Україна виривається до Європи

Віктор Каспрук, політолог

Україна з усіх сил відбивається від путінської Росії. І платить за це неймовірно дорогу ціну – життя своїх найкращих синів. Але всерівно повертається додому – до Європи. Обдерта, покалічена, закривавлена, але вирветься з під впливу московського «царя» і залишиться Україною, а не перетвориться на принижену та безправну Малоросію.

Уся ця кривава авантюра Путіна тримається на тому, що, мовляв, «донбаський народ» намагається визначити сам свою долю. Але право на самовизначення мають нації, а не території. Жодних ознак нації у жителів Донбасу не спостерігається.

Якщо визнавати право на самовизначення за територіями, як це нав’язує Україні Москва, то за такою кремлівською «логікою», ніщо не повинно завадити відділенню російських територій від Росії, а китайських від Китаю.

От тільки ні Росія, ні Китай цього нікому не дозволяють і не збираються дозволяти. У тому числі і справжнім націям, таким, як чеченці в Російській Федерації або уйгури в Китаї. Зате Росія чомусь вважає себе вправі вимагати від незалежної держави України дозволу того, що категорично забороняє у себе.

Багато росіян думають, що Путін – це щось типу Штірліца, розвідник з гарячим серцем і холодним розумом. Чим гірше в Україні – тим краще Росії, тим вище рейтинги у Путіна під час не задекларованого вторгнення на українські терени.

Та Путін – це нафтогазовий Кощій Безсмертний. А політична смерть цього клептомана – в газовій голці, на яку він посадив Європу. І в Євросоюзі мають нарешті зрозуміти, що саме агресивна політика Газпрому, Міллера і Путіна розв’язує війни.

Для побудови своєї кар’єри в СССР треба було проявити усі негативні схильності своєї натури. Якщо таких задатків не було в генах, то кар’єри не бачити ніколи.

Однак людина з дефектами моральних установок, ніколи не могла стати творцем і професіоналом. У кращому випадку така персона, подібно Путіну, опинялася у лавах чекістів. Тоді, такому «таланту» дозволялося все, крім зради ідеології.

Комуністичний відстій не може нічого створювати принципово. Серп і молот – це їхня ширма. Як вони сіють і посівають не знають тільки діти.
Продукцію, яка створювалася талановитими людьми в СССР, комуністи перетворювали на попіл. А в міру входження їхнього приводного ременя – комсомолу – у владу, ці базіки довели СССР до повного колапсу.
Вони й досі керують Росією. Корупція, хабарі, пияцтво, розпуста і переслідування інакодумців – їхні методи.

Але тут необхідно звернути увагу на одну дуже важливу деталь – чому Москва з такою завзятістю намагається повернути свій «русский мир» в незалежні вже тепер від неї країни?

Відповідь може бути однозначною – психологія і свідомість російської людини розбещена її особливим статусом у часи комуністичного СССР.
Але у росіян є шанс і поки що вибір. Необхідно відмовитися від фобії про свою світову гегемонію.

Росіяни, які живуть в анексованій у Грузії Південній Осетії, в глибині душі вважають, що осетини живуть на російській землі, на російській території. Колаборанти ж думали, що Росія годуватиме і підтримуватиме їх, а вона зробила їх своїми кріпаками.

Паралельно до військового облаштування осетинської землі, російські окупанти знищують осетинську культуру і осетинський дух.
Точніше, ця руйнівна політика навіть випереджає військове освоєння території осетин. А у побутовому плані між осетинами і росіянами такі корінні відмінності, котрі не згладяться в найближчі тисячу років.

Росіянам завжди потрібен ворог – зовнішній і внутрішній. Їм потрібно завжди кого-небудь ненавидіти. І чекістська банда з Кремля вміло підкидає образ ворога. На даний момент це: Америка, Україна, НАТО, Європа, бандерівці, грузини… Цей список можна поповнювати і поповнювати.

Проте Путіну вдалося агресією проти суверенної України добитися протилежних результатів. Росія і Путін перетворені на ізгоїв, причому надовго. А постачання енергоресурсів з Російської Федерації буде диверсифіковане.

Але найголовніше, що Путіну вдалося за декілька місяців зробити те, чого Вашингтон тривалий час не міг добитися від своїх союзників у Європі.

А саме: зміцнення і згуртування НАТО, повернення американських військ до Європи і, як оголошено, до кінця 2018 року система ПРО наземного і морського базування буде повністю розгорнута в Східній Європі.

У такому разі висновки напрошуються самі собою, зйомки путінського фільму «Холодна війна» частина-2 фактично добігають до кінця, а в Росії просто не вистачить ресурсів намагатися урівноважити американське ПРО.
Тим більше, що років через десять, останні ракети дальнього радіусу дії, які знаходяться на озброєнні російської армії, згниють в шахтних установках без надходження комплектуючих з Дніпропетровського «Південмашу».

Хоча не отримавши бажане, Росія не заспокоїться. Вона вестиме підривну, диверсійну війну з метою – не дати Україні розвиватися і зміцнювати державні інститути і кордон. Основне завдання такої війни – перешкоджати Україні втупити до європейських організацій.

