Ресурс страху

СТРАХ

Віктор Каспрук

Третя Українська Республіка

Те, як українці здатні впоратися з важливими проблемами у важких політичних ситуаціях, формує не тільки характер української нації, а й може стати одним із визначальних чинників її історичної долі. Позбавлений ресурсів український народ, все ж чинить супротив олігархічно-номенклатурному режиму «донецьких», який для остаточного закабалення нації задіяв ресурс страху.

І цей страх, методами залякування і насилля, вживлюється до свідомості населення і, за існуючих екстремальних умов проживання на теренах України, запускає в дію інстинкт самозбереження. За ситуації тотальної безвиході людина починає боятися не лише представників влади «януковичів», але і навчених «спортсменів», та, соціально близьких до них, простих бандитів і міліції.

Режиму потрібна рабська покора українців. Тому розхитаному психологічно і заведеному емоційно українському громадянину, дуже непросто у цих найскладніших ситуаціях, взяти гору над їх емоційними складовими, і поводити себе впевнено і достойно.

А це означає, що в емоційно неврівноваженому стані, українці не завжди виважено можуть проаналізувати те, що відбувається сьогодні навколо них та формує їхні емоції, дії, а отже і тип людини, якими вони мають стати за задумами «донецьких».

Таким чином, українці все більше віддаляються від психічного стану переможця, який ґрунтується насамперед на здібності і вмінні завжди та за будь-якої ситуації знаходити нагоду для розширення своїх прав і можливостей. По суті, влада цілеспрямовано і методично намагається перетворити українців на націю невдах і аутсайдерів.

І це все дуже мало відрізняється від методів, якими намагалася «дресирувати» людей колишня радянська компартійна номенклатура. Основною заповіддю якої було: «бояться – значить поважають».

Хоча страх нічого спільного з повагою і близько не має. Навпаки: «бояться – значить ненавидять». Сьогодні усе це знову повертається на кола свої. Режим «януковичів» запроваджує деспотичний стиль управління у всіх сферах життя. Бо ніякими іншими метода ця влада керувати неспроможна. І, як наслідок, неспроможна керувати зовсім.

Однак, застосовуючи окрім адміністративного та інформаційного ресурсу ще й ресурс страху, «януковичам» вдалося добитися того, що українці почали боятися свавілля влади. І особливо це відчувається в глибинці.

Необхідно визнати, що у цього режиму наявний потужний імунітет від демократії, котрий допомагає йому з неймовірною легкістю і спритністю видавати чорне за біле, намагаючись пояснити всьому світові, що все те, що коїться сьогодні в Україні – це не що інше, як унікальні особливості української демократії. Ця «демократія страху» побудована на тому, що людина для того, аби її не чіпала влада, часто мусить погоджуватись на все і мовчати. Мовчати, сподіваючись на те, що саме її цього разу пронесе.

На жаль, набутий вірус страху, котрий вживили у свідомість частини українців ще з часів Голодомору, колективізації, сталінщини і брежнєвщини, ніяк не дає можливості Україні скинути повністю з себе удавку тоталітаризму.

Синдром набутого вірусу страху у частини українців передається спадково із покоління до покоління, і позбутися його, як показали 22 роки існування незалежної України, дуже непросто. Антиселекція українського суспільства, котра розпочалася після захоплення України російськими «визволителями» у 1654 році і яка успішно продовжувалася в часи СРСР, Голодомор і його наслідки внесли патологічні зміни в центральну нервову систему самоідентифікації української нації.

На генетичному рівні для українців влада – це те, чого необхідно боятися. Бо все одно вона тебе змусить підкоритися, але ти від цього понесеш великі втрати. Постдемократичний період, котрий триває в Україні від лютого 2010 року, лише підтвердив той факт, що за два десятиліття українцям так і не вдалося повністю вилікуватися від синдрому страху. А без цього в жодному разі неможливо говорити про закріплення на українських теренах хоча б зачатків громадянського суспільства.

Феодальна монархія, яку вибудував за час свого правління Янукович, від самого початку була побудована на страхові, який став домінуючою силою для підкорення українського народу донецьким окупаційним режимом. Та «януковичі» не врахували того фактору, що в надзвичайних, особливих ситуаціях (а нині саме такою є поточна політична ситуація в Україні) нація потроху починає виробляти «адреналін спротиву», який здатен мобілізувати захисні реакції українського народу, котрого силою було загнано в олігархічне ярмо.

Свого часу ще Ніколо Макіавеллі виявив два головні мотиви поведінки людей – любов і страх. Той, кого бояться, здатний керувати так само легко, як і той, кого люблять. Очевидно, що олігархічний режим «януковичів», який вже і так обідрав українців як липку (але якому цього ще мало), немає за що любити. Тому залишається лише ресурс страху як головний чинник стримування спротиву української нації.

