Ердоган змінює орієнтацію… політичну?

Віктор Каспрук

Останнім часом видається, що турецький прем’єр та іранський президент – близькі друзі. Так секретна частина переговорів лідерів двох країн в Тегерані 28 жовтня, за даними ізраїльських військових джерел, свідчить про те, що прем’єр-міністр Туреччини Реджеп Ердоган і президент Ірану Махмуд Ахмадінежад досягли угоди щодо військового співробітництва, яка обіцяє надання Ірану інформації від турецької військової розвідки та надання допомоги військово-повітряних сил проти можливого ізраїльського нападу на іранські ядерні об’єкти.

Вона зобов’язує турецьку сторону передавати розвідувальні данні Тегерану про потенційну ізраїльську підготовку до нападу та про пересування військ Сполучених Штатів Америки на Близькому Сході. Ізраїльські джерела повідомляють, що подробиці мали були узгодженні турецькими і іранськими військовими фахівцями ще 9 листопада і затвердженні президентом Туреччини Абдуллою Гюлем та президентом Ірану Махмудом Ахмадінежадом, коли іранський президент відвідав Туреччину, як гість Ісламської конференції.

Таким чином, турецький прем’єр-міністр не лише поховав давні воєнні і розвідувальні зв’язки своєї країни з Ізраїлем, але й і приєднався до ворожої осі до єврейської держави. Туреччина вирішила «округлити» пости спостереження за кордонами Ізраїлю. Де це вже роблять ХАМАС з Південного-Заходу в секторі Газа, Сирія на Сході, Ліван на Півночі, а тепер і Туреччина з Північного Заходу. Очевидно, що нині Тегеран робить ставку на це оточення раннього попередження про удар з боку Ізраїлю, що наближається та будь-яке переміщення американських військових.

За даними західних розвідувальних джерел в Анкарі, командуючий турецькою армією виступав проти стратегічного повороту свого уряду в бік Ірану і обрізання його зв’язків з Ізраїлем. Однак, проісламські турецькі лідери, котрі поступово послабили вплив армії на політику, змусили військових прийняти стратегічну зв’язку з військовими антизахідної близькосхідної нації, що нібито є в інтересах Туреччини. Власне, ситуація виглядає дуже цікаво – як в такому разі Туреччина, будучи членом Організації Північноатлантичного договору – НАТО, може працювати проти інтересів своїх союзників по північноатлантичному Альянсу? Адже Туреччина – єдиний мусульманський член НАТО, і, по суті центристська політика її прем’єр-міністра Реджепа Ердогана щодо ядерної програми Ірану, може бути витлумачена, як розрив між членами Альянсу.

Чи не можна виключати того, що якщо турецьке керівництво фактично не заперечує можливості отримання Іраном ядерної зброї, то це є початком приєднання до ядерного бажання і інших країн регіону, не виключаючи і саму Туреччину?

За даними ізраїльських військових джерел, звістка про турецько-іранське військове співробітництво мала шокуючий ефект для Вашингтона і Єрусалима. Вони не чекали, що Ердоган готовий піти так далеко і зробити союзником Туреччини ісламський режим Ірану. Власне, можна сказати, що подібне зближення світської (поки що?) Туреччини з фундаменталістським режимом іранських мулл є в певному сенсі реакцією турецьких еліт на закриті для неї двері в Європейський Союз. Адже Туреччина, котре ще в 1958 році подала заявку про вступ в Євросоюзі, вже більше ніж півстоліття чекає на результат, і за всіма ознаками навряд чи буде прийнята. Німецькі і французькі лідери визнали нещодавно, що це просто тому, що Туреччина є мусульманською країною. Остаточне рішення Європейського Союзу з цього питання будуть відомі наступного місяця і воно діятиме проти інтересів Туреччини в разі відхилення її заяви. В такому разі, це дасть туркам імпульс до переорієнтування і підтримки ісламських сподівань правлячої в країні партії. Допомагаючи їй в боротьбі за єдність мусульман і підкріпить її позиції в суспільстві.

Однак очевидно, що навіть радикальний ісламський уряд прем’єр-міністра Реджепа Ердогана не здатен за один раз розірвати усі зв’язки, напрацьовані за довгі десятиліття тісної співпраці між Туреччиною та Ізраїлем і Сполученими Штатами. При цьому не варто забувати, що на сьогодні Туреччина має другу за величиною армію в Організації Північноатлантичного договору.

Переорієнтацію Ердогана спонукало вторгнення ізраїльської армії до Сектора Гази в січні минулого року, котре було спровоковане багаторічними обстрілами звідти території Ізраїлю. Реджеп Ердоган після цього вирішив знизити рівень відносин з США і Ізраїлем та ініціював створення міцних дипломатичних і економічних відносин з сусідами мусульманської Туреччини, включаючи Іран та Сирію. Й це відбулося незважаючи на той факт, що Іран і Сирія перебувають на поганому рахунку в Заходу, в тому числі і в Ізраїлю.

І якщо раніше не можна було говорити про дружні відносини між Туреччиною, Сирією та Іраном, бо свого часу у них були навіть військові зіткнення між собою, то нині все почало змінюватися. Привабливий розвиток відносин між Туреччиною і Сирію відбувся на початку цього року, коли Туреччина і Сирія провели свої перші спільні військові навчання: перші між державою-членом НАТО і арабською країною. До цього можна додати і той факт, що з минулого року торгівля між Туреччиною і Сирією збільшилася аж на 40%.

При цьому, хоча Ізраїль і Захід були засмучені зближенням Туреччини з Дамаском, але Анкара не зробила жодних зусиль зі свого боку для того, щоб віднайти нові шляхи покращення відносин зі своїми давніми союзниками. Навпаки, Ахмет Давутоглу, міністр закордонних справ Туреччини сприяв поляризації цих відносин, коли 13 жовтня він приєднався до свого сирійського колеги Валіда аль-Муаллема, у церемонії з нагоди зняття візових обмежень між цими двома країнами.

Хоча немає сумніву, що сьогодні Ізраїль та Захід більше стривожені новою дружбою Туреччини з ісламістським Іраном, ніж покращенням відносин з її сусідами. Адже ісламська солідарність мусульманських країн на перевірку виявилася куди більш сильнішою, ніж євроінтеграційні устремління Туреччини. Подібна турецька позиція також стає суттєвою перешкодою на шляху бажання Сполучених Штатів та їхніх союзників ізолювати Іран. В такому разі, мова йде про переформатування стратегічних геополітичних пріоритетів США і західного світу в регіоні Близького Сходу, а також і про те – чи залишатиметься в майбутньому Туреччина надійним союзником Заходу. Чи вона нині починає свою самостійну гру в близькосхідному регіоні, сподіваючись стати його визнаним лідером?

листопад 2009 року

 

Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s