Добра вість і табун “троянських коней”. Все що привіз Леонід Кучма з підмосковного Завидова

img079

8-14 грудня 1997 року, газета “Альтернатива”

Віктор Каспрук, політолог

Попри радісну вість, що під час неофіційної зустрічі з Ельциним Леоніду Кучмі вдалося вирішити ту, м`яко кажучи, дивну ситуацію, котра склалася попередньо в торгових стосунках України з своєю найближчою північною сусідкою, результати зустрічі викликали більше запитань, аніж відповідей.

Головне запитання, котре, власне, не виникло, а залишилось – як змінилася та стратегічна концепція російської сторони, на котрій грунтується побудова двосторонніх стосунків Росії з Україною та за якої нашу країну було економічно та фінансово атаковано шляхом відверто дискримінаційної політики податкового обкладення торгового обороту між двома країнами. Адже не можна інакше як економічною агресією назвати унікальну, персонально для української сторони розроблену, схему, за якою оподатковувася не лише імпорт з України, що, за умови зняття додаткових значних податків по окремим групам товарів, відповідало б світовій практиці, а й експорт до України.

Беручи до уваги стратегічну прив`язаність нашої країни до джерел нафто та газопостачання з Росії та, в свою чергу, до російського ринку збуту цукру й ряду інших сільськогосподарських товарів, подібна торгова політика з одного боку – висмоктувала з України фінансовий ресурс (у випадку продовження двосторонньої торговельної діяльності), а з другого боку – перекривала стратегічно важливі для України товарні та фінансові потоки. В обох випадках страждає вітчизняний виробник, бюджет та економіка в цілому. Наскільки це відповідало стратегічному партнерству, оголошеному Кучмою разом з Ельциним раніше – краще видно обом президентам.

Що ж означає та “повна відміна податку на додану вартість на взаємні поставки продукції”, котру, з сяючими од радості обличчами, оголосили в телерепортажі з Завидова усім громадянам Росії та України Кучма з Ельциним? Точно цього не знає ніхто, навіть самі учасники завидовської неофіційної зустрічі – Кучма і Ельцин. Адже повна відміна усіх ПДВ не лише зніме обмеження на ті товаропотоки, котрі мались на увазі під час всіх попередніх переговорів. Така відміна призведе до анекдотичного стану, коли, за всіх рівних умов, на українському ринку стане конкурентноздатною російська продукція, а на російському – наша, оскільки вітчизняна продукція кожної з країн буде дорожчою рівно на розмір ПДВ. Товаропотоки надзвичайно зростуть, виграють, безперечно, транспортні компанії.

Теоретично така ситуація могла б бути вигіднішою українській стороні, оскільки російський ринок більш як втроє масштабніший за наш, проте ще питання чи буде чим торгувати безнадійно лежачим вітчизняним підприємствам, не кажучи вже про те, що навряд чи подібний протекціонізм українським товарам допустять лобісти російської промисловості. Протегування нашим товарам може бути в інтересах російських можновладців тільки в разі належності наших підприємств особам близьким до правлячих російських кіл та необхідності маневру з “затисканням” російської промисловості задля її подальшого легкого здобуття у власність. Явних проявів підготовки подібного маневру до сьогодні, начебто, не було. Хоча хто-зна, хто-зна, все може бути, особливо в пострадянських країнах. Чи може “здача” української промисловості бути вигідною нашим можновладцям? Подібна зацікавленість може бути, знову-таки, лише теоретично, лише в разі створення єдиної команди представників українських та російських можновладців.

Іншим незрозумілим аспектом рішення президентів є питання: як бюджети країн обійдуться без ПДВ, котрий складає на сьогодні значну частку надходжень? Адже за ситуації відміни ПДВ на товари другої сторони всі товари в Росії стануть “українськими”, а в Україні “російськими” не лише за рахунок експорту, а й за рахунок оборудок “тіньовиків” вкупі з чиновниками, котрі навчилися робти будь-які справні папери в разі можливості заробити. І в випадку з наповненням бюджету і в ситуації розвитку тіньового “експорту” виникають додаткові проблеми, для вирішення котрих необхідні будуть суттєві зміни в багатьох царинах права та економічної політики обох країн.

