Китай має спокусу взяти під свій контроль економіку Венесуели

КИТАЙ

1 жовтня, 2013 ▪ сайт “Український тиждень”

Віктор Каспрук

Китай став глобальним гравцем у світовій економіці й політиці і починає збільшувати кількість своїх «клієнтів» по всьому світу. Одним із таких «клієнтів» уже тривалий час є Венесуела. І нещодавній візит венесуельського президента Ніколаса Мадуро до Пекіну лише вкотре підтвердив, що ця країна надзвичайно втягнута до китайського поля притяжіння.

Ідеологія до Венесуели надходила з Куби, зброя надходила з Росії, а гроші з Китаю. Це були ті «три кита» стабілізації, на яких тримався режим Уго Чавеса. Тепер же його наступник гарячково шукає виходу з кризової ситуації у Венесуелі.

Але не маючи змоги розрахуватися за попередні борги перед Китаєм, Мадуро вже хвастає тим, що Китай відкрив йому кредити на 5 мільярдів доларів. Було підписано 27 міждержавних угод. І як заявив лідер Китаю Сі Цзіньпін: «Це імпульс у відносинах між Китаєм і Венесуелою. Наші взаємини можуть піднятися на новий рівень».

Однак Китай зацікавлений не лише в стабільних поставках нафти із Венесуели. Так після візиту в травні минулого року до Каракаса заступника голови КНР Лі Юаньчана, різко збільшився інтерес китайців до венесуельського сільського господарства і агропромислового комплексу.

Венесуела, маючи 30 мільйонів гектарів кращих в Латинській Америці земель, і величезний потенціал сільського господарства, залишає багато з них не включеними в оборот, через незговірливість землевласників, котрі воліють на власний розсуд розпоряджатися своїми земельними ресурсами і не брати участі в сумнівних експериментах Чавеса і Мадуро.

Втім, як зазначив віце-президент Венесуели Хорхе Арреаза, (який до речі одружений з дочкою Уго Чавеса Розою Вірджинією), Венесуела боролася з великими власниками земельних ресурсів і вкладала величезні суми у сільське господарство, але «ми все ще далекі від забезпечення продовольчої самодостатності та суверенітету, і, отже, нам потрібні альянси, подібні до тих, які ми маємо з Китаєм».

З іншого боку, сьогодні Китай стикається з серйозною нестачею землі і придатних для сільського господарства ґрунтів. Він повинен прогодувати 20% світового населення, маючи лише 7% сільськогосподарських світових земель. І саме з цієї причини, в останні роки, Пекін шукає альянси і угоди з тими країнами (особливо в Африці і Латинській Америці), співпрацюючи з якими він би зміг забезпечити для себе стале постачання продовольства.

Хоча, як вважають деякі венесуельські експерти, подібна політика, яка включає в себе оренду чи купівлю землі, є дуже схожою на модерну форму пекінського неоколоніалізму або китайської експансіоністської загрози.
Це підтверджує той факт, що під час свого візиту до Пекіну і Шанхаю, Хорхе Арреаза наголосив, що реалізація у Венесуелі проекту особливих економічних зон, розглядається, як спосіб стимулювати економіку і створювати нові робочі місця.

Бо на переконання віце-президента Венесуели: «китайський уряд не бажає нав’язувати нам будь-які свої формули чи стандарти. Він тільки хоче, щоб ми вчилися на його помилках і успіхах, і вони навіть вирішили запросити групу венесуельських експертів відвідати десять своїх особливих економічних зон для збору інформації. Аби після цього вирішити, що більш підходяще із цього може бути застосоване у нас. Китай хоче допомогти Венесуелі краще розвинути свій потенціал».

Очевидно, що президент Венесуели Ніколас Мадуро гарячково намагається вирішити питання стабільності свого правління. Адже економічна модель, яку він успадкував від свого попередника Уго Чавеса, показує свою слабкість. І виливається на країну гіперінфляцією, браком основних споживчих товарів і завищеним на 500 відсотків обмінним курсом венесуельського болівара. А це все супроводжується погіршенням інфраструктури Венесуели, кризою медицини і вищої освіти та провокує хвилю злочинності і насильства, яка наростає.

