Лукашенко дуже цікава людина, дуже цікавий політик, жаль, що він божевільний

березень 2006 року

Віктор Каспрук

Нинішні події у сусідній Білорусі дуже нагадують часи брежнєвського політичного терору в СРСР проти інакодумців у 70-х роках минулого століття. Напередодні „нових” президентських виборів, з наперед відомим для режиму результатом, Олександр Лукашенко намагається грати на випередження і не дати опозиції жодного шансу припинити біг по колу клонування чергових президентських термінів „бацьки”. Лукашенко не бачить жодної для себе в Білорусі посади крім поста „пожиттєвого президента” і тому бажання білоруського народу на кінець позбутися його режиму вважає найтяжчим державним злочином.

Напередодні виборів маховик репресій у білорусі набуває все нових обертів. Так співробітники улюбленого дітища „бацьки” – КГБ, і прокуратури провели обшук в квартирі активіста „Руху Андрія Клімова” Тимофія Дранчука. Під час обшуку були вилучені усі документи і друковані матеріали. Вилучені також книги Андрія Клімова і комп’ютер. Співробітники КГБ і прокуратури заявили, що цей обшук проводився у рамках кримінальної справи по статті „Наклеп стосовно президента Республіки Білорусь, який міститься в публічному виступі, або в друкованому чи публічно продемонстрованому творі, чи у засобах масової інформації”.

В інших регіонах Білорусі також були проведені обшуки в квартирах активістів опозиції до режиму Лукашенка. Так КГБ обшукувало помешкання громадських активістів з Новополоцька Ганни Корби, Олексія Трубкіна і Дмитра Соловйова. Також обшуки пройшли у Вітебську і Гомелі. У Могильові у незалежного спостерігача Оксани Закревської під час обшуку співробітники КГБ конфіскували „знаряддя злочину” комп’ютер. У Бихові комп’ютер був конфіскований у спостерігача Олексія Купрєєва.

І як в випадку з обшуками у квартирах Миколи Астрейки і Тимофія Дранчука обшуки в регіональних активістів проводилися в рамках порушених по ст. 367 ч.1 („Наклеп стосовно президента Республіки Білорусь, який міститься в публічному виступі, або в друкованому чи публічно продемонстрованому творі, чи у засобах масової інформації”) справ.

Між тим, адвокату Вірі Стремковській не дозволили зустрітися з її підзахисними – організаторами незалежного спостереження за президентськими виборами в Білорусії Миколою Астрейко й Енірою Броніцькою, котрі знаходяться у слідчому ізоляторі КГБ. За словами Віри Стремковської слідчий КГБ Дмитро Холод без пояснення причин повідомив про відсторонення її від захисту Еніри Броніцької та Миколи Астрейка. На думку Віри Стремковської, відносно арештованих спостерігачів у такий спосіб „порушені усі права на захист”. „Прийняти постанову про відсторонення адвоката від захисту, відповідно до закону, можуть у тому випадку, якщо „інтереси підзахисних суперечать один одному”. Але я розмовляла з ними і знаю, що це не так! – заявила Віра Стремковська. — Інтереси Астрейко та Броніцької повністю збігаються”.

„З постановою про відсторонення мене офіційно не ознайомили”, — заявила Віра Стремковська. Адвокат уважає, що її не мають права не пускати до підзахисного без пред’явлення офіційної постанови. Однак слідчий КДБ Холод заявив, що „заходів з адвокатом Стремковською слідство проводити не збирається”. За припущенням адвоката Стремковської, її відсторонення від захисту може означати, що обвинувачення арештованим пред’являтися не буде, тому що ця процедура повинна проходити в присутності адвоката, або справи спостерігачів повинні перейти до міліції або прокуратури.

Напередодні весни у Білорусі розгорнулася справжня війна проти молоді. Лукашенківський режим перевершив сам себе, влаштувавши масовий арешт активістів молодіжного опору „Зубр” на мінській площі Перемоги. Співробітники ОМОНу схопили 22 чоловік незрозуміло за що. Потім один з активістів “Зубру” Олександр Отрощенков розповів: його товариші просто стояли на проспекті Незалежності. Це нове. Раніше в такій кількості по проспекту не можна було лише ходити.