Не треба забувати, що сусідкою і торговим партнеом України є не лише Росія. Те, що міжнародне товариство дуже болісно реагує на будь-які прояви пртекціонізму, ми вже проходили разом з цілою низкою антидемпінгових процесів проти вітчизняних підприємств. Чи може ризикувати прихильністю міжнародної спільноти Україна, котра повністю залежна в покритті бюджетного дифіциту та фінансуванні структурної перебудови в державі від західної фінансової допомоги та кредитування? Як відреагують інші зарубіжні партнери на факт виключних привілеїв в торгівлі лише для Росії – зрозуміло зазделегідь. Тому чи не є сама постановка питання про відвертий протекціонізм імпорту з Росії спробою послаблення партнерських стосунків України з іншими зарубіжними державами?

Досить простим і повністю відповідним міжнародним нормам, було б рішення про приведення системи обкладення податками до симетричного обкладення лише імпорту, при чому однакового для всіх країн. Подібну пропозицію вносили українські представники, проте російська сторона під різними приводами її не сприймала, але з візантійською спритністю всучила Україні різні “тимчасові” заходи оподаткування. Як відомо, нема нічого постійнішого за тимчасові заходи. Показовим є прагнення російської сторони до “унікальності” двосторонніх стосунків, котра постійно обертається черговим “троянським конем” для української сторони. Не є винятком і остання завидовська домовленість, оскільки повна її невизначеність є чудовим грунтом для подальших вимог з боку російських політиків односторонніх поступок від України та звинувачень в непоступливості наших урядовців.
Які ж реальні результати неофіційної поїздки до Росії нашого президента? Якщо з телерозповідей Леоніда Кучми в основному зрозуміло, що найбільшим досягненням була розмова “одним язиком” (дослівно), то багато більше світла на домовленості досягнуті в підмосковному Завидово проливають коментарі заступника секретаря Ради національної безпеки та оборони Олександра Разумкова, котрий супроводжував президента в поїздці. В інтерв`ю, опублікованому в газеті “Киевские ведомости” за 21 листопада Разумков з приводу проблем продажу в Росії українського цукру відмічає: “… якщо російський капітал прийде в цукрову промисловість України, … ось тоді і відбудеться надійне закріплення за українським цукром російського ринку, а у російського капіталу в Україні з`являться надійні гарантії.” На запитання чи не загрожує Україні таке “зросійщення” підприємств цукрової промисловості Разумков відповідає: “Навіть якщо частина з них стане російськими, що ми програємо? Оскільки важливо не хто є власником, а те, чи платить цей власник податки до бюджету…”

З приводу нафтопереробного комплексу Разумков, вже досить запально, закликає: “Так чому б не пустить сюди російський капітал?!” Далі, розглядаючи партнерство з Росією в цілому, заступник секретаря РНБО резумує: “… реальну базу стратегічного і довготермінового партнерства може створити тільки взаємний перетік і вивіз капіталу. Якщо ми не допустимо російський капітал в Україну і не закріпимо за собою власність в Росії, то говорити про стратегічну перспективу досить складно.”

Вище приведені цитати з коментарів О.Разумкова стосовно поїздки президента до Росії дають достатнє уявлення про напрямки переговорів та суть завидовських домовленостей. Нічого поганого в іноземних інвестиціях в Україну нема, навіть навпаки – вони дуже бажані. Проте чи можливе сьогодні реальне інвестування України з боку російського капіталу? Відповідь на це може підказати як розмір російських інвестицій в Україну на сьогодні, котрі складають близько 2% від всіх зарубіжних інвестицій, так і політика інвестування російського капіталу в цілому. На пам`яті нещодавний скандал в російських верхах, за якого Борис Березовський позбувся посади заступника секретаря РБ, а Анатолій Чубайс та Борис Нємцов втратили по міністерському кріслу та частку політичної ваги.

ЗМІ повідомдяли, що причиною цього слугували розбіжності між представниками двох вгрупувань, одні з котрих бажали приватизувати важливі й прибуткові підприємства за допомогою великого західного капіталу й за великою, відповідною справжній вартості ціною, а інші за допомогою російського капіталу і за невелику, значно нижчу істинної вартості ціну. Якщо небажання приватизації за справжньою вартістю викликає боротьбу на самих верхніх поверхах політичної влади в самій Росії, то невже російський капітал по-іншому згоден буде приватизувати підприємства в Україні, навіть в стратегічно важливих галузях? Зрозуміло, що ні. Чи зацікавлені в подібному перебігу приватизації можновладці? Очевидно, що так. То чи таким вже й неправдоподібним є, наведений вище, висновок про можливе утворення єдиної російсько-української політико-економічної команди, котра в подальшому разом приватизуватиме й контолюватиме як економіку, так політичну сферу обох країн? Особливо якщо вважати на близькі вибори до Верховної Ради й також недалекі по часу вибори Президента України, на котрих українським можновладцям дуже важливою стане допомога їх російських колег.

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s