабільності загрозу ядерного взаємознищення. Об’єднана Європа ж прагне повернення тих часів, коли ядерні мечі взагалі не були занесені над головами людства. Зробити запуск зброї масового ураження неможливим – що може бути кращим для всього світу? Але росіяни завжди прагнуть жити за своїми власними поняттями. Але світ змінився. Після 500 років безперервної агресії і розширення своїх володінь шляхом загарбання земель сусідніх народів, Росія провокує ситуацію, за якої цілком може повернутися до тих територій, які вона займала у часи Івана Грозного. І якщо путіністи не заспокояться і не займуться нарешті своїми справами замість втручання в чужі, то Російська Федерація цілком може повернутися і у межі князівства Івана Калити…

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , , , , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s