Нападом на Україну Путін намагається прикрити реальний стан справ в Росії

Віктор Каспрук

Третя Українська Республіка

Задаючись питанням, що є в дійсності головним спонукальним мотивом нападу путінської Росії на Україну, варто усвідомити те, що Путін прийняв це рішення вже давно. Можливо, що план відновлення СССР почав визрівати в путінській голові саме тоді, коли він повернув назад сталінський гімн СССР і зрозумів, що без України йому Радянський Союз не відновити.

Тому Путін, як КГБіст з великим стажем, вже давно почав проводити спецоперацію типу «Синдикату»: засилав в Україну своїх агентів, плів агентурні мережі, розкладав силові структури. І з точки ведення диверсійної роботи все було зроблено дуже грамотно та професійно. Сюди ж вписуються надвисокі ціни на газ для України, самі «газові війни» і обвинувачення в крадіжках російського газу, яких взагалі не було.

Усе це розкладало економіку сусідньої держави і створювало в гарячих серцях російських патріотів, серед яких виявилися і ліві, і праві і націоналісти, образ українців, як ворогів Росії. Навіть ті, що вважалися лібералами, виявилися зараженими вірусом «патріотизму», який в купі з вертикаллю путінської влади показав себе банальним фашизмом.

Так що усі події весни 2014 року – це не що інше, як ланки довгого ланцюжка, в кінці якого повинен був вигулькнути СССР і сам Путін-герой на білому коні і з Нобелівською премією під пахвою.

Зрозуміло, що усі ці маячні реваншистські плани складає і диверсійні операції розробляє не сам особисто Путін. В Росії вистачає «фахівців» з дестабілізації ситуації в інших країнах, які з захватом малюють червоні стрілки на карті України. Путін вже бачить себе новим генералісимусом. І невідомо ще чи не присвоїв він уже сам собі секретним указом ці пагони.
Можна сказати, що нинішня невмотивована путінська агресія проти суверенної України, є водночас і захисною реакцію путінського режиму, який будь-якими засобами намагається продовжити у часі своє існування.

Адже Путін і його команда за 15 років розтринькали (під час паразитичного споживання), надвисокі доходи від нафтових і газових цін, які «золотим дощем» несподівано обрушилися на Російську Федерацію та довели Росію до ручки в економічному і соціальному сенсі.

Проте спроба продовження путінського правління до безкінечності є нічим іншим, як повзучий державний переворот. А для того, щоб тимчасово уникнути відповідальності за свої незліченні злочини, Путін і його дублер Медвєдєв пішли на військову авантюру в Україні, щоб прикрити військовим становищем, ізоляціонізмом та посиланнями на санкції жахливу зраду інтересів Росії та її народу.

«Політичний павук» Путін усі 15 років плів і розставляв свої смертельні сіті і чекав на свій час. Війна Росії з Грузією була лише легкою розминкою перед тим, що він давно уже запланував для українського народу.

Після перемоги Євромайдану за кілька місяців Путін перекваліфікував українців, що не піддалися заганянню до Митного союзу, на найлютіших ворогів Росії. Що ж сталося? Адже такого не було після перемоги Помаранчевої революції у 2004 році.

З диверсійної точки зору, заслати диверсійні групи через прозорі кордони між Росією і Україною, підбурити народ який дійсно живе не дуже добре, тут великого розуму не потрібно, особливо якщо у тебе в руках контроль над телевізором і свої люди у виборчих комісіях.

А ось як управляти і постачати продовольство до Криму, який без сухопутного коридору як валіза без ручки, чомусь ніхто не подумав. Що й доводить спонтанність рішення про його окупацію. Путіну не важливий сам Крим – важлива війна з Україною.

Існує і ще один варіант мотивації для війни з Україною. При успішності побудови українцями європейської України, тобто успішної української національної держави, у росіян виникло б бажання повторити цей шлях – створити національну російську державу (демократичну, а не шовіністичну). А цього путінський режим допустити не міг.

Якщо подивитися російське телебачення і послухати їх радіо, то створюється стійке враження, що нафту і газ подарував Росії особисто Путін, і за це все росіяни мають завдячувати саме російському «лідеру».

Хоча ці супердоходи від вуглеводнів дуже «специфічно» розподілялися в російському суспільстві. Бо якщо подивитися на те, як вони змінили життя населення в Об’єднаних Арабських Еміратах і те, що відбулося в Росії, то це порівняння явно буде не на користь Москви.

