У Північній Кореї розпочалося полювання на «китайських відьом»

КІМ


3 лютого, 2014 ▪ сайт “Український тиждень”

Віктор Каспрук

Через більше ніж півтора місяця після винесення смертного вироку Чан Сон Тхеку – «людині номер два» в Північній Кореї, чоловіку рідної тітки молодого вождя Кім Чен Ина, його наставника і офіційного заступника в головному органі влади – Держкомітеті оборони КНДР та сенсаційних чисток у вищому апараті Трудової партії Кореї, Китай залишається в глухому куті у відносинах зі своїм непередбачуваним сусідом.

І хоча поки що небагато хто в Пекіні готовий у цьому зізнатися, але політика Китаю у Північній Кореї вже давно є помітно провальною. Офіційна реакція Китаю на внутрішню боротьбу в КНДР досі була обмежена шаблонними закликами до внутрішньої стабільності.

Але усунення таким чином Чан Сон Тхека від влади не може не непокоїти вище китайське керівництво, яке у черговий раз опиняється перед неприємним для себе і непрогнозованим фактом.

Китайські лідери в Пекіні були приголомшені цими подіями і тим, що на відміну від Південної Кореї, їхні спецслужби цілих п’ять днів не могли вияснити чим закінчилася приголомшлива кульмінація на засіданні Політбюро 8 грудня 2013 року.

Кім Чен Ин намагався тримати в таємниці від Китаю цю інформацію наскільки довго, як це було можливо. А китайські лідери, в тому числі і голова Китайської Народної Республіки Сі Цзіньпін, хоча й висловлювали періодично розчарування Північною Кореєю, але виглядає, що вони не можуть, чи свідомо не бажають перевести все зростаючу економічну залежність Пхеньяна від Пекіна на більш значимі впливи на КНДР.

Варто пригадати, що з перших років початку реформ в Китаї Ден Сяопіном, Пекін неодноразово намагався вмовити Північну Корею до поступових економічних змін, нормалізації відносин із зовнішнім світом і більш уважного ставлення до китайських інтересів.

Проте, КНДР продовжувала демонструвати свою характерну суміш з вимог та порушень, у тому числі неодноразових погроз Південній Кореї і прискореного розвитку ядерної зброї і балістичних ракет дальнього радіусу, які загрожують не лише удаваним ворогам Північної Кореї, але й самому Китаю.
Водночас, крім деяких скромних кроків неформальної експансії на ринки КНДР, політика впливу Пекіну на Пхеньян протягом останніх трьох десятиліть не принесла великих успіхів.

Але ще меншим успіхом можна вважати те, що на кордоні Північної Кореї та Китаю, незважаючи на сніг і мороз, зараз почали будувати нові бетонні доти для кулеметів і гармат.

Надходять також повідомлення про повне розчищення берегової лінії прикордонних річок на глибину 30 метрів: там зносять всі будівлі та житлові будинки. Помічені і танки, яких у цьому районі раніше не було – навіщо вони потрібні на тлі дружби Пекіна і Пхеньяна?

Подібна інформація з прикордонних районів збіглася з даними про те, що Кім Чен Ин почав зараз несподівану для багатьох операцію: він завдає послідовні й нещадні удари по так званій прокитайській фракції в номенклатурному прошарку КНДР, розцінюючи її, судячи з усього, як основну внутрішню загрозу для свого режиму.

Чан Сон Тхек був основним каналом Китаю в Північній Кореї. Це не зробило його людиною Пекіну, але у нього був набагато більший міжнародний досвід, ніж у будь-кого іншого із керівників КНДР. А його контроль в різних сферах бізнес-інтересів КНДР та відповідальність за функціонування особливих економічних зон уздовж китайського кордону дозволили йому накопичити значну економічну міць.

При цьому, ймовірно, у Пекіні розраховували, що Чан Сон Тхек був готовий відкрити обмежене вікно на Північ. Також, можливо, китайці бачили його в якості потенційного захисника стабільності, яку вони так довго шукали в Північній Кореї, але так і не знайшли.

Але Чан Сон Тхек, безсумнівно, за десятиліття важкої політичної боротьби у Пхеньяні придбав собі численних ворогів в комуністичному істеблішменті.
Також правлячі північнокорейські політичні кола підозрювали його у тому, що він занадто був прихильний до китайських інтересів в КНДР.

Накопичення величезного багатства (за деякими даними біля 4 мільярдів доларів) і його економічні зв’язки з Китаєм зумовили поразку другої людини на пхеньянському політичному Олімпі, як тільки третій лідер із династії Кімів – Кім Чен Ин, зажадав перерозподілу прибутків в країні на свою користь.

Північнокорейські чиновники, котрі були пов’язані з Чан Сон Тхеком, тепер опинилися під підозрою, а багато з них були звільнені зі своїх посад, або страчені.