Операція по зачищенню проспекту від 22 “зубровців” пройшла з вогником. Почалася в 20.00. До 20.15 затриманих відвезли в Партизанський РУВС. Потім обшукали, сфотографували, зняли відбитки пальців і на відео, переписали номери мобільних телефонів і фотоапаратів, переглянули всі записи у блокнотах, паперах… Таке швидко не проробиш. Цікавість „лукашенківських опричників” непомірно зросла. І мало що міняє те, що після закінчення законного часу затримки протестувати не мало жодного сенсу – сенс з’явився інший. До 23 години міліція милостиво відчинила двері… для всіх, крім Євгенія Афнагеля, котрий „заночув”, за чиєюсь примхою, у приймальнику-розподільнику. Назавтра суд Партизанського району відправив його на нари ще на 2 тижні. Оскільки обвинувачувати Афнагеля було ні в чому, міліція заявила, начебто парубок нецензурно висловлювався, що саме потягнуло на 15 діб за дрібне хуліганство.

Арешти, переслідування, кримінальні справи з початку 2006 року йдуть по наростаючій. Випадки виключень із вузів по політичних мотивах уже стали просто щоденністю. І проста логіка (а зовсім не погрози глави держави) підказує, що це “ще квіточки”. Проте, частина молоді зовсім не приховує: “ягідки” їх не хвилюють, вони просто хочуть свій Майдан. Прапор у них є, і влада дуже боїться молодіжного опору.
Як вважають білоруські експерти, існує декілька причин для призначення виборів на такий ранній термін. На думку головного редактора журналу „Політична сфера” Андрія Казакевича, „За час, котрий залишилися, опозиція навряд чи зможе провести нормальну кампанію, їй не вдасться ані консолідувати, ані мобілізувати електорат. До літа опозиція мала би більше часу на розкачування. Я думаю, це був головний мотив призначення виборів на 19 березня. Оглядачі також говорять про те, що наступного року в Білорусі можлива певна економічна криза, пов’язана з кризою експорту, підвищенням цін на нафту тощо. Але я не думаю, що вона матиме змогу вельми впливати на білоруську політичну ситуацію.

Зараз у Білорусі є відчуття, що ситуація може швидко змінюватися. Немає визначеності у відносинах із Росією, з Європою, яка дедалі жорсткіше ставиться до Білорусі. Більш близька кампанія дає менше часу для можливого розігрування якихсь альтернативних політичних проектів, для можливості впливати на позицію Лукашенка під час тих самих переговорів із Росією.

Протягом останніх чотирьох років всі відносини Білорусі з Росією спираються на визначення моделі можливої інтеграції. Інтеграція, звичайно ж, абсолютно не вигідна ні білоруському народу, ні політичній еліті, але процес уже запущений. Як модель співробітництва висувають, умовно кажучи, модель Європейського Союзу, модель входження до складу Росії, модель єдиного митного й економічного простору. Звісна річ, що позиція Росії досить жорстка, спрямована на те, щоб максимально виграти в цій ситуації: отримати у власність певні білоруські підприємства, одержати довгостроково лояльний і підпорядкований собі уряд Білорусі. Це не в інтересах місцевої еліти, оскільки це замах на її владу, на контроль над ситуацією. Те, що пропонує Білорусь, — фактично рівноправна співпраця, — неприйнятне для Росії, оскільки Росія не мислить у категоріях рівноправності: в нас може бути тільки статус молодшого партнера, адже в них економічний потенціал набагато вищий, чисельність населення не порівнянна з білоруськими десятьма мільйонами. Однак з огляду на те, що Білорусь зараз уже перебуває в абсолютній політичній ізоляції, єдиним партнером, із яким вона може вести більш-менш конкретні переговори, залишається Росія.

Ясно, що офіційні результати голосування 19 березня, швидше за все, не розходитимуться з реальними. Не спираючись на якісь соціологічні дослідження, я думаю, що результат опозиції буде в межах 30%. Звісно, це питання не стільки голосування „за”, скільки голосування „проти”.

На жаль, шансів виграти вибори громадянину Нелукашенку в Білорусі фактично немає. „І всі претенденти про це знають, – зазначає Олег Новиков, оглядач газети „Наша нiва”, – зважаючи як на високий рейтинг Лукашенка (понад 50% згідно з більшістю опитувань, враховуючи незалежні), так і на адміністративний ресурс, що дозволяє накинути ще в 30—40% до „соціологічних” цифр. Передбачуваний кінцевий результат неважко завбачити вже тепер. Однак опоненти нинішньої влади знають і те, що Лукашенко не стільки бажає, скільки зобов’язаний отримати такий надхмарний результат і є його заручником. Отримання приблизно 53,5% в першому турі — небувалий тріумф у будь-якій іншій країні — для білоруського режиму стало б рівносильне зреченню від престолу. А тому опоненти Лукашенка логічно пов’язують надії з наростаючим тиском на країну ззовні вкупі з подальшою політичною поляризацією суспільства — наслідком проведеної владою політики самоізоляції та проявів явного маразму.

