До чого може призвести «китайське відродження»?

19 березня, 2013 ▪ сайт “Український тиждень”

Віктор Каспрук

Новий президент Китаю Сі Цзіньпін, як показують його виступи в останні тижні, готується до китайського відродження і відновлення «гідного місця Китаю у світі». «Китайська мрія» та «китайське відродження» мають шанс стати поняттями ледве не тотожними горбачовській «перебудові».

І хоча у нову роль президента Китаю Сі Цзіньпін почав вживатися буквально декілька днів тому, однак інші дві високі посади – а генерального секретаря Комуністичної партії і головнокомандуючого збройними силами Китаю, він перебрав ще у листопаді 2012 року.

Власне, немає нічого поганого у бажанні бути великою державою, але це може нести незручності для решти світу, особливо для сусідніх з Китаєм країн. Заявляючи про велике минуле, новий президент Сі Цзіньпін починає готувати сценарій для наступної фази реформ, знаходячи у поєднанні комунізму з націоналізмом непереборний інгредієнт реалізації його зусиль з активізації китайського народу.

Втім, «китайська мрія» – це не мрія китайського народу, яка вільно сформульована ним. Вона повинна формулюватися придворними аналітиками від імені Сі Цзіньпіна і Комуністичної партії Китаю (КПК). І як раніше комуністи вирішуватимуть усе самі, лише прикриваючи свої остаточні рішення іменем народу.

Це не мрія про автомобілі чи високі зарплати, а мрія про новий соціальний порядок, за якого кожен чоловік і кожна жінка повинні мати шанс на те кар’єрне зростання, на яке вони здатні відповідно до своїх природних здібностей.

Водночас, це і мрія про вирішення проблем Китаю. Й вона слугуватиме для мобілізації населення, при цьому згуртовуючи громадськість навколо економічного і політичного порядку денного нової адміністрації.

Пекіну потрібна мобілізація населення у той час, коли Китай після остаточної зміни керівництва, готується зайняти більш агресивну позицію на міжнародній арені. Усе це накладається на територіальні претензії у Південно-Китайському морі. І світову спільноту мало б насторожити висловлювання президента Сі Цзіньпіна з приводу того, що Китай ніколи не піде на компроміси щодо своїх інтересів безпеки.

Ніби повторюючи слова президента Сі Цзіньпіна, але у більш войовничій формі, політкомісар Академії військових наук генерал-лейтенант Лю Юань (син колишнього китайського лідера Лю Шаоци) заявив: «Сполучені Штати та Японія побоюється, що Китай наздоганяє їх, і тому вдаються до всіх можливих засобів, для того, щоб придушити розвиток Китаю».

Проте, як би це звучало парадоксально, найбільшою проблемою для Пекіна на сьогодні є, як би не стати жертвою власного успіху. Оскільки не дивлячись на жорстке комуністичне правління в середині країни та неоднозначні контури закордонної дипломатії, багато що у підсумку залежатиме від того, чи будуть задовільнені очкування китайського народу.

Маючи ці великі очікування, як з боку міжнародного співтовариства так і в середині країни, Пекін нині стикається з набагато складнішими викликами, ніж Ден Сяопін, який отримав китайське суспільство у спадок після Культурної революції.

А в морському протистоянні між Китаєм і Японією, що триває, обидва лідери наштовхуються на проблеми зовнішньополітичного порядку, котрі відбивають очікування їхніх народів.

Крім того, китайський середній клас сьогодні становить приблизно 300 мільйонів чоловік, і за своїм розміром майже наздоганяє за чисельність населення США. І ця частина суспільства вимагатиме більше інформації стосовно того, що відбувається в пекінських зовнішньополітичних колах.

Суспільні настрої після останнього ядерного випробування Північної Кореї відбивають думку, що відносини китайських лідерів з КНДР мають вестися таким чином, щоб вони призводили до можливості більш активно і вимогливо стримувати північнокорейську політичну владу від непродуманих агресивних кроків.

