Бюлент Еджевіт катастрофічно втрачає політичних союзників

липень 2002 року

Віктор Каспрук, політолог

Прем’єр-міністр Туреччини Бюлент Еджевіт вперше публічно заявив, що не можна виключати можливості дострокових парламентських виборів. Його політичні позиції останнім часом катастрофічно похитнулися і схоже вже ніщо не зможе втримати правлячу коаліцію від неминучого розпаду.

Політичні “пацюки” покидають корабель що тоне?

Один за одним найближчі соратники Бюлента Еджевіта покидають лави його прихильників. Так нещодавно у відставку подав найближчий його соратник віце-прем’єр Хусаметтін Озкан, про свій вихід з Демократичної партії лівих заявили 35 парламентарів. Дезертирство законодавців (а це більше ніж чверть місць, які провела до парламенту ДПЛ) залишило його партії лише 93 місцями в парламенті, який складається з 550 депутатів. Таким чином тепер найбільше місць матиме колишній партнер правлячої Демократичної партії лівих – партія Національної дії. Вона має в парламенті 127 мандатів. Але чи не найбільшим ударом для прем’єра, мабуть, стала заява про відставку і одночасний вихід з ДПЛ міністра закордонних справ Туреччини Ісмаіла Джема. Цей політик, котрий протягом 5 років очолював зовнішньополітичне відомство Туреччини, був одним з провідних членів партії Бюлента Еджевіта і відіграв ключову роль у наближенні Туреччини до Європейського Союзу та у “потеплінні” її відносин із сусідньою Грецією.

Ісмаіл Джем став вже сьомим міністром, який протягом тижня заявив про свою відставку і залишив коаліційний уряд 77-літнього Бюлента Еджевіта, котрий має з травня місяця серйозні проблемами зі здоров’ям.
Наступні парламентські вибори в Туреччині повинні відбутися в квітні 2004 року. Однак, на думку турецьких аналітиків, нинішній уряд стільки не протримається. Усі схиляються до того, що дострокові парламентські вибори в Туреччині є неминучими.

Політична криза в Туреччині – наслідок економічного спаду, що не припиняється з 2001 року. Турецькі ісламісти незадоволені економічними реформами в країні, котрі привели до масового безробіття і до девальвації національної валюти вдвічі. Втім, розбіжності не зводяться лише до економічних питань. Ісламісти виступають проти планів уряду привести турецьке законодавство до відповідності із законами Європейського Союзу. Крім того, партія Національної дії виступає проти скасування в Туреччині смертної кари та надання права курдам вести навчання їхньою рідною мовою.

Політична криза в Туреччині трапилася не водночас. Найближчим часом Анкара повинна виплатити МВФ позику на суму більшу 1 мільярда доларів. Уряд Еджевіта сподівається домогтися відстрочки виплат. Відповідні переговори повинні відбутися з дня на день. Багато в чому від того, чим вони закінчаться, залежить, скільки потримається нинішній прем’єр біля керма влади. Не можна виключити того, що МВФ піде на зустріч туркам і погодиться на відстрочку. Крім того, дострокові вибори і дуже ймовірний прихід до влади ісламістів не входять у плани американців. Туреччина, як відомо, є одним з головних союзників США на Близькому Сході. Саме з її військових баз американські і британські літаки відправляються на патрулювання іракських територій. У світлі можливої операції проти Іраку значення Туреччини для США різко зростає. І хоча конкретні терміни поки ніхто не називав, мабуть, що її початок – лише справа часу. Так що Вашингтон напевно використовує всі ресурси, щоб утримати ситуацію в Туреччині під контролем і не допустити можливість створення ісламського уряду. Крім того, проти ісламістів може і повинна буде виступити традиційно просвітськи орієнтована армія, котра за минуле сторіччя жодного разу не втратила свого впливу на уряд. Тому не можна виключати, що ймовірна перемога радикально налаштованих ісламістів на дострокових парламентських виборах стане не менш ймовірною причиною для “м’якого військового перевороту”.

Історія здатна до повторів. Так 30 років тому саме він, Бюлент Еджевіт, молодий і амбіційний політик, змусив піти на спочинок Ісмета Іненю, голову Республіканської партії, котра була заснована ще Кемалем Ататюрком. Іненю був останнім соратником засновника сучасної світської турецької держави. А тепер ,схоже, і сам Еджевіт випробує на собі твердження – керувати державою довічно не можна.

Туреччині необхідні кардинальні зміни

Скандали останніх днів у Туреччині змусили світове співтовариство заговорити про необхідність кардинальних змін у політичній культурі цієї країни. Взагалі вся нинішня політична система Туреччини тримається на патерналізмі і зв’язках, вона затиснута між безкомпромісними прихильниками твердої лінії з однієї сторони й ісламістами з іншої. Центристські партії так і не змогли об’єднатися для спільних дій. Старіючі лідери не хочуть випускати владу зі своїх рук. До того ж політики тут звикли завжди і в усьому перекладати відповідальність на військових. Політичні діячі постійно повторюють, що якщо в них щось не вийде, те генерали наведуть порядок. Турецькі виборці прекрасно розуміють усе це, і давно вже розчаровані у своїх політичних лідерах. При кожній новій кризі, будь-то економічна чи політична криза лунають заклики до вироблення нової сучасної політичної культури, яка зможе, зрештою, вирішити всі проблеми країни. Цього разу, на відміну від попередніх криз, зарубіжні країни стали настирно вимагати від Туреччини змін. Світове співтовариство, як ніколи коли раніше, зацікавлене у тому, щоб Туреччина могла виконувати свою геополітичну роль у Європі, на Близькому Сході, в Афганістані, а також у драмі, що розвивається навколо Іраку. В тому, щоб в Анкарі було сильне керівництво зацікавлені всі. Проте, до фундаментальних реформ у турецькій політиці, ще, зважаючи на все, дуже далеко.

