Путін намагається зіграти роль Бога

Путін БОГ

Віктор Каспрук

Третя Українська Республіка

Останнім часом почала просочуватись інформація про те, що Володимир Путін серйозно хворий. Можливо, що це лише чутки, але, як говориться – диму без вогню не буває.
На користь цієї гіпотези говорить те, що десь із середини літа Путін почав вести себе набагато неадекватніше, ніж це було зазвичай.

Циркуляція інформації з приводу путінського здоров’я підштовхує до того, щоб спробувати розглянути його гіпертрофовану агресивність щодо України під дещо іншим кутом.

Якщо інформація, що у Путіна форма раку, яку неможливо вилікувати, відповідає дійсності, то це пояснює його суперагресивну поведінку.

На користь цієї здогадки явно працюють факти зміни в публічній поведінці Володимира Путіна. Адже десь до середини літа 2013 року (приблизно тоді), російський президент нав’язливо намагався продемонструвати своєму народові у якій він чудовій фізичній формі (не дивлячись на свій вік), він знаходиться.

Потім він раптово зникає з усіх російських телеканалів (приблизно) на три тижні. І за цей час з ним відбуваються дуже дивні метаморфози. Переконаний спортсмен і затятий прихильних здорового способу життя – раптом «згасає».

У його очах вже немає колишнього «вогника» спортивного азарту, хода втрачає колишню впевненість в собі. Але одночасно він стає неприховано агресивним, і ніби навмисне провокує складні ситуації, яких за бажання можна було б легко уникнути.

Проте найголовніше: фізична форма у нього нині така, що явно видно, він відійшов від активних занять спортом, до яких прилучився фактично з юнацького віку.

А для Путіна буди в тонусі та виглядати підтягнутим і молодшим за свій вік, явно було одним із головних «китів» його політичного іміджу.

І можна пригадати, що десь більше року тому, перебуваючи за кордоном (під час зустрічі представників світових політичних еліт), вони не могли з президентом Сполучених Штатів Бараком Обамою поділити час занять у тренажерному залі в готелі у якому разом проживали.

Тепер же усе стало інакше. І світ побачив зовсім іншого Путіна. Бо якщо раніше на публіці він намагався себе вести іронічно-зверхньо-доброзичливо-стримано, то після літньої паузи – публічного зникнення з телеекранів – він став неприкрито агресивно-неврівноваженим та гіпертрофовано- наступально – зухвалим.

Можна припустити, що тепер спорт став для Путіна вже не пріоритетним, а це може означати лише одне, що за станом свого здоров’я він вже займатися ним не здатний.

І якщо розглянути варіант, що тепер Путін уже точно знає скільки йому залишилося, то саме тому і саме зараз він намагається з таким неприхованим оскаженінням втягнути незалежну Українську державу у «русский мир».

Хоча не можна виключати і інший варіант. Адже проблема може полягати і у тому, що Володимиру Путіну 62 роки і у нього молода дружина.

Але навіть йому (з його адміністративними і фінансовими можливостями) закони природи важко обійти.

Оскільки незворотно у чоловіків після 55-60 років відбувається різке зниження статевої активності. І для відновлення лібідо організм треба поповнювати тестостероном. А якщо в організмі його немає, значить потрібно вводити ззовні.

Іншим важливим чинником, на якій необхідно звернути увагу, є те, що у Путіна на обличчі немає зморшок. Одним з дієвих препаратів, що розгладжують зморшки є «ботокс». Цей препарат синтезований на основі токсину ботулізму.

Даний токсин впливає на головний мозок і на центральну нервову систему. А різке штучне підвищення тестостерону в організмі людини (підвищений тестостерон викликає не тільки підвищене лібідо, але і підвищену агресію) і поєднання його з «ботоксом» призводить до маніакально-депресивного психозу.