Таким чином, прихильники співпраці з Китаєм стикаються з великим ризиком, оскільки Кім ІІІ почав консолідувати владу в своїх руках і вимагає беззаперечної лояльності до себе від своїх підлеглих.

Стрімко втрачаючи своїх надійних союзників в КНДР, Китай тепер повинен мати справу з непрогнозованим і некерованим молодим лідером, який почав одноосібно переформатовувати стосунки зі своїм великим сусідом.
Падіння другої людини в КНДР Чан Сон Тхека є останньою подією у довгій послідовності китайських політичних невдач у Північній Кореї.

І хоча багато аналітиків стверджують, що Північна Корея є буферною державою для Китаю, яка використовується Пекіном, щоб захиститися від американського тиску, але більш правдоподібним є зворотне. Скоріше за все саме Китай є для КНДР буферною державою, і Пекін продовжує залишатися одним із головних рушійних чинників для непередбачуваного Пхеньяну.

І тут можна підмітити певну невідповідність, у той час, коли китайська зовнішня політика в світі проводиться агресивно і наполегливо, позиція Китаю на Корейському півострові залишається надзвичайно схильною до ризиків. Питання в тому, чому Пекін продовжує демонструвати таку обережність, якщо не пряму боязкість стосовно Півночі?

Деякі аналітики стверджують, що спадщина Корейської війни тисне на уми більш консервативних кіл в Комуністичній партії і армії Китаю. Це дійсно так. Але при цьому існують більш глибинні і поточні тривоги, які дуже непокоять китайське керівництво.

Очевидно, що Китай побоюється того, що екстремальні дії непередбачуваного і озброєного до зубів сусіда з його ксенофобським керівництвом, можуть спровокувати велику кризу на Корейському півострові, до якої буде швидко втягнутий і Китай.

Тому не маючи реальних варіантів і важелів для контролю поведінки Північної Кореї, Китай воліє не робити нічого такого, що б могло спровокувати Пхеньян до непродуманих дій.

У той час, як Китай наполягає на тому, що хоче нормальних міждержавних відносин з Північною Кореєю, і не готовий створювати додаткові умови для того, щоб ізолювати свого клопітного сусіда, а тим більше проводити кардинальну переоцінку своєї політки стосовно нього, Кім ІІІ бачить мало підстав для того, щоб слідувати порадам Пекіна. І він продовжуватиме остерігатися китайського впливу на Північ.

Єдиним винятком у теперішній пасивності Китаю відносно Півночі – є його сприяння встановленню більш тісних зв’язків Пхеньяну з Сеулом. На даний час торгівля Південної Кореї з Китаєм перевищує 250 мільярдів доларів, що більше, аніж вся разом взята торгівля Півдня з Японією і США. При цьому двостороння торгівля Китаю з Північною Кореєю сягає лише 6 мільярдів доларів.

Китай проявляє досить велике занепокоєння з приводу того, які великі ризики пов’язані з діями і цілями КНДР. І страта Чан Сон Тхека тільки зайвий раз підкреслює відсутність сьогодні достатнього виливу на Пхеньян.
Сполучені Штати і Південна Корея сподівалися, що Китай візьме на себе більш рішучу роль у цьому питанні, але, схоже, що Пекін ніяк не може вийти з паралічу політики нерішучості.

Невдачі політики Китаю на Корейському півострові означають, що Пекін не готовий самостійно вирішувати питання ризиків, яким піддасться китайська територія у разі дестабілізації ситуації у КНДР. Тому без більш відвертого діалогу між Пекіном, Сеулом і Вашингтоном небезпека гострої загрози на півострові залишається тривожно високою.

Виглядає на те, що Південна Корея і Сполучені Штати повністю визріли до серйозного діалогу з Китаєм з проводу північнокорейської ситуації.
Тільки Пекін, схоже, не може вирішити для себе, чи залишати без уваги перспективу серйозної кризи в КНДР, яка не може бути в інтересах самого Китаю.

Ситуація погіршується тим, що на даний час північнокорейський економіка паралізована. Там фактично немає державних заводів. Залишилися тільки заводи з обробки металу та вугільні шахти. Підприємства, які заробляють іноземну валюту, а також ті, які виготовляють соєву пасту та інші продукти харчування. Це ще єдині в КНДР підприємства, які хоч якось працюють.

Але при тому, що китайці вважають спадкову династію Кімів анахронізмом, вони вирішили для себе, що стабільність режиму Кімів входить у стратегічні інтереси Китаю, тому Пекін не готовий відмовитися від підтримки Пхеньяну.
Але про яку стабільність у 2014 році може йти мова, коли КНДР готова до нагнітання іще більшої напруженості, ніж та, яка спостерігалася у минулі роки.

