Хірургія для правосуддя

Віктор Каспрук

Третя Українська Республіка

Система правосуддя в Україні не працює. І, насправді, нікуди від цього не подінешся. А так звана, справа Юлії Тимошенко, лише вкотре висвітлила гостру необхідність провести в нашій державі фундаментальні реформи у цій царині.

Українська система правосуддя повинна бути реформована зверху до низу. Бо на сьогодні Україна є країною в Європі, котра має найбільшу необхідність поліпшення в галузі юстиції.

Крім того, не існує жодної можливості притягнення суддів до відповідальності за можливі судові помилки, підтасування чи свідомо пророблені корупційні дії. Бо до кого у нас в Україні можна апелювати, вимагаючи відшкодування збитків, або намагаючись отримати компенсацію за грубі помилки, котрі допустив той чи інший суддя?

Адже за функціонування режиму Януковича правосуддя в Україні набуло таких «дивних» форм, що закони стають явищем цілком другорядним. На перший план виходить замовлення тих, хто зацікавлений у тому чи іншому рішенні. Тому проблеми, що стоять перед судовою системою, можливо вирішити тільки на найвищому рівні.

Однак чи можуть пересічні громадяни сьогодні розраховувати на незалежні і об’єктивні суддівські рішення, коли навіть така публічна і відома в усьому світі політична діячка, як Юлія Тимошенко, не змогла захистити себе від свавілля українського «правосуддя»?

Проблема правосуддя і права в цілому є якщо не головним, то одним із чільних питань не лише для України, а й для кожної держави, оскільки право є саме тією, інколи дуже тонкою, межею, що відділяє цивілізоване суспільство від озброєної, можливо, найновітнішими технологічними досягненнями дикості, в якій цілком і повністю правлять «закони джунглів».

Коли право перетворюється на свою протилежність, коли український громадянин, який за Конституцією є головним джерелом і носієм найвищої влади, перетворюється на безправну істоту і відчуває себе як у ГУЛАГу «розвинутого» і не дуже соціалізму, то це стає не просто ознакою того, що не все гаразд у країні, а й діагнозом та по суті вироком.

Звісно, що навіть у найдемократичнішій країні правосуддя не є ідеальним, і, власне, не може бути ідеальним за своєю суттю. Але якщо у цих країнах воно з кожним роком робить хоч невеликі, але впевнені кроки до покращення і за десятиліття, а то й століття перетворилося на ефективну систему врегулювання суспільних відносин у всіх царинах, то українське правосуддя мало зовсім іншу еволюцію.

За всіх своїх недоліків в останні роки перебудови за часів СРСР і першу половину 1990-х українське правосуддя хоча б намагалося бути об’єктивним і, принаймні, маніпулювання законом опиралося хоч на якусь правову базу, себто можна було очікувати заплутаного трактування закону, певних натяжок, що майже вкладається в рамки змагального принципу правосуддя і, власне кажучи, підлягає «терапевтичному лікуванню».

Але, продовжуючи свою еволюцію за будь-якої влади, в тому числі і за помаранчевої, українське правосуддя продовжувало деградувати. Головною причиною такої деградації було не лише бажання самих персон і персонажів правосуддя та влади, які стимулювали їх до такої «еволюції». Причиною були системні зміни у правосудді.

А саме: якщо в перші роки української незалежності система хабарництва та телефонного права не була тотальною і абсолютною, то згодом, із приходом до влади в 1994 році Леоніда Кучми, який зробив пріоритетом сервільність і де-факто запровадив тотальну систему корупції чи принаймні її каталізував, будь-яке призначення в правовій системі супроводжувалось великими хабарами, які в подальшому мали бути «відбиті» з прибутком.

Відповідно, кілька поколінь правоохоронців і працівників правосуддя виховалися саме на цьому принципі і просто не уявляють собі іншої реальності. У результаті твердих зобов’язань перед тими, хто спонсорував їхнє призначення, або перед тими, хто спонукає їхню діяльність, судді часто ухвалюють рішення, які вже є не просто натяжкою стосовно законодавства, а відверто суперечать будь-яким існуючим в Україні законам.

Треба відзначити, що ще одним чинником такого стану речей є не лише нова система, де все приймається на комерційній основі, а й падіння рівня кваліфікації самих працівників правосуддя. Вони часто просто не знають законів, оскільки від самого початку, під час навчання, отримання знань не було для них пріоритетом, а в подальшому і стимулом для успішного просування по службових східцях.

Тому часто-густо не всі вони ознайомлені навіть із принципами користування законодавством і, тим паче, з принципами змагального процесу в правосудді. За таких умов українське правосуддя на сьогодні цілком і повністю перестало виконувати свої суспільні функції, навіть стосовно тих, хто бере у цьому участь, хто є замовником. Тобто стало абсолютно безперспективною і безцільною системою, що несе загрозу не лише для пересічного українського громадянина, і для навіть тих, хто цю систему створив.

І це є великою проблемою для України, оскільки ця система, що кооптувала до себе, якщо врахувати, що в правовій системі і системі правоохоронних органів залучені на сьогодні близько мільйона, а то й, можливо, понад мільйон людей, які мають суттєвий вплив на суспільство, то зміна чи заміна цієї системи є надскладним завданням.