Що здатне так само, спровокувати еквіваленти епілептичних припадків у вигляді раптово наступаючих розладів настрою (дисфорії), сутінкового затьмарення свідомості, сомнамбулізму, трансів.

У деяких випадках при епілепсії спостерігаються епілептичні психози, які протікають гостро або хронічно і виявляються афективними порушеннями (страх, туга, злостивість або підвищений – екстатичний настрій, марення, галюцинації). І висновки з цього є зовсім невтішними.

Знаходячись одночасно і в політичних галюцинаціях, Володимир Путін починає приміряти на себе роль Бога. А оскільки у нього віра у Бога є «специфічною», і він вважає намісника Бога на землі, російського патріарха Кирила (Гундяєва) своїм підлеглим, то Путін цілком здатен вважати і себе рівним Богу.

Адже, оскільки таким чином, з точки зору самого Путіна, на даний момент над ним немає нікого вище нього, то він може робити з Україною усе, що тільки йому заманеться.

І коли говорять, що Путін наслідує Сталіна, то це зовсім не так. З формальної точки зору, над Сталіним були вищі вожді – Маркс, Енгельс і Ленін. А нині виходить так, що над Путіним нікого немає.

Щоб зрозуміти те, чому у президента Росії така важка манія «богообраності», необхідно пригадати ким він взагалі був до того часу, коли Борис Єльцин визначив його своїм наступником.

Він був випадковим клерком, якого часто нетверезий Єльцин витягнув у президенти, перед тим посилено просуваючи його по службовим східцям. А до того про Путіна не знав ніхто.

Тепер же, через п’ятнадцять років перебування біля керма влади, у нього остаточно «знесло дах».

Він не лише уявив себе незамінним, він повірив у свою місію. Основним елементом якої є повернення України під контроль Росії. Адже у Путіна параноїдальний комплекс несприйняття незалежності України.

Проте, якщо поглянути на ситуацію з дещо іншої точки зору, то чи не може бути так, що Володимиром Путіним керує хтось інший?

І основна стратегічна мета його (або тих, хто за ним стоїть) ізольована, гранично ослаблена (політично і економічно), а потім і розчленована Росія?

Якщо спробувати керуватися давнім (але мудрим) принципом: «Is fecit, qui prodest», – це зробив той, кому вигідно. І якщо подивитися навкруги, то з’ясується, що єдина країна «вигодонабувач» від агресії Росії в Україні, під надуманою ідеєю захисту прав російського населення, – це Китай.

Китай має велику (і таку, що постійно збільшується з кожним роком) китайську діаспору на (поки що) російському Далекому Сході та в Сибіру. А, як відомо, Пекін має давні територіальні претензії до Росії.

Таким чином: кримський прецедент створює для Китаю ідеальні умови майбутнього «аншлюсу» цих (поки що) російських територій – звичайно не зараз, а через 3-5 чи 10 років, коли Росія достатньо ослабне під тиском економічних санкцій Заходу, позбудеться інвестицій і кредитів, залишиться без останніх друзів і союзників.

Китаю тоді буде не дуже складно організувати у Хабаровську антикитайські погроми та інші провокації, після чого під приводом «захисту співвітчизників» ввести свої війська (або спецпідрозділи без розпізнавальних знаків), створити маріонетковий «парламент», (який звернеться до Китаю за допомогою і той вже явно не відмовить) – загалом все один до одного за кримським сценарієм.

Бо якщо Росії у 2014 році можна було «приєднати» Крим, то чому Китаю у 2024 не можна буде приєднати за таким же сценарієм Далекий Схід і Сибір ?

Тим більше, що на картах у китайських підручниках ці землі давно вже позначаються як спірні території (колишні китайські), котрі незаконно відторгнуті російськими загарбниками у ХVІІІ-ХІХ століттях.

