Любіть Арізону!

ЯЯЯЯЯЯЯЯЯ Арізона 1

березень 1999 року

Віктор Каспрук

Літак рейсом до Сонори

Подорожі бувають різними. Можна, звичайно, подорожувати і автобусом, поїздом, або пароплавом чи на борту комфортабельного модерного “Боїнгу”. Але подорож до Тусона, штат Арізона на літаку військово-повітряних сил США, ви не зможете собі замовити ні в одному, хай навіть і найпрестижнішому туристичному агентстві України. Переліт від аеропорту Даллас столичного Вашингтона до пустельного, периферійного Тусона, однієї з найзахідніших точок Сполучених Штатів, займає трохи менше чотирьох годин. Але після восьмигодинного перельоту через океан два дні тому, якісь чотири години в повітрі виглядали просто дрібничкою.

Щоб краще налаштуватись на невідому арізонську дійсність та більше зрозуміти про ту місцину, куди летимо, вкотре переглядаю книгу Карлоса Кастанеди “Подорож до Ікстлану”. Інших, довідкових чи туристичних джерел, віднайти, на жаль, не вдалося. Під монотонний шум моторів літака таки досить важко зосередитись над уроками дона Хуана, а ще від книги відриває розмова (звичайно, в міру мого володіння англійською) з сусідом по кріслах, майором Айком, сином американського конгресмена Айком Скелтоном-молодшим. З чи не єдиного в салоні ілюмінатора (в військовому літаку всього їх два в хвості лайнера) видно пропливаючі внизу Скелясті гори, русла величних американських річок Міссісіпі, Міссурі та Колорадо, далі землі штатів Аклахома, Нью-Мексіко, а там вже просто рукою подати до нашого Тусона.

Літак приземляється на літовищі. Тусон вкінці березня вражає по літньому теплим вечором, пальмами обабіч дороги та численними апельсиновими деревами на шляху ближче до центру (плоди яких ніхто із тутешніх і не думає збирати).

Пустелі таки бувають різними

Пустеля Сонора займає частину однойменного штату в Мексиці та частину американського штату Арізона. В цьому посушливому регіоні в основному домінує трав`яниста і пустельна рослинність. Опади випадають лише протягом дуже невеликого періоду за рік, лише півтора місяці. В цей час природа, напоєна довгожданою водою, ніби оживає. Висохлі під час затяжного сезону бездощів`я русла річок наповнюються по вінця і не скажеш, що пройде лише трохи часу і лише перекинуті через висохлі русла мости нагадуватимуть про те, що річка на цьому місці аж ніяк не пустельний міраж.

Все в пустелі Сонорі незвичайне. І різноманітні “оази” колючих кущів вперемішку з низькорослими деревами. І “плантації” гігантських кактусів висотою до 5 метрів, з величезними відростками, що простягають своє “гілля” у різні боки. Здалеку кактуси виглядають як справжній ліс. Безперечно, цікавою особливістю гігантських кактусів є те, що в їхніх дуплах живуть пустельні сови.

Чим далі вище в гори краєвиди починають змінюватись. Домінування кактусів над іншими видами рослинності стає очевидним, хоча також у великій кількості ростуть і агава, і мескіте і юкка. На арізонських “полонинах” проростають вже цілі кактусові ліси, і коли проїздиш повз них на машині, то здається, що “арізонські смерічки” насаджені невидимою рукою лісників природи. “Арізонщина” вражає і незвичністю своїх краєвидів. Невеликі гори плавно переходять в мальовничі долини, де цвіт екзотичних квітів ніби розмежовує гірський та низинний світи цього посушливого краю.

Музей в пустелі

Кілометрів з 30 від Тусона знаходиться музей аналога якому немає ніде у світі. Це музей пустелі Сонора. Тому можливо варто розповісти про нього детальніше. Музей має велику популярність серед любителів природи, і щороку його відвідують більше 700 тисяч американців та гостей країни. Унікальність музею під відкритим небом ще й і в тому, що він складається ніби з кількох взаємодоповнюючих один одного природничих комплексів. Це одночасно і всесвітньо відомий зоопарк, і музей історії природи, і ботанічний сад. Тут ви зможете побачити життя тварин, що проживають в ареалі пустелі Сонора в умовах, котрі наближені до природних та рослини-аборигени розповсюджені в регіонах штатів Арізони та Каліфорнії США та штатів Сонора і Байа Каліфорнія в Мексиці.

