Блогери стають небезпечною силою для авторитаризму

 “Телекритика” 2010-12-11

 Віктор Каспрук

Існує дуже вдалий вислів, який гласить, якщо хтось, як і раніше посміхається, значить він ще не чув останніх новин. Переважна більшість новин, котрі щодня показують провідні телеканали світу – це історії про проблеми людей, війни, терористичні загрози, помилки урядів, невдачі політиків, кризи, конфлікти, аварії, нещасні випадки, страждання, катастрофи, смерті і руйнування.

Звісно, що чільні світові телеканали ніколи не концентруються на самих тільки негативах, але їхнє замовчування або ігнорування могло б істотно зменшити рейтинг ТБ в державах західних демократій. Оскільки, якщо б телебачення й спробувало б щось проігнорувати чи обійти увагою, то ця інформація миттєво б з’явилася на популярних провідних блогах і про неї відразу ж дізнався увесь світ.

В країнах з авторитарним режимами, типу такого, який сьогодні намагається нав’язати силою Україні режим «януковичів», як і в часи колишнього тоталітарного Радянського Союзу, інформацію на телебаченні пробують дозувати, припаровувати і подавати у тому «прилизаному» вигляді, який би дуже сподобався інформаційним кураторам з вулиці Банкової. При цьому – злидні майже половини громадян України видаються за добробут населення, цензурний тиск – за небачений розквіт інформаційної демократії, а неприкрита пропаганда, в стилі геббельсівських часів – досконалою формою аналітичного мислення.

Власне в недемократичних країнах по всьому світу (а з лютого 2010 року колишня демократія і в Україні набула дуже потворних недемократичних форм), така інформаційна практика являється фактично нормою.

Але антидемократіям дуже таки не повезло, що нині в світі альтернативна провладній інформація швидко поширюється через інтернет, а особливо шляхом публікації на незалежних блогах. Недаремно блогерів пробують судити, викликати на співбесіди до компетентних служб (як це, на жаль, не так давно відбулося і в Україні), але шлях до поширення оперативної, а головне достовірної інформації все рівно перекрити не вдається.

Власне блогери не збираються брати на себе роль політиків. Вони чудово розуміють, що це не їхня функції і не їх завдання. Однак повідомляючи суспільству про інформацію, котру недемократичний режим волів би замовчувати, поінформованому соціуму надається можливість натиснути на владу і примусити її взяти на себе відповідальність.

Нині блогери мають унікальну можливість спонукати суспільство до громадського обговорення найактуальніших проблем і викликів, надати імпульс громаді до розширення її прав і можливостей, повідомляти про нові ідеї, факти, розуміння ситуації та вільно висловлювати свою точку зору. Нині в глобальному інформаційному світовому співтоваристві – обов’язок блогера вносити свій конструктивний внесок у розвиток суспільства.

Сьогодні вже цілком можна говорити, що за багатьма своїми інформаційними параметрами, блоги стають повноцінною різновидністю ЗМІ. І часто блогерів можуть навіть швидше почути, аніж друковані чи мережеві мас-медіа, тому, що в більшості випадків у них оперативність подачі інформації може бути набагато вищою.

Таким чином блогери здатні пришвидшувати чи призупиняти політичні кроки влади, швидко впливати на поширення достовірної інформації та надати можливість соціуму продемонструвати свою думку стосовно майбутнього непопулярного рішення. За великим рахунком, за недемократичних умов, коли традиційні ЗМІ в Україні не завжди можуть бути дзеркалом того, що відбувається в нашій державі, блоги здатні повідомляти про те, куди йде наша країна за режиму «януковичів», оперативно подати фотографії з місця подій, які лякають провладні засоби масової інформації та спонукати до діалогу українців різного віку, рівня освіти та професій.

Громадянське суспільство можливе в Україні лише тоді, коли українська громадськість стане інформаційно інтегрованою. В цьому разі цілком можна говорити про приватну інтеграцію, котра не є контрольованою владою, а контролюється ступенем релевантності новин, професійністю і чесністю аналізу зазначених в тексті явищ.

Також можна говорити про безпеку довіри до опублікованого блогерами матеріалу. Адже в останні два десятиліття політика в Україні (а в попередні 70 років її в Україні взагалі не було, бо все вирішувалося за нас в Москві), перетворилася на чинник цинічного досягнення ще більшої (аж до прагнення необмеженої) влади в часи «януковичів» над соціумом. Тому питання загальнолюдських цінностей, етики і моралі не можуть залишатися лише абстрактними поняттями для тих, хто пише не тільки для себе.

