Бойовий потенціал турецького військово-морського флоту і Україна

листопад 2009 року

Віктор Каспрук, політолог

Історично Туреччина була однією з найбільших держав басейну Чорного моря і Середземномор’я. Турецькі військово-морські сили, які свого часу успадкували кораблі флоту колишньої Османської імперії, пройшли через дуже значні структурні реформи та модернізацію. Сьогодні турецькі військово-морські сили знаходяться на 8-му місці в світі з точки зору кількості персоналу, чисельність якого зросла до 51 тисячі військовослужбовців. Потенційно турецькі військово-морські сили можуть брати участь у міжнародних навчаннях і операціях на всіх великих морях і океанах світу.

Ставши членом НАТО 18 лютого 1952 Туреччина відразу ж почала реалізовувати комплексну програму модернізації своїх збройних сил. А до кінця 1980-их років було розпочато другий процес реорганізації військово-морських сил Турецької республіки. Після розпаду в 1991 році СРСР цілі, та й стратегія країн Чорноморського регіону набули нового змісту. Якщо в ХХ столітті основними гравцями на геополітичному полі Чорноморського регіону були Радянський Союз і Турецька республіка, то нинішній час на початку ХХІ століття, вже Росія і Туреччина бачать себе в ролі регіонального лідера на Чорному морі. У цій серйозній геополітичній грі ключова роль відводиться військово-морським силам – для досягнення панівного становища в чорноморському акваторії і забезпечення геополітичного впливу на увесь регіон.

У другій половині 1990-их років у Військово-морських силах Туреччини почалася третя модернізація озброєнь і військової техніки. Так у 1996 році був розроблений і затверджений Перспективний план модернізації ВМС Туреччини до 2025 року. Згідно із цим планом передбачалося поповнення флоту сучасними багатоцільовими фрегатами, підводними човнами, ракетними катерами, тральщиками, літаками і вертольотами морської авіації. При цьому акцент ставився на закупівлю сучасного озброєння і техніки, впровадження нових технологій, значне скорочення корабельного складу, який не відповідає сучасним вимогам.

Турецькі військово-морські сили є самостійним видом збройних сил Туреччини. Організаційно вони включають чотири командування: Військово-морського флоту, Північної військово-морської зони, Південної військово-морської зони і Навчальне. А також в оперативному підпорядкуванні командувачу військово-морськими силами Туреччини знаходиться командування берегової охорони. Яке в мирний час адміністративно підпорядковане міністерству внутрішніх справ.

Сам корабельний склад турецьких ВМС включає 13 дизельних підводних човнів, 20 фрегатів УРО, 6 корветів, 22 ракетних і торпедних катерів, 29 мінно-тралових кораблі і катери, 106 патрульних кораблів і катерів, 50 десантних кораблів і катерів, понад 80 допоміжних суден і катерів. Також у його складі дві ескадрильї морської авіації, які включають до 30 літаків і вертольотів. До складу ВМС входить також окрема бригада морської піхоти.

У перспективних планах військово-політичного керівництва Туреччини з модернізації збройних сил значна увага приділяється розвитку та оснащення ВМС, введення до їх складу нових бойових кораблів, підводних човнів і катерів різного призначення, а також збільшення чисельності морської патрульної і протичовнової авіації. У 2008 році Міністр оборони Туреччини Веджді Гонул заявив про намір закупити шість нових дизель-електричних підводних човнів (ДЕПЛ) німецького проекту 214. Вартість подібної операції – близько 4 мільярдів доларів.

Контракт буде підписаний з німецько-британським консорціумом HDW / MFI, який оголошений переможцем тендеру ВМС Туреччини. А пропозиції інших компаній-претендентів – DCNS французької та іспанської Navantia – були відхилені. Найбільш активну участь у виконанні контракту на будівництво підводних човнів візьмуть турецькі підприємства, частка яких у загальному обсязі робіт складе близько 80 відсотків.

Закупівля німецьких субмарин здійснюється Туреччиною в рамках програми модернізації підводного флоту. Як очікується, перші ДЕПЛ проекту 214 надійде на озброєння в 2015 році. Розроблений компанією HDW підводний човен має довжину 65,3 метра, завширшки 6,3 метра і підводну водотоннажність 1800 тонн. Він оснащується комбінованою дизель-електричною повітрянезалежною силовою установкою, що дозволяє розвивати швидкість до 20 вузлів (37,4 кілометри на годину). У підводному положенні субмарина може знаходитися до 2 тижнів. Гранична глибина занурення дорівнює 400 метрам.
Озброєння ДЕПЛ проекту 214 включає протикорабельні ракети і торпеди, запуск яких здійснюється з восьми торпедних апаратів калібру 533 міліметри. Підводний човен оснащується сучасними датчиками, гідролокаторами бічного огляду і інтегрованою системою управління озброєнням. Чисельність екіпажу складає 27 чоловік.

