Аргентина після кризи: як живеться на власних ресурсах

«Дзеркало тижня. Україна» №49, 3 грудня 2004

Віктор Каспрук

Аргентина, ймовірно, більше, ніж будь-яка інша латиноамериканська країна, схильна до різких змін думок та настрою. Десять років тому, здійснюючи показовий, як тоді здавалося, для всієї Південної Америки ривок до XXI сторіччя, тут робили ставку на економічну лібералізацію й поліпшення контактів зі Сполученими Штатами. Сьогодні ці обидва напрямки вочевидь непопулярні, переваги обох повністю дискредитовано.

Коли в грудні 2001-го Аргентина не спромоглася виконати боргові зобов’язання на гігантську суму понад 80 млрд. дол., то це було лише кульмінацією розвитку на основі боргу, котрий практикувався протягом останніх десятиліть. За період з 1957 по 1999-й аргентинські уряди покладалися на морфій довгострокових кредитів МВФ, замаскованих під короткострокові. Відношення боргу до валового національного продукту зросло з 29% у 1993-му до 50 — в 2000-му. Головною причиною надмірних витрат була неефективність урядів провінцій з вельми обтяжливими суспільними програмами, а центр із року в рік мусив покривати їхні дефіцити. Не дивно, що витрати центрального уряду за десятиліття між 1991-м і 2001-м майже подвоїлися, тоді як ВВП країни зріс лише на 57%.

Нові інвестиції надходили багатьма каналами, але внутрішні зміни в Аргентині відставали від економічного буму. Приклади цього — трудовий кодекс, скопійований з італійського часів Муссоліні, надзвичайно дорога, але неспроможна надавати якісні послуги система охорони здоров’я і дуже роздута національна університетська система в країні, де недофінансуються початкові та середні школи.

Проте й після грудня 2001-го Аргентина продовжила накопичувати борг. Уряд демонстрував незацікавленість у всьому тому, що мало бути пріоритетами його політики: структурній реформі, щоб обмежити майбутні витрати та дефіцит, перегляді іноземного боргу, реорганізації банківської системи, дотриманні права власності. Відтак із 144 млрд. дол. наприкінці року повна сума урядового боргу 2001-го зросла до 177 млрд. на кінець 2003-го.

Аргентинський дефолт у грудні 2001-го був не тільки найбільшим борговим неплатежем в історії, а й, можливо, найскладнішим. Намагаючись будь-що врятувати фактично приречений валютний режим, тамтешні фінансисти кинулися позичати кошти, де тільки можна. Це вилилося в 150 нових боргових зобов’язань, номінованих у шести різних валютах. У результаті Аргентина тепер обтяжена високофрагментованим зовнішнім боргом і має дуже багато зовнішніх кредиторів.

Криза довіри не була лише зовнішньою. Аргентинці не можуть забути минуле. Як їм тепер довіряти уряду, коли їхні депозити були заморожені, песо — знецінене, а доларові депозити — конвертовані в песо за новим обмінним курсом, що завдало значних втрат. Як бізнес і банки можуть бути впевненими у завтрашньому дні, коли одного разу девальвація вже порушила контракти, а пенсійні фонди й банки фактично змушені відповідати за зобов’язаннями уряду?

Криза Аргентини є не лише економічною, соціальною чи політичною — вона також духовна та культурна. Країна іммігрантів, заснована на аргентинській версії американської мрії, сьогодні видається нацією, що втрачає віру в себе й власні можливості. Аргентинці, котрі можуть підтвердити іспанське чи італійське походження, стоять в черзі в консульствах цих країн, аби одержати паспорт і, разом із ним, право працювати в будь-якій країні Європейського Союзу. Сполучені Штати — також дуже популярне місце призначення для тих, хто виїздить: майже 200 тис. громадян Аргентини незаконно працюють лише в Південній Флориді. Посилився потік емігрантів до Ізраїлю.

Країна перебуває в болісних роздумах про те, що саме пішло не так, де був критичний, «хибний поворот» в історії Аргентини. Для одних це відбулося в ХIX сторіччі, інші знаходять помилку в 1940-х; ще інші — в часи військової диктатури 1970-х… Однак політична сцена Аргентини перебуває нині фактично під владою однієї програми — націоналізму, поєднаного з популізмом. Саме цю ідеологічну нішу займають пероністи, до табору яких належить і діючий президент. У результаті іншим політичним силам важко знайти серйозну підтримку.