Скільки за ці роки побудовано доріг і заводів в Росії? Але коли мова йтиме про кількість резиденцій президента Сполучених Штатів і президента Росії, то тут Путін дійсно випереджає Америку більше ніж в двадцять разів.
По суті Путін є останнім колонізатором. Території «втікають» з під його контролю, а втрачати не хочеться, тим більше Україну. Але доведеться. Путін підписав собі Україною вирок. І тепер, коли впаде путінський режим, це тільки справа часу.

Звісно, що апологети путінізму можуть розповідати, що коли десятки тисяч людей стоять кілька місяців, і не бояться ані побоїв і шумових гранат «Беркуту», ані смерті від снайперів – це палацовий переворот, а ось коли групи професійних диверсантів з Росії захоплюють адміністративні будівлі на територіях України – це революція.

Парадоксом путінського режиму є те, що вся система тримається на кількох тисячах чоловік. При тому, що це люди й так невисоких моральних якостей, вони вкрай розбещені багатством і безкарністю.

І як шпана в підворітті, отримавши відсіч, розбігається у різні боки, так само і, так звана, російська еліта розбіжиться у випадку серйозної загрози своєму «щастю». Як здала Партія регіонів Януковича, як здали Лужкова його вірні соратники – московські чиновники.

Однак, скрізь приймає остаточне рішення завжди сам Путін. Події останніх днів показують, що люди, котрі захоплювали будівлі СБУ та МВС в Донецькій області, готувалися до цього багато місяців, а то й років . Путін зрозумів, що після перемоги Майдану він може втратити Україну і почав наступ, в який вкладено величезні кошти, заради якого підготовлені десятки тисяч бійців на всіх фронтах. Тому говорити потрібно лише про те, що прихована війна Росії з Україною перетворилася у відкриту.

Тобто нове для нас полягає лише в тому, що ми лише побачили масштаби цієї війни.Для путінського режиму людські життя не що інше, як рядки сухої статистики. Тому 45 тисяч убитих в чеченську війну, Беслан, Норд-Ост, нескінченні теракти – усе це на Путіна не дуже впливає. Десятком тисяч убитих більше, десятком тисяч менше.

За великим рахунком, все, що відбувається сьогодні в Україні – наслідок нескінченної вічної інтелігентської дилеми: відповідати на хамство або бути вище цього.І якби по хамській лапі Росії інтелігентський західний світ ударив дещо раніше, а не спокійно споглядав на чеченські і грузинські конфлікти, то Крим б сьогодні був там же, де рік тому.

Якби західний світ прислухався не тільки до своїх меркантильних інтересів, а й до правозахисників з Росії та з пострадянських країн, то наважився б дати відсіч РФ значно раніше. Очевидно, що умовний спосіб не є конструктивним, але необхідно проаналізувати ті причини, які призвели до нападу Росії на Україну.

Адже мова сьогодні йде не тільки про Крим і Україну, а про можливу зміну світоустрою, який своїми діями провокує Путін. Путіну зовсім не потрібні слабкі дотаційні регіони. Вони всього лише трамплін для головного стрибка: зміни влади в Києві методом провокування неконтрольованої смути і насадження своєї людини для управління всією Україною.

І навряд чи Янукович має великі шанси на роль лідера в новому проекті Путіна, скоріше всього розрахунок ставиться на ймовірну перспективу зміни законів України на користь Росії, вливання капіталів російських олігархів і збільшення їх впливу у всіх сферах економіки і політичної системи України.

Путін почав шматувати європейські кордони, напав на свого сусіда і почав по суті другу «холодну війну» проти країн Заходу. І населення Росії підтримало його в своїй основній масі. Так, як воно свого часу, підтримувало Сталіна у найогидніших його справах.

Сьогодні путінська Росія – це мрійлива істерична особа, з мутним минулим, з якого вона силкується пам’ятати тільки світлі на її погляд шматки, яких і так не багато.

Проте, цією своєї мутністю вона чимало вплинула на країни третього світу. Її культура – це антикультура. А створення державної культурної політики на основі висловлювань Путіна на Валдайському форумі – це дуже нагадує матеріали чергового з’їзду КПСС.

Очевидно, що нападом на Україну Путін намагається прикрити реальний стан справ в Росії. Але втягуючись в українську авантюру, Путін не залишає ні собі, ні Російській Федерації можливості залишити все так, як це було до початку агресії проти України. А це означає, що рано чи пізно час путінської новітньої ідеологічної імперії закінчиться. І цьому завадити вже не зможе ніхто.

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s