Україна – не Італія, або Кучма-3

листопад 2008 року

Віктор Каспрук, політолог

В нас в Україні просто таки заведено часто наводити схожість співучої італійської мови з мовою українською. Проте ми не лише у цьому схожі українці на італійців. Італійські мотиви нагадує вічний непримиренний конфлікт між БЮТ і НУНС, котрий виглядає як явна алюзія з шекспірівської класики: конфлікт Монтеккі і Капулетті. А ніжні поцілунки, якими Ющенко одаровував Тимошенко? Або як Юлія (Джулія) Володимирівна брала руки президента в свої долоні, довго дивилася йому в очі, перш ніж той вперше позбавив її…ні, не політичної невинності, а лише всього-на-всього прем’єрства? Закрийте очі, включіть свою уяву і ви побачите сцену з тієї ж драми, котра розігралася на вузьких вулицях середньовічної Верони.

Хоча прихильники ЮВТ цілком аргументовано спробують аргументувати, що не чіпайте її, вона ж ні у чому не винна. Стабільність гривни і банківської системи, то нацбанк відповідає. Зупинка заводів і, як наслідок, підвищення безробіття, то олігархи винні. Інфляція і зростання цін, це змова спекулянтів. Світова криза, у хвіртку постукала, але Юлія Володимирівна їй не відкрила. Отже, хай вони всі працюють, і свої (а не кабміну) помилки виправляють.

Не виключено, що український менталітет відповідає певним чином частині менталітету італійців. Демократія по-українському – це сьогодні постійні перевибори, зміна лідерів ледве не кожного року, запекла політична боротьба, боротьба з мафією та її підтримка одночасно, і інші приваби демократії. З відповідним результатом – майже як у Італії. Єдине, чого у нас не вистачає – судової влади. Бо якщо раніше її можна було визначити як слабку чи корумповану, то зараз правильніше буде сказати, що стараннями олігархічної системи влади зроблено усе для того, щоб її практично не було.

Втім, українська мафія має таки певні відмінності від італійської. Адже часто-густо українські мафіозі стають відомими політиками, а після того, як вдається відмити свої брудні гроші, ледве не респектабельними громадянами держави, котрі й до того воліють, аби попіаритися, займатися публічно меценатством. А точніше, виділяючи невеликий відсоток від вкраденого у народу на допомогу знедоленим, котрих вони ж самі зробили такими. А екс-президент України Леонід Кучма дійшов до того, що подарував сільському хлопчику корову, не без того, щоб про це було публічно оприлюднено в тиражній російськомовній газеті. Свого часу Семен Юфа, котрий продавав українцям натрієвий супчик за натуральний курячий, та встиг на цьому непогано заробити, перед тим як втекти з України, відкрив «Фонд Дєточкіна». Гаслом цього фонду було: «украв – поділись з другими». Тому мені усі ці наші «щедрі» меценати дуже таки нагадують представників з «Фонду Дєточкіна». Меценацтвують на копійку, але паряться по повній програмі.

Але якщо мафіозі в Італії періодично виловлюють і саджають туди, де вони і мусять знаходитися, то у нас в Україні з подібними типажами воліють дружити. Адже це зовсім таки нічого, що ще років 15-20 тому вони були неприхованими кримінальниками, проте тепер вони стали респектабельними бізнесменами, котрі так необхідні сьогоднішній владі. Лозунг – «гроші не пахнуть» придумано ніби саме для нинішньої України. Де колишнім кримінальникам дуже легко потрапити до влади, конвертуючи гроші у владу, а потім виймаючи, маючі владні повноваження, ще більші кошти. Адаптовані для цього правоохоронні органи, котрі сьогодні краще було б визначити, як олігархоохоронні, усі роки часів незалежності прикривали по суті розграбування Української держави, чого звичайно не могло б бути і близько в Італії.

Сильвіо Берлусконі – це звичайно хрест для Італії. Але в Україні подібних магнатів при владі куди більше, а діють вони у більшості випадків куди менш ефективно. Хоча й тут для українських зверхників знайдеться в чому брати приклад зі скандального італійського прем’єра, котрий нині не знайшов нічого кращого, як скорочувати кількість шкіл і число місць у вищих навчальних закладах. Противників такої своєї політики Сильвіо Берлусконі клеймить, як осіб, котрі йдуть у розріз інтересам держави і що не хочуть блага для своєї країни. Які ведуть війну з урядом і знаходяться у полоні величезних ілюзій.

В Україні ж у полоні величезних ілюзій знаходяться її зверхники. Довгий час їм успішно вдавалося видавати непримиренну боротьбу між собою за ресурси держави, за боротьбу за інтереси українців. Але тепер підійшов критичний момент, коли добре обкатані схеми реалізації чергових політичних дурок українським населенням уже не сприймаються. Необхідне щось нове, на яке б можна було б вкотре підловити народ. І тут ляльководи української політики вирішили знову спробувати вивести на політичну арену дискредитувавши себе постать колишнього президента України Леоніда Кучми.