У Пекіні добре розуміють критичну ситуацію у венесуельській економіці і користуються цим. Новий транш у 5 мільярдів доларів надійде до «Китайсько-венесуельського спільного фонду», створеного у 2007 році для фінансування інфраструктурних проектів в таких ключових галузях, як енергетика, телекомунікації, сільське господарство і житло. За рахунок цих коштів загалом реалізується 201 спільний проект.

Всього до цього фонду Китай направив 36 мільярдів доларів. І з них, за різними схемами, погашено вже 20 мільярдів. В основному оплата йде за рахунок поставок нафти і нафтопродуктів. Обсяги венесуельських поставок нафти становлять зараз 640 тисяч барелів на день, з яких більше 260 тисяч барелів спрямовуються на погашення китайського внеску.

Після смерті президента Уго Чавеса Китай взяв своєрідний економічний тайм-аут, і шукав підтвердження нових гарантій для продовження кредитування венесуельського режиму.

Схоже на те, що візит Ніколаса Мадуро до Пекіну спромігся зняти китайські підозри в неплатоспроможності венесуельської сторони. Проте умови надання Венесуелі кредиту у 5 мільярдів доларів залишилися втаємниченими.

За цією завісою непрозорості, котра характеризує ведення справ між Каракасом і Пекіном, офіційні агентства новин ледь натякнули про домовленості фінансування Китаєм будівництва нового порту для експорту нафти та інших нафтохімічних продуктів, створення зрошувальної системи на рівнинах Венесуели, експлуатації золотого рудника на кордоні з Гайаною та будівництво термоелектричної системи в центрі країни. Також було вирішено надати 60 тисяч гектарів китайській компанії для вирощування кукурудзи.

Крім того, було підписано угоду між венесуельською компанією Petroleos de Venezuela SA (PDVSA) і китайською China National Petroleum Corp. (CNPC) про розробку родовища важкої нафти у нафтоносному поясі ріки Оріноко. Китайська компанія погодилася інвестувати 14 мільярдів доларів у проект, метою якого є видобування 200 тисяч барелів нафти за добу.

Розблокування надходження до Венесуели нових кредитів передбачає і політичну підтримку від Пекіну спадкоємцю Уго Чавеса. Але водночас це також є і ознакою того, що прагматичне керівництво Китаю отримало від президента Мадуро достатні гарантії для захисту своїх капіталів.

На даний час, Китай став другим за обсягами торгівельним партнером Каракаса. І, як очікується, до 2015 року цей азіатський гігант стане першим клієнтом експорту нафти з Венесуели. Потіснивши цим самим Сполучені Штати, які, за визначанням Чавеса і його наступників, є заклятим ворогом боліваріанської революції.

Комерція з Китаєм, звісно, справа добра, але очевидно, що борг Венесуели весь час зростатиме, оскільки поставки нафти не здатні його перекривати. Тим більше, що вимогою кредитів є придбання не чого іншого, а китайських товарів. Якість яких не завжди задовольняє венесуельців.

Намагаючись за будь-яку ціну утримати владу, президент Ніколас Мадуро фактично заганяє венесуельську державу в кредитну кабалу, і за цих умов Китай отримує реальний економічний і політичний вплив на венесуельську націю.

Мадуро, лавіруючи між тінями неминучої чергової інфляції, хронічним дефіцитом споживчих товарів і необхідністю збільшення державних витрат для досягнення «перемоги» на найближчих виборах, змушений був зробити свій наступний крок в бік Китаю, щоб посилити з ним свій стратегічний альянс.

В обмін на китайську економічну підтримку Ніколас Мадуро фактично відкриває для Китаю двері на Південноамериканський спільний ринок (МЕРКОСУР). А Пекін гарантуватиме в подальшому виживання політичного режиму, який для цього використовує на свою користь нафтове багатство Венесуели.