Як показує історичний досвід, передусім досвід Грузії, ефективна зміна системи може бути проведена лише без оголошення і дуже швидко, практично раптово. По суті, необхідно провести хірургічну операцію із заміни правосуддя в Україні. І тільки це може дати якщо не гарантію, то принаймні великі шанси на успіх.

Відтак наступна влада зіштовхнеться з цією проблемою ще й тому, що система правосуддя є однією із її гілок і опорою влади виконавчої. І не провівши подібну операцію, наступна влада загубить свій час так само, як і помаранчева, навіть у разі, якщо вона буде набагато більш дієздатною, компетентною і рішучою.

Очевидно, що проблема правосуддя – системна проблема, і саме це є дуже складним питанням для її вирішення та проведення реформування, що, власне, й показує світовий досвід і те, що в Україні такі проблеми ще не навчилися вирішувати.

Відтак можна сказати, що для її вирішення необхідні будуть як досвід людей всередині України, котрі мають відповідну підготовку, так і обов’язкова допомога з боку світової спільноти, саме з тих кіл, де є професіонали у цій галузі (мова йде про низку країн, зокрема, Сполучені Штати, та посткомуністичні Польщу, Чехію, Литву, Грузію, які накопичили суттєвий досвід у вирішенні саме таких проблем), і відновлення Національного бюро розслідувань, яке номінально було створене за часів президенства Леоніда Кучми, але так і не запрацювало, а було відразу ж ліквідовано, оскільки несло пряму загрозу олігархічній владі.

Однією із головних причин такої ганебної ситуації в Україні з правоохоронними органами і правосуддям є закоріненість її інституцій та еліт у радянське минуле.

А «совок» – це як небезпечна інфекція або як рак. Тому очевидно, що від нього ніколи не вдасться вилікувати Україну примочками, припарками чи косметичними операціями. Потрібне повне видалення метастазів, повне знищення цієї небезпечної болячки. Інакше вона буде постійно повертатись у формі мутацій в український суспільний організм. І одним із перших етапів лікування повинна стати люстрація усього адміністративного і судового апарату, СБУ, міліції та прокуратури.

Після чого необхідно створити ефективну систему оцінки українського правосуддя. Котру умовно можна визначити, як запровадження «індексу правопорядку». До якого мають входити – оцінка судової системи і її прихильність до дотримання правових норм.

У такому разі оцінка мала б проводитися на основі п’яти параметрів: 1. надійність, довіра і чесність суддів; 2. ясність і здатність українських законів гарантувати основні права громадян; 3. безпека і недоторканність особи та її майна; 4. ступінь доступності, ефективності та справедливості судового розгляду; 5. компетентність і незалежність судової системи та адекватність ресурсів, наявних в її розпорядженні.

Цілком очевидно, що без незалежного та ефективного українського правосуддя, яке мусить відігравати ключову роль у забезпеченні правового функціонування українського соціуму, поступ України до громадянського суспільства виглядає неможливим.

Необхідно якомога скоріше скинути з України павутину судового безмежів’я, яка не лише дискредитує перед українськими громадянами державні юридичні інституції, але й шляхом корупції, неприкритих підтасувань і відвертих маніпулювань законами, підриває фундамент легітимності самого існування Української держави.

Адже створений в Україні юридичний монстр фактично не має аналогів у світі. За винятком, хіба що політичних процесів проти противників диктаторських режимів в африканських країнах та Росії з Білоруссю.

І якщо українські політичні демократичні еліти не знайдуть шляхів усунення цього «судового чудовиська», то це означатиме, що і вони є співучасниками розгулу в Україні безчинств корумпованого судочинства.

Таким чином, можна зробити закономірний висновок: контроль за судовою системою необхідно віднести до реалізації громадянами нашої держави народного суверенітету.

Існує лише одна прийнятна форма виправлення румпелю української юстиції. Це зняття із суддів недоторканності і запровадження системи, за якою судді будуть призначатися не діючою владою, а вибиратися народними громадами на місцях.

Звісно, що для цього необхідно запровадити дієздатну систему місцевого самоврядування, яка, на жаль, в Україні й досі перебуває у зародковому стані.

У такому разі, саме місцева громада, котра буде оплачувати роботу суддів, і буде контролювати їх роботу та відповідати за їхні дії.

Наразі – це єдиний спосіб приборкати корумпованість і вседозволеність судової системи в Україні та позбутися назавжди нанесення збитків, котрі виникають в результаті нехтування законами і грубої недбалості судового апарату.

Зняття подвійних стандартів в українському судочинстві, його підпорядкування інтересам правлячої партії і нехтування законами – має стати нагальним завданням для українського демократичного політикуму. Бо без застосування жорстких інструментів, які здатні обезголовити юридичного монстра, в жодному разі неможливо досягти позитивних змін в Українській державі.

Щоб нарешті навести лад в Україні і створити ефективне, а головне чесне правосуддя, потрібно привести саму українську політичну систему в правильний баланс. Коли політична воля сильного і авторитетного демократичного лідера та демократичних сил, будуть спроможними провести таку судову реформу, за якої усі українські громадяни будуть рівними перед законом.

Бо без зміни нинішньої патологічної системи правосуддя, годі й розраховувати на проведення ефективних політичних і економічних реформ.

Тому реформування у нашій країні необхідно розпочинати саме з реформування системи правосуддя. І це має стати наріжним каменем створення програм проведення будь-яких реформ в Україні.

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s