Геополітичні ігри Путіна навколо Сирії

Ассад

Віктор Каспрук

Коли пожиттєвий президент Росії Владімір Путін починає публічно розмірковувати про мораль, при цьому повчаючи увесь світ щодо Сирії, то це виглядає дуже дивно.

Коли Путіну знадобилося бомбити Грозний, то тут йому ніяких міжнародних санкцій і рішень Ради Безпеки ООН не було непотрібно.

Коли відбулося незаконне вторгнення до Грузії і фактична окупація третини її території, то теж у Кремлі ні про яку ООН воліли не згадувати.

Так само постачання до Сирії, котра палає у вогні громадянської війни, зброї відбувалося без узгодження з міжнародною спільнотою. Як і відвантаження ядерного палива до Ірану (що знаходиться під керівництвом фанатичних мулл), котрі неодноразово погрожували позбутися ракової пухлини на Близькому Сході, якою вони вважають Ізраїльську державу. Тут для Владіміра Путіна міжнародне право і всякі там ООН були просто непотрібні.

Але як тільки виникла гостра потреба захистити інтереси свого близькосхідного клієнта, сирійського диктатора Башара Ассада, тут Владімір Владімірович відразу ж стає надзвичайно гуманним і людяним.
Звісно, що у Москві добре розуміють, що Ассаду довго не втриматися у президентському кріслі. Адже він, всіма своїми діями, завів Сирію до глухого кута. Але путінська пропагандистська машина з усіх сил намагається показати світові кривавого диктатора у вигляді непримиренного борця з мусульманськими терористами, котрий спасає світ від ісламістської загрози.

Великою мірою, путінському режиму вдалося сирійське питання переформатувати таким чином, що головним у вирішенні сирійської проблеми стала не трагедія сирійського народу, а подальша доля президента Башара Ассада, з усією його архаїчною соцпартійною клановою диктатурою ХХ століття.

Сирії потрібна нова влада, яка зможе забезпечити мирне співіснування сунітів, алавітів, шиїтів, християн і друзив. Але поки такої сили, котра б змогла перебрати на себе відповідальність за подальшу долю сирійців немає, потрібні переговори і пошуки прийнятних для усіх сторін компромісів.

Між тим, теза, котру виголошують деякі експерти, що для прискорення процесів глобалізації в арабському світі треба прибрати гальма, а Асад – це одне з світських гальм, не витримує критики. Адже ісламізація якраз протистоїть глобалізації.

Повалення ісламістів в Єгипті – це якраз у руслі глобалізації. У Лівії ісламісти не при владі. В Іраку теж. У Тунісі дуже помірні ісламісти піддаються атакам опозиції.
Тут справа дещо в іншому. Ці «світські» диктатори аж занадто засиділися на своїх тронах, і народне невдоволення є закономірною реакцією на це. Тому причини «арабської весни» внутрішні. А Захід вимушений діяти за ситуацією, і не завжди її контролює.

Але не виключено, що наступний глобальний конфлікт виникне, як конфлікт західної християнської цивілізації і цивілізації ісламської. Але тоді питання у тому, коли він може розпочатися? Оскільки тут необхідно враховувати фактор науково технічного розвитку.

У мусульманського Пакистану вже є атомна бомба. Скоро вона цілком може бути і в Ірану. У якого вже є ракети середньої дальності. І Іран, до того, вже вивів легкий супутник на орбіту. А це – пряма загроза для Сполучених Штатів. Тим більше, що у ісламістів жодного стримуючого чинника немає. Навпаки, вони переконані у тому, що якщо помруть за віру, то відразу ж потраплять у рай до дів.

Для Путіна все ж значно простіше. Дівами він вже себе забезпечив на багато років наперед. Головне тепер для нього не перестати грати роль світового лідера наддержави, у яку сьогодні крім нього мало хто і вірить.

Проте Сирія нині – одна з небагатьох країн у світі, де до Росії хоч якось прислухаються. Не заходячи далеко у міркування з приводу російської військової бази у Тартусі чи незацікавленості Росії у прокладанні газопроводу з Катару до Європи, де слово Сирії не останнє, варто зазначити, що Росія, в особі Путіна і його вірного геополітичного зброєносця Лаврова, буде звиватися змією і робити усе для того, щоб перешкодити або відтягнути американський удар по Сирії.

Адже навіть не найпотужніша американська атака на пускові установки виведе з ладу основні ударні сили Башара Асада, що, у свою чергу, призведе до нездатності вірних йому військ наносити авіаційні чи ракетні удари по сирійським повстанцям.

Путін намагається врятувати Асада, вбивцю свого народу, та от чи скористається диктатор наданою можливістю залишитися без хімічної зброї? Сумнівно. І Путін це розуміє.

Головне для Башара Ассада – виграти час, збити загострення пристрастей, а потім знову продовжити терор. Розв’язка може відтягнутися. Але чи надовго? Та Владіміру Путіну дуже важко відмовитися від своїх геополітичних ігор навколо Сирії і перестати видавати Російську Федерацію за супердержаву.

Хоча Росія так і не була ніколи супердержавою. Супердержава – не спалює більше 20 мільйонів своїх громадян проти 5 мільйонів у противника, та й взагалі не знищує своє населення.

Не влаштовує позики по 90% від зарплати населення, яке знаходиться в жебрацькому стані, без жодної гарантії повернення. Не краде секрету атомної бомби, не копіює конструкції автомобілів, будівельної та промислової техніки. Не потребує методів позаекономічного примусу до праці. Росія безнадійна. Що з комуністами, що путіністами…

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s