Палестинсько-ізраїльський конфлікт: просування до миру потребує нових підходів

червень 2003 року

Віктор Каспрук, політолог

Падіння режиму Саддама Хусейна вкотре висвітлює той факт, що для вирішення палестинсько-ізраїльського конфлікту потрібний реалістичній план поетапного розв’язання ключових проблем, що накопичились за десятиліття протистояння. Минулий 2002 рік без перебільшення можна визначити, як найвищу точку протистояння, за якого антиізраїльські пристрасті палестинців вилились у криваву бойню без правил і моральних обмежень, а ізраїльський силовий тиск часто виглядав, як необдумані провокативні дії, котрі і не могли принести у відповідь нічого іншого, ніж реалізацію чергового теракту, резонанс від здійснення якого проте жодною мірою не додавав авторитету палестинській боротьбі в очах у світової спільноти.

Куди ляже “Дорожня карта”

Підсумки запеклого протистояння виявились катастрофічними, як для палестинців, так і для Ізраїлю. Так з 29 вересня 2000, часу коли ізраїльські війська відновили після початку інтифади бойові дії проти палестинців, збитки палестинської економіки сягнули більше $ 12 мільярдів. Як стверджує Державна інформаційна служба Палестини за останні три роки будівельна галузь Палестини загубила 80% прибутку, сільське господарство – 75%, транспорт – 70%, промисловість – 60%, а торгівля – 33%. Крім цього 314 тисяч палестинців втратили свої робочі місця. За такої ситуації видається дещо дивним, що в останній час самі палестинці не виявили жодних ініціатив щодо планів і схем досягнення компромісу за цих трагічних обставин.

Після перемоги в Іраку високопоставлені члени адміністрації президента США Джорджа Буша вже відкрито говорять про “ефект доміно” на Близькому Сході, розраховуючи, що близькосхідні країни-ізгої і авторитарні режими поступляться місцем демократіям західного зразка і укладуть мир з Ізраїлем.
Американський план мирного урегулювання, котрий має назву “Дорожня карта” націлений на створення палестинської держави і передбачає, що для початку здійснення плану необхідне припинення насилля з палестинського боку і припинення будівництва єврейських поселень на Західному березі і секторі Газа. Однак в “Дорожній карті” ізраїльтян не влаштовує головним чином те, що вона вимагає паралельних кроків від кожної сторони, а не повного припинення палестинцями насилля як попередньої вимоги реалізації плану. Крім того,

Ізраїль не згоден з тим, що американці готові приступити до створення палестинської держави, навіть не одержавши від палестинців гарантій виконання їхньої частини умов. На додаток до цього Ізраїль не визнає права палестинських біженців на повернення на ті території, котрі нині входять до складу єврейської держави. В свою чергу, палестинці, вказують на те, що в якості попередньої умови реалізації “Дорожньої карти” ізраїльтяни мусять заморозити будівництво поселень і вивести військові сили з палестинських міст. Краще зрозуміти, до яких змін прагнуть США на Близькому Сході, може допомогти стаття колишнього директора ЦРУ Джеймса Вулсі в провідній американській газеті “The Wall Street Journal“. Джеймс Вулсі зокрема наголошує: “Необхідно, щоб демократії змінили весь вигляд Близького Сходу, як вони змінили Європу”.

Можливо, в оточенні Ясира Арафата вже потроху почали усвідомлювати, якої великої помилки припустилися палестинці, відкинувши за президентства Білла Клінтона пропозиції Америки, які вели до встановлення миру між двома народами – антагоністами. Швидкий крах багдадського режиму сьогодні став для арабського світу причиною чергового шоку. Спланований для Іраку новий порядок покаже, чи стане нинішня поразка арабів лише однією ланкою у ланцюзі багатьох катастроф чи все ж удасться взяти курс в напрямку плюралізму. Подальші зміни в сусідніх країнах будуть мати шанс тільки у тому випадку, якщо експеримент зі створення відкритої і демократичної політичної системи в Іраку дасть позитивний результат в не занадто віддаленій перспективі.

