Як довго протримається владний тандем Путін-Медвєдєв?

березень 2012 року

Віктор Каспрук

Залишається не так вже й багато часу до інавгурації «нового-старого» президента Владіміра Путіна. Чотири роки Дмітрій Медвєдєв «грів» для Путіна президентське крісло, а тепер дуже цікавим є питання – яку роль ВВП зарезервував для свого вихованця, ставленика і вічного підлеглого?

Якщо спробувати заглибитися трохи у російську історію, то владний тандем Путін-Медвєдєв – явище не зовсім аномальне для російської політики. Часами Росія керувалася тільки однією людиною. Згадаймо правління Петра І, Єкатерини II й Алєксандра III, Леніна, Сталіна і т.д. Однак, з іншого боку, був і підставний цар Симеон Бекбулатович в часи Івана Грозного, були десятиліття царювання Петра й Івана за реального правління Софії, тріумвірат Сталін-Камєнєв-Зинов’єв проти Троцького, дуумвірат Бухарін-Сталін у другій половині 1920-х (до початку колективізації), дуумвірат Малєнков-Берія тощо. Та й «дорогий» Леонід Ілліч Брежнєв до початку 1970-х не правив одноосібно, а у складі тріумвірату Брежнєв-Косигін-Підгорний, посилаючись на «ленінські принципи колективного керівництва».

Варто звернути увагу на той факт, що Медвєдєв виступає у Путіна в ролі «молодшого партнера» вже майже 15 років, і схоже, що невисокому, але наполеонистому ВВП дуже імпонує, що підлеглий помітно нижчий за свого патрона. Експерти з Росії знайшли чудове порівняння Путіна із кардиналом Ришельє, за якого Медвєдєв виступає у ролі Людовика XIII.

«Підставний» президент зіграв відведену для нього Путіним роль і тепер, після того, як ВВП вирішив вибрати себе наступним президентом Росії, надзвичайно інтригує питання – яке нове застосування для Медвєдєва приготував Владімір Владіміровіч? Оскільки за відсутності перспективи усунення Путіна від влади мирним шляхом і тяжіння політики Кремля до візантійської спадкоємності, постать Медвєдєва може виявитися куди більше загадковою і незрозумілою, ніж це виглядає у 2012 році.

Очевидно, що Путін вклав багато часу й енергії у «вирощування» Медвєдєва саме такого, яким він є на сьогодні. І якщо Медвєдєв був пішаком у путінському гамбіті, то навіть якщо на деякий час ВВП зробить його прем’єром, то це може лише виявитися парашутом для спускання колишнього «підставного» президента у політичне небуття.

Проте навряд чи Путіну був потрібен «Медвєдєв одноразового використання». Коли це дійсно так, то Владіміру Владіміровічу політично недоцільно відразу ж пересувати свого ставленика на посаду прем’єр-міністра. Якщо новообраний президент дійсно готує кадрову революцію у російському політичному істеблішменті, то йому краще взагалі на цей непевний час перевести Медвєдєва у запас. Можливо, на рік чи два, аж до того часу коли на слухняного вихованця знову виникне нагальна потреба.

Можна сказати, що ієрархічна вертикаль, якою характеризується стиль управління ще з часів першого президента Росії Бориса Єльцина, чітко спрацювала у випадку повернення вищої влади від Медвєдєва знову до Путіна. Таким чином, сфери невизначеності в політичних правилах не прослідковувалося, і політичний процес в Росії не виходить за рамки рішень, котрі приймає невелика група людей, що знаходиться за кулісами російського політичного театру.

Питання тепер в тому, як президент Путін використовуватиме непрезидента Медвєдєва. Адже за великим рахунком усі 4 роки президентства Медвєдєва Путін по-справжньому йому владу так і не передавав. Бо він мав владу над Медвєдєвим завжди, і той лише сумлінно виконував усе те, що наказував йому ВВП. А сам же президент Медвєдєв ніколи не приймав самостійних рішень.

Але які б там не були непублічні стосунки між Путіним і Медвєдєвим, перший зобов’язаний останньому, що той, імітуючи президентську діяльність чотири роки, оберігав від конкурентів путінське крісло, будучи абсолютно лояльним і передбачуваним. Так що у тому, що ВВП має змогу теоретично перебувати на президентській посаді ще 12 років, є і пряма заслуга Дмітрія Медвєдєва.

За нинішньої ситуації прослідковуються моменти, про які вже можна говорити цілком впевнено. Це: падіння популярності, делегімітизація путінської влади, які ще більше були підстьобнуті рокіровкою. За своїми наслідками рокіровка тандему Путін-Медвєдєв у 2012 році виходить далеко за межі формальної перестановки вищих посадових осіб. Ця рокіровка остаточно оголила політичну несамостійність Медведєва і позбавила його якостей, яких очікують від одного із лідерів загальноросійського масштабу.

