Південний Судан на шляху до незалежності

січень 2011 року

Віктор Каспрук

Референдум, в якому бере участь народ Південного Судану, для того, щоб визначити, що він є окремою нацією, має шанси підтвердити, що після розриву з Хартумом в Африці може з’явитися п’ятдесят четверта держава.

Для християнського півдня референдум є гарною новиною, адже ще до поділу країни президент ісламського Північного Судану Омар Хасан аль-Башир вже оголосив про свої наміри ввести зміни до конституції з метою введення законів шаріату на всій території і проголошення арабської єдиною офіційною мовою. Тому ще до народження двох нових держав було проголошено, що одна із них стане новою ісламською республікою.

Жителів півдня, які в основному є християнами або ж дотримуються традиційних вірувань, надзвичайно обурили роки панування арабської півночі, політики якої намагалися, але не спромоглися нав’язати ісламські правила і закони по всій країні, що в результаті і викликало останні два десятиліття війни.

Столицею Південного Судану буде Джуба. Нині Південний Судан є бідною країною з 9 мільйонами жителів, більшість із яких є неписьменними.

Проте не можна сказати, що після поділу Судану всі можливі джерела нестабільності будуть відразу усунені. Одним із них є відсутність однорідності населення в майбутньому Південному Судані. Адже це зараз вони об’єдналося проти домінування ісламістів на півночі країни. Південний Судан населяють різні племена, котрі притримуються різних релігій, та етнічні групи з різними мовами, що дозволяє польовим командирам провести фрагментацію територій в сомалійському стилі.

Однак, не дивлячись на референдумну ейфорію, майбутнє Південного Судану пронизане невизначеністю. Адже вже зараз цілком очевидно, що один із найбідніших регіонів планети не здатен існувати без іноземної допомоги. І, можливо, найбільшою проблемою, яка постає перед новою країною, є те, що очікування є дуже високими.

Адже сьогодні південь Судану має тільки п’ятдесят кілометрів доріг з твердим покриттям. А 90 відсотків його населення живе погано, менше ніж на один долар на день. Крім того, 85 відсотків дорослого населення не вміє ані читати, ані писати. Тим не менш, уряд Джуби 60 відсотків свого бюджету виділяє на військові витрати, так що зовнішня залежність є надзвичайно великою.

Надзвичайно великі запаси нафти на півдні Судану також не можуть автоматично принести бажаний добробут його населенню. Сьогодні Судан є третім за величиною експортером нафти Сахари, з виробництвом до 480 тисяч барелів на день. Однак, незважаючи на те, що майже 75% земель, де знаходяться нафтові родовища знаходяться в південній частині Судану, мирна угода 2005 року передбачає, що обидва регіони діляться доходи від продажу нафти порівну.

Щоб уникнути залежності від мусульманських територій уряд Джуби вже веде переговори про будівництво трьох нафтопереробних заводів і трубопроводів через Кенію. Хоча це не означає кінець іноземної залежності. Але добившись незалежності Південний Судан буде здатен створити сприятливі умови для інвестицій із Азії, що перспективі може зменшити впливи Хартуму.

Однак африканські аналітики побоюються, що поділ Судану може викликати ефект доміно по всьому континенту. І що його наслідки дають зрозуміти, що кордони накреслені колись колоніальними картографами не є священними. Що в свою чергу здатне стимулювати балканізацію африканського континенту. Тому поділ Судану, котрий є найбільшою за територією країною в Африці, буде представляти собою безпрецедентний виклик історичному статус-кво.

Хоча не можна повністю відкидати небезпеку нової громадянської війни. В деяких місцях кордони між Північчю і Півднем й досі не встановлено, а там знаходиться більше корисних копалин і ресурсів. Проблема колоніальних кордонів, які завжди породжує безліч конфліктів. Адже в Південному Судані є племена, котрі ведуть кочовий або напівкочовий спосіб життя, які через кліматичні чи природні умови змушені кочувати зі своїми стадами через кордони. Тому розмежування колись єдиних територій здатне створити великий потенціал для конфліктів.

Якщо спробувати вдатися до аналогії з балканськими війнами, то нині в суданських еліт з обох таборів є два варіанти розвитку подій. Одним із них є позитивний приклад мирного відділення Чорногорії від Сербії, а інший варіант Косово. З подальшим насильством і етнічними чистками.

Існує ще важливий аспект, на який не часто звертають увагу. Останні роки Північний Судан фактично знаходився під економічною опікою Китаю. І основним споживачем суданського нафтового експорту став Китай. При чому китайці розплачувались за нафту не лише грошима, але й поставками зброї.