Для того, щоб зрозуміти, що відбувається у Китаї, варто усвідомити, що Сі Цзіньпін, як і інші лідери Китаю на будь-якому рівні, залежні від колективної волі Комуністичної партії, хоча нібито формально і контролюють КПК і її апарат.

Комуністична еліта накопичила величезні особисті багатства функціонуючи у рамках цього режиму, і у неї не буде жодних шансів для того, щоб вижити, якби політичний режим різко змінився. А ідеологія для неї, як і для всіх інших подібних правлячих еліт, є лише надійним інструментом для утримання у своїх руках абсолютної влади.

До цього можна додати, що сьогоднішній Китай став ілюстрацією до тези Карла Маркса щодо класової боротьби між правлячою елітою (не дивлячись на те, що вона формально є комуністичною), і робітничим класом. На китайському прикладі марксизм наочно і ґрунтовно демонструє, як правляча еліта вибиває собі з під ніг головні основи, на яких завжди трималася будь-яка тоталітарна комуністична влада.

Варто звернути увагу і на той факт, що однією із вагомих причин розпаду радянської імперії під назвою СРСР, стало кричуще порушення законів економіки. І те, що політичним елітам в Китаї вдалося зберегти комуністичну систему, стало можливим лише за умови, що влада негласно, тихо і частково ввела ці закони.

Політична наука і економічні теорії є лише віддзеркаленням того, як реально на даний час функціонує суспільство. А для зручності політики і фінансисти можуть називати китайську систему марксистсько-ленінським соціалізмом чи капіталізмом.

Але немає жодної різниці у тому, яку назву ця система носить. Бо кінцевою метою політики чи економіки має бути те, як добробутно живуть люди у тій чи іншій країні.

У Китаї, шляхом змішування комуністичних ідей з капіталістичними підходами в економіці, корупцією в політиці, військовою дисципліною в Комуністичній партії і насаджуванням ідеології, в яку вже мало хто вірить, було створено систему, котра тримається на «штиках» страху.

Хоча навряд чи цей ресурс страху китайському керівництву вдасться використовувати так довго, як би йому цього хотілося.

Також китайська система зіштовхується з протидією з боку Сполучених Штатів. Для яких, сила передбачуваної загрози з боку Комуністичної партії Китаю, вимірюється кількістю коштів, витрачених для протидії цій загрозі.

І у той час, як фінансування військової протидії Китаю, завдяки зусиллям військового істеблішменту США, стрімко зростає, це фінансування все ще є значно меншим, аніж суми витрачені китайськими лідерами для придушення інакомислення в середині країни і, так званої, внутрішньої підривної діяльності.

У Китаї все частіше починають відбуватися масові протести. Починаючи від страйків і заворушень, до протестів проти конфіскації приватної власності, корупції в ешелонах влади та відсутності засобів правового захисту. А також відсутності свободи слова і вільного поширення інформації, які, попри включення цих понять до китайської конституції, режим вважає некорисними для китайського народу.

Однак з поширенням у Китаї інтернету, Twitter та використанням населенням країни соціальних мереж, зовнішня інформація стає все більше доступною для середнього китайця, який починає усвідомлювати цінність громадянського суспільства і дотримання прав людини.

Звідси і намагання китайського уряду заблокувати доступ пересічним китайським громадянам до сайтів New York Times, Wall Street Journal, Bloomberg News та і інших популярних засобів масової інформації. Ці спроби є відчайдушними заходами для того, щоб перекрити джерела не цензурованої інформації, які розмивають монополію КПК на інформування про те, що відбувається у Китаї і світі.

Президент Сі Цзіньпін, після вступу на свою посаду, не може не задуматися над тим, що система, яку створив свого часу Ден Сяопін, не може функціонувати безперебійно вічно. І питання у тому – чи розуміє китайський лідер, що нині для Китаю дуже швидко може настати критичний момент, за якого розкручений маховик китайського економічного зростання почне пробуксовувати.

