Туреччина – міжцивілізаційний міст чи відхилений партнер?

липень 2009 року

Віктор Каспрук, політолог

В зв’язку з початком головування Швеції в Європейському Союзі в Туреччини з’являється шанс досягти більш конкретного просування на шляху до ЄС. Власне сьогодні Туреччина являє собою унікальне державне утворення, котре балансує між зв’язками з Європою, Сполученими Штатами, Іраном, Ізраїлем і арабським світом. Очевидно, що інтеграція Туреччини до Європейського Союзу вимагатиме великих фінансових витрат для ЄС і до портфелю необхідних заходів в масштабах всієї Європи необхідно зараховувати політичні, економічні чинники та інтереси безпеки.

З іншого боку, не варто плекати великих ілюзій на те, що включення Туреччини до Євросоюзу автоматично здатне перетворити її на модель ісламської демократії для арабського світу та те, що вона обов’язково допоможе досягнути Європі своїх зовнішньополітичних цілей на Близькому Сході. Адже твердження, що членство в ЄС дозволить Туреччині стати зразком для її арабських сусідів є досить спекулятивним. Оскільки варто пригадати, що з часу розпаду Османської імперії і заснування в 1923 році Турецької Республіки арабські країни зовсім не прагнули в цей період й собі просуватися по аналогічній дорозі. Хоча з посиленням ролі релігії в сучасному житті турків і нещодавнім покращенням відносин Туреччини зі своїми арабськими сусідами, Туреччина збільшила свою привабливість для них, як модель сумісності ісламу, демократії і відкритих ринків.

Якщо говорити про той баланс впливів, котрий на сьогодні склався в Туреччині між США і Європою, то це цілком природне явище. Адже раніше Туреччина була радше союзником Америки і НАТО, аніж повноцінним партнером Європи. А поступове зміщення центру впливу до Європи цілком природне, оскільки на сьогодні НАТО (не дивлячись на свої військові операції поза межами Європи) стає все більше європейським. Але при цьому Сполучені Штати в жодному разі не стають другорядним партнером для Туреччини. США й надалі співпрацюватимуть з турками у всіх глобальних і локальних проектах.

В той же час встановлення тіснішої інтеграції Туреччини з Європою надає європейцям потужний важіль. Оскільки зміцнення зв’язків із Заходом матиме ключове значення у боротьбі проти ісламського радикалізму і тероризму. Адже вони свідчитимуть, що мусульманська культура і традиції не входять у суперечності з принципом верховенства права та ринкової економіки, і що іслам цілком здатен вписатися в сучасні реалії ХХІ століття.

Говорячи ж про безпеку, то Туреччина має ключове значення для безпеки в регіоні та європейської безпеки в цілому. Турецьке географічне положення і професійні військові роблять її важливим стратегічним союзником для США і Європи. Проте нині важко сказати яким чином отримавши членство у ЄС Туреччина зможе впливати на своїх арабських і перських сусідів.

Наприклад, якщо Туреччина стала б членом Євросоюзу, було б неможливо для Ірану запропонувати Туреччині полегшити переговори з ЄС з приводу його ядерної програми. Навпаки, в цьому сенсі Туреччина закономірно розглядатиметься, як частковий захисник європейських інтересів. Те ж саме відноситься і до Сирії, для якої Туреччина останнім часом виступала, як посередник в мирних переговорах з Ізраїлем. Все це зовсім не означає, що для європейців членство Туреччини у ЄС є небажаним, але це являє собою набагато складніше питання, яке передбачає збалансування багатьох витрат і вигод.

Справа в тому, що ставши членом ЄС Туреччина змінить свою однозначну позицію моста мім Євросоюзом і арабським світом та зменшить можливість Туреччини надавати допомогу Європі для досягнення певних її зовнішньополітичних цілей на Близькому Сході. Проте не дивлячись на таки досить тісні стосунки Туреччини з Ізраїлем (для якого турки є його єдиним союзником у мусульманському світі), турецьке керівництво є не настільки наївним, щоб приймати чию-небудь сторону в арабо-ізраїльському конфлікті собі на збитки.

Втім, можна сказати, що поворот від своєї колишньої стратегічної позиції стосовно мусульманського світу можна розглядати, як частину пошуку, котрий розпочався після приходу ісламістів до уряду в Туреччині на початку 1990-их років і вторгнення США до Іраку в 2003 році. Почасти імпульсом до цього пошуку стало розчарування в Туреччині світською елітою, котра впродовж десятиліть намагалася включити Туреччину до європейської сім’ї народів і зміни в країні у ставлення до релігії та її ролі в політиці.

Можна сказати, що в наслідок незбалансованого економічного розвитку Туреччини в 1970-их і 1980-их роках (що характеризувався невпинною модернізацією західних прибережних міст і таких великих мегаполісів, як Стамбул і Анкара на шкоду економічного розвитку сільської місцевості), відбулося велике переселення консервативних сільських мешканців до міст, в надії на підвищення своєї соціальної і економічної мобільності. Колишнім селянам зі значними труднощами в 1980-их і 1990-их роках вдалося поступово інтегруватися до соціального і економічного життя міста, сформувавши при цьому новий середній клас, який відзначався схильністю до підвищеної ролі релігії в політичному житті.

