Президентству Джорджа Буша-молодшого виповнився рік

лютий 2002 року

Віктор Каспрук, політолог

Президентство 43 президента Сполучених Штатів Америки Джорджа Буша-молодшого, легітимність обрання якого багато хто вважав умовною, а його самого бачили лише сірою тінню Буша-батька, розпочиналося важко. Але тепер, в січні 2002 року, мало хто і згадує той непростий для президента США час. Події чорного для країни вівторка кардинально змінили ставлення американців до свого обранця. Після 11 вересня 2001 він став визнаним лідером нації, а його мужня поведінка на найвищому посту високо підняла його міжнародний авторитет.

Влітку 2001 року рейтинг президента Буша різко упав

Але якщо погортати американську пресу за червень 2001 року, то вимальовується зовсім інша картина. Рейтинг Буша-молодшого через 5 місяців його перебування на посаді президента різко упав, а з ряду питань він почав поступатися позиціями своїм опонентам з Демократичної партії. Так опитування суспільної думки, котре провела тоді редакція “The Wall Street Journal” разом з “NBC NEWS” показало, що Буша підтримує лише близько 50% опитаних, що було найнижчим рейтингом президента США за останні 5 років. Це опитування також показало зменшення довіри громадськості до Республіканської партії. Крім того демократи відновили контроль над Сенатом, а опозиція президентові, незважаючи на те, що восени 2000 вона втратила Білий дім, довела, що вміє відстоювати свою думку на публіці і виставляти в несприятливому світлі політику президента в питаннях навколишнього середовища та енергетики.

Як зазначали тоді аналітики – результати вищезгаданого опитування суспільної думки не означають, що Джордж Буш і його партія не можуть знову перехопити ініціативу, якщо зміняться політичні чи економічні обставини. І як тоді зазначив прес-секретар Буша Арі Флейшер: “В американській політиці існують деякі довгострокові тенденції, що згодом можуть мінятися. Президент їх змінює. Але вони не можуть змінитися за ніч”. І хто ж знав тоді, що ці тенденції докорінно змінить один американський ранок…

Наприкінці липня 2001 року свої докори Бушу в категоричній формі висловив один з його попередників у Білому домі Джеммі Картер, котрий безжалісно розкритикував те, як нинішній президент вирішує питання зовнішньої політики, від протиракетної оборони (ПРО) до Ближнього і Середнього Сходу. А в той день, коли Буш відкинув міжнародний договір про заборону біологічної зброї, колишній президент-демократ зробив заяву, що “розчарований майже всім, що зробив Буш-молодший”, звинувативши, звинувативши його у відмові від своїх помірних обіцянок та в поступках консерваторам на всіх напрямках.

“Чорний вівторок” 11 вересня докорінно змінив “сіре” президентство Буша

Вранці неочікувано для себе Америка опинилася в стані війни. Серія терористичних актів, об’єктом яких став Міжнародний торговий центр і Пентагон, загрожувала суверенітету країни як жодна інша подія з часу японського нальоту на Перл-Харбор. В історії тероризму не знайти такого злочину, у якому б жорстокість і символіка сполучалися разом у такому диявольському коктейлі. Міць Америки стала фактично її слабким місцем. З нею рахується увесь світ, але пануюче положення країни, що викликає в багатьох велику ненависть, перетворило Сполучені Штати на об’єкт нападу.

Саме в ті страшні для Америки дні відбувся кардинальна зміна якості президентства Джорджа Буша. Звичайно, що це пов’язано напряму з подіями 11 вересня, але і сам президент Буш з того часу багато зробив для того, щоб замовкли критики, а рівень підтримки його населенням досяг 80%. Він cпромігся сконсолідувати американську націю і водночас не зробив емоційно-спонтанних не виважених кроків, які б змогли призвести увесь світ до глобальної воєнної катастрофи. Можливо, саме тоді Буш остаточно сформувався, як президент супердержави і розкрив вповні свої якості зрілого керівника і політика. За кордоном Буша стали поважати за здатність організувати міжнародну коаліцію, і те, що він зробив все для того аби мусульманський світ не перетворився у вогнище антиамериканізму.

Однак останнім часом Джорджу Бушу довелося зіштовхнутися з цілим рядом внутрішньополітичних проблем, і, зважаючи на це, популярність президента тривожить республіканців не менше ніж раніше. Вони прекрасно розуміють, що після закінчення війни з тероризмом Америка повернеться до своїх повсякденних справ, і тоді результат наступних президентських виборів будуть визначатися такими темами, як проблеми охорони здоров’я, пенсійного забезпечення та економічної кон’юнктури. А в цих галузях президент Буш поки що не зробив нічого видатного.

Політика Буша стосовно України

Стосунки України з політичним кланом Бушів були започатковані ще у 1991 році. Трапилось це за три тижні до проголошення Україною незалежності. 41 президент США Джордж Буш-старший, відвідавши 1 серпня Київ, виступив з промовою, котра увійшла до анналів історії, як “котлета по-київськи”. Буш-батько тоді зокрема сказав: ”Дехто вимагає від Сполучених Штатів зробити вибір між підтримкою президента Горбачова та незалежницьки налаштованими лідерами на просторах СРСР. Я думаю, що це – неправильний вибір… Свобода – це не те ж саме, що незалежність. Американці не будуть підтримувати тих, хто намагається замінити тиранію, котра відійшла у минуле, місцевим деспотизмом. Вони не будуть допомагати тим, хто буде збуджувати самовбивчий націоналізм”. Як бачимо історія розставила все на свої місця, але політичний експромт Буша-старшого напередодні ери української незалежності, безумовно, зароджував зерна сумнівів щодо політики Буша-сина стосовно України.