Адже під час свого вдалого експерименту Ден Сяопіну по суті вдалося успішно реалізувати значно покращений, творчо переосмислений і адаптований до вимог китайського життя варіант запущеної Леніним нової економічної політики, відомої під назвою НЕП. Тобто, поєднання класичних комуністичних догм і всесилля правлячої партії в тоталітарній державі, з прагматичною лібералізацією економіки.

Між тим, сам Сі Цзіньпін пояснює розпад Радянського Союзу не його політичними, економічними чи військовими невдачами, а втратою ідеалів і дисципліни. І цей його посил необхідно розуміти однозначно. Він буде непохитним у дотриманні китайцями «дисципліни» так само, як Ден Сяопін був непохитним у «наведенні порядку» на площі Тяньаньмень.

Цей його «силовий націоналізм» є нічим іншим, як листом з японської довоєнної мілітаристської книги, з доданим до цього елементами марксизму-ленінізму. Але він може служити надійним відволіканням уваги в разі настання у більше, ніж мільярдному Китаї економічної чи політичної кризи.

Очевидно, що Сі Цзіньпін постане перед дуже нелегким вибором. І не відомо чи захоче, або чи зможе він подолати опір тих ідеологічних фанатиків, які вперто переконані у тому, що економічний і соціальний розвиток можливий лише за умови неухильного дотримання заяложених догм комуністичної політичної ідеології.

Якщо ж новий президент Китаю націлюватиме свої зусилля на підняття економіки країни, можна не сумніватися, що Китай продовжуватиме зростати. А коли б йому вдалося зупинити хоча частково безгосподарність і корупцію в КПК, то він міг би здобути велику популярність у китайського народу.

Неминуче, що Сі Цзіньпін змушений буде зробити спробу переформатування хоча б частково концепції розвитку Китаю, котра закладена ще Ден Сяопіном. Адже його «перебудова» потребуватиме нового переосмислення політичного «коктейлю» з комунізму, соціалізму, капіталізму, даосизму і конфуціанства. Не змінюючи при цьому політичного коду системи, у яку так добре вписалися сучасні китайські еліти.

Пошук Сі Цзіньпіном алгоритму оптимізації внутрішніх і міжнародних процесів відбуватиметься на географічних, економічних, культурних і економічних напрямках. Водночас президент Китаю мав би задатися питанням – чи може суспільство просуватися вперед у той час, коли воно повністю є підвладним волі і бажанням КПК?

Адже тоді, коли корупція роз’їдає усе суспільство знизу до верху, і при цьому відсутня свобода слова і преси, а незалежної судової влади просто не існує, дуже важко просувати нові реформи.

Сі Цзіньпін має винести уроки з розвалу СРСР, де корупція і безгосподарність, у кінцевому підсумку, призвели до втрати легітимності самої політичної системи.

Крім того, у даний час центробіжні сили помітно ослабили економічний потенціал країни. Адже країна стала фрагментованою відповідно до корпоративних інтересів політичних і військових еліт та периферійних «князьків» у китайських провінціях, котрі контролюють бізнес. І водночас населення Китаю, мільярд з якого опинився поза зоною можливостей середнього красу, усунуто від тих переваг і можливостей, котрі надає причетність до світових глобалізаційних процесів.

Тому не виключено, що нині Сі Цзіньпіну відведена роль політика найвищого рангу, котрий, як і свого часу президент СРСР Михайло Горбачов, має спустити суспільний «пар», що накопичився за час реформ у стилі Ден Сяопіна.

Оскільки, концепція «китайського відродження» – це скоріше за все спроба утримати кришку соціально дуже перегрітого суспільного «чайника», який вже давно доведений до стану вибухонебезпечного кипіння.

Сі Цзіньпін не може вимкнути «вогонь» зростання економіки, бо тоді під питання ставиться сама успішність функціонування Китайської держави.

Тому головним завданням президента стає віднаходження можливості спускання пару при увімкнутому суспільному «чайнику». Намагаючись при цьому уникнути небезпеки соціального вибуху, хвиля від вибуху якого здатна потрясти увесь світ.

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s