Можливо, що тримання Туреччини у підвішеному стані стосовно прийому до Європейського Союзу влаштовувало європейських зверхників, але ісламізація турецького суспільства в останнє десятиліття саме стала прямим наслідком такої політики невизначеності і затягування. Очевидно, що нинішнє турецьке керівництво намагатиметься якнайшвидше розставити крапки над «і» у цьому питанні. На мій погляд, суть проблеми полягає в тому, що вперше за часів Ататюрка турецькі еліти і влада таким нагальним чином переймаються проблемою визначення ідентичності Туреччини.

Оскільки ця ідентичність якраз і є тим стержнем і тим базисом на котрому основується турецьке суспільство, державні інституції, і котра і має спрямовувати не лише статику, а й динаміку цієї країни в часі і просторі. Цебто: її розвиток і інтеграційні процеси, як до спільної Європи так і загалом у світі. І сьогоднішня криза в цій царині якраз і вказує, що цими фундаментальними проблемами турецькі еліти опікувались недостатньо. Оскільки фактично з часів Ататюрка модель світської турецької держави і турецького суспільства не набула динамічного розвитку.

Якщо Ататюрк революційним шляхом установив не лише межі, а й всю початкову структуру світської турецької держави, яка надала можливість зробити революційний прорив із позавчорашнього дня у сьогоднішній, то світ за цей час (майже за сто років), суттєво змінився і просунувся вперед. Туреччина також просунулась вперед, але початкова модель надана Ататюрком не була творчо розвинута і можливо навіть повністю осмислена. Оскільки порядок, який встановив Ататюрк (і досить жорсткий порядок, що опирався на силові структури), мав бути в подальшому підкріплений створенням окрім жорсткого каркасу ще і внутрішнім наповненням. Наповненням культури, цивілізації, освіти, науки і таке інше. А кризові процеси 1980-1990 років вказали, що якраз із цього боку турецькі еліти не вибудували загальнотурецьку систему освіченості, загальнотурецьку ідеологію і навіть ідею. А це стало причиною як кризи сьогоднішньої так і попередніх, котрі можливо не так гостро сприймалися владною елітою Туреччини.

На мій погляд, сьогоднішня криза полягає не в тому чи приймуть Туреччину до ЄС чи ні. Адже в цьому сенсі випадає, що прийом до європейської спільноти є таким собі призом за деісламізацію чи за якісь інші речі. Відтак така інтеграція приречена на поразку. Оскільки інтеграція полягає в співпраці двох спільнот і взаємообміні цих спільнот, а не в стосунках донор-реципієнт чи дорослий-дитина.

Якщо ж владні еліти не зроблять із цього правильного висновку, то Туреччина може цілком в подальші десятиліття скотитися до принаймні початку тих процесів, котрі відбулися майже три десятиліття тому в Ірані. Оскільки ісламізація суспільства свідчить про те, що світське суспільство не вибудовувало ані цінного турецького світогляду, ані перспективних орієнтирів за якими можна розвиватися спільноті загалом і кожному громадянину окремо, ані світських цінностей, котрі могли б якщо не замінити, то принаймні слугувати домінуючими в турецькому суспільстві.

Відтак можна сказати, що Туреччина завжди, навіть в разі прийому до ЄС, буде слугувати міжцивілізаційним мостом. І в цьому нічого немає поганого для жодної із сторін. Стосовно ж побоювання відхиленого партнерства, то на сьогодні процес інтеграції вибудовується досить вірним шляхом, так званого, салямі. Коли обирається велика кількість дрібних проблем і долаючи їх крок за кроком врешті-решт можна прийти до того стану, коли не буде жодних суттєвих перепон для інтеграції, в тому числі формальної, Туреччини до об’єднаної Європи.

Наскільки довгим може бути цей процес сказати важко, але виходячи з історичних прецедентів можна сказати, що якщо обидні сторони будуть наділяти цьому великої уваги, то він не розтягнеться більше, ніж на одне-півтора десятиліття. А оскільки не лише цивілізаційні, а й і економічні та інші соціально-структурні відмінності Туреччині і ЄС надзвичайно великі, то дивуватися такому терміну не випадає.

Що ж до того, як його пришвидшити, то тут треба сказати, що єдиний спосіб пришвидшити цей процес полягає в вибудовуванні в Туреччині потужних інституцій, котрі будуть займатися не лише узгодженням з ЄС цих позицій, а й проведенням потужних і дуже дієвих результативних реформ. В такому разі цей процес може завершитись принаймні у двічі швидше. Туреччина при цьому залишиться і буде завжди залишатися надзвичайно важливим світовим вузлом, на котрому не лише перетинаються дві найпотужніші цивілізації, а на якому фактично твориться майбутнє цих цивілізацій.

Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s