Але говорячи про ставлення президента Сполучених Штатів до України можна сказати, що воно протягом року його перебування в Білому домі змінювалося. І це прослідковується починаючи від таких скандальних сторінок новітньої української історії, як “касетний скандал”, під час якого позиція США не лише змінювалась, а й загалом була досить неоднозначною. Оскільки після початкових вагань позиція щодо “касетного скандалу” на офіційному рівні стала протилежною – на підтримку Президента України, що, власне кажучи, мабуть, є правильним рішенням з точки зору дипломатії.

Другий аспект стосунків Сполучених Штатів Америки (і відповідно президента США і України) це аспект загальнополітичний. Він змінився не просто в стосунках України і США, а у зміні загального світового порядку після 11 вересня. Загальна зміна, котра реалізувалася в практично раптовій зміні полюсів і відповідно векторів геополітичних зусиль, склалася не на користь України. Україна, як буфер між Сходом і Заходом і противага Росії, трансформувалося в той же буфер і того ж союзника, але який вже розглядається США в одному ряду з самою Росією. І тут Україна, безперечно, втратила багато.

В царині економічній можна відмітити ті негативні процеси, що виникають під час суперечки з приводу електронних носіїв інформації – лазерних дисків та захисту інтелектуальної власності та конфлікт обмеження українського експорту до США, в першу чергу, експорту продукції чорних металів.

Але ці чинники не є новими у політиці Сполучених Штатів. Скоріше вони стали продовженням колишньої політики щодо України, політики котра відбиває інтереси саме американських корпорацій та американської економіки вцілому. А зараз, можливо, вони перейшли у певну завершальну стадію, більш загострились і стали більш ультимативними з боку США.

Вцілому за президентство Буша-молодшого політика стосовно України по суті змінилася лише в сенсі розуміння місця України на політичній мапі світу. Ця політика стала більш прагматичною, менш сентиментальною щодо України, порівняно з політикою 42 президента США Білла Клінтона, котрий протягав неодноразово руку допомоги Україні, як ще слабкому, але перспективному партнерові. Але й це треба зрозуміти, оскільки Америка завжди мала і матиме власні інтереси і за такої жорсткої ситуації в котру вона потрапила, їй не до опіки слабких партнерів. США треба вирішувати свої проблеми.

Сказати, що це негативно також не можна, оскільки кожна країна, і в тому числі і Україна, мусить мати свої інтереси та мати змогу їх відстояти не сподіваючись на те, що це зробить хтось інший за неї. В цьому сенсі політика Джорджа Буша щодо України не є негативною. Вона скоріше є політикою відкритих дверей щодо зусиль самої України. Хотілося б бачити лише ці зусилля. Про це говориться вже багато років фахівцями з політології, але, на жаль, Україна й досі не спромоглася виробити власної системної і динамічної концепції геополітичних зв’язків та відповідної концепції дипломатії. Оскільки і в тому ж конфлікті з електронними дисками можна було знайти системне глибоке рішення, котре б задовольнило і Україну і Сполучені Штати. Очевидно, що ініціатива мала надходити, в першу чергу, з боку України, але такі кроки не були зроблені. А втягуватись у позиційну боротьбу зі США для України є безперспективним заняттям, оскільки далеко не сумісні потуги і вплив на світовій арені, а крім того ті санкції, котрі можуть запровадити США проти України не тотожні зворотнім санкціями, які може ввести Україна проти Сполучених Штатів.

Якщо бути конкретнішим, то щодо інформації на електронних носіях треба було ще кілька років тому виробити разом з американськими фахівцями програму з питання розвитку вітчизняного ринку електронних носіїв, розраховану на 5, а то й на 10 років, котра б поступово втягувала Україну до орбіти цивілізованого світу. На цей час ми б могли отримати послаблення тиску США стосовно питань використання інтелектуальної власності. Послаблення, зрозуміло, не у вигляді дозволу випуску піратських дисків, а поблажки у вигляді зняття з нашої країни штрафних санкцій та зняття вимог значної плати за використання інтелектуальної власності (оскільки внутрішній ринок цього продукту в Україні на сьогодні є дуже незначним порівняно зі світовим). Тобто можливо було домовитись про суто символічну плату на період в 5 чи 10 років для того, щоб в подальшому, розвиваючи за допомогою тих же американських фірм цей дуже необхідний для розвитку ринок, потім вже сплачувати цивілізовані відсотки за використання інтелектуальної власності. До цивілізованого використання інтелектуальної власності і до цивілізованої оплати за її використання ми прийдемо все одно. Тільки відтепер не шляхом допомоги Україні з боку розвинутих країн, а шляхом заганяння нас до міжнародного правового поля “кнутом” економічних санкцій. Це, очевидно, не є найкращим варіантом оскільки не лише приносить значні збитки країні, але й погіршує імідж України в світі.

Ситуація з лазерними дисками та інтелектуальною власністю – лише один випадок, але випадок характерний, який ілюструє недостатність глибинного системного підходу в українській внутрішній і зовнішній політиці. Світ, виставляючи за зовнішню політику оцінку “незадовільно” у вигляді штрафних санкцій, сигналізує Україні – пора виходити з стану підліткового інфантилізму, пора стати врешті-решт повноцінним гравцем на світовій арені. Справа України – правильно на це реагувати.

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , , , , , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s