Очевидно, що Китай і надалі залишатиметься економічним патроном Хартуму, але після поділу країни, в Південного Судану відкривається чудова можливість подальшого зближення із Заходом, без підтримки якого проект незалежного Південного Судану немає жодних шансів.

Можна сподіватися, що поділ Судану означатиме кінець переслідування християн ісламістами, а також і злочинів скоєних президентом Омаром аль-Баширом стосовно християнської громади. І якщо після розділення Судану на Півночі постане ісламська республіка, то Південний Судан створюється, як світська держава південної християнської більшості.

До приходу до влади аль-Башира Судан був однією із африканських держав, де жінки користувалися більшою свободою і були частиною інтелектуальної еліти. Але за президента-ісламіста все закінчилося. Нині фундаменталістська інтерпретація писання мусульман доходить до того, що в Хартумі було заарештовано 12 чоловік за носіння штанів. Їх всіх було обвинувачено в носінні непристойного одягу і статтею 152 Кримінального кодексу засуджено до 40 ударів батогом.

Проте січневий референдум може виявитися не останнім. Адже між Півднем і Північчю існують ще питання, які залишатимуться невирішеним принаймні півроку. Це – остаточна демаркація кордонів, розподіл нафтових доходів та приналежність прикордонного району Абей. В Абей планували провести одночасно з Південним Суданом референдум з приводу того, чи він приєднається до Північного або Південного Судану. Але відсутність угоди щодо розподілу доходів від нафти змусила відкласти цей плебісцит.

Також не зовсім ясно, хто має право голосувати під час референдуму в Абей. Напівкочові арабські племена місерія, котрі вважаються союзниками Півночі, наполягають на своєму праві брати участь у майбутньому референдумі. Але плем’я дінка, до якого до речі, належить і президент Південного Судану Сальва Кіір, наполягає на тому, що в даному випадку араби не мають права голосу.

Проте найбільша невизначеність полягає саме в розподілі «чорного золота». Міністр закордонних страв уряду Південного Судану вже попередив китайських партнерів, які є основними покупцями нафти, що вони повинні переглянути умови ведення цього бізнесу. Хоча це визначення можливе також після того, як стане зрозуміло до кого приєднується Абей – до Півдня чи Півночі.

Однією із причин, за якої спірної легітимності президент-ісламіст Судану Омар аль-Башир, що захопив владу після державного перевороту в 1989 році (після чого він розпустив парламент і ввів сувору цензуру для преси), погодився на референдум і заявив, що він не буде чинити опір в самовизначенні півдня, стало те, що країна не здатна витримати ще одну війну після шістдесяти років конфлікту з одним 11-річним перемир’ям між першою громадянською війною (1955-1972) та другою (1983-2005 рр.).

Втім, якщо президент Омар аль-Башир вже фактично примирився з відділенням Південного Судану, то опозиційні ісламістські сили в Північному Судані починають вимагати відставки уряду в разі, якщо південь проголосує за відокремлення. Так політичний секретар партії Народний Конгрес (Popular Congress Party) Камаль Омар Абдель-Салам (партії, яка колись була головним союзником президента) вважає, що «партія Національний конгрес (National Congress Party президента Омара аль-Башира) несе більшу частину відповідальності за те, якщо південь відокремиться, бо вона нехтувала питаннями національної єдності та розвитку півдня протягом перехідного періоду».

Крім того, заявив лідер найбільшої опозиційної партії Судану Камаль Омар Абдель-Салам, партія аль-Башира «не встановила відносини рівності і справедливості між двома частинами країни». За словами Омара, партія розглядала громадян Судану, котрі проживали на півдні, як людей другого сорту.

Важко не погодитися зі словами Камаля Омара Абделя-Салама. Але чи не занадто запізно вони сказані? Бо ще однією причиною згоди президента Судану аль-Башира на референдум щодо самовизначення півдня є його бажання отримати індульгенцію від світової спільноти і уникнути повторення долі президента Сербії Слободана Мілошевича. Адже міжнародний ордер на арешт президента Судану ще ніхто не відміняв і злочини проти людяності, які вчинив Омар аль-Башир не мають термінів давності.

Очевидно, що мир без справедливості в Судані може бути тільки ілюзією стабільності. Лише нейтралізація основної рушійної сили конфлікту здатна принести умиротворення на суданську багатостраждальну землю. І дотримання обома сторонами рішення, котре буде прийняте на референдумі здатне стати підсумком активних багатосторонніх зусиль і нарешті вивести Судан з багаторічного циклу війни і конфронтації.

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , , , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s