В межах своєрідної музейної експозиції можна оглянути більшість з 300 тварин, що мешкають в регіоні пустелі Сонора та 1200 різновидностей рослин, які розповсюджені тут. 21 акр незайманого пустельного ландшафту пересікають доріжки, котрі протягнулися в різні боки майже на 2 милі. Уважніше роздивившись навкруги – ви можете побачити дрібних мешканців тваринного світу пустелі Сонора, котрі є корінними в цих місцях, що сновигають вперед і назад з однієї сторони доріжки на іншу.

Фауна Сонори, як і рослинний світ залежать від висоти регіону над рівнем моря. З великих тварин північ пустелі населяють вовки та койоти. В лісах на гірських схилах – ведмеді, пуми, ягуари, оцелоти. Серед рептилій пустелі Сонора особливо розповсюджені черепахи, ігуани, ящірки та гримучі змії а серед птахів сови, куріпки і білі соколи.

Особливе враження на відвідувачів музею пустелі справляють маленькі птички-колібрі. Вони зависають в напоєному сонцем, тягучому повітрі, миготять своїми крильцями часто-часто, ніби метелики. Кущі, де гніздяться колібрі, відгороджені від оглядової доріжки металевою сіткою і лише отвір в ній дає змогу колібрі-матері проникнути на свою територію, щоб причастити своїх пташенят зібраним з квіток нектаром. Пташина надзвичайно маленька і більше схожа на якусь літаючу комашку, ніж представника світу пернатих.

Про це справді таки унікальний музей можна ще було б розповідати і розповідати. Він був заснований у 1952 році і є приватною, не прибутковою організацією. Його фінансування відбувається головним чином за рахунок продажу вхідних квитків, членських внесків та приватних пожертвувань.

Обов`язково відвідайте салун

Але якщо вам пощастило побувати в Арізоні і ви не відвідали салун, то вважайте, що ви Арізони так і не бачили. Це одночасно і місцева гордість і причетність до історичного минулого, і водночас комфортне місце, де можна зібратися зі всією сім`єю чи друзями, перекинути чарчину-другу віскі чи пива, погомоніти по душам, та й врешті-решт відпочити від тривалого марафону у пошуку “довгого долара”. Сучасний арізонський салун – це щось середнє між великою карпатською дерев`яною колибою, затишною кав’ярнею та недорогим рестораном. Вздовж залу довгі дубові столи, що розташовані літерою “П”(залів декілька і вхід у кожен починається з чималого приміщення, де розташований бар) . Міцні дерев`яні стільці готові витримати габарити будь-якого відвідувача. Салунні порції таки вражають. Це стейк, що потягне на добрий кілограм телятини, чи свинячі реберця, або ж порційний шматок смаженої курки в спеціях, котрий тягне на цілих пів курки. Складається враження, що американці нація гурманів. Їдять справді багато, але не менше і працюють. Пиво заїдається стейком, поруч на тарілці велика запечена у фользі картоплина, порційні шматочки масла і хліба. Народ гуляє. Та ані бійок, ані якихось конфліктів немає. Всі сидять чинно, веселяться в міру випитого чи обговореного. Єдине чого не вдалося продегустувати, то це знаменитої мексиканської текіли, яку готують із соку певного сорту кактуса. Текіли в меню чогось не було.

Раптом в залі почулося значне пожвавлення. Почала відбуватися частина салунного дійства заради якої багато хто власне сюди і прийшов. Розпашілі від випитого відвідувачі обернули голови в бік входу, де офіціант методично обходив ряди гостей і відрізав краватки у тих, хто наважився одягнути їх йдучи до цього закладу. Власне всі, звичайно, прекрасно знали про цю традицію, яка тягнеться ще з часів перших піонерів-освоювачів дикого Заходу (та й нас про це також не просто попередили, але й видали усім по краватці саме для такого урочистого заходу). “Обрізання” не вдалося уникнути нікому, трофеї були прикріплені до сволоку під стелю, і їх приєднали до численних краваток попередніх відвідувачів салуну, де вони висітимуть там ще дуже довго, ніби символізуючи демократичність цього так необхідного для арізонців закладу.

