Стратегія всесвітньої пацифікації

Віктор Каспрук

часопис «Критика» 2003/1-2 (63-64)

Поданий американському Конгресові документ «Стратегія національної безпеки Сполучених Штатів» («The National Security Strategy of the United States», далі – «Стратегія») наголошує, що в разі нападу на країну відплатні дії будуть найсерйознішими, аж до застосування ядерної зброї. Новою є також заява про право США завдати превентивного удару, якщо з’ясується, що противник планував напад на територію Сполучених Штатів чи на їхніх громадян. Багаторазове повторювання, що, мовляв, «масована військова атака» потягне відплатний удар по нападниках, сприймається як словесна демонстрація сили.

1

Нова «Стратегія», безперечно, – найрадикальніша від початку холодної війни зміна доктрини національної безпеки США. Військово-повітряна та космічна міць єдиної у світі наддержави провокує її до монопольного використання своєї сили, не завжди враховуючи інтереси інших країн. Саме ця збройна «влада» і є центральним блоком формування нової стратегічної парадигми. Комбінація досяжности, швидкости під час операцій у повітрі й космосі, а також інформаційна перевага створюють сьогодні нову «вертикальну» просторову перспективу, відмінну від класичної «горизонтальної», ландшафтної реалізації військових дій.

Отже, можна говорити про нову військову американську культуру XXI століття. Америка прагне переглянути колишні військові постулати й зреорганізувати також і наземні сили на стратегічних, операційних і тактичних рівнях, використовуючи досягнення науково-технічної революції. Проте, щоби зберегти американське стратегічне панування, не досить залучити нові дорогі технології. Треба бути готовими до викликів інформаційного часу.

Йдеться зокрема про нову і безпрецедентну загрозу: стратегічну інформаційну війну. Сьогодні уявний противник США може провести одночасну скоординовану атаку на комп’ютери, системи зв’язку і бази даних – підвалини сучасного інформаційного суспільства. І це вже будуть не примітивні комп’ютерні злочини, а геополітичний і економічний тероризм. Очевидно, що традиційні рішення в галузі національної безпеки стануть не ефективними. І то необхідно враховувати, що протягом останніх двох десятиліть інфраструктура американської економіки зазнала фундаментальних змін. Сервісний сектор тепер тісно пов’язується з використанням досягнень електроніки.

Ці досягнення, з одного боку, стимулювали зростання прибутку, з іншого – швидкий розвиток нових модерних форм інфраструктур зробив їх надзвичайно вразливими для таких не знаних досі видів загроз, як інформаційна війна.
Звісно, нова «Стратегія», окрім військових пріоритетів, не може не враховувати зумовлених інформаційною революцією глобальних соціяльних, економічних і політичних змін та їхнього потенціяльного впливу на середовище міжнародної безпеки.

Водночас важливим питанням є адекватність стратегії безпеки США захистові Европи. Тут виникає кілька не розв’язаних питань: як ця нова стратегія вписуватиметься в заходи безпеки для нової Европи, як розподілятимуться ресурси і здійснюватиметься політичне керівництво цим процесом, чи не порушить вона основи культури взаємної трансатлантичної залежности в евро-американському союзі.

Схоже, що наступні роки стануть нелегкими для Америки. США вимушені будуть фундаментально скорегувати довгострокову стратегію щодо ключових регіонів світу й зробити пріоритетним чинником своєї національної безпеки безпеку міжнародну.

2

Американські експерти почали зіставляти Бушеву «Стратегію» за її передбачуваною руйнівною силою з Марксовим комуністичним маніфестом. Цей документ радикально відрізняється від текстів попередників Буша не лише своїм змістом, а й контекстом. Власне кажучи, він повертає світ у часи до 1986 року, коли ще не втратила свого сенсу холодна війна. Викристалізовуючи глобальну загрозу, американський президент, попри все, не спромігся пояснити, чому війна з тероризмом (після одного лише жахливого випадку 11 вересня 2001 року) спонукає його вибудовувати нові стратегічні цілі, котрі здатні знову поставити світ на грань широкомасштабного протистояння. «Хрестовий похід» проти тероризму відбуватиметься на стику новітнього політичного радикалізму США і застосування модерних сучасних технологій.

Нова стратегія Буша чітко формулює три мети: захищати мир, борячися з терористами і тиранами; оберігати мир, вибудовуючи добрі стосунки з іншими державами і маючи широкі міжнародні повноваження; досягати миру, заохочуючи вільні та відкриті суспільства на всіх континентах планети. В документі наголошується: попри те, що противник не має великих армій і промислових потуг, мережі терористів здатні наразити на небезпеку Америку, принісши великий хаос до її берегів. Тому найкращим захистом у війні проти темних сил може стати руйнування їхніх структур у глобальних вимірах. До вже знайомих раніше інструментальних засобів, включаючи юридичне забезпечення, залучення оперативних досліджень аналітичних центрів та енергійні зусилля заблокувати джерела фінансування терористів, додаються нові: нарощення потуг війни ідей та інтелекту і залучення військових сил.