Бренд Владіміра Путіна постраждав в результаті рокіровки значно менше, але він опинився один на один із проблемами свого політичного старіння і неможливістю одночасно апелювати до обох громадських політичних полюсів. Причому рокіровка тандему послабила перспективи самозміни влади і можливості налагодження діалогу з суспільством. Якщо Путін справді поставить Медведєва на посаду прем’єра, то це означатиме, що той керуватиме кабінетом міністрів лише номінально, а все, як і раніше вирішуватиме одноосібно ВВП.

Стійке майбутнє будь-якому політику дають стійкі правила гри. А відсутність стійких правил гри незворотно спричиняє нестабільність. Тому неможливо на сто відсотків стверджувати, що Медведєв стане прем’єр-міністром. А якщо все-таки зможе, то як довго буде здатен пробути на посаді прем’єр-міністра?

З іншого боку, Владімір Путін, якщо уважно простежити за його політичним стилем, ніколи не призначить на посаду прем’єра сильну людину, більш-менш самостійну і потенційно здатну вирости до позиції кандидата на найвищу посаду у державній владі Росії. Саме тому Путіним досі на пост прем’єра призначалися люди маловідомі і внутрішньо нездатні вирости до рівня політичного лідера. Дмітрій Медвєдєв нібито вже й побував на найвищій посаді в Росії, і тому за західними мірками бути другим номером для нього якось непрестижно. Але за нинішніми російськими звичаями, Медвєдєв ніколи не зробить того, чого йому не накаже його політичний патрон, на які б посади Медвєдєва не закидало.

Говорячи про політичне майбутнє Медвєдєва, зокрема про те, яку роль йому приготував Путін, варто, перш за все згадати, що ще кілька років тому Дмітрій Медвєдєв взагалі заперечував можливість прем’єрства при президенті Путіні. Хоча в останній рік він вже такої можливості не відкидав.

Нині ж виглядає так, що Медвєдєв змінив цю свою позицію на 180 градусів. І, принаймні, формально саме з ним, і навіть підкреслено, що тільки вдвох, в Красній Поляні під Сочі, між катанням на лижах, Путін і Медвєдєв обговорювали майбутній склад уряду Росії. Відтак, Медвєдєв ще раз підтвердив свою несамостійність стосовно Путіна і його оточення.

Щодо того, яким саме може бути уряд Медвєдєва, можна сказати з впевненістю, що це буде уряд тимчасовий. Термін дії котрого буде не більше двох років і на каденцію котрого припаде входження у владу нового-старого президента Путіна та відпрацювання старої консервативної політики.

Водночас, коли згадати, що як опозиція і суспільство, так і сам Путін підкреслювали необхідність реформ, то ці реформи розпочнуться, швидше за все, якраз після закінчення роботи уряду Медвєдєва. А йому припаде, хіба що створення єдиної податкової адміністрації чи міністерства, залежно від того як назвуть цю структуру.

Ще можна з впевненістю сказати, що на Медвєдєва у якості прем’єр-міністра обов’язково чекає доля бути атакованим великою кількістю російських еліт, котрі будуть незадоволені, з одного боку, його колишньою так і майбутньою політикою, а з іншого боку, присутністю явно слабкої фігури в політиці, котра за законами російської політичної «тайги» не має права на довге існування.

Можливо саме для такої ролі Медвєдєв і потрібен Путіну, оскільки неприродність цього тандему, як би не підкреслював його нерушимість сам Владімір Путін, і дуже потужні виклики, зовнішні і внутрішньополітичні, неминуче призведуть до того, що Медвєдєв відійде за короткий час на задній план, і змушений буде займатися приватними і громадськими справами.

Чи захоче російський істеблішмент списати на Дмітрія Медвєдєва якісь великі прорахунки та звинуватити у провалах, минулих і майбутніх? Це цікаве питання. Оскільки наразі Росія, зіштовхнувшись з великими викликами, цілком може отримати і провали в економіці і політиці у найближчий рік чи два. І Путін в жодному разі не зацікавлений у тому, щоб стати самому «цапом відбувайлом». Тобто, буде змушений усе списати на Медвєдєва. А те, що найближчий час буде складним для Росії, і особливо для її еліт, розуміють практично всі.

На мій погляд, Росія найбільш вразлива – як у сенсі державної побудови, так і в сенсі майбутнього її еліт, – внаслідок панімперської політики, котра проводилась там протягом останнього десятиліття. Ця політика рухається до краху, і це, цілком можливо, стане зрозуміло в найближчі місяці.

Не виключено, що провал політики поширення російського впливу в Європі, а особливо в так званому близькому зарубіжжі, взагалі поставить крапку на путінській стратегії відновлення величі Росії. У цьому разі найкращим майбутнім для Путіна, і тим більш для Медвєдєва, буде сходження на формальні ролі і втрата посад та будь-якого впливу.

Але Медвєдєв може відбутися набагато меншими втратами, аніж Путін, з ім’ям котрого пов’язується як політика, так і вся неоімперська структура, яка вибудувана в Росії за останнє десятиліття.

Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , , , , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s