Чи можна не пустити Путіна до влади?

14 січня, 2012 ▪ сайт “Український тиждень”

Віктор Каспрук

Заходу було завжди важко зрозуміти Росію. Адже стосовно російської дійсності раціональні підходи ніколи не спрацьовують, а демократизація російського суспільства здатна спровокувати розвал Росії. За цих умов навіть «капітальний ремонт» російської системи влади нічого не міг змінити. Оскільки система, яка «заточена» лише на ефективне пограбування країни, нездатна почати себе реформувати, бо це б означало втрату влади для її клептократичних еліт і перспективу відповідальності за свої дії для її очільників.

Наростаючий протестний рух в Росії, котрий в перспективі цілком здатен перерости у народний бунт, ставить перед росіянами закономірне питання – «чи можна не допустити Путіна до президентської влади?» І хоча тактично розгойдування путінського режиму виглядає цілком логічно та вмотивовано, але, на жаль, за цим усім не проглядається пророблена стратегія демонтажу влади, котра своїми діями прирікає Росію на самознищення.

На початку 2012 року для росіян стає найбільш актуальним питання, як захистити себе від третього пришестя Путіна та уникнути колапсу для своєї країни, яка ще одного путінського президентства просто не витримає. Адже після 70 років панування над Росією комуністичної мафії і 12 років путінізму Росія, в якій соціальні і політичні процеси переходять сьогодні у фазу найвищого загострення, цілком може потрапити у полум’я громадянської війни.

Це саме те, чого, можливо, найбільше бояться не лише в Росії, але й на Заході, бо попри все ця країна хоч якось функціонує, а входження російського народу в пряму конфронтацію з путінським режимом може призвести до її розпаду і виникнення на величезних територіях Євразії вогнища руйнівної нестабільності.

Можна не сумніватися у тому, що Володимир Путін, як і свого часу його тезка Володимир Ленін, задля утримання і збереження захопленої влади здатен спровокувати громадянську війну, руйнівні наслідки якої для російського народу буде дуже важко передбачити.

Нині ситуація в Росії складається таким чином, що майже всі наявні лідери опозиції, котрі намагалися протистояти 12 років путінському режиму, виявилися не занадто недієздатними, і лише шляхом політичної самоорганізації знизу росіянам може вдатися почати змінювати ситуацію на свою користь.

Очевидно, що Росія гостро потребує нового лідера. На перший погляд кандидатура Олексія Навального є найбільш підходящою. Однак, як зазначив один із американських дослідників сучасної Росії, вона викликає тривогу. Бо «ця людина втілює специфічно-російський архетип «сердитого молодої людини, людини дії».

Навальний – тургенєвський Базаров, стверджує цей експерт, ідеологія Навального туманна, а риторика нагадує про насильницькі «чистки». Але з іншого боку, справжній опозиціонер Росії вимушений активно діяти і зачищати Авгієві стайні путінського режиму. Та й тургенєвський Базаров не мав схильності ані до терору, ані до гнобленням простолюду, ані до аморальних вчинків.

Прем’єр-лідер Володимир Путін, котрий пройшов хорошу школу тоталітаризму перебуваючи в рядах КГБ, всі роки своєї узурпації влади дуже вміло використовував неможливість лідерів опозиції не лише об’єднатися, а й взагалі порозумітися між собою. Але тепер він надокучив вже всім. А враховуючи той факт, що реальна соціальна база путінського режиму є надзвичайно вузькою, шанси не допустити його до влади, дійсно збільшуються.

Проте головною помилкою всієї російської опозиції (і лівої, і правої), є те, що вона вкотре стратегію підмінити практикою. Мета провести чесні вибори і скинути Путіна зрозуміла. Але провели чесні виборі і скинули путінській режим, а далі що? Для чого скидати Путіна і проводити чесні вибори? Мета яка? У запалі ейфорії боротьби з режимом всі забули для чого власне все це.

Не маючи на початку боротьби чітких планів і кінцевої цілі, можна повести революцію для того, щоб президентом Росії став комуніст Геннадій Зюганов або Сергій Міронов зі «Справедливої Росії», а олігархи зберегли владу і свої капітали.

