Ізраїльські вибори: що вони означають для Сполучених Штатів?

31 січня, 2013 ▪ сайт “Український тиждень”

Віктор Каспрук

Дві події, котрі відбулися майже одночасно – інавгурація президента Сполучених Штатів Барака Обами і парламентські вибори в Ізраїлі – відкривають нову сторінку в стосунках між цими союзними державами. Обама тепер вже більше не зв’язаний необхідністю готуватися до наступного президентського терміну і може діяти без оглядання на це. А нинішній ізраїльський прем’єр-міністр Беньямін Нетаньягу, якому хоча і вдалося очолити найбільш значну політичну силу в Кнесеті, вже не має колишньої впевненості. Адже в спину йому дихає справжня зірка парламентських виборів, лідер партії «Еш Атід» Яір Лапід, якого впливова ізраїльська газета Ha’aretz вже охрестила «новим королем».

Напружені відносини між президентом Обамою і прем’єр-міністром Нетаньягу (якого більше б влаштовувало, якби сьогодні у Білому домі був республіканець Мітт Ромні), є найбільш неблагополучними з тих, які коли-небудь виникали між американським президентом і ізраїльським прем’єром.

Не можна сказати, що взаємини між цими двома країнами були завжди ідеальними у всі часи. Так, наприклад, у президента Джиммі Картера і прем’єра Менахема Бегіна і Джорджа Буша-старшого і Іцхака Шаміра також були складні відносини. Але в обох цих випадках спільна справа спонукала їх до покращення координації спільних дій на міжнародній політичній сцені.

Коли йдеться про Картера і Бегіна, то така політична координація надала можливість укласти мир Ізраїлю з Єгиптом. А в часи Буша-старшого і Шаміра – це була боротьба проти іракського диктатора Саддама Хусейна.

Але у взаєминах Обами з Нетаньягу немає нині такої спільної справи, яка вирівнювала їхні розбалансовані відносини. Бо навіть у спільній заклопотаності з приводу ядерних планів Ірану і бачення того, як справитись із цією загрозою, прослідковується істотна різниця у поглядах цих політиків.

Водночас, американсько-ізраїльські відносини є занадто важливими, щоб вони мали зазнати невдачі. Хоча існує недовіра цих політиків один до одного і дуже мало впевненості один в одному.

Але не дивлячись на те, що критики Беньяміна Нетаньягу в Ізраїлі звинувачують його у тому, що він ставить під загрозу давній політичний альянс США-Ізраїль, прихильники прем’єр-міністра стверджують, що це тертя лише підкреслює надійність лінії, яку впевнено проводить Нетаньягу. Оскільки, те що для американців виглядає, як нагнітання емоцій, для Ізраїлю часто є питанням його національної безпеки.

Втім, Біньямін Нетаньягу мав би розуміти, що без американської політичної і військової підтримки, допомоги Ізраїлю у мирному процесі і підстрахування під час ізраїльської конфронтації з Іраном, ізраїльтяни можуть опинитися один на один зі своїми противниками.

То ж куди прем’єр веде Ізраїль? Адже виглядає на те, що коли Ізраїль і надалі залишається союзником Америки, сумнівно, що це можна сказати і про самого Нетаньягу.

Глибина наслідків конфронтації Нетаньягу з президентом США може виявитися непередбаченою. Адже коли Барак Обама проголосив, що Ізраїль веде себе до міжнародної ізоляції і дипломатичної катастрофи, то це не лише його суто особиста думка, а й позиція тих американських політичних і економічних еліт, котрі підтримують Демократичну партію.

Відповіді на це ізраїльського прем’єра, що він не відійде до кордонів 1967 року і не дозволить Ірану отримати ядерну зброю, є досить спірними та занадто категоричними. Адже перше питання мусить вирішуватися шляхом переговорів з палестинськими арабами, а неузгоджена з США атака Ізраїлю на Іран може призвести до великомасштабної війни на Близькому Сході.

Схоже, що Беньямін Нетаньягу добровільно почав пиляти гілку на якій трималася досі вся система ізраїльської безпеки. Адже за 65 років свого існування Ізраїль досяг величезного стратегічного активу, яким, безперечно, є рівень його відносин зі Сполученим Штатами.

Цей союз, а особливо його політичні і військові чинники, став опорою для ізраїльської держави і основною силою стримування, починаючи з 1970-их років, арабського і ісламського світу у його конфронтації з Ізраїлем. З точки зору США, хоча це й природній і історичний процес, який розвивається повільно і поступово, і потребує постійної уваги та підкріплення, водночас він не є чимось таким, що може бути само собою зрозумілим.

