Сербія дуже схожа на Nokia: щороку випускається нова модель, і щороку вона стає дедалі меншою

Ramac11грудень 2007 року

Інтерв’ю з головним редактором бєлградської незалежної газети DANAS Михайлом Рамачем політолога Віктора Каспрука

– Пане Рамач, сьогодні багато говориться про майбутній статус Косово. Але по суті, Сербія сама стала останньою жертвою багаторічної агресивної політики, яку проводив Слободан Мілошевич проти несербських народів колишньої федеративної Югославії. Проте відправною точкою цілком може виявитись юридичне порушення, зважаючи на те, що приналежність Косово Сербії не була оспорена міжнародною спільнотою. Як вам бачиться із Сербії ця ситуація?

– Косово називають колискою сербської держави. Проте Сербiя втратила цей край ще в чотирнадцятому столiттi (1389 р.), вiдвоювала його пiсля п”яти столiть (1912 р.), коли там бiльшiсть населення становили албанцi. Юридичних порушень в iсторiї було чимало. Незважаючи на дипломатичнi пропозицiї – широка автономiя, менше вiд незалежностi, бiльше вiд автономiї I т.д. – Сербiя фактично неспроможна повернути Косово до складу держави. Внаслiдок полiтики Мiлошевича, албанцi не хочуть нi чути про сербську владу, адмiнiстрацiю, армiю або полiцiю. Якщо понад 90 вiдсоткiв населення вимагає незалежностi, то мiжнародне спiвтовариство може лише визнати фактичний стан.

– Чи не кращим варіантом був би поділ Косово, як це пропонували свого часу деякі сербські політики?

– Подiл можливий. Це означало б “вiдрiзати” вiд Косова Косовську Митровицю та ще кiлька округiв на пiвночi краю. Та в такому разi виникнуть новi проблеми. По-перше, що буде з сербами в анклавах на заходi чи пiвднi краю? По друге, албанцi на пiвднi Сербiї (округи Прешево, Буяновац та Медведжа) вiдразу вимагатимуть приєднання до Косова. Основна проблема полягає в тому, що серби i албанцi, як в Косовi так на пiвднi Сербiї, бiльше не хочуть жити разом. Мiжнароднi чинники заявляють про необхiднiсть розбудови багатоетнiчного суспiльства. Однак в практицi це наразi неможливо.

– Виглядає, що фактично, поділ Сербії стає «колективним покаранням» сербів за звірства команди Мілошевича від час розвалу Югославії?

– Погоджуюся. Насильства над албанцями було 1912, було й пiсля Другої свiтової вiйни. А найбiльше в дев”яностi роки. Мiлошевич прагнув пiдпорядкувати всi республiки белградській владi. Це призвело до вiйн й розвалу федеральної держави. Через непоступливiсть Белграда навiть Чорногорiя вийшла зi спiльної з сербами держави. Багато хто в Сербiї говорить про “колективне покарання” та про несправедливiсть мiжнародного спiвтовариства. Глек розбитий не вчора. Що б не робили, з розбитого не вийде новий.

– Аналізуючи ситуацію навколо сербської території Косово, важко сказати, чи повною мірою всі сторони, котрі беруть у ній участь, усвідомлюють, що майбутнє рішення стосовно Косово неминуче ввійде у світову історію як «косовський прецедент». Чи так це?

– Прецедентiв в iсторiї було немало. До складу Сербiї в 1918 р. увiйшов край Воєводина, в котрому бiльшiсть населення становили угорцi та нiмцi. Сербiя тодi була на боцi переможцiв й отримала, так би мовити, нагороду. Нинi вона переможена, а переможенi не ставлять умов. І в Угорщинi є такi, хто мрiє про велику Угорщину, тобто про кордони в яких країна перебувала до кiнця Першої свiтовiї вiйни.

– Косово є і завжди було части¬ною Сербії. Але сьогодні його населення здебільшого мусульманське й етнічно албанське. Це сталося, зокрема, і завдяки кампанії антихристиянського переслідування, яке тривало й після 1999 року. Тож чому цей факт не враховується зараз?

– Про iсторiю я дещо вже сказав. Косово було частиною Сербiї, та не завжди. На мою думку, мiжнародне спiвтовариство, за винятком Росiї, враховує саме цей факт. І повторюю: пiсля всiх бурхливих й кривавих подiй в ХХ столiттi, серби i албанцi не хочуть жити разом. Люди, на жаль, ненавидять один одного, мову, звичаї, релiгiю тощо.

– Один знайомий серб якось сказав, що нинішня Сербія дуже схожа на Nokia: щороку випускається нова модель, і щороку вона стає дедалі меншою. Якою, на вашу думку є оптимальна модель для Сербії?

– Порiвнання слушне. А щодо моделi – i нинiшня демократична влада виступає за централiзацiю, так само як i режим Мiлошевича. На мою думку, ефективнiшою була б регiоналiзацiя та надання ширших повноважень органам мiсцевого самоврядування.

– Як ставиться до ситуації щодо Косово українська громада в Сербії?

– Українська громада надто мала, щоби могла стати полiтичним чинником. В Сербiї є приблизно 15 тисяч тих, хто називає себе русинами, та 5-6 тисяч українцiв за походженням з Галичини. Значна частина русинiв вважає себе гiлкою українського народу, iншi говорять про окрему русинську нацiональнiсть. Незважаючи на це, нашi люди загалом бояться вiйни, бо в балканських вiйнах, як правило, першою жертвою стають нацiональнi меншини. Так було в Хорватiї, в Боснiї i Герцеговинi…

– Чи не може відділення Косово призвести до відділення Республіки Сербської від Боснії-Герцеговини?

– Краще не обговорювати негативний сценарiй та можливостi дестабiлiзацiї регiону. Адже албанцi становлять одну третину населення Македонiї. В сербському краю Санджак бiльшiсть населення становлять iсламiзованi слов”яни, котрих в минулому називали мусульманами, нинi – бошняками. У Воєводинi, поряд з iншими, добре органiзована угорська меншина. Згаданi та iншi меншини Сербiю визнають своєю державою. Та й мiж ними є екстремiсти. В разi масових заворушень такi могли б вимагати приєднання частин Сербiї до сусiднiх країн – до Боснiї i Герцеговини, Угорщини… а серби з Республiки Сербської – до Сербiї. Отож, справа складна й тому краще ухилятися вiд прогноз. Якщо країни й народи регiону неспроможнi самi врегулювати свої вiдносини, то необхiднi втручання й арбiтраж мiжнародного спiвтовариства. А втручання нiколи не було й не може бути справедливим щодо всiх.

Михайло Рамач – народився 16 серпня 1951 року в м. Руска Ксрестур (Югославія). За фахом історик. Живе і працює в Сербії. Головний редактор бєлградської незалежної газети DANAS. Член Національної Спілки письменників України. Автор збірок поезій для дітей: «Лібрето за одне літо», «Казка про скрипаля і скрипку», «Шибеник між зорями»; перекладів творів Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, М. Рильського, О. Гончара, В. Сосюри, П. Тичини та інших українських письменників русинською мовою. Нагороджений у 2006 році з нагоди 15-ї річниці незалежності України орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня. А в 2004 році став лауреатом сербської премії за публiцiстику iмені Светозара Милетича. Премію призначено за книжку політичних есе сербською мовою «По той бiк мрiй», яка вийшла в світ в 2003 році. У нiй ідеться про останній рiк влади Слободана Мілошевича та початок розвитку демократичного суспільства пiсля краху його режиму.

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s