Нас намагаються переконати з Москви, що якийсь Гіркін керує тисячами бойовиків, сам організовує постачання і фінансування терористів, та забезпечує їх сучасним озброєнням і засобами зв’язку. І при цьому практично постійно сидить в інтернеті і строчить там свої звитяжні пости.
Як би не так. Цю операцію (я маю на увазі війну Росії за Україну) готували всі роки правління Путіна, а швидше за все і раніше.

За колишнього режиму Януковича СБУ, міліція і армія України фактично управлялися з Москви. А у цій російській війні задіяні тисячі людей, аналітики, військові, спецслужби, а не олігофрен Борода, Біс, Гіркін і ряджені козачки.

Варто Путіну клацнути пальцями і ця нечисть зникне в Україні в один момент. Шпигуни і диверсанти заляжуть на дно.

Але Росія приречена. Якщо ще до Муаммара Каддафі можна було розраховувати на те, що Путін і його зграя награбують в Росії і передислокуються на Захід – доживати свій вік у ситості і достатку, то зараз вже точно відомо – ніхто нікуди не поїде.

Цілком очевидно, що ці шістдесятирічні запланували собі правити Росією ще не одне десятиліття, поступово стискаючи кільце несвободи на шиї російського суспільства.

Якщо взяти будь-який закон прийнятий Думою останнім часом, то це завжди буде посилення чинного законодавства і збільшення відповідальності.
Путін тисне з усіх напрямків. Вже пропонують заборонити продавати жінкам до 30 років сигарети, а багатомільйонна армія військових, поліцейських, прокурорських працівників та суддів фактично позбавлена можливості поїхати за кордон.

Це для початку, дарма чи що Путін Крим загарбав? Поступово росіяни будуть замкнені в Росії як у клітці, не відразу, а по частинах. Долари з євро в Російській Федерації теж вилучать і переведуть всіх на «дерев’яні» рублі.
Єдина надія для Росії – це Україна. І Путін це чудово розуміє, тому і затіяв цю війну на сході України, засилає туди своїх нацистів типу Гіркіна, чеченців і ксенофобів-козаків.

Й потрібно сказати, що його праця не пропадає даремно – ставлення до росіян в Україні змінюється. А українці, в масі своїй, вже не сприймають росіян, як старшого брата, і це вже напевно не змінити.

«Лідер» нації весь час шукає нові можливості, щоб підкреслити виняткову роль росіян у світовій історії. І Путін настільки присмоктався до вкладу СССР у перемогу в Другій світовій війні, що будь-яке визнання внеску СССР оцінює, як визнання своїх власних заслуг.

У війні з Україною він бере ту ж ноту: Україна нібито уособлює фашистів, а Путін і керована ним Росія – СССР. Плюгавий фюрер дметься, як жаба, намагаючись довести усьому світу свою вдавану величезну значимість. Але він явно не Сталін і, навіть, не Николай ІІ.

Немає в нього ані сил, ані хоробрості. Путін боягуз, низькорослий пітерський шпанючок, а не фюрер. Але він не настільки дурний, щоб не бачити обмеженості своїх реальних можливостей. Адже чому він не вводить армію в Східну Україну? Та просто тому, що немає у Росії зараз ніякої боєздатної армії.

Диверсії і бандитизм – це все, на що росіяни зараз здатні. Межа напруження сил – «переможна» війна з Грузією, де було співвідношення сил 50:1.

Сьогодні Путін вв’язався в бій за Україну. Однак у кожному бою є два варіанти результату – або виграєш або програєш. Прораховувати треба обидва. Виграєш – добре, займеш всю Україну, утреш ніс Заходу. А якщо програєш?

Ось тут варіантів-то і немає. Куди Путіну бігти? Якщо його армію розіб’ють на сході України, то його ліквідують або ж свої еліти, або московський Майдан. І це буде питанням усього лише півроку чи року.

Путіну чітко і ясно дали зрозуміти, що НАТО (принаймні США, Канада, Британія точно) втягнуться в бойові дії в разі вторгнення регулярних військ Росії в Україну.

Не варто звертати увагу на дипломатичну риторику. Такі речі, як правило, озвучуються по інших каналах і не розкодуються.

І Путін чудово розуміє, що його поразка буде блискавичною, а союзницькі сили вже на Москві не зупиняться і підуть аж до Тихого океану на зустріч дружній Японії і можливо й Китаю, якщо той відмовиться від нейтралітету.
Тобто ця ситуація жодним чином не прораховується позитивно. І не допоможуть йому ніякі метання в Китай з проханням підтримати Кремль проти Америки. Китай точно не союзник для Росії.

Але Китай вже нічим не допоможе і фактично йому вже у цьому відмовив.
Тобто вже немає місця на землі, де Путін міг би пересидіти і повернутися після цього знову в велику геополітичну гру.

Тому, скоріш за все, на Путіна чекає фінал або Мілошевича, або Саддама Хусейна з Каддафі, хоча й не можна виключати і вірогідність варіанту Чаушеску…

Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s