Лабораторія протистояння

Наразі для багатьох вже і на Заході зрозуміло, що лише силовими методами розв’язати близькосхідний конфлікт не вдасться. Необхідно відшуковувати механізми для зняття існуючого клімату недовіри та досягнення хоча б якогось порозуміння. Америка в свою чергу намагається окреслити ті вигоди для самих палестинців, які може принести їм мир з ізраїльтянами та створення цілком нових політичних і демократичних установ, заснованих на засадах демократії, ринкової економіки і протидії тероризму.

Вже згадувана “Дорожня карта” пропонує три етапи виконання попередніх домовленостей, кожна наступна з яких просувається по якісному експоненту. Перший етап передбачає, що в Палестині мають відбутися вільні, справедливі та демократичні вибори і після їх проведення Ізраїль повертається до позиції, котра існувала до 28 вересня 2000 року. Під час реалізації другого етапу, що має бути завершений до кінця 2003 року, планується зосередити всі зусилля на процесах палестинського державотворення, з одночасним затвердженням тимчасових кордонів після прийняття нової конституції. Заключний етап, розрахований до травня 2004 року, націлений на позитивні рішення від ізраїльсько-палестинських переговорів. Як тільки на цих переговорах буде досягнуто конкретного рішення щодо реалізації мирного процесу, Ізраїль має покинути території окуповані після перемоги у війні 1967 року та визнати і гарантувати недоторканість кордонів між двома державами.

Крім того, у американців є ще декілька додаткових пропозицій. Вони включають своєрідний “План Маршала” для Близького Сходу, що обіцяє для палестинців та жителів інших країн регіону розгортання всебічної програми економічного розвитку. Також колишній посол США в Ізраїлі Мартін Індик пропонує більш силове і більш швидке рішення. Він радить аби міжнародні війська встановили свій контроль над Західним берегом ріки Йордан і сектором Газа і у такий спосіб буде закладений фундамент створення відповідальних і прозорих палестинських державних установ. А ще не менш цікаву пропозицію висловив коментатор газети “The New York Times“ Томас Фріедман. Він пропонує щоб об’єднані американсько-палестинські сили захисту перебрали від ізраїльтян контроль над спірними територіями.

Нарешті існує найбільш популярна ідея: непотрібно ніяких часткових передач територій, не варто зводити стіну між Ізраїлем і палестинськими територіями, не слід проводити заміну палестинського лідера, не треба реалізовувати ідею “Дорожньої карти” чи вводити іноземні воєнні загони. Натомість Ізраїль повинен негайно вивести усі свої війська з палестинських територій, демонтувати на них всі єврейські поселення і блокпости та ліквідувати структуру управління на цих територіях. Ціль такого плану полягає в тому, щоб викликати взаємну довіру конфліктуючих сторін, провівши де-факто розмежування.

Якщо ж проаналізувати, що ж може статися у випадку однобічного ізраїльського відходу з Західного берега і сектора Газа без гарантій щось отримати взамін, то подібна схема вирішення конфлікту є чи не найгіршою серед усіх. Варто лише пригадати попередні прецеденти. А саме останнє десятиліття після домовленостей у Осло, коли Ізраїль зробив численні кроки до встановлення миру і був нагороджений палестинським “партнером” ще більшою агресивністю і ворожнечею. Чи має навчити щось ізраїльтян прецедентний випадок, коли після одностороннього виходу ізраїльських військ з Лівану у травні 2000 року, встановлення очікуваного миру на його північному кордоні не тільки не відбулося, але й така поступка спровокувала збройне угрупування Хезболла до ще більшого насильства. Більше того, саме виведення Ізраїлю своїх військ з Лівану відіграло головну роль у провокуванні палестинської інтифади у вересні 2000 року.