Хоча ґрунтом для цього партнерства стали спільні політичні цінності, а ідеологічною основою спільні стратегічні інтереси і бажання досягнення безпеки і стабільності на Близькому Сході, які базуються на довірі і взаємоповазі однієї сторони до іншої.

Але зарозумілість і непоступливість Нетаньягу призвела до розхитування основи довірчих відносин між США і Ізраїлем, а безвідповідальні заяви ізраїльського прем’єра, який перед телекамерами не упускає жодної можливості для того, аби заявляти про свої розбіжності з президентом Обамою, лише призводять до непотрібних зіткнень, які не приносять Ізраїлю жодної користі.

Звісно, що це зовсім не значить, що Нетаньягу не має права на висловлювання своєї особистої думки. Але те, що він часто веде себе зухвало і провокаційно, означає, що він ставить не лише під загрозу стратегічний тандем США-Ізраїль, але й життєздатність стратегічного діалогу з питань Ірану та Сирії, в епоху, коли увага американської зовнішньої політики зміщується в Південно-Східну Азію, а Америка більше не залежить від близькосхідної нафти.

Таким чином, дефіцит довіри до Нетаньягу у Білому домі зростає, і це ставить під загрозу якість стратегічного союзу з США. Прем’єр й досі не зміг зрозуміти, що сам по собі Ізраїль сьогодні не є стратегічним активом для Америки, яким він уявляє себе. А стратегічним активом є сам по собі союз зі Сполученими Штатами. При чому – це союз між двома несиметричними за впливом країнами, а в асиметричному альянсі, одна із держав завжди залежатиме від іншої.

З цієї причини президент США, якого було обрано більшістю голосів американського народу, відчуває себе досить комфортно, щоб завжди висловлювати те, що він думає з цього приводу. Тому для Ізраїлю, який є меншим партнером у цьому союзі, було б більш доцільно прислухатися до того, що говориться у Вашингтоні, а не провокувати Білий дім своїми часто необдуманими заявами.

Проте не виключено, що після формування нового ізраїльського уряду Біньяміном Нетаньягу адміністрація президента Обами сама вирішить піти на певне «перезавантаження» американсько-ізраїльських відносин, «ремонт» пошкоджень і зняття непотрібної напруженості. Тоді, десь у березні, Нетаньягу буде запрошено до Вашингтону і йому буде запропоновано відновити мирний процес на Близькому Сході і переговори із палестинцями.

Хоча велика проблема подібних переговорів полягає у тому, що перед тим, як переговори знову розпочнуться, палестинці хочуть отримати від Ізраїлю гарантії, що вони розпочнуться не з нуля, а з тієї фази, на якій вони зупинилися з попереднім ізраїльським лідером Ехудом Ольмертом.

Також президент Палестинської автономії Махмуд Аббас може уникати початку переговорів, якщо будівництво поселень ізраїльтянами на палестинських територіях буде і надалі продовжуватись.

У цьому сенсі, обидві сторони протистояння мали б погодитися на значні компроміси. Палестинці погодитися із тим, що питання про повернення до кордонів 1967 року ставити ще занадто рано. А ізраїльтяни припинити будівництво нових поселень і заморозити будівництво старих. Тоді питання цілковитого полишення Ізраїлем поселень можна буде відкласти до остаточного підписання мирної угоди.

Очевидно, що Ізраїль не має стати заручником примхливого характеру прем’єра Нетаньягу. Це розуміють і впливові представники ізраїльських політичних еліт. І як заявив президент Ізраїлю Шимон Перес на зустрічі з делегацією американських сенаторів, на чолі з республіканцем Джоном Маккейном, на якій обговорювалося зміцнення стратегічних відносин між двома союзниками, «ми не повинні втрачати підтримки Сполучених Штатів. Що дає Ізраїлю потужність на міжнародній арені – це підтримка США. Без неї нам би було дуже важко. Ми були б подібними до одинокого дерева в пустелі».

Якими є шанси на те, що новий ізраїльський уряд відновить свої зусилля для досягнення мирної угоди з палестинцями? Можна сказати, що вони є досить високими. Особливо враховуючи те, що і Білл Клінтон, і попередник Барака Обами у Білому домі Джордж Буш-молодший саме під час свого другого президентського терміну настирливо намагалися вирішити питання палестинсько-ізраїльського конфлікту.

Тому не можна виключати того, що президент Обама так само захоче увійти до історії, як зачинатель нових ініціатив в мирному процесі на Близькому Сході, які привели б до укладення мирної угоди між ізраїльтянами і палестинцями. І якщо він розпочне реалізовувати ці ініціативи на початку свого другого терміну, а не в кінці, як це зробили його попередники на президентській посаді, то у Барака Обами будуть усі можливості для втілення всіх його близькосхідних планів.

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s