Ізраїль-Іран: якщо завтра війна?

16 жовтня, 2012 ▪ сайт “Український тиждень”

Віктор Каспрук

У Ізраїлі оголошено про дострокові парламентські вибори до Кнесету, парламенту країни. Вони відбудуться 22 січня 2013 року. Власне, ці вибори мали відбутися в середині 2012. Бо ще в травні прем’єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу заявив про свій намір провести дострокові вибори в Кнесет, щоб створити більш стійку політичну систему в країні. Та навесні парламент не розпустили, оскільки партія Нетаньягу домовилася з опозиційною партією про створення уряду національної єдності.

Нетаніягу наголосив, що ізраїльська економіка динамічна і успішна, підкресливши «необхідність підтримання мирних угод і захисту наших кордонів від тероризму». Він сказав: «Я не дозволю краху ізраїльської економіки, як економіки Європи». Та зазначив, що «інтереси Ізраїлю вимагають провести вибори зараз, і як можна швидше».

Однак головною темою передвиборчої кампанії стане іранська загроза. І яким би не було рішення іранського питання, воно дозволить правлячому «Лікуду» прем’єра Біньяміна Нетаньяху зміцнити свої позиції і створити стійку правоцентристську антиіранську коаліцію.

То чи не наблизить це ймовірність початку ізраїльської військової операції проти Ірану? Варто звернути увагу на те, що в останні місяці ізраїльтяни неодноразово заявляли про можливість атак на іранські ядерні об’єкти. Водночас, Сполучені Штати проводили політику певного стримування подібних кроків ізраїльтян, даючи ясно зрозуміти, що такі удари не визнають поки що необхідними.

Втім, авіанальоти на Іран можуть мати важкі наслідки для самого Ізраїлю. Адже у такому разі буде порушено принцип взаємного гарантованого знищення, який стабілізував баланс стримування і рівноваги у протистоянні Сполучених Штатів та Радянського Союзу під час холодної війни.

Якщо Іран вразить Ізраїль, то збитки будуть величезними. Хоча режим іранських мулл не може не розуміти того, що в такому разі ізраїльтяни і їхні союзники (в першу чергу США) почнуть потужний контрнаступ, знищивши велику частину населення і інфраструктури Ірану.

І тут ми підходимо до суті питання. Хоча, з раціональної точки зору, для іранців було б нерозумно починати атаку, але позиція Ізраїлю полягає в тому, що іранці не є раціональними суб’єктами, і що їхній релігійний фанатизм робить будь-які спроби передбачити і прогнозувати їх дії безглуздими.

Адже ісламістське іранське керівництво цілком може погодитися на знищення своєї країни для того, щоб реалізувати свою заповітну мрію – стерти Ізраїль з мапи світу. Ізраїльтяни вказують на іранську риторику, як доказ фанатизму. Однак, як ми знаємо, політична риторика не завжди сходиться з політичними прогнозами. Крім того, озвучуючи безвідповідальні заяви, Іран одночасно проводить обережну зовнішню політику, переслідуючи свої цілі через приховані засоби, і намагаючись приховувати свої справжні цілі. Він рідко приймає необдумані рішення, хоча часто вдається до дій, котрі пов’язані з безвідповідальною риторикою.

Тому, якщо ізраїльтяни вважають, що іранців не зупинить перспектива гарантованого взаємного знищення, то дозволяти їм розробляти ядерну зброю було б нерозумно. Якщо ж вони дійсно бачать іранців, як раціональні суб’єкти, то параметри психологічної націленості вищого керівництва Ірану на придбання ядерної зброї є важливим елементом взаємного гарантованого знищення.

У цьому й полягає корінь великої дискусії в Ізраїлі, з якою зіштовхнувся уряд прем’єра Беньяміна Нетаньягу, котрий бачить іранський режим, як ірраціональне утворення. У той час, як певні групи старших офіцерів в ізраїльських збройних силах і розвідувальному середовищі розглядають Іран як раціональне утворення.
Якщо припустити, що іранці є раціональними суб’єктами, то оптимальною стратегією для них може стати – не здобуття ядерної зброї, і, звичайно, не використання її. А замість цього розширення своєї програми без’ядерного озброєння, що дозволяє їм робити вигляд, що вони є впливовими міжнародними гравцями.