Сьогодні Нестор Кіркнер — найпопулярніший в історії Аргентини президент, його політика отримала схвалення 75% громадян країни. Зростання популярності Кіркнера значною мірою зумовлене твердістю й безкомпромісністю його характеру, впевненістю та зрозумілістю дій. Уже протягом перших місяців при владі він дав зрозуміти, що готовий анулювати не лише політику енергійних 90-х, пов’язану зі скасуванням держконтролю, приватизацією й «автоматичним вирівнюванням» зі Сполученими Штатами в зовнішній політиці, але й також політику 80-х. Перші кроки включали звільнення з посад керівництва збройних сил, відміну амністії за злочини, здійснені військовими протягом так званої брудної війни проти міських партизанів наприкінці 1970-х, і вичищення Верховного суду від висуванців президента Менема. Було також озвучено ідеї певного дистанціювання щодо Сполучених Штатів та зближення з латиноамериканськими сусідами Аргентини, особливо Бразилією. Ці вектори значною мірою визначають зовнішню та внутрішню політику Кіркнера протягом двох років правління.

Окрім його очевидних і несподіваних для багатьох політичних талантів, президент Кіркнер знайшов головну тему правління, що дістала відгук у більшості громадян Аргентини: нинішні проблеми країни — помилка інших. У спискові винних — військові, котрі керували країною в 1970-х (декого з тих, що був амністований президентом Менемом, знову притягнуто до відповідальності), корумпований Верховний суд (який було швидко очищено), іноземні бізнесмени й нечесні політичні діячі, міжнародні фінансові організації (особливо МВФ), не кажучи вже про аргентинські «економічні групи», що «уславилися» несправедливим розподілом і концентрацією багатства. Багато з цих звинувачень є далеко не безпідставними, хоча не можна не помічати, що пошук офірних цапів завадить розвитку країни не лише у довготерміновій, а й у середньотерміновій перспективі.

З іншого боку, Кіркнер, продовжуючи політику президента Дуальде, створив нову структуру суспільного добробуту, від якої тепер дуже залежить його власне політичне майбутнє. Система ця розвинулася у відповідь чи навіть одночасно з рухом суспільного протесту. Протестний рух фактично став частиною системи влади. Існує небезпідставна думка, що періодичні акції протесту тепер відбуваються із благословення діючої адміністрації.

Сьогодні 2,5 млн. домашніх господарств Аргентини одержують відносно скромну щомісячну субсидію — в середньому 50 дол. Продовжувати ці виплати урядові життєво необхідно: одержувачі потрібні політичному апаратові пероністів для участі в політичних демонстраціях або під час періодичних блокувань головних магістралей. Цікаві відносини між керівництвом Аргентини і «протестувальниками» дозволяють правлячим колам спускати пар у суспільстві та утримувати демонстрації в певних межах, проте це недешева домовленість. Виплати для 2,5 млн. по 50 дол. виливаються в 125 млн. на місяць. Це — не дріб’язок для уряду, особливо в часи фінансової скрути.

Аргентина Кіркнера значною мірою відповідає класичній моделі перонізму. Головними особливостями цієї моделі були істотні інвестиції в суспільні роботи, створення урядових фондів для фінансування комунальних служб та інфраструктури, політика заміни імпорту шляхом підтримки стратегічно важливих галузей промисловості. Президент, очевидно, також розглядає питання про повернення до повністю фінансованої урядом пенсійної системи. І, треба зазначити, це завдання полегшується з огляду на крах у 2001 році приватних фондів, створених в роки правління Менема.

Тобто йдеться про повернення уряду й держави як головної дійової особи в економічне й соціальне життя Аргентини. Проте сьогодні не 1940-ві, коли країна могла дозволити собі великі соціальні витрати завдяки величезному активному сальдо від продажу продовольства європейцям. Водночас Буенос-Айрес не може багато очікувати від перевідкриття для себе політики неприєднання, оскільки це не дасть серйозних міжнародних дивідендів. Та найважливіше не у цьому. Якщо якість правосуддя, робота державних служб кардинально не поліпшаться, різке підвищення ролі уряду в економіці відкриє нові можливості для корупції й хабарництва, що може стати причиною кінця уряду.

Кіркнер та його оточення обрали образ чесності, і це стало величезним фактором їх успіху. Але якщо вони повертаються до системи, за якої уряд, а не ринок визначає прибутковість підприємств, це дає підстави побоюватися, що корупція матиме змогу стати ще раз головним фактором аргентинської політики.

Беззаперечне досягнення президента — заміна парадигми розвитку Аргентини, звільнення країни від орієнтованого на ринок корсета економічної ортодоксальності. Але закладаючи це в основу майбутнього, треба бути готовим до всіх імовірних довгострокових наслідків.

Тим часом економічна ситуація в Аргентині починає поліпшуватися. За прогнозами, валовий внутрішній продукт цього року має вирости на 7—8% після збільшення на 8,7% у 2003-му. Доказом одужання фінансової системи Аргентини є швидке скорочення обсягу неповернення боргів і збільшення кредитування протягом минулого року на 40%. Хоча обсяг кредитування нині становить 7% ВНП, або тільки 40% від його докризового рівня.

