У курдів хочуть вибити їхню точку опори в Іраку…

жовтень 2007 року

Віктор Каспрук, політолог

Сьогодні турецькі військові готові до вторгнення в Північний Ірак. А рішення щодо проведення широкомасштабної операції цього тижня має схвалити турецький парламент. Таким чином цілком не виключено, що нова війна у близькосхідному регіоні може розпочатися з дня на день.

Пропозиція «зачистити» Курдистан на є чимось новим. Турецька армія дуже потужна, а її генерали мають достатній досвід війни проти партизанських угрупувань, щоб стверджувати, що вони здатні ліквідувати тренувальні табори і бази курдських сепаратистів. Як вважає головнокомандуючий турецької армії Ясар Буюканіт, створення незалежної курдської держави на півночі Іраку становить загрозу для безпеки Туреччини. За його словами, Ірак рухається до того, щоб стати конфедерацією, а це може призвести до відділення північної курдської території від решти країни.

Після того, як до Іраку було введено американські війська, іракські курди
створили на півночі країни фактично незалежну державу. І ній функціонує своя армія, поліція і закони. Проте, ще за правління диктатора Саддама Хусейна місцеві воєнізовані формування – пешмерга, вже були достатньо сильні і боєздатні. Очевидно, що сьогодні Туреччину непокоїть, що в іракському Курдистані розташовані бази сепаратистів з Робітничої партії Курдистану (РПК), на яких вони проводять свої навчання, готують свої нові акції і відпочивають.

При цьому слід узяти до уваги, що пешмерга проходять науку в американських інструкторів і мають на своєму озброєнні сотні одиниць важкої техніки. Отож якщо Туреччина і Курдистан підуть на реальне великомасштабне протистояння, то може розгорітися неабияка війна. Тим паче що ситуацією на іракському фронті негайно скористаються бойовики із РПК, які вже активізувалися на сході Туреччини. Фактично Анкарі доведеться воювати з курдами як мінімум на двох фронтах, не беручи до уваги можливих терористичних атак углибині країни.

З огляду на можливий спротив курдів вторгненню до іракської частини курдських територій треба пам’ятати, що на сьогодні Курдистан має повну можливість, при чому цілком легальну, озброюватись найновішим озброєнням захисту. Чого, можливо, не враховують турецькі військовики, адже найсучасніші зенітно-ракетні і протитанкові комплекси можуть дуже легко звести нанівець всю перевагу турецької армії в оснащенні. І фактично зведуть піхотинців один на один. А це, як вказує досвід багатьох армій, є надзвичайно складною і політично, а не лише військово небезпечною акцією. Про що свідчить як воєнний досвід американців у В’єтнамі, так і російський досвід в Афганістані та Чечні.

Туреччина, Іран і Сирія, які мають довгу історії придушення курдських сепаратистських рухів, стежать за курдською адміністрацією в північному Іраку. Туди за останні п’ять років приїхали сотні іноземних курдів, щоб вчитися в університетах. Курдські режисери з Ірану знімають там кінофільми, які б заборонили у Ісламській республіці. Лінгвісти вкотре починають прикладати зусилля, щоб об’єднати народні маси і прибрати розбіжності між діалектами курдської мови, котрі стоять на заваді панкурдського руху об’єднання єдиної нації.

Курди, загальна чисельність яких оцінюється від 30 до 40 мільйонів, послуговуються курдською мовою і мають свою культуру, котра є відмінною від арабської, іранської чи турецької. На сьогодні вони являються найбільшою у світі етнічною групою, яка не має своєї держави. Все це сталося у результаті політичної махінації після розпаду Османської імперії по закінченні Першої світової війни. Курди протягом усього ХХ століття боролися проти урядів Туреччини, Іраку, Ірану і Сирії. Ці чотири країни, що поділили між собою територію Курдистану, подавляли курдську мову, руйнували курдські села і страчували курдських активістів. Так лише протягом 1980-х років Саддам Хусейн знищив десятки тисяч курдів, щоб подавити їхнє повстання.

Фактично на сьогодні Туреччина може бути втягнутою у дуже неприємну і за своєї вини в довгострокову акцію на кшталт Чечні, але яка при цьому є набагато потужнішою, оскільки Чечня є значно меншою як за розміром території, так і чисельністю населення. Окрім того, якби Чечня мала хоча б частково визнання своєї незалежності, то росіяни мали б ще більше проблем і навряд чи взагалі б змогли приборкати цю бунтівну республіку. Нині усі карти не на стороні Туреччини. Тому як турецьким військовим, так особливо політикам треба було б замість вторгнення до Курдистану, котре може мати фатальні наслідки, перш за все для самої Туреччини, взяти певний тайм-аут і замислитись над тим, що ж взагалі відбувається.

