Путін гасить Росію Україною

Віктор Каспрук

З усього виглядає, що історична доля Росії сьогодні залежить від стану здоров’я Володимира Путіна. І тут зовсім не важливо – чи Путін впав у старечий «політичний клімакс», чи дійсно є невиліковно хворим. Головне інше: намагання за будь-яку ціну знищити українську державність може обернутися для нього не лише втратою президентського крісла і відправкою до Гааги, а й розпадом самої Російської Федерації, у якій він вже так довго президентить.

І тут справа не лише у Кримі. Росія втратила голову не тому, що не відає, що творить, а саме тому, що прекрасно відає. Проблема у тому, що влада Росії жила увесь час у якомусь своєму віртуальному світі. Мільярди нафтових доларів надали їй відчуття власної величі і непереможності, а її президент уявив себе непереможним суперменом, який легко може змінювати кордони держав і вирішувати долі великих націй за власною волею.

А у той же час, путінська «наддержава» – це дуже проблемна і непрогнозована країна, в якій велика частина населення живе за межею бідності, де у багатьох регіонах велика проблема з питною водою, де близько 60 відсотків селищ і сіл взагалі не газифіковані, де немає каналізації і теплих туалетів та доріг.

Де не вистачає лікарень і дитячих садків, близько 70 відсотків продовольства закуповується, у той час, коли в Росії десятки мільйонів гектарів закинуті і не обробляються, кожен третій працездатний на селі безробітний, де масово женуть і вживають самогон, а по всіх регіонах все більше і більше поширюються наркотики.

Де незалежні засоби масової інформації задавлюються, свобода слова обмежуються та знищується, а про дотримання демократичних цінностей і права людини можна почути хіба що по телевізору.

То про яку демократію в Росії можна говорити взагалі? Можна бути впевненим, що у росіян разом з відбиранням в України Криму, зник шанс бути вільними ще років так на 20. Поки «галера» Путіна не потоне від надмірної ваги накраденого.

Наразі Росія, як і СССР, завжди знайде собі з ким воювати: з Угорщиною, Чехословаччиною, Афганістаном, Грузією і тепер на черзі й Україна.

Хоча якщо прослідкувати путінські політичні фантазії, то існують ще дуже великі приховані «резерви». Так чому б це Москві потім не заявити, що російськомовних ображають у Литві, Латвії, Естонії, Казахстані та Туркменії? А отак можна буде дійти і до Брайтон-Біч та Лондона, де таж тисяч з 300 скривджених «соотечественніков» ховається.

За усіма подіями в Україні стоїть одне – бажання Путіна за будь-яку ціну зберегти свій корумпований і дощенту прогнилий режим. Це і є головним алгоритмом реакції Росії на революцію в Україні.

Адже Росія не володіє імунітетом для протидії безвідповідальності нації, яка культивується з часів Івана Грозного, Романових, більшовиків та теперішніх відновлювачів російської імперії.

Путін чудово розуміє, що приєднання Криму забудеться тільки в разі розпаду теперішньої України. У такому разі територіальні претензії пред’являти буде просто нікому. На це і розрахунок. Можливо він цинічний, але правильний з його імперської точки зору.

Однак росіянам, які заявляють що Крим завжди належав Росії, слід було б спочатку ознайомитися з першоджерелами, а не задовольнятися кремлівською пропагандою. Кримське ханство, Османська імперія, Російська імперія, РСФСР, УРСР – це держави до складу яких у різні періоди своєї історії входив Крим.

Кремль змушений був передати післявоєнний Крим (що став територію випаленої землі – фактично пустелею) до складу УРСР, як найбільш близьку географічно і економічно територію, для відродження Кримського півострова.

Щоб забезпечити Кримський півострів питною водою було змінено русло Дніпра і побудовано Каховське водосховище, що порушило екологію в цьому регіоні.
Крим відновили з нуля. І не за рахунок росіян, а за рахунок українців, УРСР, чиїм правонаступником є Україна. Але згодом його Москва почала заселяли в основному російськими військовими відставниками, які в економіку Криму нічого не вклали.

Після розпаду СССР – Крим був найбільш дотаційним регіоном – 65 % складали дотації з держбюджету України. А у розробки газового шельфу вкладено гроші українських платників податків та іноземних інвесторів.

Москва, як рекетир присвоїла собі у варварській спосіб Крим, і це показало, що Росія – ворог підступний і непримиренний, і що запланував Путін – лише одному йому відомо.

