Турецькі перспективи України

жовтень 2005 року

Віктор Каспрук, політолог

Тема прив’язки вступу Туреччини в ЄС до українських перспектив євроінтеграції стала предметом дискурсу в Україні. Між тим, говорячи про те, наскільки вигідним є вступ Туреччини до Європейського Союзу з точки зору можливості вступу до цієї спільноти самої України, треба відзначити, що для нашої держави важливо щоб сам процес вступу Туреччини продовжувався. Адже це означатиме, що та „партія” європейської спільноти, котра виступає взагалі проти прилучення будь-яких нових членів до ЄС не здобуде перемоги. А, як відомо, подібні настрої досить поширені, і це, безперечно, є не є руку Україні.

Проте розглядаючи вступ Туреччини у більш широкому контексті, необхідно відзначити, що її вступ, наразі мабуть, не є самоціллю ані для ЄС, ані для самої цієї країни. Адже інтеграція досить складної системи, такої як державоутворення Туреччина, до ще більш складної системи європейської спільноти, неодмінно призведе до певних змін в системі Євросоюзу. І тут треба відмітити найголовніше, що при такому об’єднанні, котре, попри все, таки відбувається, найважливіше те, що у більш спрощеному варіанті відбувається при виникненні сім`ї. Якщо ще до шлюбу не притерті різноманітні протиріччя й немає узгодженої системи спільних цілей, цінностей і дій (тобто немає команди і відсутня системи взаємозобов’язань), то такий шлюб буде проблемним, якщо і взагалі у подальшому збережеться. У випадку ж з Туреччиною мова йде про набагато серйозніші й важчі, з системної точки зору, речі.

Видається, що сьогодні розуміння необхідності досягнення саме системного ефекту наявне у керівництва Європейського Союзу. Нарешті в ЄС усвідомили, що Туреччина має повністю відповідати фундаментальним вимогам до членів Євросоюзу. І тут не можна відбуватися якимись формальними деклараціями. Виникає, безперечно, питання чи є подібне розуміння ситуації в самій Туреччині? Адже донедавна турецька влада робила спроби вести діалог з ЄС зі ультимативної позиції, котра розшифровувалась, що якщо ми не йдемо до Європейського Союзу, то ми можемо піти в бік ісламської фундаменталістської ідентичності.

Й тут варто зауважити, що вступ до ЄС є необхідним, як і для політичної еліти Туреччини, так і для самого суспільства. Якщо на мить абстрагуватись і припусти, хоча б теоретично, що Туреччина не приймається до ЄС і якась турецька фундаменталістська партія змогла посунути країну в бік ісламської республіки, ми можемо точно спрогнозувати, що світське суспільство в Туреччині, яке вже має досить велику історію (мало не столітню) буде цьому опиратися. Тому навряд чи в Туреччині можливе повторення ісламської революції подібної до іранської. Так як в Туреччині корені ісламської світськості вже досить заглиблені у суспільне життя. З цієї точки зору можна сказати, що Туреччині необхідно продовжити той процес, котрий було закладено її фундатором Ататюрком. Тобто вибудовувати фундамент і саму більш повноцінну споруду ісламської світської держави(що, власне кажучи, на сьогодні вона так і не спромоглася зробити), і цим стати безперечним лідером ісламського світу, лідером в економічному, політичному й економічному сенсі.

Саме така Туреччина потрібна Європейському Союзу – світська, розвинута й сучасна. На цьому шляху, звісно, Туреччині необхідно буде подолати дуже важкі проблеми, котрі існують в сучасному ісламі – тягу не тільки до фундаменталізму, а й до певного екстремізму. Тобто те, що зараз ісламські і інші інтелектуали називають необхідністю проведення ісламської реформації, котра відбулася в християнській релігії, приблизно, п’ятсот років тому. Добре, що таке розуміння існує. Варто сподіватися, що це розуміння переможе, як у стані самої турецької еліти, так і еліти загальноєвропейської.