Власне, не можна було не помітити, що приблизно як рік по часу Кучму почали потроху відмивати від наслідків його невдалого десятирічного президентства. Він почав активно давати інтерв’ю, його коментарі почали усе частіше являтися в українській періодиці, його стали періодично запрошувати на різні політичні заходи. Проте, не важко пригадати, що подібна відмивальна компанія розпочалася дещо раніше. Коли після Майдану у Києві дуже часто можна було побачити графіті на зразок – «прости Данілич». І хоча дуже скоро вдалося вияснити, хто оплачував подібну «народну творчість», але самому Леоніду Даниловичу це подавалося, як неприкрита ностальгія обманутого «помаранчевими» народу, котрий швидко прозрів після «помаранчевої чуми».

Виглядає так, що й сам «Данілич» повірив у те, що йому підсовувало його найближче оточення і потроху починає схилятися до просто таки необхідності повернення самого себе у велику політику. Адже хіба можна пригадати, щоб таке грандіозне (і не менш витратне святкування) було б влаштовано на 70-річчя першому президенту України Леоніду Кравчуку? Хіба з цього приводу було знято фільм про нього у стилі аля-дорогой Леонід Ілліч? І завважте, що усе це робиться тими, хто даремно ніколи і гривні на вітер не викине. Тобто цілком можна припустити, що Леоніда Кучму готуються випустити на велику політичну українську сцену у 2009 році.

За роки свого вимушеного політичного простою Кучма поправив своє здоров’я, майже відмовився від свого давнішнього «хобі», добряче відпочив і відновив впевненість у собі, котра дещо похитнулася в очах знаменитого дніпропетровця і його соратників. Можна сказати, що тапер Леонід Данилович цілком визрів і готовий дати бій тим, хто намагався у недалекому ще від нас 2004 році скинути його з п’єдесталу історії. Подібну акцію можна назвати – великим поверненням, Кучмою-2 чи політичною реінкарнацією. Не можна виключати й того, що таким чином готується на 2009 рік політичний спаринг-партнер для Віктора Ющенка, котрий має замінити собою комуністів, завдяки яким Кучма виграв президентські вибори в 1999 році, коли українцям довелося вибирати із двох зіл найменше.

Й тут можна спробувати висунути ймовірний варіант. Після можливої і бажаної для Президента Віктора Ющенка відставки Юлії Тимошенко з посади прем’єр-міністра консервативні проросійські сили в українському політикуму спробують нав’язати українському суспільству кандидатуру Леоніда Кучми на пост прем’єра. Близьке оточення Ющенка спробує його переконати у тому, що на сьогодні це лише одна реальна можливість спробувати подолати великий розкол в українському суспільстві і стабілізувати обстановку в країні. Віктор Ющенко звичайно відразу на це не дасть згоди, але під тиском обставин і аргументів своїх найбільш довірених радників, врешті-решт вимушений буде погодитися.

На короткотерміновий період подібне рішення зменшить тиск Росії на Україну і дещо стабілізує внутрішньополітичну ситуацію. Рейтинг Кучми-прем’єра почне повільно зростати, але не настільки, щоб дорости до переможних відсотків. Далі Леонід Кучма стає лідером української опозиції і за прямої підтримки Партії Регіонів та інших «конструктивних» політичних сили його кандидатура висуватиметься, як альтернатива Віктору Ющенку на президентських виборах 2009 року. Звичайно, що у цьому є певний ризик, але подібне вирішення більш ніж чотирьохрічного протистояння в країні задовольнило б багатьох. Адже із подібного рішення цілком може випливати другий варіант прихованої домовленості українських «еліт».

Очевидно, що Леонід Кучма програє Віктору Ющенку. Проте можливо, що за таємними домовленостями Президент Ющенко погодиться на прем’єрство Кучми під час своєї другої президентської каденції. Таким чином, Віктор Ющенко отримує приховану підтримку старих консервативних еліт, зменшує протистояння з Москвою і отримує прихильників серед тих, хто раніше встромляли йому лише палки у колеса. Звичайно, що виведення Кучми і Ющенка в фінал президентської гонки можливе лише за самоусунення Юлії Тимошенко і Віктора Януковича, але й без подібного самоусунення цілком зрозуміло, що нині команда Ющенка пророблює схеми, за яких ці дві політичні персони не передбачаються у якості конкурентів Віктору Ющенку на президентських виборах 2009 року.

Можливо, що у листопаді 2008 подібний політичний розклад декому видаватиметься ледве не фантастичним, але політична реабілітація пришвидшеними темпами світлого і незаплямованого образу Леоніда Кучми дає усі підстави для того, аби зробити припущення, що не можна виключати того, що у 2009 році українці можуть отримати собі у подарунок Кучму-3. Питання лишень у тому чи захочуть вони прийняти від влади подібний великий «презент»…

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s