Терористична війна Росії з Україною

Віктор Каспрук

Під час терористичної війни Росії з Україною російські шпигуни, диверсанти, спецназівці, професійні вербувальники і провокатори приїжджали і приїжджають в Україну як приватні особи, без всякої зброї та спецзасобів. Зброя та спецзасоби доставлялися і доставляються зовсім по інших каналах, а нерідко вже давно зберігаються на підпільних складах, облаштованих раніше завербованими або підкупленими громадянами України.

Наразі в Росії вже сформувався цілий корпус «солдат удачі», для яких війна – мати рідна. Вони відзначилися ще в Придністров’ї, саме вони захопили Абхазію, «працювали» в Югославії. А під час агресії проти Грузії разом з мародерствуючою російською армією йшла ще ціла армія вбивць і мисливців «за трофеями».

І як тільки почалася путінська Кримська кампанія, усі ці «спеціалісти» відразу рвонули туди. Зараз вони правдами і неправдами пробираються на інші частини території України, їх використовує у своїх цілях російське ГРУ і вони – найнебезпечніші. Тому для протидії цим терористам підходять усі засоби.

Росіяни зомбовані 25-м кадром путінського телебачення, і їм здається, що вони завжди мають рацію. Це ж телебачення щодня вживлює у свідомість і без того прозомбованого населення Росії, що жодні санкції за окупацію української території, їм особисто нічим не загрожують. А у випадку чого – вони знову виставлять перед собою жінок і дітей.

Телебачення та інші ЗМІ в Росії нагнітають ситуацію довкола подій в Україні до такого стану, що публічна підтримка путінської агресії набула характеру масового психозу. Народ схоже знайшов нарешті спільну точку опори – традиційної чергової ненависті, як це вже було одного разу в 30 х роках минулого століття.

Але по суті, Євромайдан для Росії зробив не менше, ніж для українців. Він наблизив кінець путінізму. Путін не витримав демократичного розвитку подій в Україні і у нього явно «знесло дах».

Проте, як вчить історія, подібний психоз в росіян явище короткочасне. У 1914 році такого масового психозу було не менше, а в 1915 році відбулися німецькі погроми.

Ці події царська влада ухильно іменувала «травневими заворушеннями». За цим туманним визначенням ховалися масові погроми німців у Москві 26-29 травня 1915 року.

Багатотисячні антинімецькі демонстрації мали місце в Санкт-Петербурзі з перших же днів війни, а вже 4 серпня 1914 року розгрому було піддане посольство Німеччини, і московські «заворушення», котрі стали апофеозом німецькофобії, аж ніяк не були випадковим і прикрим епізодом.

Глибинні причини роздмухування антинімецьких настроїв в Росії крилися насамперед у комплексах соціального характеру. Війна не стільки посилила існуючі антагонізми, скільки додала до них нову гаму почуттів (образу, вражене імперське самолюбство).

Щось подібне прослідковується і у розпалюванні антиукраїнських настроїв в Росії. Тому не можна виключати того, що в разі, коли воєнна ескалація Кремля збільшуватиметься, в Росії також можуть початися погроми українців.
Але після німецьких погромів, вже через два з половиною роки, перші хлібні черги знесли режим Миколи ІІ, і всякий, хто говорив про війну до переможного кінця, ризикував опинитися на багнетах солдатів.

Тут явно проглядається аналогія Путіна з Миколою ІІ. Адже в російській історії після Жовтневого перевороту 1917 року, Путін після Леніна є Володимиром ІІ. То ж чи не закінчиться саме на його правлінні династія «ленінлінгів», яку привели до влади більшовицькі терористи в 1917 році?

Проте, справа в тому, що росіяни ніколи з моменту розвалу СССР, не вважали Україну окремою державою, а інша валюта, перевірки на кордоні, мита та інше вважалося примхами, з якими потрібно тимчасово змиритися.

І те, що сьогодні український кордон закритий для певної категорії російського населення, є абсолютно правильним рішенням. Можливо, що це потрібно було зробити значно раніше. Відгородившись від путінського «царства», з його віковими традиціями вбивств, провокацій і підлості в крові і у свідомості, де предметом національної гордості є криваві міфи та різного роду завоювання, бетонними стінами.

Власне, не так вже давно, у Чечні, Росія вже показала рівень свого розвитку. Її військові діяли, як агресивні «неандертальці», але тільки з сучасними бомбами і ракетами.

Сучасні «неандертальці»-росіяни виявилися нездатними до складного геополітичного мислення, а нерозвиненість гальмівних центрів у режиму Путіна, зробила його збудливим і агресивним.

Це в поєднанні з агресивною силою путіністів та наявністю чисельної зброї, провокує їхню агресивність щодо сусідніх країн та становить серйозну загрозу для існування самої держави Росія і світового порядку, котрий існував до російської анексії українського Криму.

Підла російська історія постійного завоювання територій сусідніх народів і надзвичайно міцний підлий менталітет, в який значною мірою входить і «стокгольмський синдром», котрий Росія нав’язує українцям, та сакралізація перманентно мерзенної влади, – працюють підсвідомо на зомбування пересічних росіян.

Проте позиція звичайних громадян Росії, що вважають себе чесними, але одночасно підтримували і продовжують підтримувати анексію Криму, є безвідповідальною і небезпечною.