Повертаючись до українських реалій можна сказати, що певні паралелі у стосунках ЄС з Туреччиною можна провести і стосовно України. Адже, попри всю європейську ідентичність та її європейську історію, Україна залишається країною, котра ще не подолала, певною мірою, також фундаменталістські риси тоталітарної держави. Ідеологію й бюрократичні структури, і також інші негативні чинники, котрі залишилися у спадок від комуністичного режиму. Тобто, комунізм начебто і помер, але його труп й далі залишається перебувати в царині української системи. Саме винесення цього трупу тоталітаризму є першим і найважливішим завданням української влади. Хоча те, що на сьогодні на українській культурній цивілізаційній мапі не позначені герої української, як древньої так і сучасної історії, а й досі бовваніють піки комуністичної пропаганди, говорить, мабуть, саме за себе.

Україні, так само як і Туреччині необхідно вирішити системні структурні внутрішні завдання і цим вона виконає всі, як явні так і завуальовані вимоги необхідні для вступу в ЄС. Адже не будемо кривити душею – Туреччина, так само як і Україна вступивши нагально до Євросоюзу програла б більше, аніж виграла. Оскільки жорсткі стандарти та жорсткі підходи ізолювали б її уже всередині ЄС. І це, безперечно, викликало б не лише дуже суттєве незадоволення. Великою мірою, маневрів для виправлення ситуації стало б значно менше. Україна, як і Туреччина має використати зараз всі можливості для вичищення своїх історичних, культурних і цивілізаційних авгієвих конюшень й прийняти ту допомогу, щодо структурних та інших перебудов при підготовці до вступу, котра нині надходить від ЄС.

Підсумовуючи можна сказати, що сам факт продовження процесу вступу Туреччини до Європейського Союзу є для України вельми позитивним. Так само, між іншим, як і процес вступу України до ЄС є позитивним для Туреччини. І якщо раптом станеться таке, що Україна ввійде до ЄС раніше (що теж досить таки вірогідно, навіть за оцінками західних спеціалістів), то не варто думати, що це викличе велике обурення в Туреччині. Навпаки. Оскільки Україна вже 1000 років знаходиться на кордонні між західною і східною цивілізаціями, й має, певною мірою, набагато багатший досвід життя на цьому прикордонні, то вона може бути і цим дуже корисною для Євросоюзу. Своїм унікальним досвідом, котрий сягає понад тисячу років, та своїми певними технологіями.

Тому розглядаючи питання чи є вигідним, чи не вигідним для України вступ Туреччини до Європейського Союзу, можна зазначити, що ті, хто дотримуються останньої позиції, наводять менш обґрунтовані аргументи. Відштовхуючись від того, що вже згаданий процес вигідний Україні, безперечно, оскільки він залишає відчиненими двері для вступу, в першу чергу, для самої України. Можна сказати, що Туреччина, як країна, котра потребує певної євроінтеграційної опіки, певної співпраці з тими, хто краще її знає, і краще вміє з нею співпрацювати, і з цієї точки зору потребує співпраці з Україною. Так як Україна більш європейська держава, і за ментальністю, і за структурними, і за економічними побудовами.

З іншого боку, вона має великий досвід спілкування і з самою Туреччиною. Досвід, очевидно, різний, в тому числі й позитивний. Бо не лише війни відбувалися між нашими країнами. Більшою мірою, це була дужа велика діяльність щодо культурного, торгового, і, великою мірою, навіть цивілізаційного обміну з обох сторін. Так що тут для України є великий шанс стати ще потрібною як і місток до Європи так як і опікун Туреччини у її подальшому просуванні до спільних європейських цінностей. За таких обставин, Україна матиме дуже чітко визначене і почесне місце в Європейському Союзі, навіть у цьому, сенсі. Не говорячи, що є і інші, безперечно, ролі, які Україна могла б відігравати в ЄС. Як прикордонна держава, як держава, що має великий економічний, культурний і інтелектуальний потенціал.

Позитивний заряд українсько-турецьких взаємин має усі шанси бути використаним задля створення своєрідного „стратегічного тандему” для пришвидшення реалізації євроінтеграційних устремлінь обох націй. Крім того, на тлі спільного просування Туреччини і України до ЄС чітко вимальовується можливість тісного політичного і економічного зближення двох наших держав, й перспектива створення стратегічного регіонального союзу „Україна-Туреччина”. Ініціатива таких геополітичних побудов, очевидно, має надійти від української сторони, котра має оперативно, на всі сто відсотків, використати шанс, що з’являється для надбання нового східного ситуативного союзника, співпраця з яким в царині євроінтеграції має реальні перспективи перерости в міцні союзницькі взаємини двох взаємно зацікавлених сторін.

Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s