Україна між Майданом і Майданеком

Віктор Каспрук

Третя Українська Республіка

Гарячий початок зими в Україні і громадянська непокора Євромайдана ставлять перед українським суспільством питання, відповіді на які потрібно спробувати знаходити уже сьогодні. Адже, як показали усі ці надзвичайно важкі дні протистояння з диктатурою Януковича, опозиція часто діє так, немов режим збирається змагатися з нею на правовому полі.

І розвиток подальших подій в Україні може трагічним чином підтвердити це припущення. Адже головний політичний постулат режиму «донецьких» полягає у тому, що він ніколи і ні за яких обставин не збирається поступатися владою.

Для цього й було не тільки нейтралізовано у незаконний спосіб одного з лідерів української опозиції Юлію Тимошенко, а й ліквідовано свободу слова і демократичні здобутки минулих часів.

А головне, що Віктор Янукович настільки вже «прикипів» до президентської посади, що відірвати його від неї можливо лише разом із троном, на якому він так комфортно для себе умостився.

Фактично Янукович приватизував владу в Україні. І тому будь-які спроби українського народу шляхом громадянської непокори припинити продовження абсурдної для ХХІ століття ситуації, він сприймає як зазіхання на найсвятіше для нього – намагання реприватизувати назад усе те, що він давно і назавжди порахував вже своїм.

Проте, наслідком силового розгулу режиму «януковичів» стало те, що люди по всій країні наочно побачили, що ж у дійсності собою представляє Янукович і його компанія з Партії регіонів. Бо якщо вони раніше були просто непопулярними, то нині, після кривавого побоїща на Майдані, в очах більшості українців цей режим став назавжди нелегітимним.

Потомки «шарікових» в п’ятому поколінні, котрі захопили владу над Україною у лютому 2010 року, і які з усіх сил намагалися повернути українців в часи почилого СССР, зіткнулися з масовим спротивом народу, якому вже не під силу терпіти далі суцільне покращення від «януковичів».

Очевидно, що було б наївно вважати, що зближення із Заходом спроможне вирішити усі українські проблеми. Але певна і (головне своєчасна) допомога Україні здатна корінним чином змінити на краще ситуацію у нашій державі.

Звісно, що надаючи будь-яку допомогу Україні, Захід буде обов’язково враховувати і свої інтереси. Але хто сказав, що вони йдуть врозріз з інтересами українського суспільства?

Причому, не варто розглядати подібну допомогу виключно у вигляді якихось матеріально-фінансових вливань. Не менш важливі, скажімо, різні форми зовнішнього тиску на режим Януковича, відсторонити якого від влади без великої крові, за відсутності відповідного сприяння з боку Сполучених Штатів і Європи, вже навряд чи вдасться.

Звісно, що українська регіональна «еліта» не хоче запровадження європейських стандартів, не готова декларувати свої реальні доходи і витрати, таємне володіння бізнесами і розкривати свій контроль за бюджетними потоками. Але Європейський Союз вже має чималий досвід, як поступово ставити на місце усю цю камарілью. Вони це успішно зробили в Латвії, Литві, Естонії, Угорщині, Польщі, Чехії і Словаччині.

Там скрізь був відчайдушний опір чиновництва і олігархії. Але єврочиновники і фінансові організації поступово всіх притиснули, змінили законодавство, позабирали незаконні бізнеси, вичистили бюджет.

І якщо в Україні у кожному міністерстві будуть сидіти єврочиновники і контролювати поточну ситуацію та візьмуть під свій контроль бюджет, гроші даватимуть лише під конкретні програми реформ, які допоможуть розробити українцям, то переломити ситуацію у нашій державі, яка надзвичайно потерпає від тотальної корупції, буде можливо.

Адже для ЄС надзвичайно важливо забезпечити недоторканість інвестицій до України. І подібна модель встановлення жорсткого контролю за цільовим направленням та використанням інвестиційних потоків може виявитися дуже дієвою.

Уже майже 4 роки, як Україну захопили донецькі «політики», у яких структура їхнього угрупування сформована за принципом жорсткого підпорядкування по вертикалі.

У них немає жодних напівтонів. Тільки: «чорне – біле», «свій-чужий», «хто не з нами – той проти нас». І тому, в майбутньому, безумовно, буде потрібен час для того, аби все виправити і повернути вкрадене.

Цілком очевидно, до далі у такому «форматі», який вибудований сьогодні, Українська держава вже більше існувати не може. Оскільки за 22 роки в Україні побудоване олігархічно-бюрократичне номенклатурне суспільство, яке не має майбутнього.

Виконавчі структури повністю прогнили від корупції. В Україні відбувся страхітливий поділ на багатих і бідних. Мораль і освіта падають, а чисельність населення стрімко зменшується. Промисловість зупиняється, а керована «професіоналами» економіка вже не в змозі далі фінансувати соціальні зобов’язання держави.

Свої рахунки, майно і сім’ї «еліта» тримає на Заході, а українська територія є для неї нічим іншим, як полем неконтрольованих можливостей тотального визиску. Вона зневажає нашу державу і не вірить у її майбутнє.

Правоохоронні органи працюють тільки на себе. Суди тотально корумповані. Податкова божеволіє від своїх надзвичайних повноважень і не визнає жодних стримуючих чинників, коли під корінь знищує малий і середній бізнеси. Усі посади продаються і купуються. А українське суспільство атомізоване і розгублене.

Але якщо до Вільнюського саміту Віктор Янукович був в політичній ситуації цугцванг, то після зриву євроінтеграції України у Вільнюсі він виявився в історичній ситуації цугундер.