Так що, якщо б Китаю вдалося свого часу проштовхнути (або завербувати) на пост президента Росії свого агента, то він би діяв точно так, як Володимир Путін: на словах найголосніше кричав би про «єдину Росію», а на ділі – всіляко послаблював би її зв’язки з історичними союзниками і Заходом одночасно зміцнюючи «дружбу» з Китаєм, тим самим готуючи ґрунт для «м’якого» захоплення російських територій Китайською Народною Республікою.

За великим рахунком, Крим Росії непотрібний. Крим, як і Абхазія, це ярмо, яке потягне на дно. Але, тим не менше, коли в очах одна лють, а в мізках кривава пожежа, то яка вже тут конспірологія, це просто гострий клінічний випадок.

В дійсності можна говорити про те, що російська правляча кліка ставить за свою мету максимальну дестабілізацію і ослаблення України, а Крим вони використовують просто як «найслабшу ланку», де за їхніми оцінками найлегше розпалити смуту.

З точки зору інтересів Росії, а не путінської хунти, політика ця катастрофічна: справжній інтерес і Росії, і західних сусідів України у тому, щоб Україна була вільною, процвітаючою і сильною, а не слабкою і зануреною в хаос, чого з усіх сил ці кремлівські авантюристи намагаються добитися.

Власне, тільки повний безумець може поставити на карту все, аж до власного благополуччя, не рахуючи такої «дрібниці», як відносини між російським і українським народами.

Для чого Путіну знадобилася така авантюра? Скоріше за все головною мотивацією стало, що його роз’їдає страх втратити владу, якщо ідеї Майдану проникнуть до Росії.

Але парадоксом російського вторгнення на українську територію стало те, що тепер навіть ті східні області України, які в минулому були в опозиції до європейської інтеграції, починають розуміти, що краще бути в одній кампанії з Австрією і Фінляндією, ніж з похмурим диктаторським режимом кремлівців. Путін дуже багато зробив для згуртування українського народу.

Але Путін намагається поставити себе в рівень з Богом, явно уклавши контакт з Люцифером.

На жаль, не існує поки що дослідження з приводу того, що образ Володимира Путіна, як сильного політика, створений, великою мірою, завдяки його постійному мельканню на екранах телевізорів.

Адже, по суті, вся сила Путіна – в шаленій розкрученості на телеекранах Росії. Хоча насправді він ніщо інше, як телевізійна галюцинація, постійна мультимедійна і мильна політична телевізійна опера.

І якщо раптом всі росіяни одночасно перестали дивитися телевізор хоча б протягом одного тижня, то «світлий» образ цього «лідера нації» дуже сильно б померкнув.

Намагаючись грати роль Бога для Росіян, Путін на справді вступив у таємничий союз з Люцифером, який разом з ефектом фізичного омолодження, також допоміг йому «виграти» усі три президентські кампанії в обмін на душу.

Імітуючи роль Бога для росіян, Путін заснував свою власну релігію – «путінізм», за якою він і лише він найкраще знає, що потрібно для Росії, а його платні «апостоли» просто зобов’язані через телеканали проповідувати цю віру пересічним громадянам країни.

Але «божественна» місія Путіна сьогодні може спіткнутися на агресії проти суверенної Української держави. Йому не вдасться довго протриматися на Олімпі, навіть не дивлячись на те, що його антихристиянська поведінка підтримується поки що значною кількістю працівників російських ЗМІ.

Перетворивши національний інформаційний інструмент на служіння «путінізму», він всерівно виглядає комічно і непереконливо, намагаючись виправдати доцільність своєї Кримської кампанії.

Тому можна сказати: що втягнувшись в Україну Путін зробив своїми руками набагато більше, ніж будь-хто інший, для того, щоб довести світові і Росії делегітимізацію свого режиму.

І головне в тому, що на цьому цей процес делегітимізації путінської влади явно не закінчиться. Бо роль Бога для росіян у Путіна явно не вдалася…

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

2 Responses to Путін намагається зіграти роль Бога

  1. Пінгбек: Putin w roli “boga” | Zenobiusz

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s