Штрихи до нового українського національного проекту


Віктор Каспрук

Третя Українська Республіка

Нинішній 22-річний період життя українського суспільства і держави добігає кінця. Це відзначають аналітики, відчувають громадяни України. Навіть представники нинішньої регіональної влади вочевидь мають «таку чуйку» – саме цим можна пояснити їх знавісніле пограбування країни та «наїзди» на все і вся.

Це системний закон – перед закінченням епохи настає її «золотий період», коли усі процеси, чинники та інші реалії досягають свого максимуму – все загострюється і, іноді, переходить в гротескну форму. Відома природна аналогія – мухи в спасівку. З цієї точки зору – Янукович і його регіональне оточення є цілком логічним і природним породженням останнього («золотого») періоду епохи чистого й нічим не замутненого номенклатурно-олігархічного дерибану.

Необхідно визнати, що після 22 років тотального й цинічного пограбування країни номенклатурною меншістю та її обслугою Україна доведена до краю системного існування. Нині є три шляхи подальшого перебігу подій.

Перший шлях – залишати все як є і за лічені місяці Україна, керована здичавілими від безмежів’я грабунку регіоналами, впадає по порядку – в дефолт, жорстку кризу, загострення усіх протиріч, загострення протистояння народу та влади, революційні виступи, що переростають в громадянську війну, тотальну розруху та голод, знелюднення території, втрату суверенітету, зникнення України з мапи світу.

Постраждають при цьому, звісно, переважно звичайні громадяни, але владно-олігархічні кола теж не обійде стороною національна біда. Особливо постраждають низи владних еліт, котрі просто фізично не встигнуть всі утекти від суспільно-політичного цунамі. Проте й верхи владних еліт не обійде катаклізм руйнування. У першу чергу тих, хто має бізнес в Україні – його капітал та матеріальні ресурси знеціняться до нуля навіть у разі відсутності фізичного руйнування.

Другий шлях – «пришити» регіональній владі голову та інші частини владного тіла в якості відомих і притомних державних діячів. Наприклад – прем’єром призначити Ющенка, віце-прем’єром Пинзеника, головою РНБО Марчука – і т.п. І при цьому різко обмежити повноваження президента Януковича – аж до нуля. Такий підхід може на кілька років загальмувати вибух у суспільстві, проте після – неминучий перехід до першого варіанту подій зі всіма наслідками.

Тому важко не погодитися із висновками мого колеги Сергія Грабовського зробленими в його статті «Пакт Монклоа» чи нова Хмельниччина?».

Адже, як чітко визначив Сергій Грабовський: «варіант виходу з перманентної кризи і легітимації влади потребує серйозної перебудови і влади, й опозиції, їхніх взаємних поступок – причому в тактичному плані більшими будуть поступки з боку прагматичної частини Партії регіонів, але в обмін на масштабний стратегічний виграш передусім для неї ж. Йдеться, власне, про новітній варіант суспільної угоди між усіма, хто віддає перевагу життю у стабільній демократичній державі з ефективною економікою, без періодичної лихоманки «розбірок» між кланами і без монополізації фінансово-економічного життя двома-трьома угрупуваннями. Це мав би стати своєрідний «пакт Монклоа» по-українськи, який би закріпив зобов’язання провідних політичних сил щодо звільнення політв’язнів, забезпечення свободи слова і права на мітинги та збори, реорганізації сил правопорядку, трансформації систем соціального забезпечення й освіти, проведення податкової реформи тощо».

Відтак, третій шлях – терміново знайти платформу довгострокового порозуміння між суспільством та прогресивною частиною провладно-олігархічної верхівки країни. Що має вилитися в своєрідний «пакт Монклоа».

Стосовно прогресивної частини провладно-олігархічної верхівки країни – вона вже визріла до розуміння потреби подібного порозуміння. Лише таке порозуміння і юридичні гарантії, котрі неодмінно закріплять сам факт порозуміння, гарантуватиме ненапад з боку силових структур майбутніх урядів та від погромів з боку екстремістськи налаштованих кіл суспільства.

Тому якби пакт залежав лише від них – достатньо було б підготувати фахову програму розвитку на найближчі десятиліття та скинутися в фонд розвитку України визначену частину відсотків з «нажитого непосильною працею» в попередні роки необмеженого номенклатурного дерибану. І на завершення – з помпою привселюдно підписати нову суспільну угоду із залученням приручених і толерантних «представників народу», в якості котрих залучити відомих діячів культури, мистецтва та спорту – і все.

