Чи має майбутнє СНД

2     2013-08-12 16.02.16 - Копія

20-26 березня 1997 року, газета «Час-Time»

Віктор Каспрук, політолог

Уже шостий рік на теренах пострадянського простору існує політична примара, відома всьому світові під важкою для вимови абревіатурою СНД. У тіні російського ведмедя і надалі залишаються країни колишньої радянської прикордонної зони, котрі докладають максимум зусиль, аби нарешті вирватися з поля притягання московської «чорної дірки», яка намагається засмоктати назад у ненаситну імперську утробу своїх колишніх сателітів, вважаючи розвал «ІІІ Риму» явищем тимчасовим.

Та все ж попри помпезність надуманої реалізації єдності колишніх учасників СССР, співдружність незалежних держав на сьогодні є не більше, ніж символ сили колишньої московської імперії, що відмирає. Політичний альянс, що за задумом його реалізаторів мав підмінити конаючий Радянський Союз, насправді лише пришвидшив його агонію.

І нині СНД – це недієздатна, аморфна політична наддержавна структура, яка швидше є ідеєю фікс «московських мрійників», аніж конфедеративним об’єднанням.

Як пише Керол Вільямс у Los Angeles Times: «Для росіян найважливіший аспект зміцнення зв’язків з колишніми радянськими сусідами – можливість впливати, спираючись на колективну підтримку. А бути лідером згуртованої групи – означає мати аргумент проти розширення НАТО і пристойну нагороду для подальшого втручання в те, що зараз є внутрішніми справами зарубіжних країн…

Тактика Росії полягала в тому, щоб перевести відносини з кожною країною співдружності на двосторонні рейки, аби зв’язати декого тіснішими путами, тримаючи решту на вільному повідку. Так навіть цей запланований швидкоспечений союз не відбувся».

Реальні впливи і політична вагомість СНД надзвичайно низькі. Дедалі більше стає зрозуміло, що ця штучно запліднена ідея Біловезької Пущі ненадовго переживе своїх політичних батьків. Уже навіть Борис Єльцин (у книзі, присвяченій п’ятирічному ювілеєві Співдружності, яка вийшла в столиці СНД Мінську) визнає, що у багатьох залишаються сумніви щодо доречності інтеграції.

«Ми не драматизуємо той факт, що не всі країни СНД готові до тіснішої взаємодії, однак ми й не можемо його ігнорувати, стверджує президент Росії, намагаючись пояснити минулорічні зміни в інтеграційній стратегії, пов’язані з визнанням можливості «руху з різними швидкостями».

Але Росія дуже багато поставила на карту СНД, щоб так просто відмовитися від інструменту заганяння непокірних народів до подоби новітнього союзу, тому вона так часто змінює і модернізує свою інтеграційну стратегію, намагаючись надати інтеграційним ідеям привабливих і легітимних рис.

Відомий американський аналітик Пол Гоубл підкреслив, що «хаотичність багатьох російських рішень означає, що Москва часто рухається одночасно в кількох протилежних напрямках. З іншого боку, дехто в російському керівництві досить кмітливий, аби усвідомлювати, що існування цих двох дуже різних тенденцій дає Москві певні переваги. І цей другий момент особливо важливий. Це видно на прикладі того, як Москва намагається вирішити проблему НАТО: маючи можливість вказати на позитивні зрушення, вона викликає більшу довіру, коли говорить про можливість катастрофічних наслідків розширення НАТО».

Нині Росію найбільше турбують дві глобальні геополітичні проблеми – як уберегти від повного розвалу ефемерну СНД і не дати НАТО наблизитися до своїх кордонів. Але розв’язання обох цих проблем уже не до снаги Росії, оскільки дуже важко зберегти те, чого фактично немає, а протиставити розширенню НАТО на Схід якусь прийнятну альтернативу Росія просто не здатна.