Свою політичну неспроможність Янукович намагається пояснити тиском Росії і наявністю страшного Владіміра Путіна. Але який би не був страшний для нього Путін, але є більш владна над ним сила – пані Історія, вона і притягне його до відповідальності.

Кремлівський карлик, звичайно, сильний, проте це сила привілеїв, які можуть бути важливими для бізнесу провладних українських еліт. Але Україні потрібно право, а не привілеї. Рівні можливості доступу для всіх до економічних і політичних активів, а не тільки для обраних.

Україна повинна бути в сім’ї європейських народів, а не васалом кремлівського начальника, для якого легітимність своєї особистої влади визначається не демократичними процедурами, а насильством і утисками опозиційних політичних сил.

Але хоча Янукович не менш від північного тирана схильний до вирішення політичних питань за допомогою насильства, проте, він повинен розуміти, що перспектива отримати ярлик від Кремля на князювання в Києві і після 2015 року – це тимчасовий і ненадійний привілей. Адже на дворі зовсім не ХV століття.

Сьогодні Україна окупована мародерами і для них дуже важливо, аби Євромайдан закінчився таким же результатом, як і Майдан 2004 року. Тоді «донецьким» не потрібно буде дотримуватися ніяких європейських норм, не буде ніякого поділу влади і незалежного суду, а олігархічно-бюрократичний тип держави залишиться й надалі без жодних змін.

Після чого нові мільйони безробітних розбіжаться по всьому світу. Чисельність українського населення досягне 40 мільйонів. І продовжуватиметься неухильне деградування всіх сфер суспільства – освіти, охорони здоров’я, моралі, науки. Й надалі долею українців будуть керувати інші, ті, для кого Україна була, є і буде чужою.

Українська історія двох останніх десятиліть вчить тому, що вона нічому не вчить. Схоже на те, що Янукович вже уявив себе міні-богом. І він думає, що зловив фортуну і може її впрягти до свого віза.

Насправді не все так однозначно. От і про «Титанік» думали що він ніколи не потоне, і рейх облаштовували тисячолітній і комунізм будували назавжди. Віктор Янукович думав, що він все контролює, а насправді він не контролює рівно нічого.

Втім, для Януковича і його команди вигідно, щоб і Україна була перетворена на потенційний «Титанік», адже лише за такої нестабільної і непередбачуваної ситуації можна кидати ресурси країни на будівництво чергових «межигір’їв», а оборотні кошти вивозити у офшори.

Чому це все так відбувається після приходу до влади в Україні регіоналів? Ймовірно тому, що мафіозна поведінка є одним з фундаментальних і архаїчних поведінкових принципів люмпенізованих прошарків суспільства, і він буде існувати до того часу, допоки в світі буде існувати дихотомія «свій-чужий».

При цьому Януковичу дуже вдало вдавалося під час свого правління використовувати байдужість частини населення України до своєї власної долі.

Приспаність українського суспільства, яке «донецькі» перетворили на пішака у своїй грі в політичні наперстки, привела до того, що тепер тільки громадянський спротив здатен змінити докорінно ситуацію у нашій державі.

Адже насправді Януковича хвилює не курс України на євроінтеграцію, і не приєднання України до Митного союзу, а лише можливість переобрання його у 2015 році на другий президентський термін.

Не виключено, що Владімір Путін готовий надати йому бажані для нього гарантії, тому й відбувся такий великий крен лідера регіоналів у бік Москви.

Проте найголовнішим нині питанням для України є те, чи здатна Україна позбутися диктатури Януковича? Можна сказати, що Янукович не зміг повторити російського сценарію перемоги деспотичного путінізму тільки тому, що він ніколи не був для всієї України хоча поганим, але своїм.

Для населення переважної частини нашої держави він завжди буде донецьким окупантом, якого, можливо, й могли терпіти, але лише за умови, якби він справді щось робив для країни. Проте він робив, і навіть забагато, але тільки для власної «Сім’ї».

І у цей критичний для Української держави момент, Європа мала б чітко заявити українським неукраїнським можновладцям і олігархам – у разі, якщо і далі будуть застосовуватися силові методи для придушення волевиявлення українського народу, то будуть конфісковані їхні маєтки в країнах Європейського Союзу, а рахунки в банках заморожені до часу вияснення джерел їх надходжень.

Мабуть це така доля України рятувати Європу від донецько-азіатської орди. Але самостійно український народ цього зробити нині не може. Тому ми, як ніколи, потребуємо європейської допомоги. Адже якщо українці не переможуть «донецьких» на Майдані, то завтра режим «януковичів» зустріне їх Майданеком.

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

3 Responses to Україна між Майданом і Майданеком

  1. Wayne коментує:

    Reblogged this on luvsiesous and commented:
    Friends, [br][br]

    This is a blog stating the opposition to the current regime in Ukraine. [br][br]

    And it shows the current problem from that side very well. Their President is seen as a corrupt outsider. He is seen as a dictator who owes his allegiance to the former Soviet Union. [br][br]

    I pray for Ukraine. Why? No dictatorship that powerful would have allowed free democratic protest for this long. [br][br]

    The hope of the youth, just like in America, is being destroyed. And that is not good. [br][br]

    But, joining Europe would bring what? A huge debt. A HUGE debt. Europe would love Ukraine to join them and pay for their mistakes in Spain, Italy, and Greece. But, is that debt good for Ukraine? [br][br]

    The other problem? Europe wants Ukraine to become like them. Higher divorce rates, less respect for family and less opportunity for women. [br][br]

    Read this author (use google translate if you need to), get a picture of what the opposition believes. But, remember to pray for a peaceful Ukraine. [br][br]

    Wayne

  2. Іван Онищук коментує:

    Правдиво і об”єктивно, просто в ціль

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s