Зростання чисельності цього озброєння без виробництва ядерної зброї надає Ірану міжнародного політичного значення, але під час введення санкцій це має сумнівну вагу. Та ніхто не змушує іранців іти на подібний ризик, вести себе так провокативно, фактично викликаючи цим вогонь міжнародного незадоволення на себе.
Однак провокативна гра Ірану має свою певну внутрішню логіку. Іранське керівництво створило кризу, котра повільно розвивається, і цей її повільний розвиток і визначає ступінь відповідної реакції з боку Ізраїлю. Адже не дивлячись на всю грізну риторику ізраїльтян і періодичні погрози неминучого нападу на ядерний Іран, котрі тривають вже декілька років, ізраїльтяни не вийшли за межі прихованої кібер-атаки для блокування іранської ядерної програми.

Таким чином, цілком можливо говорити, як про розрив між риторикою і реальними діями з боку Ірану, так і про риторику і реальні дії Ізраїлю. Обидві сторони хочуть виглядати куди більш грізними, ніж вони насправді готові сьогодні діяти.
Іранська стратегія спрямована на підтримку невизначеного статусу своїх програм, націлюючи увагу на те, що ці програми здатні у будь-який момент досягти раптового успіху, до якого весь час не вистачає декілька кроків.

Ізраїльська стратегія націлена ж на те, аби постійно з’являтися в інформаційному полі, повідомляючи про ймовірність або ж неминучість атаки на Іран з повітря. Поряд із повідомленнями, що найближчим часом іранці отримають ядерну зброю.
Тим часом Сполучені Штати, публічно заперечуючи свою причетність до можливої атаки Ізраїлю, не мають жодного бажання ув’язуватись в нову війну на Близькому Сході, принаймні найближчим часом. У Вашингтоні вважають, що крах уряду Башара Асада в Сирії (яка була основним полем направлення іранських політичних, воєнних і економічних інвестицій), має серйозно подіяти на Іран разом із застосованими проти нього міжнародними санкціями.

Між тим, за нерішучістю Ізраїлю атакувати, явно ще було питання – чого можна досягти за допомогою цієї атаки. Адже це не тільки політичне, а й військово-технічне питання. Врешті-решт, Іран від самого початку підготувався до атаки на свої ядерні об’єкти.

Тому ті, хто прийматиме рішення в Ізраїлі з цієї проблеми, моделюючи ситуацію і аналізуючи варіанти можливих наслідків від ймовірної атаки, найбільше стурбовані передбачуваним розумінням Ірану необхідності убезпечити свої розробки ядерної зброї.

Адже якщо іранці можуть розробити ядерну зброю, то не існує жодних причин для того, щоб вони не могли прорахувати наперед те, що ця зброя мусить бути роззосереджена по всій іранській території. Створюючи цим ситуацію невизначеності, аби позбавити таким чином ізраїльські і американські розвідувальні служби впевненості у своїй здатності точно вирахувати, де ж саме знаходиться ядерна зброя.
А в такому разі, зусилля, котрі будуть направлені на знищення іранської ядерної зброї, можуть виявитися навіть не марними, а і некорисними. Оскільки будь-який ізраїльський політик, який прийняв би остаточне рішення щодо атаки на Іран, цілком усвідомлює, що після невдалої повітряної операції проти Ірану, ситуація може виявитися куди гіршою, ніж за відсутності такої атаки.

По-перше, зрозуміло, що іранці, підготувавшись до можливих атак, розмістили свої ядерні об’єкти на великій глибині, під потужними шарами каміння і бетону. По-друге, як ізраїльтяни знатимуть, що їм вдалося досягнути своєї мети, і, по-третє, де гарантії того, що іранські ядерні ракети чи боєголовки не сховані в інших, невідомих ізраїльтянам місцях.

У такому разі, потрібні все нові атаки, а ізраїльські військово-повітряні сили навряд чи будуть здатними розпочати нову повітряну кампанію без попередньої підготовки, на яку необхідно буде затратити не один день, або і декілька тижнів. І все це при тому, що Ізраїль має невеликі військово-повітряні сили, а відстань від ізраїльських територій до іранських є досить великою.

Цілком очевидно, що для Ізраїлю атака на Іран стає досить проблематичною. Але водночас ізраїльтяни не можуть не звертати уваги на висловлювання вищих іранських посадових осіб. Таких, як, наприклад, генерал Мохаммад Алі Джафарі, командувач Корпусу вартових ісламської революції, який відверто заявляє, що війна між Іраном та Ізраїлем «в кінцевому підсумку відбудеться. Сором людства і злоякісна пухлина, якою є Ізраїль, прагне розв’язати війну проти нас. Але ми не знаємо, коли буде ця війна. Вони вважають, що війна тепер – це єдиний спосіб, щоб протистояти нам, але їхні американські господарі повинні їх зупинити».