Таким чином, формула необхідна і достатня для порозуміння з боку провладно-олігархічної верхівки країни це – Програма, Пакт, Фонд.

Проте з суспільством справа далеко складніша. І справа тут навіть не в тому, що скинутися визначену суму на розвиток країни – мало буде (а воно дійсно-таки мало, але про це нижче).

Народ, перегодований 22-літньою облудою від жовто-блакитних прапорів і вишиванок 80-90-х до технократів Кучми, від «любих друзів», «любих моїх» помаранчу і до «почую кожного» та «покращення уже сьогодні» конкретних синьо-білих проФФесіоналів.

Не варто, також, забувати, що коефіцієнт пограбування народу владними елітами в Україні безпрецедентно високий навіть у порівнянні з країнами колишнього СРСР. Для прикладу – в сусідній і далеко не демократичній Росії верхівка номенклатури концентрувала в своїх руках 35% народних багатств, а в Україні – 85%. Так що терпець в українців багато коротший навіть порівняно з росіянами, а ще одній навіть суперпомаранчевій казці українці не повірять.

Що ж дозволить отримати у цій непростій історичній ситуації довіру та підтримку битого і тертого життям українського народу?

Потрібна система – несуперечлива, повна і (обов’язково) діюча, що складається з наступних великих компонент:

1. Новий національний проект, котрий не лише «заточений» під людей – включає усі компоненти, необхідні для свободи, життя та розвитку суспільства та громадянина, а й є фаховим з точки зору проектної інженерії, несуперечливим стосовно системних критеріїв і є прорахованим в часі, просторі та стосовно наявних ресурсів та обмежень. Тобто – це має бути національний проект, котрий реально може бути здійснений фаховою організаційною системою. Це критична якість – оскільки на час підписання українського «пакту Монклоа» проект має вже здійснюватися – інакше народ не підпишеться під пактом направду.

Різниця між цим новим національним проектом і згаданою вище програмою, що входить до формули «Програма, Пакт, Фонд» суттєва. Програма може бути лише першим наближенням до технічних вимог проекту – і ніяк не більше. Проект має розроблятися лише мегакомандою (командою команд) відповідно навчених та організованих фахівців і під керівництвом групи Архітектора та Головного конструктора – на їх повну відповідальність. Проект потребує дуже значних ресурсів. Навіть одна його розробка потребує, окрім значних ресурсів, створення інституцій, яких нині немає в країні, але котрі мають (просто зобов’язані!) бути в успішній державі.

2. Проектна організація – організація, що здійснює Новий національний проект – з точки зору проектної дисципліни нерозривно пов’язана з Новим національним проектом, є його невід’ємною складовою. На час підписання українського «пакту Монклоа» не лише створена, а й вже частково реалізує Новий національний проект.

3. Нова політична еліта – фахово підготована до здійснення Нового національного проекту команда, котра в Новому національному проекті виконує роль інституційного зв’язку з суспільством, реалізує представницькі владні функції Нового національного проекту.

4. Система багатоканального зв’язку між владою та суспільством – задля взаємного інформування, координації та узгодження співпраці та співжиття в руслі Нового національного проекту.

Це, звісно, укрупнене, але системно повне представлення тієї системної моделі, котра спроможна переконати суспільство в цілому і окремих його громадян в реальності та правдивості майбутнього співіснування з прогресивною частиною провладно-олігархічної верхівки країни. І, відповідно, переконати в необхідності укладання «пакту Монклоа» саме з цією частиною еліт.

Відтак, формула, необхідна і достатня для щирої готовності до укладання «пакту Монклоа» з боку суспільства можна сформулювати вище наведеними чотирма пунктами. Проте є ще низка системних особливостей Нового національного проекту, котрі є доповненням до наведених пунктів.

Необхідність від самого початку виведення Проектної організації Нового національного проекту, державної системи України та України як системи на найвищі щаблі якості їх потенціалу.

Якість потенціалу цих систем має бути від 5 до 4 за п’ятибальною системою. Не вдаючись в деталі, відмічу лише, що тільки така якість потенціалу надасть можливість отримати необхідні Україні в найближчі десятиліття інвестиції на відбудову та реанімацію країни (від 50$ млрд. на рік), забезпечить ефективність економіки та політики, рівень ВВП, надасть можливість наповнення бюджету, виконання соціальних програм та й просто можливість повернути борги в майбутньому.

