“М’яка окупація”. Росія все більше проникає у Фінляндію

«Дзеркало тижня. Україна» №47, 13 грудня 2013

Віктор Каспрук

Останнім часом Росія намагається у будь-який спосіб відновити свої впливи на країни Балтії. На це в Кремля, звісно, є свої причини, але одним із важливих спонукальних чинників стало те, що Москві вдалось радикально збільшити свою присутність у Фінляндії.

Варто пригадати, що у часи «холодної війни» нейтральна Фінляндія займала стратегічне положення між двома ворожими блоками – НАТО і Варшавським договором. Та була об’єктом особливого інтересу для наддержав і як буферна зона, і як територія для прокладання транзитних військових маршрутів під час можливих воєнних дій.

Власне, сьогодні це стратегічне положення нікуди не поділося, і тому Москва почала активно нарощувати своє проникнення до Фінляндії. Самі ж фіни з великою настороженістю і занепокоєнням спостерігають за все наростаючою російською присутністю.

І не тільки постійно збільшується вплив Росії на економіку Фінляндії. Російські впливи відчуваються не лише в бізнесі. Так минулого року рекордна кількість росіян відвідала цю країну, і було видано 1,3 мільйони віз. І уже зараз російська мова стає найпоширенішою іноземною мовою у Фінляндії.

Можливо, що російські «емігранти вихідного дня» й піднімають економіку Фінляндії, але недавній скандал, коли влада Фінляндії оголосили про злом баз даних міністерства закордонних справ країни, в якому запідозрили Росію, показує, що ці взаємні стосунки є лише позірно хорошими. Оскільки хакери намагалися перехопити канали зв’язку між фінською владою і керівництвом Євросоюзу.

Навіщо це Росії? Можливо, там хочуть повторити ще раз, що вже було між цими двома державами? А саме те, що відбулося в березні 1809 року, коли Фінляндію було приєднано до Росії в якості автономного Великого князівства.
Звісно, що ХХІ столітті Москві це повністю не вдасться. Але перетворити Фінляндію на слухняну державу-сателіта і цим істотно збільшити свої безпосередні впливи на «сепаратистські» країни Балтії, в Кремлі явно планують.

Так варто звернути увагу на те, що ще на початку червня 2012 року тодішній начальник Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, генерал армії Ніколай Макаров, виступаючи на семінарі в університеті Гельсінкі, застеріг Фінляндію від більш тісної співпраці з Організацією Північноатлантичного договору – НАТО.

«Замість цього, – заявив Макаров, – Фінляндія повинна активізувати свою співпрацю з Росією. Військова співпраця між Росією і НАТО йде добре і відповідає взаємній вигоді. Однак, співпраця між Фінляндією і НАТО несе загрозу для безпеки Росії».

Крім того, Ніколай Макаров звинуватив Фінляндію у підтримці Грузії у конфлікті навколо Південної Осетії і Абхазії. Він також поставив під сумнів право Фінляндії на проведення військових навчань на її території. Запитавши – проти кого вони можуть бути направленні?

За цією дивною логікою росіян, військова співпраця Фінляндії з Росією сприятиме стабілізації ситуації з безпекою у регіоні. Але, у той же час, російська сторона вважає, що Гельсінкі не повинні ставити питання про набуття, навіть у віддаленій перспективі, членства в НАТО.

Міністр оборони Фінляндії Стефан Валлін, коментуючи заяву начальника Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, генерала Ніколая Макарова, наголосив на тому, що Фінляндія прийматиме свої рішення щодо НАТО самостійно.

І що Фінляндія хоча й вважає, що співпраця з Росією у військовій сфері важлива, однак, має суверенне право сама обирати формат співпраці з НАТО на основі інтересів національної безпеки та інтересів своєї оборонної політики. І зокрема щодо проведення спільних військових навчань.

Не можна виключати того, що цією своєю, по суті політичною заявою у Гельсінкі, генерал Макаров поставив остаточну крапку в своїй блискучій військовій кар’єрі. Бо вже 9 листопада 2012 року президент Росії Владімір Путін своїм указом звільнив генерала армії Ніколая Макарова з посади начальника Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації – першого заступника міністра оборони, і взагалі звільнив його з військової служби.
Генерал Макаров оприлюднив те, що, скоріше за все, не мав права публічно проголошувати і за це поплатився. Але його заява мала у Фінляндії зворотну реакцію.

Адже в Гельсінкі почали серйозно задумуватися над тим, що Фінляндія є одним із небагатьох західних сусідів Росії, який не є членом НАТО. У той час, коли Естонія, Литва, Латвія і Польща давно вже стали членами Північноатлантичного оборонного альянсу. У результаті ця країна має два варіанти: втуп до НАТО, або новий прихід Червоної Армії.

Власне, Фінляндія сьогодні і так активізувала свою співпрацю з НАТО. Вона посилала своїх військових до Афганістану, Іраку і Лівії та виконує свої функції у миротворчих операціях, котрі проводить альянс.