Втім, хоча цифри зростання значні порівняно з нинішніми латиноамериканськими стандартами, загальний рівень економіки є набагато нижчим, ніж той, що його країна нещодавно мала. Динамічне зростання повинно тривати протягом наступних десяти років, щоб країна досягла рівня, яким аргентинці насолоджувалися в 1998 році. Бідність і безробіття впевнено знижуються від їхніх рекордних позначок, хоча 60 відсотків аргентинців продовжують жити за межею бідності; безробіття офіційно сягає 20%.

Нинішнє економічне відновлення спирається на три чинники. Перший — рішуча девальвація аргентинського песо, котре втратило понад дві третини своєї вартості порівняно з доларом. Це зробило Аргентину експортоспроможною, особливо стосовно такої продукції, як соя, сира нафта та деякі види індустріальної сировини. Надзвичайно дешеве песо перетворило Буенос-Айрес (і певною мірою інші регіони країни) на популярне місце міжнародного туризму, заохочуючи швидке спорудження готелів й інших місць обслуговування туристів, що мають тверду валюту.

Другий чинник полягає в інтенсивному використанні основного капіталу, накопиченого протягом 90-х, коли Аргентина одержала 120 млрд. дол. прямих іноземних інвестицій. І, нарешті, третій — відродження низки галузей, котрі виробляють товари щоденного вжитку, внаслідок процесів заміщення імпорту. Розвиток цих галузей у багатьох випадках фінансується доларами, які Аргентина тримала поза банківською системою (де депозити були заморожені протягом більше двох років). Певною мірою це призводить також до росту неофіційної економіки.

Як довго можуть тривати економічне зростання і низька інфляція без проведення ринкових реформ? Наразі Центральний банк повинен підтримувати політику плаваючого курсу песо. Досить відкрита економіка Мексики наразі досягла успіху в підтриманні на потрібному рівні інфляції за такого режиму. Чи зуміє Аргентина з її частково закритою економікою стати такою ж успішною?

У всіх сучасних капіталістичних системах потрібно щороку реінвестувати близько 14% від валового внутрішнього продукту, щоб відновити основний капітал. Протягом 1990-х Аргентині, завдяки високому рівню прямих іноземних інвестицій, вдавалося це винятково добре, її показник сягав 20% на рік. Але й тоді інвестиційні потоки мали компенсувати недоінвестування попередніх десятиліть. Сьогодні Нестор Кіркнер і його міністр фінансів Роберто Лавагна вважають, що економіка країни може зростати майже на 4% щороку без істотних вливань іноземних фінансів. Чи є правильним їхнє припущення, невідомо, оскільки багато що залежить, окрім іншого, від експорту таких зернових культур, як соя та пшениця, світовий попит на які може змінюватися. Крім того, після тривалого потужного зростання в першому кварталі 2004-го, економіка показала ясні ознаки уповільнення, що також ставить під сумнів подальші економічні перспективи.

Проблем додає суперечлива урядова політика. Дворічне заморожування норм споживання електрики, наприклад, стримує інвестиції в промисловість.

Кілька років тому аргентинський економіст Альдо Феррер видав популярну книгу, назва якої перекладається, як «Давайте жити на власних ресурсах». Великою мірою це те, що країна робить сьогодні. На жаль, така стратегія не веде до процвітання, до якого Аргентина була історично привчена. До того ж вона має й неоднозначний соціальний вимір.

Щоб вижити, багато з аргентинців мусили займатися напівзаконною або й повністю незаконною діяльністю. Істотно збільшилася кількість правопорушень й організованих злочинів, включаючи незаконний обіг зброї та наркотиків, викрадень людей задля викупу. Тепер неофіційна економіка виготовляє підробки товарів багатьох світових брендів; розквітає промисловість незаконного копіювання програмного забезпечення, музики і відео.

Порушення Аргентиною угод з іноземними інвестиційними компаніями виявилося важливим сигналом міжнародному фінансовому співтовариству. В 2002—2003 роках тільки близько 1 млрд. дол. інвестувалося в країну з-за кордону. Якщо це триватиме, то ще до кінця десятиліття країна буде страждати від серйозного зниження основного капіталу.

Минуло три роки після дефолту, однак Аргентина ще не завершила переговорів із зарубіжними кредиторами. І дехто з експертів не без підстав стверджує, що якби переговори велися у найважчі часи кризи, то, можливо, вдалося б виторгувати сприятливіші умови виплати боргу.

У червні уряд запропонував схему реструктуризації боргу, котра полягає в обміні 100 млрд. дол. колишніх боргових зобов’язань на 40 млрд. дол. нових, включаючи несплачені належні відсотки. Більшість кредиторів відхилили цю пропозицію, вважаючи, що це компенсує тільки 23—25 центів за долар. У світлі недавнього фінансового покращення вони також вимагають більшого відшкодування.