На думку політолога Джеймса Руперта з International Herald Tribune: «Радянський кордон, що протягом півстоліття пролягав європейською землею, формально є історичним реліктом, місце якому – на старих мапах та в підручниках історії. Але він залишається реальною лінією поділу. На захід від цієї лінії країни, які були сателітами Росії, розірвали зв’язки з Москвою і обрали майбутнє із Західною Європою. Практично всі вони змагаються за право приєднатися до НАТО та Європейського Союзу, головним чином для того, аби гарантувати собі безпеку на випадок будь-якої загрози з боку Росії».

Аналізуючи ситуацію, що склалася на схід від старого радянського кордону, Джеймс Руперт доходить висновку, що тут такої однозначної тенденції не спостерігається, оскільки країни цього регіону були не стільки сателітами, як, скоріше, колоніями Москви, і російський вплив тут залишається надто сильним, щоб не брати його до уваги.

Саме «в Україні, Білорусії, Молдові та трьох балтійських країнах досі транслюється російське державне телебачення. Етнічні росіяни, які проживають тут, стверджують, що московське панування ще повернеться, а неросіяни побоюються, що Москва, можливо, справді намагатиметься відновити його. В деяких частинах цього регіону російські війська, що охороняють мости, аеропорти та прикордонні пости, як і раніше, сприймаються як символ московської влади».

Москва ще й досі незримо присутня на теренах країн так званого СНД, але п’ять років існування міждержавного політичного і економічного союзу засвідчили, що відбувається не інтеграція чи зближення позицій членів цього надуманого міждержавного утворення, а цілковита «пробуксовка» всіх його функціональних структур. Водночас стає дедалі більше зрозуміло, що ні про жодні перспективи глобальних інтеграційних процесів мови вже йти не може. По суті, СНД уже давно пережило себе, а будь-яка спроба його штучної реанімації лише зробить більш болючішою його агонію.

Для Москви найбільшою проблемою в сенсі збереження СНД є, звичайно ж, непоступлива позиція України. Досі офіційному Києву вдавалося, дотримуючись позиції формального нейтралітету, лавірувати між імперськими «інтеграторами» та Північноатлантичним альянсом.

Але на сьогодні така двозначна позиція вже повністю себе вичерпала. Бо можна впевнено прогнозувати, що Кремль у відповідь на розширення НАТО намагатиметься поглиблювати військову інтеграцію країн СНД. У такому разі слід очікувати на значний тиск на Україну з боку північного сусіди.

І Північноатлантичний альянс, і Москва намагатимуться домогтися того, щоб Київ, нарешті, визначився зі своїми політичними пріоритетами і чітко визначив відносини з НАТО. А таке остаточне визначення щодо НАТО можливе лише за умови визначення Києва щодо своєї участі в СНД.

Хоча й офіційний Київ, і Північноатлантичний альянс зацікавлені, щоб Україна мала дещо вищий статус, аніж решта країн «Атлантичного партнерства», невирішеність питання виходу України із членів СНД та можливий тиск з боку Кремля, який поки що має досить багато механізмів впливу на Київ, робить піднесення особливих партнерських стосунків альянсу і України на якісно вищий щабель питанням досить проблематичним.

Таким чином, можемо зробити висновок, що членство України в СНД є основним гальмом на шляху інтеграції України в загальноєвропейські структури та до Північноатлантичного альянсу.

Аналізуючи цю ситуацію і її подальший можливий розвиток, не варто забувати й про намагання самої Росії весь час перегравати історію і заднім числом скасувати незалежність не лише України, а й усіх інших учасників СНД. Тому перебування нашої держави у складі СНД несе в собі пряму загрозу втрати Україною своєї незалежності.

За такої ситуації мова має йти про вихід України з СНД, про наполягання на якнайшвидшій демаркації кордону з Росією, виведенні російського Чорноморського флоту з Севастополя та підписанні угоди з Москвою, яка б чітко визначала суверенність України.

Продовження у часі і надалі напівколоніального становища України через членство в СНД є неприпустимою помилкою. СНД давно вже вичерпала себе, вона немає майбутнього, а є лише політичним страховищем, яке відлякує від України її потенційних партнерів.

Пора виходити із тіні російського ведмедя на широкий простір міжнародної інтеграції, бо там і лише там майбутнє нашої держави.

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s