Безвідповідальною, бо не є особистим переконанням, а прямим результатом путінської пропаганди. І якщо у такої кількості людей відсутня відповідальність, то в сукупності – це не «суспільство», а просто «натовп».
Небезпечною, бо фактично цим самим громадянами Росії дано добро на війну з Україною.

Збереженню режиму Путіна сприяє деморалізація суспільства телеглядачів, ослаблення всіх горизонтальних зв’язків. Корупція, що розквітла махровим цвітом, зжирає все, і якщо вона ще не проникла у ядерні стратегічні сили армії, то це буде просто дивно.

Народ не любить путінську владу, він її зневажає. Але опитування видають зворотне. Насправді – це «липа», як і результати кримського референдуму. Але головний двигун прогресу російського суспільства телеглядачів – це масовий «пофігізм».

У прикладанні до російської сучасної дійсності «пофігізм» має велику приховану силу та є практично невичерпним джерелом енергії. Бо у важкі моменти, коли психіка вже більше не витримує путінських експериментів над собою і країною, росіянам раптом стає все одно.

І все одно, не з розряду «руки опустилися», а з розряду холодного сприйняття обставин. Смирення, в широкому розумінні цього слова.
Й відбувається диво. Світ починає змінюватися. Усі питання, які раніше здавалися нерозв’язними і неймовірно важливими, раптом, якимсь таємничим чином, розсмоктуються і разом втрачають свою актуальність. А коли народ добровільно вганяє себе у такий стан, то чи можливий тоді його спротив?

Однак кегебешнику вдалося те, що не вдавалося нікому з завойовників і диктаторів. Посіяти ненависть, і це на довгі роки, між двома народами.
Хоча активізована Путіним «п’ята колона» в Україні мала б уже давно зрозуміти, що їм в Росії нічого хорошого не світить.

Варто лише пригадати про широко розрекламовану програму повернення до Росії, так званих, співвітчизників. Під неї і гроші чималі Москвою виділялися. На переїзд з сім’єю і майном (у декілька тонн) та разова допомога на облаштування і тому подібне. А результат? Пшик.

Чому ж це панове москвофіли шансом таким чудовим за кремлівські гроші не скористалися? Бо зрозуміло, що ні Москва з Петербургом, ні навіть Кубань з Ростовом- на- Дону їм не світили.

Але ж Нечорнозем’я велике – Сибір, Приморський край – це поки що «русский мир». То ж і жили б уже на новій Батьківщині, вважай, не менше 3-4 років, встигли б і в черговому обранні Путіна поприймати участь. Та змогли б ось тепер і до Криму із Зауралля політати. Так ні – вирішили в Росію з українською землею повертатися.

І зовсім не дивно, що від перестановки правителів в Кремлі, сутність цієї людожерської влади зовсім не змінюється. Не змінюються і її методи.
Нині надія лише на те, що змінився світ навколо цього путінського «царства» і що він не стане більше терпіти подібні витівки з боку кремлівсько-реваншистської кліки і розпалювачів громадянських воєн.

Історичні приклади ще раз підтверджують необхідність жорсткої і непримиренної відповіді з боку Заходу. І якщо треба, то не лише економічної, а й військової. Адже держава-терорист Росія сама не зупиниться, якщо її вчасно не зупинити.

Сама ж Росія мала б прокинутися. Адже сто років вона проспала. І пора навести порядок у своєму домі, а не в чужих.

Справа в тому, що більшість росіян на ура приймають всі «завдання» Путіна навіть не усвідомлюючи, що всю історію Росія копала яму іншим, насправді ж виходило і виходить, що копали могилу для себе і дуже велику.

Між тим, Кремль робить постійно дві речі які суперечать одна одній. Каже про невтручання у справи України і постійно з екранів ТБ віщає, як треба жити українцям у той час, коли в Росії своїх проблем вище даху.
І це при тому що в Росії природних запасів поки вистачає на різні авантюри на кшталт захоплення Криму, який Путін почав окупувати після того, як Янукович втік до Росії.

А зробив він це від страху повторення Майдану на Червоній площі. Приклад Януковича, який втратив своє «царство» стоїть перед очима не тільки Путіна, а й усіх його дружків і компаньйонів, як в «бізнесі» так і в «політиці» по-кремлівськи.

Женевська конференція виявилася чистою формальністю. Російська еліта тягне час і складається враження, що вони шукають вихід із тупикової ситуації.
Корупціонери довели Росію до такого стану, від якого надалі вона постраждає дуже сильно. Країна провалилася у морок. Бо коли система управління працює проти людини – це загибель цивілізації.

Всюди панує беззаконня і розгул кримінальної верхівки. Україна не витерпіла, бо вона ближче до Заходу і хоче розвиватися за європейськими стандартами, а в Росії ставку зробили на корупцію і переслідування опозиціонерів.

Хабарники, пахани, які контролюють провінції, лизоблюди і корупціонери, котрі встановили замість закону свої правила гри, – ось справжнє обличчя сучасної Росії. І це призведе до краху Російську Федерацію в силу об’єктивних історичних причин.
Терористична війна, яку веде Росія з Україною не може закінчитися для Москви успіхом. Проте найбільшою небезпекою для України є те, щоб і її не затягнуло у воронку, яка утвориться від тонучого корабля путінської Росії.

Третя Українська Республіка

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s