Хоча щодо нарощування воєнної потуги США вже тепер виникає чимало запитань. Нині, безперечно, Сполучені Штати є наймогутнішою нацією за весь час світової історії. Але військові витрати Америки та величезне накопичення озброєння для самозахисту доходять до абсурду. І якщо це триватиме, то незабаром може статися, що вони перевищать сукупні витрати на оборону п’ятнадцяти інших наймогутніших із військового погляду держав, чимало з яких є союзниками США.

Новітня американська доктрина перегукується з далекими часами, коли у світі домінувала вікторіянська Велика Британія. Відмінність між збройними силами теперішньої Америки й тогочасною британською армією очевидна, але вони також здатні прийти в будь-яку точку земної кулі, як могла Британська імперія близько 1900 року. Тільки тоді Лондон потребував найбільшого у світі флоту для контролю над морями. Варто лише пригадати військову кампанію Британії 1898 року в Судані (вона мало відрізняється від усунення Талібану) або, через три роки, війну в Південній Африці – за участі 300-тисячної військової потуги і з величезними фінансовими витратами (тут уже видно аналогію з іракською кампанією).

І як не згадати Кіплінгових слів: «Ми не здобули з цього ніякої науки». Бодай деякі симптоми мали б насторожити американських стратегів. Бо навіть якщо США достатньо багаті, щоб не похитнутися під тягарем астрономічного військового бюджету, то їхня технологічна перевага не є аж такою тотальною. Скажімо, ще кілька років тому питома вага американців серед користувачів інтернетом становила 45%, а торік, за інформацією Міжнародного союзу телезв’язку, вона зменшилася до 29% і дорівнювала европейським ресурсам. Тоді як на Азію припадає вже 31% від загальної кількости користувачів.

Ще однією видимою небезпекою для США є неприйняття у демократичному світі нових доктрин профілактичних воєнних дій. За часів американських президентів Вілсона, Рузвелта чи Кенеді американський підхід до міжнародних справ мав прихильників у всьому світі, нині існує небезпека втратити цей дорогоцінний ресурс.

Щоб підтримати мир у світі й уникнути конфліктів, вашингтонська влада прагне зберегти військову перевагу США. Коротко це сформульовано так: «Наші військові сили мають настільки переважати, щоб відбити бажання у потенційних противників вступати в гонитву озброєнь зі Сполученими Штатами». Наступною метою стратегії Буша є утвердження свободи, демократії та вільного підприємництва для досягнення успіху в країнах, котрі прагнуть піти цим шляхом. Свобода і розвиток демократичних цінностей має стати ключовим моментом для розвитку двосторонніх відносин США з іншими країнами.
Важливим сегментом стратегії є фінансова допомога зарубіжним країнам, третина якої перепадає Ізраїлю та Єгипту. Це не добродійність, а дієве знаряддя американської національної безпеки.

Вся історія XX століття, і в тому числі перемога США в холодній війні, наочно доводить її ефективність. Так план Маршала допоміг відновити ринкову економіку та демократію в Західній Европі. Своєю чергою, держави Західної Европи допомогли у стримуванні комунізму. Так само американська політика державного будівництва в Японії та Південній Кореї сприяла появі могутніх американських союзників в Азії. Успіх цих квітучих країн вказує решті світу на вигоди від тісних відносин зі США.

3

Стратегія національної безпеки Америки, як і будь-якої держави, враховує та по змозі випереджає можливі загрози існуванню цієї держави. Загрози не зводяться лише до зовнішніх військових домагань потенційних противників. Очевидно, все ще становлять загрозу іншим країнам експансіоністські тоталітарні режими. Звісно, вона менша, ніж під час холодної війни. Сьогодні вони не надто агресивні, бо мусили перейти до оборони й відмирають – у Північній Кореї, на Кубі, в Іраку і в Лівії.

Стратегія геополітичної «сепарації» держав, ідейних і національних рухів на «хороших» і «поганих», «своїх» та «чужих» базується на успішності такого підходу в минулому – під час холодної війни з комуністичним СРСР та його сателітами. Американські стратеги вважають, і треба сказати – не безпідставно, що сьогоднішня приглушеність та загнаність на маргінеси тоталітарних режимів і небезпечних міжнародних терористичних рухів – результат ранішої рішучої та жорсткої політики США щодо них. Тому стратеги «яструбиного» й, так би мовити, «параяструбиного» спрямування в США вважають, що м’якший і обдуманіший підхід у стосунках із тоталітарними й терористичними силами світу – це потурання їм. Тут є певний сенс, проте, з іншого боку, це лише одна сторона правди.

