Єврореволюція надає Україні шанс стати ефективною державою

Віктор Каспрук

Третя Українська Республіка

Єврореволюція в Україні висвітлила багато питань, котрі у роки «застою» правління Віктора Януковича залишалися в тіні. Та одне з найголовніших із них – це те, чому Україна за 22 роки відновлення своєї незалежності так і не стала ефективною державою?

І це не тільки тому, що за увесь цей час в Україні не знайшлося ефективних менеджерів державного будівництва, які б були здатні відродити економіку Української держави. Але й ще тому, що так уже побудований сучасний український політичний світ, що парадигма ефективності бачиться кожному по-своєму.

Всі ці бачення входять часто у суперечність одні з одними і виливаються в непримиренні протистояння у часи виборчих баталій.

Великі суперечності, у свою чергу, клонуються в безліч дрібних, що і створює ситуацію, котра в жодному разі не може дати позитивного результату. А законне бажання ефективності дуже рідко буває задоволеним.

Власне, українські політики у гонитві за ефективністю своїх політичних сил цілком спростовують саме поняття «ефективність». Будь-яка держава – це щось на зразок великої сім’ї, де кожен із її членів має виконувати свою певну унікальну функцію.

І в будь-якій державі, так само, як і в сім’ї, ефективність можлива лише за умови, коли всі отримані та розплановані ресурси витрачаються суворо за своїм прямим призначенням.

Але варто у цій системі з’явитися об’єктові, котрий починає споживати ресурси безконтрольно і лише на свою користь, як про ефективність можна просто забути.

За всіма своїми показниками Українська держава після захоплення у ній влади режимом Януковича, може служити еталоном неефективності керівництва нею. Тому й такі результати.

При тому, що значна (якщо не левова) частка ресурсів просто зникає невідомо куди, а те, що все-таки залишається після цього, використовується також із украй низьким коефіцієнтом ефективності.

На жаль, дії українських «еліт» могли б слугувати наочним посібником для інших про те, як і чого робити не треба.

Якщо спробувати сформулювати коротко, то Євромайдан став відгуком українського суспільства на вкрай неефективне управління Україною донецькою псевдополітичною елітою.

Головною «заслугою» якої наприкінці 2013 року стало те, що за майже 4 роки її правління, українську політику і економіку було доведено до стану дефолту.

Однак, ще в лютому 2010 року, під час захоплення «януковичами» влади було цілком очевидно, що цілі цього дерибанного режиму є діаметрально протилежні від задекларованих ними, і що за їхніх підходів годі й сподіватися на те, чого Україна потребувала найгостріше – ефективності і стабільності політичної ситуації.

Позаяк якщо в 2013 році українці мають нестабільну і неефективну ситуацію, то в 2014 ці негативні тенденції мають шанси лише значно збільшитися. За умови, якщо режим «донецьких» і надалі буде керувати Україною.

Звісно, ефективність держави визначає її стабільність. Але викликає великий скепсис те, що Янукович і його найближче оточення спроможні піти на компроміси, визнати свою поразку і добровільно відмовитися від влади.

Уся структура донецького угрупування побудована таким чином, що їхній офіційний лідер може зовсім не відповідати лідерству неофіційному.

Адже коли «донецькі» просували Януковича на вершину владної піраміди в 2004 і 2009 роках, вони керувалися зовсім не мотивами найбільшої політичної доцільності.

Для них було надзвичайно важливо, аби їхній висуванець (з клептократичних причин) став назавжди прив’язаним до президентського крісла.

Україні потрібна стабільність. Але вона не може з’явитися сама по собі, навіть, після ймовірної відставки Януковича. Очевидно, що стабільність – це основна умова процвітання Української держави. Але біда для українських можновладців у тому, що цю стабільність не можна взяти і просто проголосити якимсь указом чи декретом.

Адже подібне проголошення ніхто серйозно не сприйме. Потрібні обґрунтування. Стабільність повинна витікати з забезпечення спільності уявлень в усьому українському суспільстві про допустимі методи вирішення проблем.

Стабільність – це коли дії кожного є ефективними, але при цьому вони в жодному разі не йдуть у розріз із інтересами всього суспільства. А алгоритм таких дій витікає з національної ідеї даного суспільства та ідеології, котра в ньому поширена. І лише на цій основі, якщо ми говоримо про стратегію, можливий розвиток українського суспільства.

Мають бути розроблені і прийняті зрозумілі правила для всіх, які стануть ефективними для кожного. І при цьому такі, що мають обов’язково виконуватися всіма, незалежно від майнового і соціального статусу будь-якого члена суспільства.

Відтак, можна зробити певні висновки. Ефективність і процвітання України – це питання стабільності.

Стабільність витікає з наявності офіційної ідеології. Наявність ідеології витікає зі здатності політичного бомонду взаємодіяти з інтелектуальною елітою країни.

Якщо ж політики до Євромайдану не були спроможними порозумітися з українськими інтелектуалами, то це означає, що вони не лише побоювалися конкуренції, а й не прагнули до побудови ефективної України.

Усі ці роки непримиренного протистояння українських «еліт» переконливо доводять, що без єдиної національної ідеї й ідеології, котрі б були прийняті українським суспільством, не буде ані стабільності, ані ефективності, ані процвітання країни.

