Туреччина входить в нову еру?

серпень 2007 року

Віктор Каспрук

Новий турецький парламент приведений до присяги. Тепер найважливішими питаннями залишається те: хто буде новим спікером парламенту, як формуватиметься новий уряд і хто буде новим президентом Туреччини після Ахмета Сезера. Також не менш вагоме питання – чи зробить прем’єр-міністр Реджеп Ердоган радикальні чи косметичні зміни у своєму новому кабінеті й чи на цьому вичерпає себе політична криза, котра через глухий кут у процесі президентських виборів у квітні-травні, примусила країну провести дострокові вибори 22 липня.

Прем’єр Ердоган на мав наміру поспішати і представляти президенту Ахмету Сезеру протягом 48 годин новий список кабінету, після того як його було призначено на цю посаду. Проте, наряд, чи він буде використовувати увесь 45-денний період, який він має для формування нового кабінету. Чого ж чекати? Реджеп Ердоган повинен розв’язати вузол з багатьох проблем перш ніж він зможе сформувати новий кабінет. Першим з цього вузла будуть вибори нового спікера. Виглядає так, що для правлячої помірковано–проісламської Партії справедливості і розвитку (ПСР) не буде важким завданням провести свою кандидатуру на цю посаду. Бо, як очікується, спікер парламенту буде вибраний швидко, оскільки ПСР спроможна витримати три раунди голосування через один день. Для виборів спікера, у двох раундах голосування, необхідне сприяння 2/3 більшості або підтримка принаймні 367 представників. Тоді як для обрання у третьому раунді буде достатньо 276 голосів простої більшості. ПСР має 341 представника у парламенті. Таким чином вона без будь-яких проблем спроможна вибрати «свого» спікера у третьому турі голосування.

Після обрання нового спікера розпочнеться 30-денний період для виборів президента. Якщо спікера виберуть 9 серпня, то з його обранням починає функціонувати парламент, який повинен закінчити вибори нового президента до 7 вересня. А це означає, що Реджеп Ердоган матиме ще 12 днів до закінчення 45-денного терміну для формування нового уряду. Проте, одержання вотуму довіри від парламенту для формування кабінету можливе після обрання нового президента.

Реджепу Ердогану потрібно більше часу аби провести операцію з «протяганням» на президентство протеже Партії справедливості і розвитку міністра закордонних справ Абдулли Гюля або колишнього спікера парламенту Булєнта Арінка. Все це необхідно повести таким чином, щоб провести «кандидата згоди» не входячи в новий конфлікт з лідерами опозиції й не викликаючи нової політичної кризи з питання президентства. Ердоган прагне започаткувати нову політичну еру для Туреччини, отримавши до своїх рук всі козирі, з якими його діяльність на посаді прем’єр-міністра може виявитися ще успішнішою аніж раніше.

В цьому сенсі, ймовірно, має під собою підстави інформація щодо того, що існують певні «секретні домовленості» між прем’єр-міністром і могутніми турецькими збройними силами щодо формування нового періоду. І якщо поки що ця інформація не має офіційного підтвердження, проте після того коли ми побачимо, як він сформував новий кабінет і кого він запропонував на президентську посаду, можна буде сказати, що «капітан турецької політики» потребує наявності спокійних вод для того, щоб реалізовувати свою нав’язливу ідею, котра була підтримана на минулих виборах майже 47 відсотками турецького електорату.

Результати недавніх виборів говорять про те, що в народному світогляді іслам зберіг свою силу, і деякі політики, котрі одержали релігійне виховання, позиціонують себе як альтернативу секулярному істеблішменту. Багато турків, зокрема впливові армійські генерали, справедливо побоюються, що Абдулла Гюль (в разі його обрання) використає президентські повноваження, а серед них є право накладення вето на рішення законодавчої влади, аби допомогти своєму союзнику прем’єр-міністру Реджепу Ердогану зруйнувати бар’єр між державою і релігією. Наприклад, прихильники секулярної моделі хочуть зберегти заборону на носіння мусульманських головних хусток в державних установах і інших суспільних місцях.

Перемога партії Реджепа Ердогана з найбільшою кількістю голосів починаючи від 1969 року, може надати йому мандат для того, щоб зняти деякі мусульманські обмеження, включаючи мусульманську хустку, які були підставною для формування сучасної Туреччини у 1923 році Мустафою Кемалем Ататюрком. Можна пригадати, що турецькі військові вже чотири рази, починаючи від 1960 року, розганяли проісламськи уряди. Сьогодні важко прогнозувати, як далеко здатен зайти Ердоган у своїх проісламських устремліннях і до якої межі може терпіти подібні дії турецька армійська верхівка.

З іншого боку, те що партія Партії справедливості і розвитку отримала 47 % голосів виборців прямо вказує на те, що прийшов час аби спробувати дещо модернізувати правила встановлені Ататюрком, котрі були прийняті після проголошення Туреччини на попелищі Оттоманської імперії. Реджеп Ердоган, виступаючи після перемоги, пообіцяв розширити демократичні права і завірив, що шукатиме порозуміння з світськими інституціями, на чолі з військовим командуванням, щодо ролі ісламу в турецькому суспільстві.

Електорат показав, що спадщина і принципи Ататюрка опинилися поза реаліями щоденної турецької політики. В той же час, як вважають турецькі експерти, скоріше за все військові визнають перемогу проісламських сил і поки що будуть поводитись стримано й вичікуватимуть як надалі розвиватимуться події. «Вони виграли гру, – сказав відставний генерал Риза Кукукоглу, – тепер ми повинні дати їм час показати себе і спостерігати чи буде партія Партії справедливості і розвитку діяти згідно правилам Ататюрка». Військові, підтримані світськими турецькими партіями і більшістю міських еліт, вбачають просування Ердоганом в суспільне життя мусульманських цінностей як загрозу національній ідентичності, світськості і демократії.

Очевидно, що спроба армійських генералів вплинути на громадську думку мала неприємні наслідки після легкої перемоги на виборах Ердогана. Нині «рука армії» є ослабленою і навіть наявність 500 тисяч людей на вулицях не здатна як-небудь кардинально змінити ситуацію. Втім, не варто не до оцінювати армійські впливи і можливості. Турецька армія, котра є другою за величиною в оборонному альянсі НАТО, все ще має значні впливи і суспільстві через проататюрківські цивільні групи і обов’язкову цивільну службу.

Перемога проісламської Партії справедливості і розвитку по суті розколола турецьке суспільство навпіл за політичними вподобаннями й показала, що існують великі протиріччя між ісламістами і прихильниками світського шляху розвитку країни. Але коли прем’єр-міністр Реджеп Ердоган знову висуваючи на президентський пост свого протеже Абдуллу Гюля, він вдруге кидатиме виклик військовим, випробуючи їхнє терпіння. Тому не виключено, що в разі намагання Ердогана провести «ісламську реставрацію» армія знайде можливості втрутитися в політичний процес в країні і вп’яте відсторонить проісламістські сили від влади. Причиною цього може слугувати обмеження демократії і загроза світським принципам закладеним Ататюрком.

Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s