Нафта, доходи від видобування якої належать не клону Чавеса Ніколасу Мадуро і його поплічникам, а венесуельському народу, по суті використовуватиметься для продовження у часі політичної і соціальної дестабілізації Венесуели.
Адже на фоні збагачення сімей Мадуро і Чавеса, в дестабілізований Венесуелі й надалі процвітатиме розгул злочинності, корупція, зловживання владою, некомпетентність і злодійство, які постійно живлять величезні нафтові доходи.

Не можна виключати того, що своєю масованою економічною експансією до Венесуели, Китай почне поступово заміщати і той ідеологічний вплив, який мала на неї Куба усі роки правління Уго Чавеса.

Уго Чавес зруйнував Венесуелу, і його наступники можуть утримувати свою кланово-корупційну владу лише шляхом здавання іноземним державам своїх національних інтересів і кидання популістських подачок люмпен-класу, котрий став постійним «клієнтом» боліваріанської влади.

При чому, входження у кабалу до Китаю відбувається на фоні лозунгів захисту Венесуели від ворожого втручання з боку Сполучених Штатів.
«Захищаючи» свою землю від американських впливів, Ніколас Мадуро фактично готовий передати всю Венесуелу у концесію китайцям, проникнення яких робить венесуельців дуже вразливими до зовнішніх чинників.

Боліваріанська революція в продовженні Мадуро, і наркотичний потік нафтодоларів, може закінчитися тим, що щоб уникнути незбалансованості у взаємних розрахунках, Китай може запропонувати перейти на юані. У такому разі, подальші кредити також надходитимуть уже в юанях, а це ще більше прив’яже номенклатурну верхівку цієї південноамериканської країни до китайських інтересів у регіоні.

Додатково цю прив’язаність може збільшити безпосередня участь китайських фахівців і робітників у венесуельському нафтовому і сільськогосподарському проектах. До Венесуели будуть завезені десятки тисяч китайців, більшість із яких звідти ніколи вже не поїдуть.

Варто не забувати, що китайська економіка заснована на «висмоктуванні» енергетичних і природніх ресурсів зі всього світу, оскільки Китай не може самостійно забезпечити свій власний розвиток, і половина його економічного зростання залежить від зовнішньої торгівлі (експорту товарів).

Приплив грошей до Китаю відбувся без справжнього бажання розвиватися. І тому розрив між багатими і пересічними китайцями дуже великий. У Китаї й досі не відбулося сільськогосподарської революції, і для великого відсотка сільського населення володіння мулом є ледве не ознакою заможності.

По суті, за багатьма своїми основними показниками, сучасний Китай є нічим іншим, як фінансовою пірамідою, і його швидке зростання є нестійким, хоча вже й досить тривалим за часом. Китай дуже вразливий від світових ринків, і особливо ринків Заходу і США, і тому його позірна стабільність і надійність є більше показною.

Венесуела зробила свій вибір. І входження венесуельського керівництва в «особливі стосунки» з Пекіном, у той час, коли країна надзвичайно потерпає від тотального дефіциту товарів першої необхідності, провокує переведення економіки Венесуели під контроль Китаю.

Багатомільярдні вливання Пекіну в нафтовий сектор однієї з найбільш перспективних економік в Південній Америці, за масової корупції, не здатні змінити нічого на краще для венесуельської нації.
Колишній скромний водій автобуса Ніколас Мадуро, можливо, не дуже і усвідомлює, що Венесуела – це дуже великий «автобус» з 24 мільйонами на борту.

І хоча Мадуро сьогодні є першим в історії цивілізації водієм автобуса-президентом, але цей автобус-експрес явно направляється до зупинок некомпетентності і розчарування. Й останньою зупинкою, куди привезе Мадуро свою країну, за відсутності у її населення «ременів безпеки», може стати платформа «Бананова республіка».

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s