Друга сторона цієї правди полягає в тому, що сповідувана «Стратегією» агресивна політика випереджувальних дій проти можливих світових загроз сама є світовою загрозою. Передовсім тому, що будь-яка, навіть найсправедливіша, агресивність неминуче примножує її. Відбувається ескалація агресії у сфері її застосування, що може накопичити неконтрольований потенціял агресивности й каналізувати її в непрогнозованих світових конфліктах. Ще один аспект цієї ж сторони правди міститься в питанні об’єктивности оцінки та віднесення тих чи інших країн, ідеологій і народів до «хороших» та «поганих», «своїх» та «чужих». Адже навіть незначні похибки в такій оцінці здатні фатально змінити долю цілих країн та народів і потягти ланцюгову мілітарно-політичну реакцію та призвести непередбачних наслідків у світовому масштабі.

Інша загроза, що перейшла до нас із ХХ століття, – можливість виникнення ядерної війни. Знову ж таки, від часів холодної війни ця небезпека значно поменшала, але фактор ядерного зіткнення не втратить свого значення в міжнародній політиці. Можна не сумніватися, що у XXI столітті до «ядерного клубу» приєднаються ще якісь країни. Проте можна очікувати, що політика подвійних стандартів у вимогах до різних країн – адже Індія та Пакистан набули ядерного статусу саме в той час, коли Україна від нього відмовилася – переведе гонитву ядерних озброєнь у «тінь» міжнародної політики, отож фактично узакониться «тіньова» геополітика, як практика міжнародних стосунків, не лише у військовій, а й в інших галузях. Подібно до того, як тіньова економіка породжує організовану злочинність, тіньова політика в глобальнішому геополітичному контексті здатна породити феномени, проти котрих нинішній Бен Ладен виглядатиме, як вуличний бандит супроти дона Корлеоне.

Очевидною небезпекою для сучасного світу є й те, що модерною доктриною «Стратегії» Америка прагне великою мірою підмінити такі досі ефективні міжнародні інституції, як ООН і НАТО. Справді, згадана випереджувальна стратегія, передовсім, у випадку ухвалення рішень поза такими центрами світової мілітарно-політичної консолідації, як ООН чи, навіть, блок НАТО, що репрезентує, принаймні, союзницьку стосовно США европейську спільноту і де головнокомандувачем є генерал США, – досить тривожний симптом волюнтаристського підходу. Проте, чи винні в цьому лише самі Сполучені Штати?

Нова доктрина Буша є ні чим іншим, як відповіддю США на виклик інфантильности їхнього союзника – Европи, котра за людськими, економічними, технологічними та іншими показниками не поступається своїм північноамериканським союзникам. Европа й НАТО не готові взяти на себе відповідальність за ті геополітичні процеси, котрі стосуються долі европейських країн. Можна зрозуміти політику виважености й неприйняття хвацьких рішень щодо багатьох світових вузлів конфліктів, проте важко зрозуміти небажання виробити щодо цих самих проблем позитивний підхід, котрий не лише опонував би підходові США, а й пропонував альтернативу, осмисленіші й стратегічно виваженіші активні дії.

Важко також зрозуміти політику центру сучасної цивілізації та одного з двох найбільших нинішніх фінансово-економічних гігантів, котрий не лише не бажає сам забезпечувати власну військову міць, а й навіть не фінансує її, перекладаючи і перше і друге на плечі США. І це тоді, коли фінансові та інші можливості для самостійного вирішення існують. Чи варто дивуватися, що Сполучені Штати не рахуються повною мірою з думкою своїх союзників, котрі в геополітичному сенсі є нахлібниками й утриманцями.

Відтак останні дії Сполучених Штатів можна інтерпретувати не лише як відповідь на інфантильну стратегію Европи, а також як домінантний виклик тій-таки Европі, котра має або покірно підтримати нову стратегічну доктрину США, або, одужавши нарешті від фінансової скнарости й мілітарно-політичної безвідповідальности, перейти до геополітичної активности. Тоді й Сполучені Штати, й увесь світ матимуть змогу переконатися, чи стоїть щось реальне за гуманістично-демократичною риторикою европейських політиків, чи мають майбутнє ідеї демократії взагалі. Лише від старенької і водночас юної Европи залежить, чи житиме демократія в столітті ХХІ, чи про демократичний устрій залишиться тільки згадка в історії. Як про демократію елінську та римську.

Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s