Досліди з політичної вівісекції. Коментарі до спроби об`єднати НДП з “Рухом” та “СЛОНом”

img081

13-19 листопада 1997 року, газета «Час-Time»

Віктор Каспрук, політолог

На початку жовтня відбувся дуже цікавий політичний захід, справжню вагомість котрого можна буде виявити лише згодом, в контексті подальшого перебігу подій на вітчизняній політичній сцені. В умовах деякої таємничості й за участю Президента України Леоніда Кучми відбулася спільна нарада представників цілої низки політичних партій, на котрій була проведена перша спроба об`єднати перед виборами на пропрезидентській платформі партії якомога ширшого політичного спектру. На нараду були запрошені представники НДП, НРУ, ДемПУ, ПЗУ, ХДПУ, СДПУ(о), Аграрної партії, Партії праці та чотирьох громадсько-політичних об`єднань – “СЛОН”, “Міст”, УСПП й “Крим – наш дім”.

Ця перша проба пера в створенні пропрезидентської міжпартійної платформи, котру потім можна було б охрестити “Центром”, показала насамперед те, що ряд політичних партій, котрі ще нещодавно в більшій чи меншій мірі підтримували Президента, насьогодні не збираються тісно пов`язувати своє політичне майбутнє з його ім`ям. В першу чергу це пояснюється тією причиною, що віддавши свої симпатії Кучмі, політичні партії фактично впрягаються, як тяглова сила, в його передвиборну колісницю і змушені будуть більше віддавати аніж офіційно отримувати. Для НДП й інших, належних до вузького кола “своїх” партій, це не так суттєво, оскільки вони й тепер чітко знають що за будь-яких обставин отримають свій приз в виборчих перегонах.

Водночас для багатьох інших партій, представники яких були запрошені на нараду, призова морквинка може залишитись зовсім недосяжною, навіть при здобутті на майбутніх парламентських виборах позитивних для “команди влади” результатів. Проте це лише поверхнева причина, загальна для всіх партій, котрі не висловили бажання вступати цього разу до об`єднання. В кожної з партій що утримались є власні, більш глибинні підстави до такого рішення, корені котрого лежать в партійній ідеології, пов`язаності з електоратом та власній траекторії руху в політичне майбутнє.

З усіх партій, запрошених на нараду, лише представники “Руху” взагалі проігнорували запрошення, не з`явившись на очолюване Леонідом Кучмою міжпартійне віче. Якщо розглянути причини, котрі примусили керівництво НРУ відмовитись від участі в цьому міжпартійному засіданні, то головна причина полягає в фактичному нехтуванні Президентом політичними інтересами, котрі обстоює “Рух”. НРУ свого часу зробив заяву про часткову підтримку Президента, що означало підтримку в питаннях, котрі вбачаються, з рухівської позиції, позитивними для України і в подальшому дотримувався обіцяного.

З свого боку Кучма вирішив розплачуватись за цю підтримку словесною мішурою замість твердої валюти політичних дій, погоджених з представниками партії-симпатика. Можна бути впевненим, що якби Кучма не вів подібну гру з “Рухом”, то не було б і відомого виступу Олександра Лавриновича з ініціативою імпічменту Президента. В подібному ставленні голови виконавчої влади до однієї з найбільших політичних партій вимальовується спроба побудувати стосунки за моделлю хитрого дорослого з малим нерозумним дитям.
Проте існують ще більш глибокі причини, котрі полягають в цілковитій розбіжності ідеологічної та політичної направленості роботи президентського оточення та “Руху”.

Тут треба відмітити що за будь-яких обставин, незважаючи на більш чи менш постійне формулювання і оприлюднення своєї програми, “Рух” завжди стояв на державницьких, національних, в широкому розумінні, позиціях та засадах відстоювання прав тієї частини населення, котра знаходиться в середній та нижній частині соціальної стратифікації.

Цим, власне, і пояснюється стійка підтримка НРУ на всіх виборах з боку відповідної частини електорату. Водночас політика Леоніда Кучми за п`ятирічні часи його прем`єрства та президентства, завжди була націлена на вирішення питань утримання влади та вияснення стосунків з новим українським “боярством”. До державних питань, нагальних питань життя народу відношення було по “залишковому” принципу, як до чогось другорядного, небажаного тягара, котрий все ж треба якось нести. Цим і пояснюється, що за всі п`ять років знаходження Кучми на політичному Олімпі, не було навіть вироблено більш-менш фахового курсу його політичного оточення, не кажучи вже про курс країни в цілому.