Посилюється тиск на аргентинське керівництво з боку міжнародної спільноти. Так, на вимогу «великої сімки» та МВФ Аргентина в лютому мала найняти три інвестиційних банки — Merrill Lynch, Barclays і UBS, аби виробити нові пропозиції щодо реструктуризації боргу. Ринкові аналітики вважають, що в остаточному підсумку Нестор Кіркнер пристане на пропозицію кредиторів, оскільки інакше Аргентину очікує уповільнення росту економіки. З огляду на це, ціни на облігації підвищилися до рівня, небаченого з часів дефолту.

Проте існує ще й внутрішній борг Аргентини. Президент Нестор Кіркнер підписав декрет про реструктуризацію близько 17 млрд. дол. урядових зобов’язань перед місцевими пенсійними фондами. Є домовленість про обмін близько 15 млрд. дол. невиконаних зобов’язань і відсотків за ними на нові, відкориговані щодо інфляції зобов’язання в песо терміном на 42 роки зі щорічною відсотковою ставкою 5,96%. Фонди також обміняють казначейські зобов’язання, які вони були змушені прийняти наприкінці 2001-го, на нові відкориговані щодо інфляції зобов’язання в песо під 2%. Втім, вибору, приймати цю пропозицію чи ні, у пенсійних фондів майже не було — надто сильний регулюючий вплив на них уряду.

Близько 10 млн. аргентинців охоплені програмами приватних пенсійних фондів. Зниження вартості їхніх заощаджень викликало серед них значну зневіру, більшість уже й не очікує пристойної пенсії.

Перед аргентинськими політиками і суспільством постає питання — чи існує шлях для Аргентини, здатний вивести країну знову на міжнародні ринки капіталу? Потужний спосіб досягати цієї цілі полягає в тому, щоб відкинути модель розвитку за рахунок боргу, яка перешкоджає повнішому використанню аргентинського потенціалу. Досвід багатих країн підказує, що коли борг використовується для фінансування вигідних інвестицій у приватний сектор, розвиток можливий. Натомість у випадку більшості країн, що розвиваються, взятими у борг грошима покривають урядове марнотратство…

У червні нинішнього року уряд Кіркнера, одночасно з пропозицією про реструктуризацію міжнародного боргу, розробив закон про фіскальну відповідальність, котрий обмежує обсяг запозичень на рівні провінцій. Це був виразний жест у бік МВФ, бажання продемонструвати контроль за урядовими витратами та запобігти дефіцитам. По суті, жест мав засвідчити безпідставність жорсткої критики стосовно цілковитої неринковості економічної політики аргентинського уряду та пом’якшити жорсткі вимоги кредиторів. У серпні, коли час фактичного ультиматуму з боку МВФ та приватних позичальників збіг, Аргентина призупинила свої відносини з МВФ, аргументуючи це потребою зосередитися на реструктуруванні 14 млрд. дол. боргу перед цією фінансовою установою.

Для Кіркнера то була мало не єдина можливість зберегти важелі управління ситуацією — не втратити довіру аргентинців та продемонструвати міжнародним фінансовим колам неприпустимість щодо Буенос-Айреса політики викручування рук в подальшому. Адже нинішній аргентинський уряд не відмовляється взагалі від переговорів стосовно повернення боргів. По суті, його пропозиції та дії означають заклик до світової фінансової спільноти поглянути на аргентинську ситуацію реалістично і виробити модель повернення, котра матиме шанс на виконання.

Нині можна безкінечно довго дискутувати стосовно невдачі місії МВФ із підтримки стабільних обмінних курсів та нездатності уряду Аргентини успішно провадити фінансову політику, що намагаються робити представники кредиторів Аргентини. Проте наскільки мудрою була фактична підтримка цими сьогоднішніми критиками політики жорсткої прив’язки песо-долар? Невже не викликали занепокоєння факти разючої відмінності економік, що «прив’язувалися», та практично всіх динамічних процесів їх функціонування? Невже нікому нічого не говорила невдача попередніх історичних спроб подібної фінансово-економічної алхімії?

Мабуть, настав час визнати частку вини всіх сторін в аргентинській кризі та, виходячи з цього, шукати або просто компромісне рішення, прикладом якого є пропозиція Аргентини, або якесь інше, глибоко інноваційне. Лише інноваційні рішення здатні забезпечити повне відшкодування боргів перед кредиторами хоча б у віддаленій перспективі…

http://gazeta.dt.ua/ECONOMICS/argentina_pislya_krizi_yak_zhivetsya_na_vlasnih_resursah.html

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s