Щоб зрозуміти причини страху частини українців, необхідно спробувати зрозуміти саму природу нинішньої влади, яка, незважаючи на те, що цей режим вибудований з уламків і матеріалу старої комуністичної системи, має іншу композицію своїх інститутів. А головне, що і їхні функції стали іншими.

Багато інституціональних структур (суд, прокуратура, армія, МВС) від радянських часів збереглися майже у недоторканому вигляді, проте контекст їхнього функціонування став іншим. «Януковичизм» – явище, котре ще до ладу не описане в політичній науці. Бо новими є, насамперед, технології влади (масового управління) і системи легітимації панування (підстав для її авторитету).

«Донецька» влада – це рідкісний феномен людей із периферійним мисленням часів СРСР, гіпертрофованими особистими амбіціями її лідерів і нестримним бажанням привласнити собі усі наявні матеріальні ресурси, котрі є на сьогодні в Україні.

Це напівтоталітарний режим (повністю тоталітарним він може ще стати за декілька років), за якого відбувається швидке зрощення апарату Партії регіонів із державними органами управління. Причому функції партійного апарату зводяться не лише до забезпечення інсценувань масової підтримки влади. Ця партія намагається проникнути в усі структури суспільства, заповнити собою всі управлінські ніші і повністю підпорядкувати своєму контролеві і впливу життя пересічних українців.

Вже тепер Партія регіонів відкрито формує свій кадровий резерв (як колись КПРС) і розставляє на місцях своїх людей, яких контролює, направляє і кар’єрним зростанням яких опікується.

«Януковичі» нібито і не мають мобілізаційної ідеології побудови «нового світу» і формування «нової людини» і не в змозі запропонувати які-небудь значущі для народних мас політичні орієнтири або цілі розвитку суспільства (крім обіцянок зберегти «стабільність» і себе при владі), але їхня головна ціль, про яку, звісно, не говориться відкрито, – якнайшвидше вичистити усе українське з України.

Для цієї цілі і використовуються загрози, котрі пов’язані з ресурсами примусу. До них належать: страх за своє життя, боязнь насильства, загроза звільнення з роботи в разі нелояльності до режиму чи втрата власності.

«Українці мають боятися нас» – саме цим не задекларованим публічно лозунгом послуговується «донецький» клан після захоплення влади над Україною. Після геноцидної селекції, проведеної в часи СРСР, плодами якої і користуються нині «януковичі», цей режим ставиться до українців як до біомаси – у якої вже відібрано усі ресурси і яку ще залишилося позбавити своєї мови і історії.

Можна сказати, що головна причина сьогоднішнього безмежів’я регіоналів у тому, що не були покарані фальсифікатори виборів 2004 року. А, як відомо з історії – непокаране зло обертається подвійним злом. Хоча шулери, наперсточники і підрахуї, які дорвалися до влади в Україні, по-іншому діяти і не можуть. Але «януковичі» будуть знущатися над українським народом доти, поки українці будуть їм дозволяти це робити.

Українцям необхідно якомога швидше позбутися вірусу страху, набутого за довгі століття іноземної окупації. Адже без цього ніяк не вдасться об’єднати українське суспільство навколо ідеї самоідентифікації української нації. А українська національна ідентичність – це саме те, що здатне об’єднати в одне ціле штучно політично розділене українське населення по обидва береги Дніпра.

Можна сказати, що страх є одним із основних людських почуттів. Але страх невдачі і невпевненості у можливості змінити своє життя на краще не повинен блокувати рух українців до нормального майбутнього.

Самореалізація української нації неможлива без випробувань. Неможливо досягти позитивних змін не ризикуючи. Наразі переможці мають завжди одну спільну для всіх них рису. І це зовсім не відсутність бар’єрів і труднощів. Вони добре знають, як використати кожну складну ситуацію, щоб нарощувати свої можливості, удосконалюватись і перейти на новий рівень свого розвитку.

Це ж саме можна сказати і про націю. Страх невдачі і боязнь ризиків не повинні блокувати шлях до позитивних змін. Якщо ж нація не бажає досліджувати межі своїх здібностей і воліє задовольнятися самим мінімумом, то навряд чи вона здатна колись претендувати на достатній рівень добробуту, а потім і захистити його.

Свого часу видатний американський психолог Абрахам Маслоу визначив наявність дисонансу між потребами людини і природним інстинктом захистити і зберегти те, що в неї вже є. Але це відчуття себе комфортно маючи те, що є, може вводити в оману і відповідним чином обмежувати та блокувати ваші рішення і дії.

Так і для української нації, при досягненні будь-якої її мети, завжди буде певний ризик під час її реалізації. Але навчившись керувати страхом зазнати невдачі і страхом ризику, нація отримає більше шансів отримати те, до чого вона прагне.

І якщо ж українці хочуть стати нацією переможців, а не переможених, то необхідно відкинути страх перед режимом «януковичів», який, як червоний сигнал, попереджає про небезпеку, повністю блокуючи просування до мети, модерної України – правової, некорумпованої і добробутної держави.

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s