Можна сказати, що нинішня політика Кремля, яку він з таким завзяттям проводить в Україні, є прямим наслідком роздвоєності особистості Путіна. Вона полягає в тому, що він одночасно має менталітет гравця в казино і виконавця чужої волі.

Таким чином «гравець» постійно підштовхує президента Росії до найбезглуздіших політичних авантюр, а «виконавець» починає після цього сумлінно реалізовувати усе те, що понапридумував його напарник у путінській голові.

Саме цей феномен і пояснює постійну путінську двоякість і те, що часто він діє ніби за інерцією, не в силах зупинитися. І, незважаючи на його холодний розум, у його сприйнятті навколишнього світу явно відсутнє головне – він нездатен прорахувати на декілька кроків наперед, якими можуть бути наслідки втілення того, що підказують йому власні бажання.

Великою мірою, Путін сьогодні почав повторювати помилки іракського диктатора Саддама Хусейна. Бо розпочавши конфлікт з Україною російський диктатор чомусь мало задумувався над тим, хто найбільше ризикує у подібному випадку.

Він досяг не лише величезних статків. Путін ризикує втратити не лише свої багатства. Він ризикує втратити свою владу. Навіть лівійський диктатор Муаммар Каддафі у подібному випадку діяв більш логічніше і не сунув свою голову так відверто в капкан.

Путін, у цьому випадку, діє просто алогічно. Чого йому не вистачало в Росії? Цей феномен можна пояснити внутрішнім ексцесом виконавця. Виглядає так, що Путін сам себе заманив в Горлівку, Слов’янськ, Донецьк, Харків і Одесу.

Якщо в руках у Путіна опиниться депресивний Донбас (6 мільйонів чоловік) і Крим (2 мільйони) – без води і сухопутного коридору, то що він тоді з ними робитиме? Ніяких промислово розвинених районів у нього не буде. А будуть лише санкції і тверде бажання європейців знижувати залежність від російського газу.

Нерозважливо розсваритися з усіма в такій ситуації. Проте Путін зміг, бо недалекоглядний, жадібний і боїться відповідальності за усі свої злочини перед російським народом.

Але, якщо навіть припустити на хвилину найгірший для України варіант, що путіністам вдалося досягти своєї заповітної мети і повалити демократичну владу в Україні і посадити своїх гауляйтерів. А що тоді далі? Якими силами забезпечувати окупацію країни з 40 мільйонним населенням, яке в своїй переважаючій більшості ненавидить російських окупантів?

Втім, схоже, що в умах у путіністів такої проблеми не виникає. Адже вони твердо переконані, що абсолютна більшість українців з радістю (або без особливого жалю) стануть кремлівськими підданими. Занадто довго вони пропагували цю нав’язливу ідею, що в решті-решт і самі у неї почали вірити.
Хоча навряд чи Путін так далеко прораховує. Судячи з того, що за Крим Росії довелося заплатити значно більшу ціну, ніж передрікали штатні пропагандисти Путіна, він не здатний стратегічно мислити.

Скоріш за все, він діє за принципом: урвати все що тільки можна. Крім того у нього явно неадекватне сприйняття України і українців. Він постійно твердить – ми це «один розділений народ» і «одна країна», яку Захід хоче розірвати.

Володимир Путін ніяк не здатен зрозуміти, що практично вся українська молодь взагалі не асоціює себе з Росією. Це для неї це чужа держава.
Але Путін робить ставку на озлоблену і агресивну меншість. У підсумку він розбудить національну свідомість всього українського народу і терористи просто будуть нейтралізовані.

Варто зазначити, що останнім часом спостерігається дуже цікаве явище. Було зрозуміло, що Російська імперія, яка розвалюється, залишить вакуум в різних місцях своєї колишньої присутності. Те, що вона не втримає Центральну Азію було очевидно, але завдяки нападу Росії на Україну цей процес почав розвиватися набагато швидше.

А такі країни, як Південна Корея, Японія і Туреччина мало не гарячково почали передивлятися свою політику в регіоні. І це не говорячи уже про Китай.

Втім, було б набагато краще, аби Володимир Путін і його кегебістське оточення, прийшовши до влади, продовжувало, як завжди, гратися у шпигунів. Так ні. Їм знадобилося гратися у державних діячів.

Таким чином можна зробити закономірний висновок: Путін своїм вторгненням в Україну гасить Росію. Він, як і свого часу Гітлер, не зможе виграти війну з об’єднаними силами демократичного західного світу. Для цього у нього невистачить ані фінансових, ані природніх, ані людських ресурсів.

Третя Українська Республіка

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s