Так північнокорейський лідер Кім Чен Ин проголосив у своєму новорічному виступі, що «якщо війна спалахне на цій землі, то це призведе до смертельної ядерної катастрофи і Сполучені Штати ніколи не будуть в безпеці».

Можна припустити, що Кім-молодший має на увазі ядерні і балістичні ракетні програми своєї країни. Пхеньян, схоже, розглядає можливість уразити територію США ядерною зброєю.

Та тоді, коли експерти не згодні із тим, що ядерна програми КНДР ще не зайшла так далеко, щоб Північна Корея могла уразити Америку, очевидно одне: така потенціальна можливість у майбутньому буде додавати ще один вимір складності й небезпеки у і до того вже напружену ситуацію.

Додатковим фактором внутрішньої небезпеки у 2014 році є і те, що Кім Чен Ин, скоріше за все, намагатиметься ще більше зміцнити свою владу над КНДР.

Не можна виключати того, що північнокорейському диктатору будуть чинити спротив ті впливові персони в номенклатурній північнокорейській еліті, які не виявлять бажання піти шляхом його дядька. І ніхто не може гарантувати того, що нестабільність не виплеснеться на зовні із Пхеньяна та не струсять увесь регіон.

За такої ситуації голова КНР Сі Цзіньпін, який і без того вже має проблеми з Японією (через спір за остів Дяоюйдао), ускладнення з кількома країнами в Південно-Китайському морі, напруженість у відносинах з Індією, і все наростаючу глобальну конкуренцію зі Сполученими Штатами, мав би уважніше поставитися до подій в КНДР.

Але у якій спосіб Сі Цзіньпін міг би переконати своїх північнокорейських союзників не провокувати конфлікти в 2014 році? Наразі можна розглянути три варіанти впливу Пекіну на Пхеньян.

Першим є те, що Пекін міг би конфіденційно повідомити Пхеньяну, що в подальшому усі небезпечні військові провокації на кшталт потоплення південнокорейських військово-морських суден або обстріл острова не допускатимуться, і можуть призвести до повної втрати китайської економічної і дипломатичної підтримки.

Бо враховуючи різноманітні вогнища напруження у регіоні, Пекін, звичайно, не захоче ув’язуватись в додатковий конфлікт з будь-ким із своїх сусідів, захищаючи КНДР.

Завдяки чому, Північна Корея, якщо вона вирішить продовжувати нагнітати конфронтацію, стає більше перешкодою, аніж цінним союзником. Тоді Кім Чен Ин опиниться сам на сам зі своїми проблемами.

Другим можливим варіантом вплинути на поведінку Північної Кореї – було б надати Кіму-молодшому стимули для проведення економічних реформ у китайському стилі. І цим самим, в осяжному майбутньому, зайняти його внутрішніми справами.

Китай, безсумнівно, має значні економічні ресурси, щоб допомогти Пхеньяну отримати вигоди зі свого великого багатства природних ресурсів. А це може стати способом розвитку певної ділянки північнокорейської економіки.
Початок реформ в китайському стилі привернув би до КНДР інвесторів, і цим самим допоміг Пхеньяну (використовуючи дешеву робочу силу) запустити економіку, яка нині доведена режимом Кімів до стану колапсу.

Третім варіантом є те, що керівництво Північної Кореї повинно усвідомлювати – випробування ядерної і ракетної зброї здатне призвести не тільки до великої напруженості, а й спровокувати тяжку кризу, яка може коштувати КНДР багато життів і ресурсів.

Враховуючи той факт, що нині на міжнародній арені Китай опинився у досить складній ситуації (правда багато в чому завдячуючи своїм гегемоністичним амбіціям), а його відносини з сусідами явно бажають кращого, для Пекіну дуже важливо, аби його єдиний союзник у регіоні не погіршував і без того складне становище.

На жаль, реальних варіантів, які б могли стимулювати внутрішню динаміку відносин Китаю з Північною Кореєю, не так вже й багато. А Кім Чен Ин може відкидати подібні пропозиції, знаючи, що у його руках є козир, який він може викинути у будь-який момент.

Цей козир – побоювання Китаю, що в Північній Кореї може виникнути колапс після того, як Кім ІІІ дасть наказ використати невеликий, але смертельний арсенал ядерної зброї. Після чого мільйони північнокорейських біженців намагатимуться проникнути на китайську територію, спасаючись від катастрофічних і руйнівних наслідків рішення свого керівництва.

Але полювання на «китайських відьом», яке нині розпочалося в КНДР, має підштовхнути Китай до вироблення рішень, які б утримали Пхеньян від повторення агресивних кроків, котрі він демонстративно здійснював у останні роки, і переконати Кім Чен Ина, що шлях реформ і інвестицій куди перспективніший, аніж постійне нагнітання конфронтації.

kaspruk@hotmail.com

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s