То ж чи не настав час фінам винести уроки зі своєї історії? Адже нейтралітет і концепція неприєднання не спрацювали в 1939 році. А потім уже було занадто пізно, щоб шукати підтримку в інших.

Намагаючись диктувати свої правила фінам, генерал Макаров підштовхує Гельсінкі до подання заявки на повноправне членство у НАТО. Оскільки там добре пам’ятають про те, хто напав на Фінляндію в 1939 і 1941 роках?
Росія тому й опасається зближення Фінляндії з НАТО (так само, як і України), бо це б слугувало б гарантією її безпеки і територіальної цілісності. Оскільки, само собою зрозуміло, що НАТО має стримуючий вплив на росіян.

З падінням популярності Владіміра Путіна в Росії, можна прогнозувати, що стратеги із його команди намагатимуться відшуковувати нові фактори для відновлення його авторитету серед росіян. І одним із таких факторів цілком може стати «фінське питання».

Можна сказати, що це великий плюс, що Росія направляє до Фінляндії людей з такою політичною «підготовкою», як у Ніколая Макарова. Який, замість рутинних звичайних проповідей про традиційно хороші відносини і плідну співпрацю, по-військовому неприкрито оголосив справжню російську позицію.

Тепер Москві буде важко пояснити, чому саме таким чином Російська Федерація розглядає свого сусіда Фінляндію. Через те, що відверте втручання у фінські внутрішні справи і диктування того, що має робити Фінляндія, має бути враховано у Гельсінкі.

Необхідно зауважити, що подібний стан речей є тоді, коли ситуація в обох країнах є стабільною, і контакти між двома державами в цілому є нібито відносно позитивними. Проте можна лише здогадуватися, що може статися у разі, коли тиск Кремля на Гельсінкі почне й надалі зростати, а московські апетити збільшуватися.

Наразі важко зрозуміти чому фінське керівництво, боячись викликати негативну реакцію з боку Москви, і досі продовжує «гратися» у нейтральність і позаблоковість? І коли ж у Фінляндії перестануть бути наївними і усвідомлять, що реалії для неї нині є такими ж, як і для колишніх радянських республік та держав, котрі входили до Варшавського договору?
Російська експансія продовжується по багатьом напрямкам. Однак фіни чомусь стали настільки «проросійськими», що дозволяють купувати землі росіянам у будь-якій точці своєї країни. У тому числі і землі, котрі прилеглі до військових об’єктів.

Невже фіни настільки отруєні бажанням отримати швидкі гроші, що з легкістю продають свою землю тим, хто вбивав їхніх родичів більше 70 років тому?
Росія не лише тому не хоче зближення Фінляндії із НАТО, що альянс буде здатен прийти на допомогу у випадку прямої інтервенції з боку Російської Федерації, а й що це дозволило б фінам придбати сучасну військову техніку, яка б змогла також виступати у якості стримуючого фактора.

Фінляндія не бідна країна і вона б мала вкладати більше грошей в свою оборону, для стримування можливих атак з боку свого невгамовного сусіда. А також зосередити свої зусилля на пріоритетному напрямку розробок і технологій у військовій сфері.

Сьогодні росіяни знову почали «окупацію» Фінляндії. І, поки що, це «м’яка окупація», але знаючи підходи Кремля до своїх найближчих сусідів, можна прогнозувати, що це лише початок московської експансії на фінські терени.
Фінам уже неодноразово доводилося поступатися своєю територією на користь Росії. Останній раз східний кордон Фінляндії був змінений після закінчення Другої світової війни.

Так у лютому 1947 року між Фінляндією і СССР був підписаний мирний договір, за яким фінам довелося поступитися на користь СССР значними територіями навколо Виборга і на північ від Ладозького озера, районом Петсамо, і частиною північних муніципалітетів Салла і Куусамо. Майже усе населення цих районів, близько 400 тисяч чоловік, було переселене до різних регіонів Фінляндії.

Тому знаючи про гіпертрофовані політичні фантазії президента Росії Владіміра Путіна, на фінів, якщо вони найближчим часом не почнуть думати про вступ до НАТО, чекатимуть пропозиції з Москви на кшталт про вступ Фінляндії до Митного союзу чи Євразійського Союзу.
Фіни нарешті мають зрозуміти, що стратегічне розташування їхньої країни нині не дає їм шансів і далі зберігати свій позаблоковий і традиційно нейтральний статус. Бо намагаючись відновити статус Росії, як наддержави, Путін не зупинятиметься ні перед чим. А Фінляндія сьогодні є занадто ласим шматком, аби Росія не спробувала знову підім’яти її під себе.

Повний варіант статті. Скорочений варіант був надрукований у газеті «Дзеркало тижня. Україна» №47, 13 грудня 2013

Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s