Виходячи з вищенаведеного, зрозуміло, що якщо «прогресивні олігархи» скинуться на розвиток країни визначену частину з «нажитого непосильною працею» в попередні роки необмеженого номенклатурного дерибану, то цього вистачить лише на розробку Нового національного проекту і його початковий етап здійснення – аж до початку надходження зовнішніх інвестицій.

Це не є дивним, адже всім відоме прислів’я «ламати – не будувати». Ресурсів здобутих на руйнації країни та суспільства в останні 22 роки не може бути достатньо для відбудови тих же країни та суспільства. Але на запуск процесів відбудови, на створення першочергових інституцій – може вистачити – за фахового підходу, звісно.

Сам факт здійснення Нового національного проекту, виведення України на високий рівень потенціалу – і є гарантією того, що в майбутньому український «пакт Монклоа» не буде піддаватись сумнівам щодо його доцільності та спробам ревізії. Суспільство, що стрімко прямує до кращого сьогодні і майбутнього, на минуле дивиться лише як на історію. А історію не переписують, її пам’ятають, її вивчають – і все.

Проте є ще один суттєвий момент. Для того, щоб успішно розробити і здійснити Новий національний проект та усі супутні складові, вивести країну на високий рівень потенціалу, а відтак – на високий рівень ВВП та життя, необхідний відповідний інструментарій.

Єдиний інструментарій, котрий направду і гарантовано здатен це здійсните – це наявність системи стратегічного дослідження зовнішнього і внутрішнього світу, здатного виробити не лише розуміння, але, також, уміння і здатність перетворити це розуміння і уміння у відповідні потенціалу дії.

Власне, саме це справедливо зазначив Сергій Грабовський http://www.galychyna.if.ua/publication/policy/u-tochci-bifurkaciji/ в інтерв’ю «Опозиції треба вчитися, аби відійти від тактичного «вовтузіння», і розпочати стратегічну діяльність»: «Але боюсь, що Україна до такої політичної угоди наразі ще не доросла. А тому ми змушені жити в умовах тактичної метушні, коли майже ніхто з основних діячів — як владних, так і опозиційних — не дбає про стратегічні інтереси країни та української нації».

Для системи рівня держави згадана вище система стратегічного дослідження це Національна Система Стратегічних Досліджень – повний цикл стратегічних досліджень, що включає контури оперативної, аналітичної, реалізаційної (інжинірингової) і забезпечуючої діяльності.

Наявність Національної Системи Стратегічних Досліджень дає можливість відстежувати в реальному часі і навіть передбачати усі наявні в зовнішньому оточенні і внутрішньосистемному просторі процеси, об’єкти, суб’єкти.

І, що не менш важливо, моніторити і передбачати ігри суб’єктів, їх цілі і стратегії, а також – реально оцінювати міру їх деструктивності-конструктивності у впливі на свою систему. При цьому мати здатність враховувати усі можливі результати залежно від дій своєї системи.

Але найголовніший результат роботи Національної Системи Стратегічних Досліджень полягає в тому, що, згідно з головним положенням загальної теорії управління (будь-яка система настільки керована, наскільки вона спостережувана), зовнішнє і внутрішнє середовище (процеси, об’єкти, суб’єкти і навіть ігри і цілі суб’єктів) стають керованими з боку нашої системи – поза їх бажанням і, можливо, поза їх спостереженням і розумінням цього факту.

Тобто – зовнішнє і внутрішнє середовище стає настільки керованим, наскільки потужною є Національної Системи Стратегічних Досліджень держави.

Відтак, Національна Система Стратегічних Досліджень – ключ до створення платформи порозуміння між прогресивними елітами та суспільством, ключ до успішного створення та реалізації Нового Національного Проекту – власне, до майбутнього України та українського суспільства.

Ключ – бо це єдиний професійний, керований, наперед прорахований та гарантований шлях. Звісно, можна ще раз спробувати увійти в новий історичний період на голому ентузіазмі і з методою «точно на око».

Проте чи потрібен хоч комусь такий результат? Адже є чудове прислів’я – «коли прямуєш невідомо куди, то саме туди прийдеш». Чи схоче суспільство і прогресивна частина еліт України ще раз змарнувати історичний шанс на побудову ефективно діючої держави та країни що стрімко розвивається, як це було в останні 22 роки?

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s