Подальше лінійно-примітивне протистояння неможливе

Американські експерти з близькосхідного питання наполягають на тому, що термін “палестинсько-ізраїльський конфлікт” вводить в оману, більш точним визначенням мало б бути – “арабська війна проти Ізраїлю”. На їхню думку, ізраїльська окупація Західного берега і сектора Газа не може бути ядром проблеми. Бо фактично арабська війна проти Ізраїлю передувала взяттю ним під свій контроль територій у 1967 році. Тому скоріше за все коренем проблеми залишається, як і раніше арабське відторгнення можливості існування суверенної єврейської держави між рікою Йордан і Середземним морем. Конфлікти продовжується вже шосте десятиліття тому що араби сподіваються, що вони можуть завдати поразки ізраїльтянам і знищити державу Ізраїль. Таким чином стає зрозуміло, що Ізраїль не може закінчити конфлікт у односторонньому порядку, бо це від нього не залежить.

Для ізраїльтян є очевидною даремність будь-яких переговорів, доки палестинці не визнають єврейську державу. Бо з таких питань, як кордони, водні ресурси, статус Єрусалима, єврейські поселення на Західному березі і секторі Газа, палестинські біженці неможливо домовитись, доти поки одна сторона прагне убивати іншу. Лише коли палестинці переконаються, що не існує іншого шляху розв’язання конфлікту, як визнати Ізраїль і домовлятися, взаємні поступки з обох сторін можуть привести до довгоочікуваного миру. Великою помилкою, якої допускалися досі, було намагання остаточно домовлятися незважаючи на те, що конфлікт не був закінчений. Спекуляції стосовно майбутнього палестинської держави, її кордонів, характеру її суверенітету і тому подібне лише заохочують палестинців сподіватися на те, що вони можуть проголосити свою державність проігнорувавши визнання державності ізраїльської.

Водночас не можна вирішити проблему конфлікту не розв’язавши питання палестинських біженців. В таборах біженців у деяких випадках проживає вже четверте покоління вигнанців. Аномалія цієї ситуації породжена подіями 1948-1949 років. “Консервація” такого стану підтримувалась через ілюзією на те, що коли-небудь буде можливе масове повернення на ті території в Ізраїлі, де раніше проживали їхні родини. Штучне підтримання цих ілюзій всі ці десятиліття перешкоджало інтеграції і асиміляції палестинських біженців у суспільства арабських країн на території яких вони проживали.

Однак, розглядаючи палестино-ізраїльське протистояння як суто близькосхідне явище, котре склалося протягом усієї драматичної історії виникнення та становлення новітньої держави Ізраїль, можна прийти до досить стриманих в оптимізмі висновків. Сьогодні на землях, що історично приналежні цим двом народам, йде не менш драматичний процес вивільнення “пружини” соціально-політичних проблем, котру з надмірним ентузіазмом та не надмірною мудрістю стискали всі учасники цих подій. Проте і євреям і палестинцям дистанціюватись від проблем не випадає навіть за бажання. Склалася парадоксальна для ізраїльтян ситуація, коли, з одного боку, необхідно протидіяти розгулу тероризму, а з другого – це лише погіршує ситуацію. Перефразовуючи відомий афоризм – продовжувати нема змоги зупинитись…

Неможливість подальшого силового стримування палестинських зусиль державотворення та ефективна за фактичними результатами інтифада повністю змінили як близькосхідне тло так і перспективи (для Ізраїлю) подальшого лінійно-примітивного протистояння. Те, що подібне лінійне протистояння неминуче призводить до ситуації механічного розміну на ізраїльсько-палестинській “шахівниці” стало наразі зрозуміло усім учасникам подій.

Нова нелінійна стратегія мала б базуватись не на спробі примітивного відкупу миру за землю чи за гроші, оскільки для палестинців, котрі знаходяться в визвольній ейфорії, вони мають другорядне значення, а вибудовуванні разом з палестинською елітою як системи нового “палестинізму”, так і такої ж безконфліктної дипольної системи Палестина-Ізраїль. В цьому разі у виграші будуть обидва народи, адже палестинці, як і ізраїльтяни, заслуговують на власну державу та історичну справедливість…

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , , , , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

One Response to Палестинсько-ізраїльський конфлікт: просування до миру потребує нових підходів

  1. Пінгбек: БЛИЗЬКОСХІДНА ПРОБЛЕМА (др. пол. ХХ-поч. ХХІ ст.) | Науковий блоґ

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s