Демократична опозиція забула про одне. Провести чесні вибори і скинути режим Путіна необхідно для того, щоб нарешті закінчити реформи, котрі нібито тривають майже 30 років. Щоб в Росії нарешті була нормальна прозора економіка, професійна армія, доступна для людей медицина, наука, освіта, поліція, непродажні суди і гідний рівень життя населення країни. Це, все звичайно, ніби і абсолютно зрозуміло, але якщо про це забути, то навіть й найчесніші вибори виявляться безглуздими. Поміняються політичні персоналії і назви партій, а все інше залишиться без жодних змін.

В Росії діє феодальна система стосунків і тому значна частина еліти невдоволена тим, що Путін здатен продовжити своє правління ще на 12 років. Але якщо президентські вибори в Росії дійсно відбудуться 4 березня, то чи можна сумніватися у тому, що на них «переможе» саме Володимир Путін? Переможе, навіть, якщо президентські вибори будуть ще більше сфальсифіковані, ніж парламентські вибори в Росії 2011 року.

Тому лише повний демонтаж цієї повністю прогнилої клептократичної системи і повне перезавантаження політичного життя з нульового циклу здатні щось змінити в Росії. Очевидним плюсом для нинішньої російської політичної ситуації є те, що соціальна база путінського режиму є надзвичайно вузькою. Це лише одне з відгалужень панівної номенклатурної бюрократії, котре зав’язане безпосередньо на ФСБ та інші силові структури. Яке не бажає рахуватися не тільки з інтересами більшості суспільства, а й частини великого олігархічного російського капіталу.

Стратегією нинішньої влади в Росії є збереження в недоторканності Путіна і його найближчого оточення. А те, яким чином це буде зроблено – поверненням Володимира Путіна на царський трон (найбільш бажаний для неї варіант), або за допомогою нового фіктивного президента, типу Дмитра Медвєдєва, це вже тактичні ходи.

«Кремлівські карлики» грають багатокомбінаційну гру з глибокоешелонованою обороною. Для вирішення першого тактичного завдання – повернення Путіна на трон, розігрується комбінація з Олексієм Кудріним. Спочатку Кудрін починає виступати на мітингах і блогосфері, і ніби стає опозиціонером до путінського режиму. Цілком можливо, що Путін у цій комбінації до певного часу використовує його «втемну», аби відведена Кудріну роль для пересічних російських виборців виглядала цілком природно.

Після того, як він пішов з уряду, спочатку навіть можна було зробити припущення, що саме Кудріна готують на заміну Медвєдєву. Однак потім, видно, в Кремлі вирішили переграти цей варіант і на першому етапі своєї розкрутки йому поки що відводиться скромна роль опозиційного нинішній владі незалежного політика.

За нинішньої непростої для Володимира Путіна ситуації, завдання Кудріна не дати опозиції згуртуватися і потягнути час, пропонуючи вести переговори з владою незрозуміло про що. Виглядає на те, що путінська команда підкинула опозиціонерам класичне яблуко розбрату відоме ще із міфів древньої Греції. Поки опозиція буде дискутувати і сперечатися: чи потрібно спілкуватися з владою, з ким і про що, якраз настане 4 березня 2012 року і про щось сперечатися стане вже занадто пізно.

Зіткнувшись з непокорою і виступами росіян, Путін, який є майстром саме локальних спецоперації-провокації з неодмінною умовою анонімності і переведення стрілок на кого завгодно, як видно з усього, не готовий набрати сміливості і почати розстрілювати росіян подібно до того, як це робить президент Башар Асад у Сирії.

Нишком підірвати будинки, підсунути опозиціонеру Віктору Шендеровичу у ліжко дівицю відому всій Москві як Муму і зазняти все на відео – це він може. А от виступити у ролі румунського диктора Ніколає Чаушеску, з перспективою можливості повторити його розстрільну долю, то навряд чи він до цього готовий. Не та політична масть і не та школа.