В результаті було розроблено та широко розрекламовано кілька програм бортьби з корупцією та прискорення темпів кардинальних реформ в економіці. Проте ефективними заявами все й обмежилось. Окрім того, необдумано заявивши свого часу на підставі тільки йому відомої інформації, що “українська національна ідея не спрацювала”, Кучма серйозно похитнув свій авторитет в очах української еліти, значна частина котрої з симпатією ставиться до НРУ.

Якщо покласти на ваги в одну таріль політичну програму “Руху”, за котру його підтримують виборці, а в другу таріль вагів покласти позицію та істинні досягнення команди Кучми, то стає зрозумілим що підтримка Президента стане політичним самовбивством для “Руху”, що, можливо, цілком влаштувало б “команду влади”. Оскільки рухівський електорат швидше підтримає квазідержавницьку програму НДП, аніж “лівих”.

Коли з “Рухом” все біль-менш зрозуміло, то відмова частини об`єднання “СЛОН” від підпису узгоджувального документу була несподіваною як для Кучми так і для політичних діячів, котрі приймади участь в нараді. В першу чергу для керівника іншої частини “СЛОНа” – Гриньова, котрий підписав меморандум, чим, по суті, означив початок розколу “СЛОНа” як політичного вгрупування. Розгляд різнобіжністей позицій Гриньова та Маленковича може дати ключ до розуміння позиції одного і другого співкерівників “СЛОНа” на цій нараді.

Головним фактором слугує те, що Леонід Кучма є головою української держави. З цієї причини опозиційність до складових офіційної політики, включно з мовною, та державних атрибутів недопустима не лише для Кучми, як Президента України, а й для його оточення. Тому сьогоднішня мовна політика Гриньова має бути більш поміркована за проросійську політику блоку Кучми-Гриньова напередодні президентських виборів 1994 року.

Окрім цього, Кучма і Гриньов є давніми партнерами не лише по політичній роботі. З часів очолювання Леонідом Кучмою УСПП вони обидва пов`язані спільними господарськими та іншими інтересами з політичною та економічною верхівкою східних і південних регіонів України. Ці факти власне й лежать в основі пояснення того що відбувається. Гриньов попри свою проросійськість відображає інтереси того крила російськоорієнтованих сил, котре має прагматичні, ситуаційно диктовані інтереси, і котре відбиває реальний настрій та стан речей в регіонах базування. Водночас Гриньов чітко знає за що він працює та, як і керівництво НДП, може бути впевнений що не залишиться без призів на фініші виборних перегонів.

В свою чергу Маленкович, котрий повернувся в Україну після близько двадцяти років проживання в країнах заходу, знаходиться на засадах російського радикалізму, дуже подібного до російського націонал-фундаменталізму пана Солженіцина. Тому можна сказати, що маленковиичська частина “СЛОНа” – це найкращий друг російського слона. Можливо навіть кращий, ніж російський слон сам собі. На відміну од маленковичського, “СЛОН” Гриньова, попри свою безперечну російську спрямованість, сам собі на умі і за шість років незалежності зрозумів, що дружба дружбою, а свої інтереси ближче до тіла.
За цих причин гриньовський “СЛОН” є більшим реалістом і, в цьому розумінні, більш українським аніж маленковичський.

З іншого боку Маленкович чудово розуміє, що в разі під`єднання до передвиборної платформи Кучми, він змушний буде свій радикальний “слонізм” замінити на “слонізм” гриньовського зразка, після чого може втратити підтримку своїх спонсорів. Водночас Маленкович ще не впевнений в доцільності підтримки позицій “команди влади”, оскільки ще не отримав гарантій післяперегонних призів для себе. Проте у Маленковича нема суттєвих розбіжностей з Гриньовим і, врешті-решт, з Кучмою.

Справа лише в ціні, котру кожна з сторін буде готова сплатити за входження до спільної предвиборної платформи. Отже, якщо “Рух” навряд чи приєднається до підтримки міжпартійного об`єднання Кучми, то Маленкович, швидше за все, зробить такий крок після наданих йому гарантій отримання різних, в тому числі й політичних, дивідендів на фініші виборів.

Розглядаючи список інших “непідписантів”, можна відмітити, що в кожного з них є також на це свої особливі причини. Якщо непідписання меморандуму Сергієм Червонопиським (ПСП) скоріше нагадує ритуальне колупання печі дівчиною на виданні, то чинники такого кроку Володимира Щербаня багато серйозніші. Головна причина, швидше за все, не тверда впевненість в своїх силах ЛПУ напередодні виборів, котру в інтерв`ю на телебаченні висловив сам Щербань. Занадто багато накопичилось негативного в стосунках між лібералами і “командою влади”, щоб легко, одним розчерком пера в меморандумі, це перекреслить.