Планується, що більша частина кораблів і підводних човнів, які повинні бути введені до складу ВМС, будуть побудовані на турецьких верфях та суднобудівних заводах по ліцензії або на основі власних розробок. У той же час потрібно врахувати, що серйозні фінансові проблеми, а також бажання командування як першочергове завдання завершити відновлення і переобладнання основного пункту базування турецького флоту – ВМБ Гельджюк (практично зруйнованої під час землетрусу 1999 року), можуть ускладнити реалізацію такої масштабної програми оновлення та посилення корабельного складу ВМС Туреччини.

Крім того, важливо підкреслити, що компанія Turkish Aerospace Industries (TAI) почала переобладнання десяти літаків ATR72-500 в протичовнові варіанти для подальшої їх поставки у ВМС Туреччини. Роботи ведуться в рамках програми Metelem III, яка спрямована на підвищення можливостей ВМС Туреччини по захисту територіальних вод країни від підводних човнів потенційного супротивника.

Основним підрядником в рамках переобладнання літаків ATR72-500 виступає компанія Alenia Aeronautica, яка відповідає за поставку обладнання, здатного виявляти і розпізнавати підводні човни різних типів. Турецька компанія TAI у свою чергу відповідають за установку італійського обладнання на літаки та інтеграцію його з авіаційної апаратурою. Відповідний контракт був підписаний в 2006 році. У рамках програми Metelem III компанія TAI спільно з фірмою Thales Airborne Systems вже провела переобладнання 9 літаків CN-235, які були прийняті на озброєння ВМС і берегової охорони Туреччини.

Таким чином, можна стверджувати, що військово-морський флот Туреччини має високий рівень боєздатності, значну чисельність, дисциплінований і професійний офіцерський корпус і задовільне технічне оснащення. В даний час турецькі ВМС здатні вирішувати завдання як забезпечення оборони від широкомасштабного зовнішнього нападу і одночасної локальної протиповстанської боротьби всередині країни. А також володіють потенціалом для проведення об’єднаних наступальних операцій в регіональному вимірі за участю всіх видів збройних сил. Військово-морські сили Туреччини сьогодні здатні вести довготривалі широкомасштабні бойові дії як самостійно (особливо на оперативній та оперативно-тактичному рівнях), так і в складі об’єднаних збройних сил НАТО.

Безсумнівно, що виведення Чорноморського флоту Росії до 2017 року – є дуже важливим етапом на шляху утвердження Україною своєї незалежності і повного контролю над своїми територіями. Але до цього часу Україна може також опинитися один на один з потужним турецьким військово-морським флотом. Якщо б до 2017 року Україна встигла б стати членом НАТО, це могло б істотно знизити для неї потенційну загрозу з боку свого турецького сусіда.
Нинішня ситуація в Туреччині розвивається таким чином, що проісламське турецьке керівництво фактично готове відмовитися від своїх союзницьких відносин з Ізраїлем і відкрито стати на бік ХАМАСу. Подібні тенденції в перспективі можуть не тільки погіршити відносини Туреччини з Ізраїлем, але і з турецьким патроном Сполученими Штатами, які, на яку б надалі позицію не стала Туреччина, виявляючи ісламську солідарність з екстремісткою частиною палестинського істеблішменту, ні за яких обставин, не відмовляться від всебічної військової та фінансової підтримки Ізраїльської держави.

Якщо ж протиріччя США і Туреччини (за нинішнього її проісламського керівництва) зайдуть надзвичайно далеко, то не можна виключати такого варіанту, що Туреччина після більше ніж п’ятдесяти років членства в оборонному альянсі, може бути виключена з НАТО. Таким чином, з огляду на процеси ісламізації Турецької республіки і радикалізації її керівництва, важливо розуміти те, що від підтримки ХАМАСу Туреччина, в рамках ісламської солідарності, цілком може перейти до підтримки тієї частини кримськотатарського національно радикального руху, який буде висувати ідею відокремлення Криму від України. У цьому випадку слабкі і погано озброєні українські військово-морські сили на Чорному морі не дають Україні жодних шансів уникнути насильницького розчленування її території.

Як вважає Аріель Коен, доктор філософії, провідний дослідник з проблем Росії та Євразії в Міжнародному центрі енергетичної безпеки при The Heritage Foundation: «Чорноморський регіон у широкому розумінні являє собою мозаїчну картину накладання один на одного політичних інтересів і сфер впливу. Туреччина коливається між Сходом і Заходом, розривається на частини між необхідністю дотримуватися національні інтереси і почуттям національної гордості».

Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s