Відверто незадоволених кремлівською камарильєю людей в Росії, насправді, дуже багато. Поки що більшість із тих, хто незадоволений, виявляють свою обережність. Віддаючи перевагу балансуванню між розмовами на кухні і відкритою участю в протестному русі проти узурпатора влади Путіна. Це і є тим величезним потенціалом, за який російській опозиції необхідно боротися.

А бачачи роздори, нерішучість і мудрування противників режиму Путіна ця частина потенційно негативно налаштована до нинішньої влади громадян Росії, напевно, відчуває слабкість опозиції і безперспективність революційних починань. Тому Росії потрібні нині лідери опозиції, яким би народ повірив, і які здатні підняти «лежачих на дивані». Це гасло Наполеона тепер як ніколи є актуальним для росіян, тому що часу до 4 березня залишається все менше і менше.

Важко сьогодні сказати, як діятиме у цій ситуації Володимир Путін. Адже найчастіше прогнозуючи вчинки політиків, ми проектуємо їх на свій спосіб мислення, а він у них зовсім інший. Тим більше намагаючись спрогнозувати поведінку людей, котрі волею випадку (чи, як у випадку з Путіним, волею колишнього президента Бориса Єльцина) отримали до своїх рук гігантську безконтрольну владу.

Весь досвід «царювання» Путіна доводить той факт, що він ані психологічно, ані морально не був готовий до такого велетенського тягаря влади. Дуже непросто від заштатного підполковника КГБ перескочити отак собі просто у президентське крісло. Однак, мабуть саме тому, що наполеонистий Путін прекрасно усвідомлював всі роки, що він опинився не на своєму місці, йому психологічно майже неможливо тепер відійти від влади і тихо піти на політичну пенсію.

І тут простежується пряма аналогія між підполковником Володимиром Путіним і полковником Муаммаром Каддафі. Адже на початку повстання лівійського народу у Каддафі було багато часу і ресурсів для маневрів. Спочатку відмовитися від влади і виїхати всім зі своїм гаремом до дружньої йому арабської чи африканської країни. Потім попросити політичного притулку в Ірані чи Венесуелі. А наприкінці повстання зробити пластичну операцію і за новими документами продовжити безбідне життя. Але Каддафі просто не зміг відмовитися від влади.

Сам же Путін вже занадто багато років відчував себе політичним альфа-самцем, і тому погодитися за заштатне життя простого пересічного громадянина Росії (хоча і мультимільярдера) – для нього майже неможливе випробування. Скоріш за все, путінській режим таки сфальшує президентські вибори в Росії 2012 року. Адже Володимир Путін належить до політиків зі специфічною психологією, і втративши владу, він перестане себе сам поважати. А для нього це рівноцінне смерті.

Хоча «фюрерство» Путіна – це дуже специфічна річ. Адже, на відміну від Каддафі, він – чужий проект. Та й ті, хто його поставив на президентську посаду, мабуть, і не чекали, що він так швидко вийде за рамки цього початкового проекту і виявить непомірні амбіції і зарозумілість. Для них він ніякий не лідер і не альфа-самець. Бо тут, у великій мірі, почет грає короля.

Росією, очевидно, заправляє якась група товаришів (і серед них, зрозуміло, і сам Путін). Щось на кшталт відповідника політбюро ЦК КПРС 70- 80-х брежнєвських часів, які не бажають публічно світитися. І ця група дуже і дуже небідних осіб задля збереження свого благополуччя цілком може пожертвувати знахабнілим альфа-самцем. Оскільки хто-хто, а вони то добре знають, що альфа-самець він лише номінальний, для зовнішнього політичного використовування. На зразок виконавчого директора політичного проекту розграбування Росії.

Між тим, протестні рухи тим і важливі, що нехай і не усвідомлено, але понижують поріг страху в тих людей, які ще й досі бояться. Але хтось обов’язково має зробити перший крок. У грудні 2011 року масові мітинги в Москві та інших містах показали, що росіяни наважилися на цей крок проти узурпації влади, назустріч демократичним процесам і змінам в Росії.

Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s