З іншого боку, після вбивства Євгена Щербаня, подальших замахів на його родину та оточення, преділу сфер впливу, що відбувся після цих трагічних подій, ЛПУ частково втратила свою фінансову базу та, відповідно, й електорат. Політика не знає сантиментів і тому не можна повністю виключити можливість входження ЛПУ до пропрезидентського об`єднання згодом, оскільки один з варіантів передвиборного об`єднання для лібералів був би цілком доречною підстраховкою на виборах.

Якщо всі “несвідомі” партії несвідомі по-своєму, оскільки кожна має свої власні причини до тимчасового чи постійного розходження з позицією пропрезидентського міжпартійного об`єднання, то причина “свідомості” партій, що підписали меморандум й, котрі не настільки близькі до Президента як НДП та МБР, у всіх схожа.

Всі вони не мають значних шансів подолання чотирьохвідсоткового бар`єру на виборах до Верховної ради і тому вимушені об`єднуватись заради депутатського майбутнього представників своїх партійних списків. А це не тільки цінні депутатські мандати, а й значне збільшення фінансування партійними спонсорами. Іншим, не менш важливим чинником об`єднання, є давнє проростання на спільній ниві, під пильним доглядом та за щедрого вдобрення терерішнього голови виконавчої влади.

Попри всю незграбність, на перший погляд, в організації й проведенні наради політичних партій, команда очолювана Леонідом Кучмою досягла на нараді необхідних результатів. Цілком пристойних для першої спроби. Найбільшим результатом є те, що політичні вгрупування, котрі були запрошені на засідання, визначили свої позиції. Стало зрозуміло яку роботу треба вести з тими, хто увійшов до об`єднаної платформи і з тими, хто з якихось причин відмовився. Тепер завдання полягає в визначенні мінімальних розмірів призів для тих, хто ввійшов до об`єднання, які торги провести маленковичською частиною “СЛОНа” і, з другого боку, який тиск вчинити на “Рух” та ЛДПУ.
В межах заходів з дотискування “непідписантів” узгоджувального меморандуму, не виключена спроба політичного підкупу НРУ.

Ймовірне надходження зацікавленим особам, котрі мають вплив на відповідні процеси всередині НРУ, “пропозицій від яких неможливо відмовитись”. Цілком реалістичним, наприклад, є надходження пропозиції залишити в спокої те що зосталось від концерну “Денді” в обмін на підтримку пропрезидентської платформи.

Сам факт проведення переговорів з цього приводу спроможний внести сум`яття в ряди НРУ і відволікти його від передвиборної діяльності, що може також влаштовувати “команду влади”. Іншим сильним методом, не оригінальним проте дієвим, є надання, в обмін на відповідні послуги, окремим потрібним особам синекур, допомоги в життєвих питаннях або доступу до номенклатурної годівнички. Цей, перевірений віками метод, вірогідно, буде примінятись до всіх “несвідомих” партій, оскільки технологічна простота та універсальність дають можливість ставити його на “конвеєр”.

Щодо ЛПУ, то в їх випадку індивідуальна пропозиція також може налічувати кілька пунктів. Персональьно Володимиру Щербаню може бути запропонована компенсація втраченого губернаторства в вигляді якоїсь посади, котра не зможе принести серйозної шкоди тому, хто посаду надає. Щось назразок міністерського крісла. Іншим предметом торгу може стати послаблення тиску на економічну базу ЛПУ – їх підприємства. З огляду на поточний момент це може спрацювати, оскільки партія без грошей – політичний муляж.

Особисто для Президента Леоніда Кучми проведення наради має додатковий особистий сенс. До березневих виборів ще треба дожити, а оголошена справа про імпічмент Президенту, хоча начебто принишкла, проте може зактивізуватись будь-якої миті. Відчуття вибухового пристрою під своїм посадовим кріслом, та ще з дистанційним керуванням в парламентській опозиції – не з приємних. Тому, спрацює об`єднання партій на виборах до майбутньої Верховної ради чи ні – це покаже час, а блокування дружнім міжпартійним об`єднанням в сьогоднішній Верховній раді процедури імпічменту – питання безпеки президентського крісла на найближчі два роки. А за два роки, як водиться, або шах, або ішак … Багато чого може бути.

Підсумовуючи огляд, відмічу, що перше засідання пропрезидентського міжпартійного об`єднання показало, окрім всього іншого, неможливість створення політичного Франкенштейна з головою “Руху”, тулубом НДП, різнопартійними нутрощами та ногами “СЛОНа”. Як і має бути за законами природи, вівісекція не вдається. В політиці також.

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s