В нинішні недемократичні часи, коли українські ЗМІ не можуть повністю виконувати функції «четвертої влади», блоги певною мірою здатні вирівнювати поточну непросту ситуацію, не даючи соціуму підсісти на голку дезінформації і напівправди, котра часто цілеспрямовано запускається контрольованими режимом «донецьких» ЗМІ. Тому не дати домінувати провладним ЗМІ в інформаційному просторі цілком під силу незалежним українським блогерам.

На жаль, можна констатувати, що контрольовані олігархами провладні ЗМІ грішать повною відсутністю відчуття міри. Створюючи підмальований світлий образ Януковича і його команди, вони через своє відверте підлабузництво, показують їх в гротескному аж до гумористичного вигляді, що лише шкодить і так насправді дуже невисокому рейтингу режиму в очах українців.

Можна сказати, що своєю масовою присутністю на інформаційному полі українські блогери змінюють не лише його структуру, а й саму сучасну журналістику. Змушуючи журналістів працювати більш оперативно. Адже сьогодні для публічного перегляду відбувається все більше викладів на блогах майже відразу після того, як сама подія відбулася. Що в свою чергу означає, що зміщуються пріоритети, розмежування і позиціонування статей, котрі будуть написані вже після «викиду» інформації на блогах.

Хоча в інформаційно переповненій блогосфері з’являються і свої проблеми. Бо споживачеві блогерної інформації не завжди просто дістатися до об’єктивної істини. В джунглях блогерних постів, статей, доповідей завжди знаходитимуться більш-менш завуальовані партійні пости чи препарована під правду, ідеологічна вигідна тим чи іншим провладним силам, інформація. Яку непросто відразу розпізнати, класифікувати чи визначити.

Але на загал блогери нині продемонстрували (не всі звичайно) новий спосіб добротної, незаангажованої і відповідальної журналістики. Яка здатна не лише викликати дискусію у суспільстві, але й озвучувати громадськості ідеї, погляди і думки, котрі б за інших умов в жодному разі донести не вдалося.

Водночас блоги, котрі є частиною соціальної мережі, здатні забезпечувати споживачів своєї інформації різноманітністю новин, новими професійними можливостями для різноманітних контактів та взаємодією з інформативними джерелами. Цілісність, об’єктивність і достовірність оприлюдненої інформації, безумовно, є великою перевагою блогерства.

Однак після гласного оприлюднення будь-яка інформація перестає бути приватною справою і починає жити вже своїм публічним життям. Стаючи при цьому надбанням громадськості. Проте в той час, коли блоги все ближче наближаються до повноцінних засобів масової інформації, виробники блогерської продукції повинні пам’ятати, що ми живемо в скляному будинку, коли критично намагаємося поглянути у вікна всіх інших. То є скло, яке руйнує кордони між приватним і публічним, та робить неможливим розрізняти істинні ролі фактично будь-кого.

Очевидно, що за умов згортання демократії в Україні режимом «януковичів», блогери стають все більш небезпечною силою для авторитаризму. Адже для більшості українців свобода слова занадто дорога, щоб опинитися під загрозою її згортання і паралічу. Донецька влада в Україні намагається переформулювати фундаментальні основи свободи слова, видаючи за свободу присвоєне собі самочинно право препарувати, дозувати і приховувати від громадськості достовірну інформацію.

Насильницьке згортання свободи слова – це прямий шлях до диктатури. Хоча вже не комуністичної, як це вже було за часів СРСР, а олігархічної. Табу накладене на правду і перекриття каналів критики режиму порушує конституційні права українців, але на шляху до повного контролю олігархами українського соціуму, хіба «януковичі» готові звертати увагу на такі «дрібниці».

Сьогоднішнє українське політичне життя і так вже виглядає карикатурою на демократію, тому відкрито оприлюднюючи інформації про реальний стан подій і ситуацію Україні, блогери становлять небезпеку для антидемократичного керівництва країни. Бо якщо контрольовані режимом засоби масової інформації замовчують інформацію про політичну кланово-олігархічну корпоративну корупцію в Україні, бажаючи аби громадськість не знала, що в дійсності діється в державі, то громадські репортери здатні пробити пробоїну в круговій обороні олігархічних сил.

Свобода слова і свобода вільного поширення інформації є наріжним каменем будь-якого вільного суспільства. А часи інформаційного суспільства клавіатура комп’ютера і відео камера стають сильнішими за крицю меча. Бо захищаючи права інших, кожен громадянин захищає й свої права. Інтернет і блогери є природним ворогом диктаторів, тиранів і деспотів. Тому розвиваючи блогосферу і блоги в Україні громадськість пришвидшує реальний перехід нашої держави до громадянського суспільства. Технології ХХІ століття дають українцям дієві шанси захищати свою свободу і свої права. І ми просто зобов’язані сьогодні скористатися цими шансами.

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , , , , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s