Проте Туреччина в разі якщо центральна влада в Анкарі втратить свої позиції може опинитися на грані деінтеграції. Варто пам’ятати, що найбільша етнічна група цієї країни – курди становлять 17% від всього населення. Що за загальною чисельністю становить 12 мільйонів чоловік. Виловивши 15 лютого 1999 року в столиці Кенії Найробі лідера Курдської робітничої партії Абдуллу Оджалана турецькі спецслужби не спромоглися в цілому вирішити курдську проблему. Та й її і неможливо так собі просто вирішити, бо курди проживають не де інде, як на своїх етнічних землях. Курдистан розділений між Туреччиною, Іраном, Іраком і Сирією має майже таку саму площу, як і Україна – 500 тисяч квадратних кілометрів. Нині в світі проживають 30 мільйонів курдів, котрі вважають себе нащадками великої цивілізації мідян. З послабленням центральної турецької влади не виключено, що курдське питання може постати з новою силою. А його можуть стимулювати події навколо Іраку.

Так з моменту війни в Перській затоці в 1991 році провінції Сулейманія, Ербіль і Дохук на північному сході Іраку, вже не знаходяться під контролем іракського диктатора. Хоча провінції Ханакін на півдні і Сінжар на заході, опинилися по іншу сторону демаркаційної лінії. На думку курдської опозиції столицею Курдистану має стати Кіркук. Знаменно, що у квітні цього року два провідних керівника іракських курдів і високопоставлених чиновників із ЦРУ і Білого дому провели таємні переговори на американській базі в Німеччині. А в червні курдський лідер Барзані, разом із представниками декількох опозиційних іракських груп, знову їздив до Вашингтона для участі в переговорах про можливу альтернативу іракському диктатору Саддаму Хусейну. При цьому питання, чи можуть іракські курди зіграти ту ж роль, що і Північний альянс в Афганістані, знову виявилося у центрі уваги. Маючи у своєму розпорядженні 50 000 озброєних збройних партизанів – курди фактично є єдиною організованою опозицією в Іракові. Крім того, контрольована ними гориста і непрохідна місцевість, порівнянна по площі зі Швейцарією, може послужити плацдармом для проведення операцій проти багдадського режиму.

Тим часом спір навколо Іраку без Саддама Хусейна підігріває пристрасті в Туреччині. Стратегічний партнер США в регіоні висловлює серйозні сумніви. Туреччина вважає виникнення безпосередньо на її південних кордонах курдського федерального утворення серйозною для себе небезпекою.

Також не варто забувати, що більша частина етнічних вірменських земель нині знаходиться під владою Туреччини. І хоча після відомих всім подій 1915-1923 років, коли Вірменію окупувала Османська імперія, загинуло 1,5 мільйона вірмен і ще мільйони були розсіяні по всьому світові, навряд чи вірмени колись погодяться з тим, що їхня батьківщина їм не належить. Так навіть на гербі сучасної Вірменії зображена гора Арарат, яка нині знаходиться на території Туреччини. Звичайно, говорити про повернення до лона Вірменії її етнічних земель нині є передчасно, але свого часу і ідея створення на історичних єврейських теренах могутньої держави Ізраїль багатьом колись здавалася абсурдною. Вірменська діаспора, як і українська розсіяна по всьому світові, і лише у США нині проживає 1 мільйон вірменів. Вірменська діаспора в США є найбільш впливовою і згуртованою після єврейської.

Турецько-українські взаємини

Загалом україно-турецькі взаємини маю тенденцію до сталого розвитку. Найбільш реальною на сьогодні є реалізація транспортного євразійського коридору для переміщення на Захід енергоносіїв з регіону каспійського моря та у свою чергу товаропотоків із Заходу на Схід. Також Туреччина є серед кількох країн Північноатлантичного альянсу, які підтримують вступ України до НАТО. Україна і Туреччина мають спільне бажання у майбутньому стати членами Євросоюзу. Хоча на відміну від України ЄС вже навіть Туреччину визнав у якості потенційного кандидата, хоча ніяк не виявляє бажання визначитись з конкретною датою проведення переговорів з цього питання.

Разом з тим існують проблеми браконьєрства турецьких рибалок в українських територіальних водах, а також і кримськотатарська проблема. Туреччина нині веде активну політику щодо Криму, фінансує програми будівництва тисяч будинків для депортованих кримських татар. Надає великого значення облаштуванню кримських татар у контексті взаємовідносин між Туреччиною і Україною. Водночас поведінку Туреччини з останнього питання не можна назвати м’яко кажучи конструктивною з огляду на те, як сама реагує Анкара на будь-який сторонній дотик ззовні до курдської проблеми. Не варто також забувати, що нині в Туреччині проживає 2 мільйона етнічних кримських татар, які були вимушені емігрувати після анексії Криму Росією.

Тому однією зі стержневих проблем українсько-турецьких взаємин може цілком стати питання Криму і татарського населення. Про серйозність цієї проблеми не люблять часто згадувати на Банковій, але це питання є одним із ключових моментів контролю Україною своїх територій. Очевидно, що рано чи пізно питання про іншу форму існування кримськотатарського Криму постане на порядку дня. Тому краще вже бути готовими до нього раніше, аніж тоді, коли ця проблема почне набирати форм, які вирішити буде дуже важко.

Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s