Останньою „фішкою” стала озвучена президентом ідея збільшити за рекордні терміни популяцію білорусів до 30 мільйонів особнів із десяти нинішніх.
Також ясно, що після поразки опозиції 19 березня 2006 року не буде римейком 2001 року, коли тогочасний „батько білоруської демократії” Володимир Гончарик, зазнавши фіаско, автоматично пішов із політики. Лукашенко, Козулін і Мілінкевич залишаться в грі, формуючи нову конфігурацію білоруської політичної сцени. Гайдукевич, який відіграє роль технічної похибки кандидата влади, швидше за все, й надалі залишиться гутаперчевим статистом.

Олександр Лукашенко подає себе як деміург, спершу приречений на успіх, якому за великими вчинками ніколи панькатися з карликами. Гарант олімпійських перемог раз у раз заявляє, що відмовляється від проведення передвиборної кампанії, оскільки все навкруги є найкращим піаром на його користь. Цьому не може повірити лише глухий і сліпий. Глухий тому, що він не чує концертів, які транслюються по ТБ у рамках акції „За Білорусь!”, на яких зірки вітчизняної та російської попси перед тим, як відбути номер, підбивають публіку оцінити, як усе в країні класно.

Найдивніше, що риторика єдиного кандидата від опозиції за багатьма пунктами збігається з лукашенківською. І це не випадково. Якщо прослідкувати останні висловлювання Лукашенка, складається враження, що влада добре підготувалася до шквалу стандартної та передбачуваної опозиційної (як правило, ліберальної) критики та вирішила грати на випередження. Так президент-кандидат виступив із жорсткою критикою… самого себе. Щоправда, в ролі „власного” тіла для самобичування як завжди виступили міністри і інші вищі чиновники. Лукашенко буквально повторював слова Мілінкевича і Романчука, обіцяючи відмовитися від „ручного управління” економікою, перейти на „інноваційний шлях розвитку” та „допомогти малому бізнесу”. Вторячи Козуліну, Лукашенко сказав, що стара система управління була хороша, але вже вичерпала себе і тому треба ухвалити нову програму розвитку країни років десь на п’ять.

Хоч і не маючи для цього достатніх ресурсів, Мілінкевич також намагається грати на темах опонента. Розхожий патріотичний лозунг „За Білорусь!”, спершу народжений у лавах опозиційних демонстрантів і згодом перехоплений владою, сьогодні фігурує як головний в обох сторін. Саме такий бойовий клич фігурує в передвиборній платформі Мілінкевича і саме під таким брендом відбуватиметься широко розрекламований у державних ЗМІ концерт. Якщо скоро обидва основні кандидати почали танець взаємної мімікрії, залишається тільки гадати, як відреагує влада на початок сезону вуличних демонстрацій, якими Мілінкевич планує спровокувати владу і таким чином прорвати інформаційну блокаду. Організація пропрезидентських ходів у Білорусі поки що не мала прецеденту”.

Немає сумніву, що у „чесних” виборах білоруський диктатор Олександр Лукашенко знову “виборе” собі право називатися президентом Білорусі. Один із діячів мистецтва Білорусі сказав свого часу фразу, яка, по моєму, найбільш точно характеризує сутність Лукашенка і його режиму: “Лукашенко дуже цікава людина, дуже цікавий політик, жаль, що він божевільний. Уявіть собі, щоб Ван Гог керував державою”. Очевидність політики абсурду лукашенківського режиму вже давно є ясною для усього демократичного світу, але внаслідок використання свого найбільшого важелю впливу – адміністративного ресурсу та прямого залякування населення країни, “король”, хоча й голий, знову має усі шанси видерся на трон і багатостраждальна Білорусь на роки знову опиниться у мороці тоталітарного правління. Можливо, позитивним є лише одне – після заходу зірки югославського правителя Слободана Мілошевича Лукашенко залишається останнім диктатором у Європі…

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , , , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s