Але на цьому арізонська екзотика не закінчувалась. Завершальним акордом програми стала нічна міні-вистава під зоряним куполом. За чималим парканом, до якого було приставлено щось подібне до наших перелазів, відбувалася динамічна п`єса на одну дію з двома акторами і однією акторкою під умовною назвою “Сварка двох ковбоїв”. Особа ковбоя на колишньому дикому Заході не менш легендарна ніж нашого козака-характерника. Колоритність мови ковбоїв та їх вияснення стосунків важко передати словами. Та в міру розгортання сюжету “театрали” й собі почали шаленіти, й піддзуськувати акторів. Крики й гамір “на сцені” поступово почали переростати в справжню бійку, далі “конфліктуючі” потягнулись до своїх кольтів. Низка пострілів, хтось, як і в житті, виявився вправнішим і меткішим. Фінал не забарився. Дівчина, як завжди пішла з переможцем, а переможений залишився лежати розпластаним на землі, вдивляючись “незрячими” очима в чарівне весняне небо Арізони.

Але не забудьте ще про один музей

Тусон знаменитий ще й тим, що біля нього знаходиться ще один музей – музей авіації. Якщо ви уявите собі приблизно з 100 футбольних полів взятих разом, то це й буде приблизно площа, яку займає цей музей. Ідеально рівна поверхня в цій частині пустелі Сонора і сухий клімат ( 350 днів на рік є сонячними) стали визначальними у виборі саме цього району для музею авіації. А за експонатами далеко ходити не довелось, недалеко від музею знаходиться найбільша в світі військова авіабаза Девіс-Монтан, звідки більшість зразків літальних апаратів перекочувало до експозиції музею.

Серед випаленої сонцем пустелі в оточенні гігантських кактусів експозиція виглядає досить екзотично. Серед літаків знаходяться не тільки ті, що були у масовому випуску починаючи з 30-х років, а й навіть одиночні екземпляри, які випускалися свого часу під якісь конкретні потреби, але так й не отримали путівки у масове виробництво. Літаки великі й маленькі, бомбардувальники і винищувачі, військові і цивільні, і навіть кілька особистих літаків колишніх президентів Сполучених Штатів Америки. Серед них навіть затесалися декілька радянських МІГів, які, як сказала екскурсовод, перегнали до США своїм ходом. Американці не секретять все поспіль, тому представлено чимало зразків військової техніки, яка і досі знаходиться на озброєнні армії Сполучених Штатів.

Звичайно оглянути таку велику експозицію, що розташована на чималій площі пішки неможливо. Тому відвідувачів провозять на відкритих спарених по чотири невеликих електричних автобусиках. Експонатів так багато, що відразу дуже важко запам`ятати назви і типи літаків, їх дальність польоту та пасажиромістськість. Не обійшли американці увагою і гелікоптери. Знамениті вертольоти Сікорського займають особливо почесне місце серед музейної експозиції і було приємно дізнатися про те, що наші гіди добре знають звідки родом наш видатний земляк. Модифікацій типів вертольотів Сікорського представлено близько 20. Вони виділяються своєю довершеністю форм і їхня горда постава нагадує про геніального конструктора з Києва, котрий знайшов свою другу батьківщину за океаном.

Додому

Назад додому шлях також не близький, як не як все ж 10 тисяч кілометрів. З Арізони до Вашингтону 4 години польоту, звідти через океан до Франкфурта на Майні ще 8 годин в повітрі, а потім ще 2 години до Києва. Вже вдома, подумки оглядаючи пройдений маршрут, починаєш усвідомлювати, яка таки невелика наша планета, і як ми всі на ній між собою взаємопов`язані. Сучасні літаки максимально скоротили відстані між країнами і континентами. І ці шляхи єднання пролягають не тільки між часовими поясами і тисячами кілометрів повітряних трас , а й через наші душі, поєднуючи розрізнені частини всесвітньої спільноти в єдине спільне братство людей.

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , , , , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s