З усього видно, що в Тегерані переконані у тому, що США будуть спроможними стримувати ізраїльтян до того часу, поки Іран не вирішить сам напасти на Ізраїль. Зрозуміло, що атака ізраїльтян на іракські ядерні об’єкти може підштовхнути увесь близькосхідний регіон до ескалації великої війни, котра здатна завершитися непрогнозованими наслідками. Але якщо ізраїльтяни не вдаватимуться взагалі до жодних заходів, то рано чи пізно їм потрібно чекати на іранський ядерний напад.
Дилема, котра нині стоїть перед керівництвом Ізраїлю, є надзвичайно складною, однак і ізраїльська атака на Іран ставить Сполучені Штати перед однією з найскладніших і неприємних ситуацій, з якими ця країна зіштовхується за останні десятиліття. Моделювання варіантів і наслідків подібної повітряної атаки та розуміння чинників, які можуть визначати прийняття рішення, ставить самих американців в дуже складне положення. Особливо, якщо удар буде нанесений Ізраїлем до президентських виборів у США в листопаді.

І хоча в останні тижні виглядало, що Нетаньягу відходить від прийняття рішення початку атаки, жовтневий «сюрприз» не може бути виключений. У певному сенсі, відчуття того, що ізраїльська операція стає все більш неминучою, робить найближчі тижні «привабними» для початку військових дій.

Тим більше, що Верховний лідер Ірану аятола Алі Хаменеї постійно закликає до загибелі всіх євреїв і знищення держави Ізраїль. Хаменеї щиро переконаний у тому, що не повинні бути втрачені можливості для видалення «цієї ракової пухлини». Аятола Алі Хаменеї
заявив, що Іран підтримає будь-яку країну або групування, які нападуть на «ракову пухлину» Ізраїль, бо «єдиний спосіб протистояти сіоністському ворогові є продовження і зміцнення опору і джихаду».

Та коли Ізраїль все ж наважиться на атаку, в ході її будуть знищені лише деякі ядерні об’єкти, а більша частина їх залишиться в робочому стані. У такому разі ізраїльтяни зможуть лише пригальмувати іранську ядерну програму, але не зможуть ні знищити, ні зупинити її.

При чому необхідно ще й враховувати міжнародну реакцію на подібну військову операцію: незадоволення значної кількості європейських країн; ракетний обстріл Ізраїлю Іраном та ісламістським ліванським угрупуванням Хезболлою; значні вуличні протести по всьому мусульманському світі.

Вашингтон вже сьогодні має вирішувати – приєднуватися йому до атаки на Іран, чи все ж утриматися від неї. Так само, як і думати над тим, яким чином захистити Ізраїль у разі початку широкомасштабних дій проти нього з боку мусульманських країн. Що може змусити президента США Барака Обаму вступити у третю за 11 років війну в цьому регіоні.

Режим іранських мулл може зробити спробу спровокувати Ізраїль на пряму конфронтацію, бо вона, за його замислом, здатна закінчитись створенням Халіфату на Близькому Сході. Мета Тегерану полягає у формуванні Ісламського Об’єднання Держав (на подобі мусульманських США), зі столицею у Єрусалимі. А зараз іранським «мудрецям» потрібен хаос. Адже шиїти переконані, що 12 імам з’явиться лише тоді, коли світ перебуває у хаосі.

Таким чином, Ізраїль не має намірів довго чекати поки на нього нападуть. Але для Сполучених Штатів ця ситуація є найгіршою, з часу Карибської кризи 1962 року. Іран постійно веде себе, як агресор в Близькосхідному регіоні. Фінансує численні терористичні угрупування і втручається у внутрішні справи багатьох країн. І те, що самі араби з сусідніх країн готові допомагати США в протистоянні з Іраном, вже багато про що говорить.

Для Ізраїлю ліквідація іранського ядерного потенціалу питання життя, або смерті. І якщо вони сказали, що ліквідують-значить ліквідують. Інше – справа техніки. Можливо, це буде повторення кібер-атаки для блокування іранської ядерної програми, можливо виведення із ладу зсередини іранського ядерного реактора, або ще щось подібне. Бо Ізраїль в цих питаннях ніколи не жартував і жартувати не збирається.
Однак, реальність є такою, що поставити Іран на місце можуть лише Сполучені Штати. А президент Барак Обама прийме таке рішення тільки у тому разі, якщо він, як переможець ісламської ядерної загрози, переможе на виборах і піде на другий термін. Важко прогнозувати, які рішення готові прийняти сьогодні у Вашингтоні і Єрусалимі, але восени 2012 року прослідковується шанс, що режим мулл в Ірані може відійти в історію, як і режим Муаммара Каддафі у Лівії.

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s