А в дійсності відбувається наступне: Туреччина, як втім і ряд інших країн світу, сьогодні знаходиться у другій стадії розпаду імперії. На цій стадії знаходиться не лише Росія, котра, до речі, дуже схожа за своїми реакціями, наприклад, на визнання геноциду комуністичного режиму щодо українського народу. Та спробами ревізувати результати розслідування стосовно трагедії поляків у Катині і реагуванням на прагнення незалежності своїх національних регіонів.

Складні проблеми на сьогодні мають й інші країни, котрі знаходяться на другій стадії імперського розпаду. В першу чергу, тут можна відмітити Велику Британію, котра має найболючіші проблеми і виклики, але й має найбільше досвіду, і, можливо, найбільш успішно справляється з цими викликами. Можливо, турецьким політикам треба було б вивчити досвід британців у цьому напрямі. Оскільки, якщо взяти співмірне протистояння Великої Британії і частини зайнятої неї Ірландії, то проглядається певна аналогія з протистоянням у Курдистані. Хоча проблема у британців була, можливо, дещо легшою, оскільки населення британське і місцеве мало співвідношення дещо інше, аніж у Курдистані не на користь «великотурків».

Якщо проводити паралель Туреччини з сучасною Росією, то окрім процесу другого етапу імперських відцентрових сил до котрих, можна віднести і вперте невизнання щодо геноциду вірмен у 1915 році. Сьогодні Туреччина «розривається» ще від кількох напрямків свого політичного розвитку і своєї «багатовекторності», від якої їй необхідно вилікуватись і остаточно визначитись у якому напрямку вона буде розвиватися. На цьому етапі рівнобіжних сил, котрі фактично її тягнуть у різні боки, і знаходиться нині Туреччина. Адже вступ до Європейського Союзу є вектором суттєво відмінним від проімперського. А ще один потужний вектор – руху в напрямку ісламської держави і ісламського суспільства, котрий є надзвичайно потужний у Туреччині, тягне її ще зовсім в іншому напрямку. Відмінному, до речі, від обох інших.

За таких реалій Туреччина не може рухатись в жодному з напрямків і може «розірватися» в політичному і соціальному сенсі. Якщо взяти історичні аналогії, то дуже багато держав робили спроби вилікуватися від таких протиріч за допомогою великої чи невеликої війни. Але в останні десятиліття кожна подібна спроба закінчувалась лише крахом, як і політики так і самої держави. Особливо значущим прикладом є політика Радянського Союзу щодо Афганістану. Тому, враховуючи це, турецькі політики мають достатньо історичних прикладів, цілком підставних для аналогій і для того, щоб все-таки не здійснювати цей необдуманий крок, а за допомогою Євросоюзу та США, котрі є її союзниками, і це дуже великий позитивний шанс для Туреччини залагодити конфлікт сучасними засобами. І вийти на новий етап розвитку держави і суспільства.

З іншого боку, початок військових дій Туреччині в Курдистані здатен викликати детонаційний процес взагалі у цьому регіоні. Оскільки окрім Туреччини курдська проблема наявна як в Ірані так і у Сирії. Й той вузол напруженості, котрий на сьогодні існує стосовно арабо-ізраїльських протиріч, стосовно ситуації загалом в Іраку і ситуації щодо Ірану, робить цей регіон вибухонебезпечним в кубі. А вторгнення Туреччини може призвести до початку дуже багатьох локальних конфліктів, а, можливо, і перерости в загальнорегіональний конфлікт, коли всі будуть воювати проти усіх. Безсумнівно, що Туреччина від цього лише програє.

Хто від цього виграє? Найбільше, мабуть, виграють ісламські екстремісти, оскільки їхньою метою є роздмухати вогонь у багатті, особливо в ісламському світі й перекинути його на решту світу. А з суто економічної і політичної точки зору тактичний виграш мають ряд країн, зокрема Росія, котра таким чином збільшить свої впливи на держави близькосхідного регіону і стабілізує, а то і збільшить ціни на енергоносії, на котрих і тримається її економіка.

Але турецьким політикам також не можна забувати, що окрім проблеми Курдистану у них є і проблема внутрішньої Вірменії, в якій після геноциду залишилося мало вірменів, але котра історично є батьківщиною вірменського народу. При входженні до Євросоюзу їм цю проблему також потрібно буде залагоджувати. І від цього їм нікуди не подітися…

Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s