Бо якщо не віднайти можливість вийти поза межі замкнутого кола вічного протистояння, то замість стабільності буде лише вічна «битва» українських «еліт», аж до повного й остаточного виснаження всіх доступних ресурсів, у боротьбі за дрібні тактичні ситуаційні переваги всіх представлених у політикумі сил над своїми супротивниками.

Сьогодні саме це і відбувається в Україні, безперечно, завдаючи їй цим найбільшої шкоди. Адже якраз процвітання економіки залежить від стабільності, а стабільність, у свою чергу, витікає з наявності об’єднувальної український народ ідеї та ідеології.

То ж виходить, визначити національну ідею і ідеологію України – це основне завдання українських еліт.

Що ж можуть спостерігати українці натомість? Десятки і сотні «голів, що говорять», які щодня з екранів телевізорів «переконують» багатомільйонну телеаудиторію, що вони знаходяться у пошуку кращої долі для всього народу.

Хоча ті, хто уважно прослуховує всі ці «одкровення», можуть дуже легко впевнитись у тому, що Партія регіонів, яка фактично заповнила собою весь телепростір, не має жодних ідей, котрі б були здатні змінити на краще життя в Україні.

Навіть під час Єврореволюції регіонали безсоромно в чергове «вішають українцям локшину на вуха». І роблять це з великим розмахом і помпою, витрачаючи на антиєвромайданну кампанію величезні державні кошти.

Проте нинішні реальності говорить про те, що подібні «проффесіонали» від влади і довели державу до фактичного банкрутства. Адже Україна, країна з економічним і людським потенціалом провідних держав Європи, нині перебуває вже навіть не на рівні країн Латинської Америки (цей проміжний етап вдалося «успішно» минути), а на рівні постколоніальних африканських країн.

Власне, подібну ситуацію «донецьким» тому і вдалося нав’язати українцям, що до Євромайдану проукраїнські політичні партії були нездатні реально об’єднати свої сили і дати відсіч режиму «януковичів», для якого інтереси українського народу завжди були на останньому місці.

Тому регіонали, користуючись доєврореволюційною політичною ситуацією, і спромоглися отримати фантастичні фінансові дивіденди, котрі надало їм захоплення у 2010 році влади над Україною.

Неефективність дій українських політиків культивує комплекс меншовартості в української нації та невпевненість її представників у власних силах.

Але як тільки людина опиняється поза межами батьківщини, котра не дає їй чомусь у себе вдома жодних шансів, то все в неї виходить і життя її перестає бути суцільною боротьбою за елементарне виживання протягом багатьох років.

Так трапилось, що цього року мені довелося зустрітися з двома своїми близькими друзями, котрі понад 15 років тому покинули українські терени.

Один із них має двоповерховий будинок у Новій Зеландії і працює лікарем, а другого також двоповерховий будинок із садом у чудовому районі Варшави, поряд із лісом.

І я абсолютно впевнений, що нічого навіть подібного у рідній Україні вони б не мали. Адже чомусь завжди українців цінують по світах, але не у себе вдома.

Зрештою, Україна і не може бути ефективною державою, оскільки в ній від самого початку порушені основні принципи політичного управління та не вибудувана система домовленостей «народ – влада», котра мала б бути побудована на взаємних зобов’язаннях.

У дійсності ж вийшло так, що народ несе повні зобов’язання перед державою: платить податки, посилає своїх синів до українського війська, – а держава, від імені якої виступають потужні номенклатурно-олігархічні клани, лише визискує український народ.

При цьому перекриваючи йому будь-яку можливість для економічної самодостатності, оскільки бачить у цьому потенцію самоорганізації українців та ймовірність створення потужних політичних партій і профспілок, котрі б захищали їх інтереси.

Неефективність української держави лише вкотре доводить, що на вершині влади немає відповідальних людей із системним мисленням. А якщо й є якась дещиця, то вони неорганізовані і всі разом не становлять поки що якоїсь значущої сили.

Біда України ще й у тому, що владна «еліта», котра лише нескінченно ділить між собою ресурси та владу і бенкетує на залишках більше 22 років тому померлого «динозавра» СССР, дуже стрімко втрачає залишки свого і без того невеликого авторитету через те, що колишнє державне майно вона собі успішно присвоїла, але абсолютно не знає і не розуміє, як і яким чином потрібно розпорядитися приватизованими на свою користь ресурсами.

Та й не ставить перед собою цілей пустити на розвиток те, чим вона вже володіє, а свою владу використовує лише для захоплення нових ресурсів.

«Донецькі», відчуваючи свою абсолютну безкарність за скоєне, настільки захопилися накопиченням багатств, що цілковито втрачають інстинкт самозбереження, не помічаючи того, що в найближчій історичній перспективі хвиля історії змете їх так чи інакше.

Регіонали націлились грабувати Україну безкінечно. До листопада 2013 року все виглядало на те, що їм це може вдатися. Але Єврореволюція переплутала усі карти режиму «януковичів».

І лише вона здатна нарешті скинути з шиї українського народу той зашморг, котрий накинув йому ще в 1994 році Леонід Кучма та з усіх сил утримували його послідовники, і надати українцям свободу дій. А значить в України може з’явитися реальний шанс стати нарешті ефективною державою.

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s